Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 200/2978/24

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 грудня 2024 року справа №200/2978/24 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Блохіна А.А., Геращенка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 вересня 2024 р. у справі № 200/2978/24 (головуючий І інстанції Аляб`єв І.Г.) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач), в якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 у не нарахуванні у невиплаті ОСОБА_1 компенсації за речове майно та парадну форму за період його військової служби у 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023 роках; -зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) компенсацію за речове майно та парадну форму за період його військової служби у 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023 роках. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 04 вересня 2024 року позов задоволено частково, а саме суд: Визнав протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане під час проходження служби речове майно. Зобов`язав Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , фактична адреса для листування: АДРЕСА_2 (Генеральний штаб Збройних Сил України, для передачі командиру військової частини НОМЕР_1 ) провести розрахунок за неотримане ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_3 ) речове майно станом на 23.05.2023 та виплатити компенсацію за неотримане речове майно, що належало йому до видачі станом на 23.05.2023. В задоволені решти позовних вимог відмовив. Відповідач, не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність, необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив суд скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задавлені позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування скарги зазначено, що позивача було виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 у 23.05.2023. Саме у травні 2023 року позивач дізнався (добросовісно повинен був дізнатися) про те, що він має право на отримання компенсації за неотримане речове майно. Позивач звернувся до суду з даною позовною заявою у травні 2024 року, тобто майже через рік від дня, коли дізнався (або повинен був дізнатися) про порушення свого права. Отже, позивачем пропущено строк звернення до суду. Посилання позивача на воєнний стан є помилковим. З 23.05.2023 позивач не перебував на військовій службі, даних про будь-яку нову зайнятість, пов`язану з допомогою країні у воєнний стан, не надано. Довідок про захворювання, лікування та інше, що могло б реально перешкодити позивачу у поданні позовної заяви, до позову не долучено. Отже, у суду були наявні усі підстави для залишення позовної заяви без розгляду. Щодо виплати компенсації за неотримане речове майно, скаржник зазначає, що позивач особисто до військової частини щодо виплати компенсації за неотримане речове майно не звертався, із заявою звертався його адвокат, що підтверджується поясненнями наданими у позові. Так, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Зі змісту положень законодавства, у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем проходження військової служби. Такий рапорт може бути поданий також шляхом внесенні відповідної інформації до рапорту про звільнення. Позивачем не було подано при звільненні заяви (рапорту) для виплати йому грошової компенсації вартості неотриманих під час служби речове майно, отже позивачем самостійно не було реалізоване своє право на отримання цього майна або компенсації його вартості. Заява адвоката не може замінити собою рапорт військовослужбовця, тому що саме військовослужбовцю надано відповідне право подання рапорту (яким позивач, не зважаючи на його досвід у військовій сфері, з невідомих причин не скористався). Від позивача надійшов відзив на скаргу в якому просив залишити її без задоволення, а рішення без змін. В обґрунтування зазначено, зокрема, що при звільнені позивача, командуванням військової частини НОМЕР_1 безпідставно не були сплачені в повному обсязі певні види забезпечення та інші належні йому виплати. Щодо грошової компенсації за невидане речове майно та парадну форму одягу за 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023 роки, зазначає, що під час проходження військової служби ВЧ не надавалось речове майно та парадну форму одягу у зазначені роки. Позивач зазначає, що за вимогами законодавства, у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Отже, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно. Таким правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року (справа №803/756/17; адміністративне провадження №К/9901/38716/18). Отже, військова частина НОМЕР_1 повинна нарахувати та виплатити компенсацію за речове майно та парадну форму за період його служби за 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023 роки. Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне. Позивач є учасником бойових дій відповідно до посвідчення серії НОМЕР_4 , виданого 15.05.2017. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 21.11.2016 №350 ОСОБА_1 було зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 . Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 №143 від 23.05.2023 ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 з 23.05.2023 за підпунктом а по досягненню граничного віку перебування на військовій службі (20.02.2023). 19.02.2024 представник позивача звернувся до військової частини із заявою щодо надання йому довідки про вартість неотриманого речового майна та здійснення компенсації за неотримане речове майно. Листом Військової частини НОМЕР_1 від 18.03.2024 № 458 повідомлено представника позивача про неможливість надати довідку про вартість неотриманого речового майна та нарахування грошової компенсації за неотримане речове майно ОСОБА_1 не вбачається можливим, адже первинні документи речової служби Військової частини НОМЕР_1 за всі роки (картки обліку, речові атестати, накладні та роздавальні відомості) були знищені у лютому 2022 року, а також оригінали первинних документів речової служби військової частини НОМЕР_1 вилучені ДБР у рамках досудового слідства у грудні 2022 року та у лютому 2023 року. Після відновлення первинних документів та обліку в речовій службі військової частини НОМЕР_1 належним чином засвідчена копія довідки про вартість неотриманого речового майна буде надана в найкоротші терміни, а грошова компенсація виплачена в повному обсязі. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Частиною 3 статті 24 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі Закон №2011-XII). Згідно з частиною другою статті 1-2 Закону №2011-XII у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону №2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Стаття 9-1 Закону №2011-XII регулює питання про продовольче, речове та інше забезпечення військовослужбовців. Згідно ч. 1 ст. 9-1 Закону №2011-XII, речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України. Згідно з абзацем 1 пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі по тексту - Положення №1153/2008) після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Відповідно до абзацу 3 пункту 242 Положення №1153/2008 особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. За пунктом 3 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 (далі Порядок №178) грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі військова частина), а командирам (начальникам) військової частини наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації (пункт 4 Порядку №178). Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком (пункт 5 Порядку №178). Згідно пункту 7 Порядку №178, виплата грошової компенсації здійснюється в межах бюджетних призначень на закупівлю речового майна, передбачених Міноборони, МВС, Мінінфраструктури, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецзв`язку, Головному управлінню розвідки Міноборони та Управлінню державної охорони на відповідний рік. Пунктом 4 розділу III Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 №232 (далі - Інструкція №232), встановлено, що військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна. Порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог Порядку №178. Грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої наведена у додатку до Порядку №178, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів. Отже, чинне законодавство передбачає обов`язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини. Суд зазначає, що застосовування в пункті 3 Порядку № 178 словосполучення «у разі звільнення з військової служби», а не, наприклад, «при звільненні з військової служби», дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу). Водночас умовою для виникнення такого обов`язку є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби. Аналогічні висновки були викладені в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року в справі №480/3105/19, у постанові Верховного Суду 27 січня 2021 року у справі № 340/680/20, від 29 липня 2021 року в справі № 807/761/15, від 10 жовтня 2024 року справа №420/1717/22 Разом із тим, необхідно зазначити, що суд першої інстанції помилково дійшов до висновку про наявність підстав для поновлення строку звернення до суду та дотримання позивачем цього строку при поданні даного позову та наслідків його пропуску. Приписами статті 123 КАС України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку (частина перша). Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (частина друга). Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду (частина третя). Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду (частина четверта). Аналізуючи приписи статті 123 КАС України, ця стаття передбачає, що передумовою настання відповідних наслідків для позивача є надання йому можливості скористатися правом подати заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку, ніж ті, які були ним наведені у попередній заяві та визнані судом неповажними. Правила процесуального закону, щодо надання можливості позивачеві подати заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку, підлягають застосуванню як на стадії відкриття провадження у справі, так і на стадії розгляду справи після відкриття провадження у справі. Факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду було виявлено судом першої інстанції до відкриття провадження в адміністративній справі. Матеріали справи свідчать, що суд першої інстанції вважаючи, що позивачем пропущений строк звернення до суду надав позивачу строк на подання клопотання про поновлення строку. 22.05.2024 позивачем надано клопотання про поновлення строку звернення до суду. В обґрунтування клопотання зазначає, що він до 23.05.2023 перебував на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 , та не мав можливості вчасно належним чином підготувати документи для позову до суду. Також, представник позивача зазначив, що однією з обставин пропуску строку звернення з відповідним позовом до адміністративного суду є те, що військова частина не надала розрахунків нарахувань та виплат грошових винагород за період військової служби позивача у військовій частині НОМЕР_1 . Посилається на те, що інформацію про належні позивачу суми він дізнався з листа військової частини НОМЕР_1 від 18.03.2024 № 458 на адвокатський запит від 19.02.2024. У зв`язку з викладеним, позивач просив суд вважати причину пропуску звернення до суду поважною та поновити строк звернення до суду з даним позовом. Суд першої інстанції, ураховуючи норми законодавства та доводи позивача, вважав їх достатніми та дійшов висновку про визнання поважними причини пропуску строку звернення позивача до суду. Проте, суд вважає такі висновки помилковими з огляду на наступне. Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 2 грудня 2020 року у справі № 751/1198/18 перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом «ex officio», не залежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішенні судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі згідно частини третьої статті 267 Цивільного кодексу України. Статтею 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити дії. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. За статтею 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності. Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Так, питання строків звернення до адміністративного суду врегульовано приписами статті 122 КАС України, згідно із частиною 1 якої позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Відповідно до частини 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (абзац перший). За правилами частини 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. У силу приписів частини 5 статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу, і таким спеціальним строком для звернення до адміністративного суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України. Указаною нормою установлені скорочені строки звернення до адміністративного суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, які своєю чергою не ставлять під сумнів саму суть права доступу до суду, а переслідують легітимну мету якнайскорішого поновлення порушених прав добросовісного позивача. Водночас не порушується пропорційність між застосованими законодавцем засобами (строком звернення до суду за захистом порушеного права протягом одного місяця з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів) та метою звернення до суду. У розумінні пункту 17 частини першої статті 4 КАС України військова служба є публічною службою і згідно з висновками, зробленими Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року в справі №480/3105/19, від 28 вересня 2023 року в справі №260/4686/22, від 31 жовтня 2023 року в справі №140/2568/22, від 14 грудня 2023 року в справі № 380/1785/21, від 09 січня 2024 року справа № 400/5062/22, речове майно військовослужбовця може бути різноманітним і його не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця. Матеріали справи свідчать, що наказом №143 від 23.05.2023 позивача було виключено зі списків особового складу військової частини з 23.05.2023 за підпунктом а по досягненню граничного віку перебування на військовій службі (20.02.2023). Також визначено виплати, що підлягають до нарахування при звільненні. Виплата компенсації за неотримане речове майно встановлена не була. Отже, про невиплату грошової компенсації за неотримане речове майно позивач повинен був бути обізнаний з часу звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу військової частини. Звернення до відповідача з адвокатських запитом у 2024 році і отримання листа у відповідь на запит не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації права і ця дата не пов`язана з початком перебігу строку звернення до суду. Суд також звертає увагу на те, що у випадку необізнаності позивача щодо видів та розміру речового майна, якими він не був забезпечений під час служби, останній повинен був звернутися із заявою про надання відповідної інформації без зайвих зволікань. Будь-яких об`єктивних перешкод щодо неможливості своєчасно (у межах місячного строку) звернутися до відповідача із запитом щодо компенсації за неотримане речове забезпечення та за захистом своїх порушених прав до суду позивач не навів. Указане свідчить про пропущення строку звернення до суду, передбаченого частиною п`ятою статті 122 КАС України, з відповідними позовними вимогами. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 28 вересня 2023 року в справі №260/4686/22, від 31 жовтня 2023 року в справі №140/2568/22, від 14 грудня 2023 року в справі № 380/1785/21. Тобто, аргументи, викладені позивачем у клопотанні про поновлення строку про те, що про порушення свого права він дізнався після отримання листа відповідача, не є слушними, а відповідно суд першої інстанції помилково їх врахував, оскільки день отримання зазначеного листа військової частини, до якої позивач звернулася з відповідними вимогами, в даному випадку не може вважатися днем, коли позивач дізнався про порушення свого права на виплату грошової компенсації за неотримане майно та рахуватися днем початку перебігу строку звернення до адміністративного суду з таким позовом, предметом якого фактично є стягнення з відповідача вказаної грошової компенсації. Отже, зазначені обставини не є поважними причинами пропуску строку звернення до суду. Тобто, позивач пропустив строк звернення до суду з причин, які не є поважними. З огляду на викладене, суд уважає, що про невиплату грошової компенсації за неотримане речове майно позивач був обізнаний з часу звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу військової частини, отже, необхідно застосувати до заявлених позовних вимог спеціального місячного строку, встановленого частиною п`ятою статті 122 КАС України, який обчислюються з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав. За такого правового врегулювання, судом встановлено, що позивачем пропущений строк звернення до суду без поважних причин. Відповідно до положень ч. 1 ст. 319 КАС України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Положеннями пункту 8 частини 1 статті 240 КАС України визначено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами 3 та 4 статті 123 цього Кодексу. Як було вказано вище, частиною 3 статті 123 КАС України встановлено обов`язок суду застосувати процесуальні наслідки пропуску строку на звернення до суду у разі визнання причин такого пропуску неповажними, у вигляді залишення позовної заяви без розгляду. Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, при задоволенні позовних вимог неповно з`ясував обставини справи та допустив невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, таким обставинам. Тому рішення суду першої інстанції слід скасувати та такі вимоги залишити без розгляду. Керуючись статтями 240, 241, 243, 308, 311, 319, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити частково. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 вересня 2024 р. у справі № 200/2978/24 - скасувати та залишити позов без розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Повне судове рішення складено та підписано 18 грудня 2024 року Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв Судді І.В. Геращенко А.А. Блохін