Постанова 4824 № 752/26564/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а Номер апеляційного провадження: №22-ц/824/4044/2022 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 травня 2022 року м. Київ Справа № 752/26564/19 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді-доповідача Ящук Т.І., суддів Махлай Л.Д., Немировської О.В., за участю секретаря судового засідання Кравченко Н.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2021 року, ухвалене у складі судді Плахотнюк К.Г., у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», треті особи: приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Завалієв Артем Анатолійович, Голосіївський районний відділ державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, та повернення стягненого за виконавчим написом, встановив: 21 грудня 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача АТ комерційний банк «Приватбанк», в якому просила визнати виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Завалієвим А.А. від 23 вересня 2016 року і зареєстрований в реєстрі за № 4115 таким, що не підлягає виконанню, та повернути стягнені за цим написом кошти. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 23 вересня 2016 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Завалієвим А.А. був вчинений виконавчий напис № 4115, яким на користь ПАТ КБ «Приватбанк», що є правонаступником ЗАТ КБ «Приватбанк», запропоновано стягнути з боржника ОСОБА_1 невиплачених в строк відповідно до умов кредитного договору від 24 жовтня 2007 року та розрахунку заборгованості за договором станом на 31.07.2016 грошових коштів у сумі 22 203, 26 грн., стягнення здійснюється за період з 24 жовтня 2007 року по 31 липня 2016 року. Постановами Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 22 серпня 2018 року та 03.09.2019 року було звернуто стягнення на заробітну плату позивача і накладено арешт на все її майно. Про існування виконавчого надпису їй стало відомо тільки 7 вересня 2018 року, після ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження № 56334080. З позивача за період з серпня 2018 року по жовтень 2019 року включно із заробітної плати стягнуто 10 810,94 грн., що підтверджується довідкою ТОВ «Скайбілд» № 01-20/12 від 20.12.2019 року. У подальшому позивач уточнила свої позовні вимоги, збільшивши їх до 12 345,71 грн. Вважає, що вчинений виконавчий напис є таким, що не підлягає виконанню, оскільки приватним нотаріусом ЧМНО Завалієвим А.А. не було дотримано вимог чинного законодавства України, які регулюють порядок вчинення виконавчого напису нотаріусом, тобто вимог ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій. Зокрема зазначає, що нотаріус не переконався належним чином у безспірності заборгованості та не встановив строк позовної давності, оскільки з дня виникнення права вимоги минуло більше трьох років (строк дії кредитного договору закінчився 24 жовтня 2008 року, перебіг позовної давності розпочався з 25 жовтня 2008 року, а виконавчий напис вчинено у вересні 2016 року). З огляду на це, просить виконавчий напис визнати таким, що не підлягає виконанню, повернути стягнені відділом державної виконавчої служби кошти та вирішити питання про розподіл судових витрат. Заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2021 року позов задоволено частково. Визнано виконавчий напис від 23.09.2016 року за реєстровим номером 4115, вчинений приватним нотаріусом ЧМНО Завалієвим А.А. про стягнення невиплачених в строк відповідно до умов Кредитного договору № б/н від 24.10.2007 та Розрахунку заборгованості за договором станом на 31.07.2016 року в розмірі 22203,26 грн. на користь ПАТ «КБ «Приватбанк» таким, що не підлягає виконанню. Стягнуто з Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 витрати на сплату судового збору в розмірі 1152, 60 грн. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду в частині відмови в задоволенні вимоги щодо повернення стягнутих за виконавчим написом коштів та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що правові підстави набуття відповідачем грошових коштів на виконання оскаржуваного виконавчого напису, визнаного судом в цій справі таким, що не підлягає виконанню, відсутні, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 1212 ЦК України саме в цій справі, а не в окремому судовому провадженні. Проте, суд першої інстанції залишив поза увагою те, що стягнуті з позивача у виконавчому провадженні на користь відповідача грошові кошти в сумі 12 345,71 грн. підлягали поверненню позивачу відповідно до статті 1212 ЦК України. Факт визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню (на підставі якого у виконавчому провадженні було здійснено стягнення грошових коштів з позивача), є підставою для повернення коштів. Такі ж правові висновки містяться в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 р. у справі № 201/6498/20 . У поясненнях на апеляційну скаргу представник АТ КБ «Приватбанк» - Данильченко О.О. просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду залишити без змін, посилаючись на те, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що з вимогою про повернення стягнутих коштів позивачу слід звернутись з окремою позовною вимогою в окремому судовому провадженні. В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити. Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, будучи повідомленими про день та час розгляду справи у встановленому законом порядку, про причини своєї неявки суд не повідомили, тому колегія суддів вважала можливим розглянути справу за їх відсутності відповідно до вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 24 жовтня 2007 року між сторонами укладено кредитний договір б/н, шляхом підписання заяви про приєднання до умов і правил надання банківських послуг ПАТ КБ «Приватбанк». За заявою ПАТ КБ «Приватбанк», 23 вересня 2016 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Завалієвим А.А. вчинено виконавчий напис за реєстровим номером 4115 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк», що є правонаступником ЗАТ КБ «Приватбанк», невиплачених в строк відповідно до умов Кредитного договору від 24 жовтня 2007 року та Розрахунку заборгованості за договором станом на 31.07.2016 грошових коштів у сумі 22 203,26 грн., з урахуванням: заборгованості за тілом кредиту у розмірі 2850,59 грн.; заборгованості за відсотками - 13 700,02 грн.; комісії та пені - 4119,16 грн.; заборгованості по штрафам (фіксована частина) - 500 грн.; заборгованості по штрафам (відсоток від суми заборгованості) - 1033,49 грн., стягнення здійснюється за період з 24 жовтня 2007 року по 31 липня 2016 року (а.с. 12). 21 травня 2018 року старшим державним виконавцем Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Шевченком М.О. при примусовому виконанні виконавчого напису від 23 вересня 2016 року відкрито виконавче провадження № 56334080 та винесені постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника та про арешт майна боржника (а.с. 13, 14, 16). Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції дійшов висновку, що приватним нотаріусом при вчиненні виконавчого напису не дотримано вимог щодо безспірності заборгованості відповідача перед банком, у виконавчому написі нотаріуса зазначено період стягнення, який перевищує загальний строк позовної давності, тобто включає вимоги, з дня виникнення яких минуло більше трьох років. Згідно з виконавчим написом нотаріуса Завалієва А. А. від 23.09.2016 року, строк, за який проводиться стягнення зазначений з 24.10.2007 року до 31.07.2016, тобто з перевищенням трирічного строку, що є невідповідністю вимогам закону. Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, суд першої інстанції виходив з того, що строки позовної давності встановлені договором, при вчиненні виконавчого напису у даному випадку не враховуються, а підлягає застосуванню лише строк позовної давності, встановлений законом - 3 роки. Крім того, матеріали справи, так само як матеріали, на підставі яких було вчинено оспорюваний виконавчий напис, не містять виписок з рахунка боржника, а лише розрахунок заборгованості за договором від 24.10.2007 станом на 31.07.2016 рік (а.с. 81-84). Тому суд зазначив про відсутність підстав вважати, що нотаріус при вчиненні спірного напису переконався належним чином у наявності підстав для звернення до нього банком, так і у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за написом. Встановлено, що матеріали справи свідчать про направлення 18.08.2016 року ПАТ «КБ «Приватбанк» боржниці ОСОБА_1 вимогу про усунення порушень за кредитним договором від 24.10.2007 року № б/н на суму 22203,26 грн. цінним листом, що підтверджується списком згрупованих поштових відправлень Укрпошта стандарт з описом вкладень, на якому є відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в договорі адресу позивача (а.с. 85, 87-88). Однак доказів, зокрема, зворотних повідомлень, на підтвердження належного отримання боржником зазначеної вимоги про погашення заборгованості суду не надано. Тому суд вважав, що неотримання позивачем вимоги про усунення порушень за кредитним договором об`єктивно позбавило її можливості бути вчасно проінформованою про наявність заборгованості та можливості надати свої заперечення щодо неї або спростувати вимоги банку. Позивач не мала можливості подати нотаріусу заперечення щодо вчинення спірного виконавчого напису або висловити свою незгоду з письмовою вимогою про сплату боргу чи повідомити про наявність спору між нею та відповідачем щодо суми заборгованості, що об`єктивно виключає можливість вчинення виконавчого напису. Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій). Зазначене вище дає підстави для визнання виконавчого напису № 4115 таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку із недотриманням приватним нотаріусом під час їх вчинення вимог статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» та Переліку документів. Порушення порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Така позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2021 року у справі № 910/10374/17. Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду щодо застосування вказаних норм матеріального права у аналогічних правовідносинах у постанові від 29 березня 2019 року за наслідками розгляду цивільної справи № 137/1666/16-ц, в обов`язок нотаріуса входить перевірка безспірності боргу у боржника після надання стягувачем документів, що встановлюють прострочення зобов`язання. При наявності заперечень боржника нотаріус повинен оцінити його аргументи на предмет наявності ознаки безспірності відносно вимог заставодержателя. За відсутності ознаки безспірності нотаріус повинен був відмовити в здійсненні виконавчого напису. Вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості, як такого. З огляду на викладене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису. Підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису (наприклад, неповідомлення боржника про вимогу кредитора), так і необґрунтованість вимог до боржника. Суд, при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 заперечує безспірність суми заборгованості, що підлягає до стягнення за виконавчим написом, зазначила, що нотаріус вчинив оскаржуваний виконавчий напис без належного підтвердження безспірності вимоги кредитора. Відповідач ПАТ «КБ «Приватбанк», не подавши відзив на позов, не довів свого права стягувати заборгованість з позивача за укладеним з фінансовою установою договором, та саму суму заборгованості. Крім того, відповідачем не доведено дотримання встановленого законом порядку при зверненні за вчиненням виконавчого напису, і твердження позивача в цій частині ним не спростовані. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису від 23.09.2016 року за реєстровим номером 4115, вчиненого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Завалієвим А.А. про стягнення невиплачених в строк відповідно до умов Кредитного договору № б/н від 24.10.2007 та Розрахунку заборгованості за договором станом на 31.07.2016 року в розмірі 22 203,26 грн. на користь ПАТ КБ «Приватбанк». Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Рішення суду у вищевикладеній частині сторонами не оскаржується, а тому відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не переглядає рішення у вказаній частині. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про повернення стягнутого за виконавчим написом, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги про повернення стягнутих коштів не підлягають задоволенню, оскільки дане питання підлягає зверненню позивачем в окремому судовому порядку. З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, оскільки висновок зроблено без дотримання норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За змістом статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а згідно статті 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. Відповідно до частини першої, другої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Відповідно до частин першої, другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Відповідно до висновків Верховного Суду у постанові від 06 жовтня 2021 року у справі № 623/363/20 та у постанові від 08 вересня 2021 року у справі № 201/6498/20, за правовою природою конструкція зобов`язання, що виникає з безпідставного набуття майна (безпідставного збагачення), є формою реалізації охоронного правовідношення та виконує компенсаторну функцію. Зобов`язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення є протилежністю до зобов`язання з правочинів (договорів). Правочин, зокрема договір, як належна правова підстава встановлює зобов`язання з передання речі, виконання робіт (надання послуги), сплати коштів. Відповідно, за відсутності (або у подальшому відпадіння) правової підстави в особи виникає зобов`язання повернути те, що було отримано безпідставно (кондикція). Отримання майна, набутого без підстави, призводить до реституційного ефекту, прямо протилежного тому, що передбачено договором. Загальною ознакою кондикції є відсутність (або відпадіння у подальшому) правової підстави для утримання майна, набутого особою, до якої потерпілий звертається з кондикційним позовом. Зі змісту статті 1212 ЦК України можна зробити висновок, що особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно збагатилася в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов`язана повернути безпідставно набуте майно цій особі. Будь-яке збагачення визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на збагачення за рахунок потерпілого, або в разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, і якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1)повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4)відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Результат аналізу статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що фактичний склад, що породжує зобов`язання, які виникають внаслідок набуття або збереження майна без достатніх правових підстав, складається з таких елементів: 1) одна особа набуває або зберігає майно за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (майно набувається або зберігається без передбачених законом, іншими правовими актами або правочином підстав). Набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо його правова підстава відпала згодом. Відпадіння правової підстави полягає у зникнення обставин, на яких засновувалась юридична обґрунтованість набуття (збереження) майна. Одним із випадків відпадіння підстави набуття (збереження) може бути скасування вищою інстанцією рішення суду, що набуло чинності, або визнання судом таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса, на підставі якого було здійснено стягнення майна (коштів). Особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно набула майно в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов`язана повернути таке майно цій особі на підставі статті 1212 ЦК України. Будь-яке набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на отримання майна за рахунок потерпілого, або у разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося. Судовий акт про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, який набрав законної сили і за яким відбулося повне або часткове виконання, є правовою підставою для виникнення зобов`язання з повернення майна, що набуто без достатньої правової підстави, оскільки з моменту ухвалення такого судового акту правова підстава вважається такою, що відпала. Відповідно до статті 1212 ЦК України у такому разі набувач такого майна з моменту набрання судовим актом законної сили, зобов`язаний повернути потерпілому все отримане майно. Відповідно до висновку Верховного Суду у постанові від 06 жовтня 2021 року у справі № 623/363/20, встановивши, що правові підстави набуття відповідачем грошових коштів, що стягнені з позивача на підставі виконавчого напису нотаріуса, який у подальшому визнаний судом таким, що не підлягає виконанню, відпали, суд першої інстанції водночас залишив поза увагою те, що отримані відповідачем кошти в сумі 8559,45 підлягають поверненню позивачу відповідно до статті 1212 ЦК України. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 201/6498/20, від 08 вересня 2021 року у справі № 206/2212/18, від 28 січня 2020 року у справі № 910/16664/18, від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18. Як вбачається з матеріалів даної справи, постановою державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Бучацького Ю.О. від 22 серпня 2018 року у виконавчому провадженні № 56334080 було звернуто стягнення на доходи боржника ОСОБА_1 , що отримує дохід ( заробітну плату) у ТОВ «Скайбілд» у розмірі 20% до виплати загальної суми боргу у розмірі 24 792 грн. 59 коп. Зазначена постанова прийнята на виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Завалієва А.А. за № 4115 від 23 вересня 2016 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» суми боргу - 22 203 грн. 26 коп. ( а.с. 19). Як вбачається з довідки ТОВ «Скайбілд» від 28 лютого 2020 року за підписом директора товариства та головного бухгалтера, виданої ОСОБА_1 , яка працює у вказаному товаристві на посаді бухгалтера, за період з серпня 2018 року по грудень 2019 року включно, на виконання постанови у виконавчому провадженні № 56334080 було відраховано із заробітної плати ОСОБА_1 та сплачено загальну суму 12 345,71 грн. Отже, встановивши, що правові підстави набуття відповідачем грошових коштів у сумі 12 345 грн. 71 коп., що стягнені з ОСОБА_1 у примусовому порядку у виконавчому провадженні № 56334080 на підставі виконавчого напису нотаріуса, який у подальшому визнаний судом таким, що не підлягає виконанню, відпали, суд першої інстанції водночас залишив поза увагою те, що отримані відповідачем кошти в сумі 12 345 грн. 71 коп. підлягають поверненню позивачу відповідно до статті 1212 ЦК України. В оскаржуваній частині судового рішення суд першої інстанції не врахував положень ст. 1212 ЦК України, вищевказаних правових висновків Верховного Суду у постановах з подібних правовідносин, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині з прийняттям нового рішення про стягнення спірних грошових коштів. Висновки суду першої інстанції щодо необхідності звернення позивача з іншим позовом в іншому судовому провадженні, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки обраний позивачем спосіб захисту є ефективним та призведе до реального поновлення її порушених прав. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18. Також відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Відповідно до вимог ч.1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги та наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині та ухвалення нового судового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з АТ КБ «Приватбанк» безпідставно набутих грошових коштів на загальну суму 12 345 грн. 71 коп. Відповідно до ч.ч. 1, 2, 6 ст. 141 ЦК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду в оскаржуваній частині, прийняття нового судового рішення про задоволення позовних вимог, то з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1152 грн. 60 коп. Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374 - 376, 381-383 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2021 року - скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про повернення стягненого за виконавчим написом, прийняти в цій частині постанову: Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», треті особи: приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Завалієв Артем Анатолійович, Голосіївський районний відділ державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві про повернення стягненого за виконавчим написом - задовольнити. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 12 345 (дванадцять тисяч триста сорок п`ять ) грн. 71 коп. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 1152 грн. 60 коп. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду з підстав, визначених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складено 24 червня 2022 року. Суддя - доповідач: Ящук Т.І. Судді: Махлай Л.Д. Немировська О.В.