Постанова КЦС ВС № 462/5836/16-ц

Постанова Іменем України 27 березня 2023 року м. Київ справа № 462/5836/16-ц провадження № 61-6376св22 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Львівська міська рада, Управління земельних ресурсів департаменту містобудування Львівської міської ради, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 25 січня 2021 року, ухвалене у складі судді Галайко Н. М., та постанову Львівського апеляційного суду від 20 грудня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Мельничук О. Я., Ванівського О. М., Крайник Н. П., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до Львівської міської ради, Управління земельних ресурсів департаменту містобудування Львівської міської ради про визнання рішення недійсним та визнання права на приватизацію земельної ділянки. Позовні вимоги ОСОБА_2 мотивував тим, що став власником 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 13 вересня 2005 року, укладеного з ОСОБА_3 (продавець), іншим співвласником будинку був ОСОБА_4 . Вказане будинковолодіння знаходилось на земельній ділянці площею 0,23 га, яка була надана у безстрокове користування для обслуговування будинку та господарських споруд, частина якої використовувалась під городництво та сад. Згідно з державним актом на право власності на землю від 23 квітня 2008 року, він та інший співвласник ОСОБА_4 у процесі безоплатної приватизації землі набули у власність земельну ділянку площею 0,1 га для обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд, однак позивач вважав, що має право на безоплатну приватизацію ще і іншої частини земельної ділянки, площею 0,13 га, якою постійно користувався, а саме: 0,12 га - для ведення садівництва, а 0,01 га - для будівництва гаражу. Позивач вказував, що 21 травня 2009 року Львівська міська рада прийняла рішення про продаж земельної ділянки площею 0,0793 га, розташованої на АДРЕСА_1 на аукціоні, без її вилучення з його користування, чим позбавила його права на безоплатну приватизацію землі, яка знаходилась у його постійному користуванні та у постійному користування попередніх власників будинку - родини Бонк. ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд: - визнати незаконним пункт 1.1.8 ухвали Львівської міської ради від 21 травня 2009 року № 2683 «Про затвердження переліку земельних ділянок, призначених для продажу у власність або права оренди на аукціонах», яким до цього переліку включено земельну ділянку площею 0,0793 га по АДРЕСА_1 ; - визнати за ним право на приватизацію земельної ділянки, яка знаходиться у його постійному користуванні, для ведення садівництва площею 0,12 га та для будівництва індивідуального гаражу площею 0,01 га за адресою: АДРЕСА_1 . Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної, касаційної інстанцій Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 26 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року, відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову. Вирішено питання розподілу судових витрат. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року рішення Залізничного районного суду м. Львова від 26 квітня 2018 року та постанова Львівського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року скасовані, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (провадження № 61-5525св19). Скасовуючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанції, касаційний суд указав, що аналіз оскаржених рішень свідчить, що при розгляді справи суди не надали будь-якої оцінки доказам, наданим позивачем, не навели мотивів їх відхилення чи прийняття, та, як наслідок, не перевірили цих аргументів позивача. За таких обставин суди зробили передчасний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог. Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 25 січня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Постановою Львівського апеляційного суду від 20 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Залізничного районного суду м. Львова від 25 січня 2021 року залишено без змін. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що позивач не довів позові вимоги, оскільки позивач належним чином не звертався у відповідні органи з приводу набуття у власність земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 . Крім того, ні попередні власники будинку, ні позивач не оформили у встановленому законом порядку право користування спірною частиною земельною ділянкою, яка первинно була закріплена за вказаним будинком, а тому підстав для висновку про порушення прав позивача оспорюваним підпунктом 1.1.8 ухвали, яким Львівська міська рада як уповноважений власник розпорядилась землями комунальної власності, передавши їх на продаж з аукціону, немає, оскільки право фактичного користування законом не охороняється. Спростовуючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вказав, що судом першої інстанції надано оцінку доказам, які подав позивач, та про які у свій постанові зазначав Верховний Суд, а саме: - технічному паспорту на житловий будинок індивідуального житлового фонду за адресою: АДРЕСА_1 від 14 квітня 1989 року (а. с. 11-13); - довідці про правовий статус земельної ділянки від 06 квітня 2007 року № ю/01-14/1651 про те, що земельна ділянка на АДРЕСА_1 площею 0,2400 га знаходиться у фактичному користування гр. ОСОБА_4 (а. с. 99-100); - акту встановлення та узгодження меж земельної ділянки від 2006 року (а. с. 101); - схемі розмежування землекористувань (а. с. 101 зворот); - копії квитанцій про сплату земельного податку ( а. с. 102); - акту прийомки-передачі межових знаків на зберігання від 02 березня 2017 року (а.с.103); - схемі прив`язки межових знаків (а. с. 103 зворот); - акту встановлення меж земельної ділянки від 02 березня 2017 року (а.с.104); - абрису обстеження межі земельної ділянки (а.с.104 зворот); - копії погосподарської книги (а. с. 117-121). Короткий зміст вимог касаційної скарги У липні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 25 січня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 20 грудня 2021 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2022 касаційну скаргу залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків. Ухвалою Верховного Суду від 18 серпня 2022 року поновлено заявнику процесуальний строк касаційного оскарження, відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано справу із суду першої інстанції. У вересні 2022 року справа надійшла до суду. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 462/5836/16-ц (провадження № 61-5525св19), від 13 червня 2018 року у справі № 742/388/16-ц (провадження № 61-13956св18), від 23 червня 2021 року у справі № 372/3519/17 (провадження № 61-9176св19), від 16 лютого 2022 року у справі №691/1381/19 (провадження№61-898св21), від 06 липня 2020 року у справі № 596/1165/19 (провадження № 61-1333св20). Заявник стверджує, що суд формально перечислив докази, про які вказував Верховний Суд у своїй постанові, без наведення мотивів їх відхилення чи прийняття, і судове рішення фактично повторює рішення, прийняте судом раніше. Вказує, що суди попередніх інстанцій не надали оцінку тому, що Львівська міська рада не виконала вимоги частини сьомої статті 118 ЗК України, вийшла за межі повноважень, наданих їй статтею 122 ЗК України, неналежним чином (недобросовісно) реалізувала надані їй повноваження у частині розпорядження землями комунальної власності, проігнорувала подану позивачем 08 серпня 2016 року заяву. Заявник не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що ні попередній власник, ні позивач не оформили у встановленому законом порядку право користування іншою частиною земельної ділянки, яка первинно була закріплена за будинком, оскільки такий висновок судів не відповідає пункту 7 Перехідних положень ЗК України. Вважає, що суди не виконали вимоги статті 89 ЦПК України надаючи оцінку доказам, поданим позивачем. Відзиви на касаційну скаргу у визначений судом строк не подано. Фактичні обставини справи, встановлені судами ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 13 вересня 2005 року, укладеного з ОСОБА_3 на 1/2 частини будинку, з урахуванням поділу будинку між ним та ОСОБА_3 з визначенням часток співвласників, 13/20 та 7/20 відповідно, та оформленням права власності на них на підставі свідоцтва про право власності від 06 червня 2011 року, виданого Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, та на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 26 травня 2017 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Рудою Л. Я. після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно з витягу з Реєстру права власності на нерухоме майно від 31 липня 2009 року № 23461224 за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на 1/2 частини будинку АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 13 вересня 2005 року № 2106. Відповідно до державного акта на право власності на землю серії ЯД № 494260 від 23 квітня 2008 року, ОСОБА_1 та інший співвласник будинку ОСОБА_4 (чоловік ОСОБА_3 ) у процесі безоплатної приватизації землі набули у власність земельну ділянку площею 0,1 га для обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 . Встановлено, що 1/2 частини вказаної земельної ділянки позивач ОСОБА_1 успадкував після смерті ОСОБА_3 , яка була спадкоємцем за законом після смерті свого чоловіка ОСОБА_4 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 26 травня 2017 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Рудою Л. Я. Той факт, що земельна ділянка площею 0,2400 га перебувала у фактичному користуванні родини Бонк, підтверджується довідкою Львівського міського управління земельних ресурсів від 26 квітня 2007 року. Встановлено, що згідно з технічним паспортом на житловий будинок індивідуального житлового фонду ( АДРЕСА_1 від 14 квітня 1989 року власниками будинку є ОСОБА_5 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . Актом встановлення та узгодження меж земельної ділянки від 2006 року встановлено, що з метою виготовлення технічної документації на земельну ділянку землекористувачем разом з суміжними землекористувачами складено Акт про те, що між ними встановлено та узгоджено межі земельної ділянки у АДРЕСА_1 . Межі земельної ділянки встановили та узгодили ОСОБА_1 та ОСОБА_4 (а. с. 101), схема такого розмежування землекористувань (а. с. 101 зворот). Факт сплати земельного податку підтверджується копіями квитанцій про сплату земельного податку. Актом прийомки-передачі межових знаків на зберігання від 02 березня 2017 року підтверджено, що межі земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , площею 0, 0460 га, наданої власнику (користувачу) земельної ділянки для обслуговування житлового будинку в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка у кількості 10 шт., список яких додається (а. с. 103). Схема прив`язки межових знаків зображена на звороті акта (а. с. 103 зворот). Актом встановлення і показу меж земельної ділянки від 02 березня 2017 року підтверджено, що суміжними землекористувачами з метою виготовлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку проведено обстеження та виконано обміри межі із сусідніми землекористувачами (а. с. 104). Абрис обстеження межі земельної ділянки зображено на звороті даного акта (а. с. 104 зворот). Досліджено копії аркушів погосподарської книги сім`ї Бонк, із яких встановлено склад сім`ї, місце роботи членів сім`ї, наявність будинку у власності, земельних ділянок у користуванні та інше. Встановлено, що ухвалою Львівської міської ради від 21 травня 2009 року № 2683 «Про затвердження переліку земельних ділянок, призначених для продажу у власність або права оренди на аукціонах» за рахунок земель житлової та громадської забудови у пункті 1.1.8 затверджена для продажу земельна ділянка на АДРЕСА_1 , площею 0,0793 га. Листом від 05 вересня 2016 року № 2403-4427 Львівська міська рада повідомила ОСОБА_1 , який звернувся з приводу надання йому у приватну власність земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим було затверджено вищезазначений перелік і якими нормативними актами керувалась міська рада, ухвалюючи своє рішення. У вказаному листі зазначено, що з метою забезпечення ефективного використання земельного фонду міста, залучення додаткових коштів у бюджет розвитку міського бюджету м. Львова для реалізації програм соціально-економічного та культурного розвитку м. Львова, керуючись Конституцією України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», статті 136 ЗК України, ухвалами міської ради від 22 лютого 2007 року № 570 «Про регулювання окремих питань у сфері землеустрою та містобудування з метою функціонування ринку земель у м. Львові» та від 07 червня 2007 року № 899 «Про затвердження Положення про організацію, проведення та оформлення купівлі-продажу земель у власність або права на оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення у м. Львові», Львівська міська рада ухвалою від 21 травня 2009 року № 2683 «Про затвердження переліку земельних ділянок, призначених для продажу у власність або права оренди на аукціонах» затвердила земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 0,0793 га для продажу на земельних торгах (аукціоні).

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Встановлено, й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення суду першої та апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують. Касаційна скарга задоволенню не підлягає. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують. За змістом частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Статтею 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Відповідно до частин першої, другої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Нормами частини першої статті 81 ЗК України визначено способи набуття права власності на земельні ділянки, а саме: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю). Відповідно до частини другої статті 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. На підставі пункту «б» частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара. Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до виключної компетенції пленарних засідань сільських, селищних, міських рад віднесено вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин. Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122 ЗК України. Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. За змістом статті 40 ЗК України громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами. У відповідності до частин першої-другої статті 134 ЗК України земельні ділянки державної чи комунальної власності продаються або передаються в користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) окремими лотами на конкурентних засадах (на земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб Згідно з частинами другою, третьою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України). Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України). Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, а також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України). У справі, що переглядається, суд першої інстанції встановив, що земельна ділянка площею 0,0793 га, яка розташована на АДРЕСА_1 , ухвалою Львівської міської ради від 21 травня 2009 року № 2683 «Про затвердження переліку земельних ділянок, призначених для продажу у власність або права оренди на аукціонах» внесена до цього переліку. ОСОБА_1 користується вказаною земельною ділянкою, однак позивач не оформив право користування цією земельною ділянкою належним чином у встановленому законом порядку і не звертався у відповідні органи місцевого самоврядування з приводу придбання у власність земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 . Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог, оскільки позивач не надав доказів правомірного користування спірною земельною ділянкою площею 0,0793 га. Тому правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що оскаржуваний позивачем пункт ухвали Львівської міської ради про затвердження переліку земельних ділянок, призначених для продажу у власність або для оформлення права оренди на аукціонах, до якого включено земельну ділянку, що без достатніх правових підстав знаходиться в користуванні ОСОБА_1 , не порушує прав позивача. Колегія суддів, надаючи оцінку судовим рішенням на предмет їх законності у межах доводів касаційної скарги, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки суди правильно застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій з урахуванням обставин цієї справи не суперечать висновкам Верховного Суду, на які заявники посилалися в обґрунтування доводів касаційної скарги. Отже, суди попередніх інстанцій виконали вимоги статей 89, 417 ЦПК України щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідили і оцінили докази та встановили обставини у справі. Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, немає. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ : Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 25 січня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 20 грудня 2021 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник