Постанова КЦС ВС № 462/1712/20

Постанова Іменем України 29 червня 2022 року м. Київ справа № 462/1712/20 провадження № 61-11407св21 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 05 жовтня 2020 року у складі судді Постигач О. Б. та постанову Львівського апеляційного суду від 12 травня 2021 року у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу транспортних засобів. На обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 23 вересня 2005 року вона перебувала в зареєстровану шлюбі з ОСОБА_2 , який розірвано рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 17 лютого 2020 року. У період шлюбу вони набули у власність транспортний засіб BMW 535D, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та транспортний засіб PEUGEOT PARTNER, рік випуску 2009, тип ТЗ - загальний легковий пасажирський - В, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 . У листопаді 2019 року вона звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, після чого їй стало відомо, що транспортний засіб BMW535D, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який був зареєстрований на ім`я ОСОБА_2 , станом на 27 січня 2020 року зареєстрований на ім`я ОСОБА_4 , яка є матір`ю її колишнього чоловіка. Надалі, їй також стало відомо про те, що ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу від 30 липня 2019 року № 6086/19/000289 відчужив транспортний засіб PEUGEOT PARTNER, реєстраційний номер НОМЕР_3 , на користь свого рідного брата ОСОБА_3 . Зазначений договір укладений на підставі договору комісії між нею та суб`єктом господарювання, тоді як вона такого договору не підписувала і до січня 2020 року продовжувала користуватися транспортним засобом. Крім того, відчуження транспортного засобу PEUGEOT PARTNER, реєстраційний номер НОМЕР_3 , відбулося за ціною 15 000,00 грн, що не відповідає ринковій вартості автомобіля, і жодних коштів від продажу такого вона не отримувала. Посилаючись на те, що оспорювані договори купівлі-продажу транспортних засобів укладені ОСОБА_2 на користь його близьких родичів (матері ОСОБА_4 , брата ОСОБА_3 ) з метою приховання майна, що є спільного сумісного майна подружжя від його наступного поділу, позивач просила визнати недійсними: договір купівлі-продажу транспортного засобу BMW 535D, 2005 року випуску, об`єм двигуна 2993 куб. см, реєстраційний номер НОМЕР_1 укладений 30 липня 2019 року між Приватним підприємством «Віксор» (далі -ПП «Віксор») та ОСОБА_4 , та договір купівлі-продажу транспортного засобу PEUGEOTPARTNER, рік випуску 2009, тип ТЗ - загальний легковий пасажирський - В, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , укладений 30 липня 2019 року між Приватним підприємством «Букавтохіт» (далі - ПП «Букавтохіт») в особі ОСОБА_5 та ОСОБА_3 . Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 05 жовтня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 30 липня 2019 року № 7453/19/002265 транспортного засобу марки BMW чорного кольору, модель 535-седан-В, 2005 року випуску. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що cпірні транспортні засоби були набуті сторонами під час шлюбу, а тому є об`єктами спільної сумісної власності подружжя. Укладення одним із них договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд установить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя. Такі висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладені у постанові Верховного Суду України від 22 лютого 2017 року у справі № 6-17цс17. Установивши, що ОСОБА_2 не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він розпорядився автомобілем BMW535D, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , за згодою позивача, яка категорично заперечує, що надавала будь-яку згоду на продаж зазначеного автомобіля, а також ураховуючи, що цей автомобіль відчужено на користь матері відповідача, яка в силу обставин справи, не могла не знати про те, що він є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 розпорядився автомобілем BMW 535D, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , без згоди дружини ОСОБА_1 , що з урахуванням недобросовісності дій сторін оспорюваного договору купівлі-продажу транспортного засобу від 30 липня 2019 року № 6086/19/000289, є підстави для визнання такого недійсним. Відмовляючи у задоволенні вимоги позивача про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу PEUGEOTPARTNER, рік випуску 2009, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , суд зазначив, що відповідач ОСОБА_2 правомірно здійснив продаж зазначеного автомобіля, будучи уповноважений самою ОСОБА_1 на його продаж згідно з довіреністю від 16 квітня 2018 року № 763, яка на день продажу автомобіля, а саме станом на 30 липня 2019 року була чинною. Суд урахував, що уповноважуючи ОСОБА_2 на представництво своїх інтересів, в тому числі на продаж цього автомобіля, і на підпис від свого імені, позивач знала (не могла не знати), що відповідач може відчужити цей автомобіль від її імені, і такий правочин не суперечив її волі. За таких обставин, відсутність її згоди на продаж зазначеного автомобілябезпосередньо перед відчуженням, без надання інших доказів, не може свідчити про укладення фіктивного договору. Короткий зміст рішення апеляційного суду Постановою Львівського апеляційного суду від 12 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 залишено без задоволення. Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 05 жовтня 2020 року в частині відмови у задоволенні позову скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про задоволення позовних вимог. Визнано недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу марки PEUGEOT PARTNER 2009 року випуску, укладений 30 липня 2019 року між ПП «Букавтохіт» та ОСОБА_3 . В іншій частині рішення суду залишено без змін. Вирішено питання розподілу судових витрат. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції в частині вирішення вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу BMW535D, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду у цій частині є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , від імені яких діє адвокат Панчук Р. М. Ухвалюючи нове судове рішення про задоволення вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу PEUGEOTPARTNER, 2009 року випуску, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , апеляційний суд виходив з того, що рішення суду першої інстанції у наведеній частині ґрунтується на неналежних доказах, оскільки наявна у матеріалах справи копія довіреності від 16 квітня 2018 року № 763, яку суд урахував як доказ на підтвердження того, що ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_2 бути її представником, у тому числі, щодо продажу автомобіля, не містить всіх необхідних реквізитів, не посвідчена нотаріально. Встановлені у справі обставини дають підстави для висновку, що відчуження зазначеного транспортного засобу за оспорюваним правочином відбулося не з метою реального настання обумовлених ним правових наслідків. Про фіктивність договору купівлі-продажу транспортного засобу PEUGEOTPARTNER, рік випуску 2009, реєстраційний номер НОМЕР_3 , свідчать і пояснення ОСОБА_3 , який підтвердив, що зазначеним транспортним засобом продовжує користуватися ОСОБА_2 , а також ціна за якою відчужено транспортний засіб, що згідно з наданим позивачем звітом про незалежну оцінку від 30 липня 2019 року, є значно заниженою. Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи У липні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 05 жовтня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 12 травня 2021 року, у якій заявники просили скасувати оскаржувані судові рішення, направити справу на новий розгляд, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2021 року (після усунення недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та витребувано матеріали справи. Підставою касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_2 зазначав: 1) пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, оскільки суди застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (пункт 69), від 15 вересня 2021 року у справі № 469/1044/17 (пункт 93) та Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 751/6176/17 та від 19 травня 2021 року у справі № 201/12569/16-ц; 2) пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України) - суди встановили обставини, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів. Касаційна скарга заявника у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, обґрунтована посиланням на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 751/6176/17 (провадження № 61-39143св18), згідно з яким: «обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом визнання недійсними оспорюваних договорів не є ефективним способом відновлення порушеного права позивача, адже за загальним правилом наслідком недійсності правочину є реституція. Скасування апеляційним судом рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсними правочинів не призвело до вирішення спору, що існував між сторонами, оскільки зазначене не має наслідком повернення у володіння ОСОБА_1 автомобіля «Renault Magnum», 2000 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та напівпричіпу «Трейлер», 1999 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , а тому не відновить порушеного права позивача, за захистом якого вона звернулася до суду. До відносин речово-правового характеру, що виникли у зазначеній справі, застосуванню підлягає віндикація, тобто витребування майна від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову до добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України». У разі, якщо обраний позивачем спосіб захисту цивільного права не забезпечує відновлення порушеного права, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові. Подібні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (пункт 69), від 15 вересня 2021 року у справі № 469/1044/17 (пункт 93) та постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 201/12569/16-ц. Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що він відчужив автомобіль PEUGEOT PARTNER, реєстраційний номер НОМЕР_3 , до розірвання шлюбу з ОСОБА_1 на підставі виданої нею нотаріальної посвідченої довіреності від 16 квітня 2018 року № 763, безпідставно вдався в переоцінку доказів, зроблену судом першої інстанції, та дійшов помилкового висновку про те, що довіреність від 16 квітня 2018 року № 763 не містить усіх необхідних реквізитів і не посвідчена нотаріально. Апеляційний суд не врахував визнання позивачем того, що вона уповноважувала його бути її представником з питань продажу транспортного засобу PEUGEOT PARTNER, реєстраційний номер НОМЕР_3 та підписувала довіреність у присутності нотаріуса. Нотаріальне посвідчення довіреності підтверджується також наявним у матеріалах справи витягом про її реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей від 04 травня 2020 року № 41786548. Висновки апеляційного суду про визнання відповідачем ОСОБА_3 того, що про продаж йому автомобіля PEUGEOT PARTNER, він дізнався від рідного брата, та про те, що зазначений транспортний засіб дотепер знаходиться у його ( ОСОБА_2 ) користуванні ґрунтуються на недопустимих доказах, оскільки суд апеляційної інстанції не досліджував звукозапис судового засідання від 05 жовтня 2020 року, в якому відповідач ОСОБА_3 у дійсності повідомив, що купив спірний транспортний засіб, передав за нього кошти у визначеному договором розмірі, користувався та продовжує користуватися цим транспортним засобом. Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2021 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 , ОСОБА_4 у зв`язку з неусуненням її недоліків. У січні 2021 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому вона посилалася на необґрунтованість доводів касаційної скарги ОСОБА_2 та законність оскаржуваного ним судового рішення. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 23 вересня 2005 року. У період шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 набули у власність транспортний засіб BMW 535D, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який зареєстровано на праві власності за ОСОБА_2 та транспортний засіб PEUGEOT PARTNER, рік випуску 2009, тип ТЗ - загальний легковий пасажирський - В, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , який зареєстровано на праві власності за ОСОБА_1 16 квітня 2018 року ОСОБА_1 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Львіського міського нотаріального округу Косаревич О. О., зареєстрованої у реєстрі за № 763, уповноважила ОСОБА_2 бути її представником з питань продажу, страхування, передачі в оренду, позичку за ціну на умовах і на розсуд представника, належного їй автомобіля марки PEUGEOT PARTNER, рік випуску 2009, тип ТЗ - загальний легковий пасажирський - В, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , для чого вона уповноважила його одержувати та сплачувати грошові суми у розмірах згідно з калькуляціями або за домовленістю, за неї розписуватись тощо. Довіреність видана з правом передоручення і дійсна до 16квітня 2023 року. 27 лютого 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу. 30 липня 2019 року між комісіонером ПП «Букавтохід» та комітентом ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , який діяв на підставі довіреності, укладений договір комісії № 000289 щодо продажу транспортного засобу PEUGEOT PARTNER, рік випуску 2009, тип ТЗ - загальний легковий пасажирський - В, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 . Згідно з договором купівлі-продажу транспортного засобу від 30 липня 2019 року № 6086/19/000289 продавець ПП «Букавтохід» передав у власність покупця ОСОБА_3 транспортний засіб PEUGEOT PARTNER, рік випуску 2009, тип ТЗ - загальний легковий пасажирський - В, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , що підтверджується актом огляду реалізованого транспортного засобу та свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу. Продаж вчинено за ціною 15 000,00 грн. 30 липня 2019 року між комісіонером ПП «Віксор» та комітентом ОСОБА_2 укладений договір комісії № 7453/19/002265 щодо продажу транспортного засобу BMW 535D, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Згідно з договором купівлі-продажу транспортного засобу від 30 липня 2019 року № 7453/19/002265 року, продавець ПП «Віксор» передав у власність покупця ОСОБА_4 транспортний засіб BMW 535D, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Продаж вчинено за ціною 40 000,00 грн. Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 17 лютого 2020 року, яке набрало законної сили 19 березня 2020 року, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. 04 травня 2020 року на підставі заяви ОСОБА_1 до Єдиного реєстру довіреностей внесено запис - про припинення дії довіреності від 16 квітня 2018 року №

763. Відповідно до відповіді Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській області від 24 червням2020 року № 31/13-К-11Аз, станом на 24 червня 2020 року: - транспортний засіб BMW 535D, 2005 року випуску, зареєстрований за ОСОБА_4 , згідно з договором купівлі-продажу від 30 липня 2019 року № 7453/19/002265 року; - транспортний засіб PEUGEOT PARTNER, рік випуску 2009, зареєстрований за ОСОБА_3 , згідно з договором купівлі-продажу від 30 липня 2019 року № 6086/19/000289.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другоюстатті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України). Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно у власність другій стороні (покупцеві), покупець приймає або зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Правове регулювання відносин, пов`язаних з купівлею-продажем транспортних засобів, здійснюється на підставі положень ЦК України з урахуванням загальних положень про договір та спеціальних правил, закріплених у Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 року № 1388, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок). Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина п`ята статті 203 ЦК України). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що «недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим». Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами. Тлумачення статті 234 ЦК України дає підстави для висновку, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України. Судами встановлено, що укладення оспорюваних договорів купівлі-продажу транспортних засобів не призвело до реального настання правових наслідків, передбачених укладеними правочинами, а саме переходу до покупців користування транспортними засобами, оскільки ОСОБА_4 є особою похилого віку, яка не має посвідчення на право керування транспортними засобами, а ОСОБА_3 , хоча таке право і має, однак, у судовому засіданні від 05 жовтня 2020 року у суді першої інстанції пояснив, що після після укладення договору купівлі-продажу автомобіля PEUGEOT PARTNER, рік випуску 2009, реєстраційний номер НОМЕР_3 , його брат ОСОБА_2 продовжує користуватися зазначеним транспортним засобом. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Відповідно до частин першої та другої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя. Зазначений правовий викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20), що повністю узгоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 22 лютого 2017 року у справі № 6-17цс17, який суди першої та апеляційної інстанцій застосували при вирішенні справи. Установивши, що оспорювані договори купівлі-продажу транспортних засобів спрямовані на перехід права власності на зазначене майно до родичів ОСОБА_2 (його матері ОСОБА_4 та брата ОСОБА_3 ) з метою приховання цього майна при вирішенні майбутнього спору про його поділ між колишнім подружжям, суд першої інстанції у незміненій після його апеляційного перегляду частині, та апеляційний в частині вирішення вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля PEUGEOT PARTNER, рік випуску 2009, реєстраційний номер НОМЕР_3 , дійшли обґрунтованих висновків про визнання оспорюваних правочинів недійсними з підстав, передбачених статтею 234 ЦК України. Верховний Суд погоджується доводами заявника про те, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано здійснив переоцінку як доказу, довіреності від 16 квітня 2018 року № 763, якою позивач уповноважувала ОСОБА_2 бути її представником з питань продажу транспортного засобу PEUGEOT PARTNER, рік випуску 2009, реєстраційний номер НОМЕР_3 , якому суд першої інстанції надав належну оцінку. Однак, зазначене не вплинуло на правильність висновків апеляційного суду про фіктивність оспорюваних договорів купівлі-продажу транспортних засобу, як таких, що не були спрямовані на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, а вчинені з метою приховання ОСОБА_2 цього майна при вирішенні майбутнього спору про його поділ між колишнім подружжям, шляхом укладення оспорюваних договорів з його найближчими родичами (його матір`ю ОСОБА_4 та братом ОСОБА_3 ). Доводи ОСОБА_2 про те, що висновок апеляційного суду про те, що укладений між ним та братом ОСОБА_3 договір купівлі-продажу автомобіля PEUGEOT PARTNER, реєстраційний номер НОМЕР_3 , не був спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідківґрунтується на недопустимих доказах, оскільки апеляційний суд не досліджував звукозапис судового засідання Залізничного районного суду м. Львова від 05 жовтня 2020 року, спростовуються звукозаписом судового засідання від 05 жовтня 2020 року, у якому ОСОБА_3 підтвердив, що у день укладення оспорюваного правочину він передав транспортний засіб PEUGEOTPARTNER своєму брату ОСОБА_2 , який ним і користується. Верховний Суд відхиляє як необґрунтовані аргументи заявника про неврахування судами обраного ОСОБА_1 способу захисту порушених прав, який на його думку, не забезпечує ефективного відновлення її прав, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, з огляду на таке. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Здійснюючи право на судовий захист, звертаючись до суду, особа повинна вказати суб`єктивне бачення порушеного права чи охоронюваного інтересу та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов`язаний надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам. При вирішенні спору по суті важливе значення має встановлення наявності у особи, яка звернулась із позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов. Отже, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав. У постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 751/6176/17 (провадження № 61-39143св18), на яку посилається заявник обґрунтовуючи неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм права у спірних правовідносинах, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що задоволення вимоги позивача про визнання недійсними договорів купівлі-продажу транспортного засобу, правовим наслідком чого є реституція не є ефективним засобом відновлення порушеного права позивача, оскільки після укладення першого правочину, набувачами спірного майна після його неодноразового відчуження є інші особи, а тому ефективним способом захисту є звернення з віндикаційним позовом. У справі, що переглядається, ОСОБА_1 заявила вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу транспортних засобів, що є спільною сумісною власністю подружжя, частки у праві власності на які є невизначеними, а тому обраний нею спосіб захисту є ефективним, оскільки передбачає повернення спірного майна у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з відновленням правового режиму спільного майна подружжя. Таким чином, доводи касаційної скарги ОСОБА_2 не дають підстав для висновку про застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (пункт 69), від 15 вересня 2021 року у справі № 469/1044/17 (пункт 93) та Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 751/6176/17 та від 19 травня 2021 року у справі № 201/12569/16-ц. Та обставина, що в оспорюваних договорах купівлі-продажу транспортних засобів продавцем зазначено комісіонерів ПП «Віксор» та ПП «Букавтохід» не спростовує висновків судів попередніх інстанцій про те, що сторонами оспорюваних правочинів виступали саме сторони у справі, оскільки правова природа договору комісії полягає у тому, що одна сторона (комітент) уповноважує іншу сторону (комісіонера) вчинити один або кілька правочинів від імені останнього і за власний (комітента) рахунок. Отже, законом чітко визначено таку особливість договорів комісії, як надання комісіонером за рахунок саме комітента посередницьких послуг у сфері торгового обороту. Інші доводи касаційної скарги є ідентичними аргументам, що були викладені заявником у апеляційній скарзі, зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки, що знаходяться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 400 ЦПК України. Висновки зарезультатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Узагальнюючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції у незміненій після його апеляційного перегляду частині та постанова апеляційного суду ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги ОСОБА_2 . Щодо вирішення питання розподілу судових витрат Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України). Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача (пункт 1 частини другої вказаної статті), у разі відмови в позові - на позивача (пункт 2 частини другої вказаної статті). Оскільки за результатами перегляду справи в суді касаційної інстанції Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги ОСОБА_2 без задоволення, понесені заявником судові витрати відшкодуванню не підлягають. Керуючись статтями 400, 401, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 05 жовтня 2020 року у незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову Львівського апеляційного суду від 12 травня 2021 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: Г. І. Усик А. С. Олійник В. В. Яремко