Постанова 4808 № 344/923/19

Справа № 344/923/19 Провадження № 22-ц/4808/896/20 Головуючий у 1 інстанції Бородовський С. О. Суддя-доповідач Фединяк ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 вересня 2020 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів: головуючого Фединяка В.Д. (суддя-доповідач) суддів: Бойчука І.В., Девляшевського В.А. секретаря Капущак С.В. з участю представника ОСОБА_1 адвоката Грабовецького О.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ "ПриватБанк" про визнання припиненим зобов`язання за кредитним договором, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду від 27 травня 2020 року, ухвалене у складі судді Бородовського С. О.у м. Івано-Франківську, ВСТАНОВИВ: У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом АТ КБ "ПриватБанк" про визнання припиненим зобов`язання за кредитним договором. Позовна заява мотивовано тим, що з 2012 року є клієнтом ПАТ КБ «Приватбанк» та користується кредитною карткою Gold Сard № НОМЕР_1 . 16 липня 2014 року у зв`язку з проведенням антитерористичної операції на сході країни покинула місце проживання (м. Донецьк) та переїхати до м. Івано-Франківська, в якому на даний час проживає та офіційно зареєстрована, що підтверджується довідкою № 44 від 26.04.2017 р. про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Станом на 02/09/2014 згідно довідки банку від 17/05/2016 за №YF3D-OFMM-I0EB-EMMV розмір заборгованості перед банком за кредитною карткою становив 23858,65 грн. Їй в телефоному режимі повідомили про наявний боргу перед ПАТ КБ «Приватбанк» на загальну суму понад 200 тис. грн. У зв`язку з наведеним, вона зверталась до суду з позовом про скасування незаконно нарахованої заборгованості. Рішенням Івано-Франківського міського суду від 22.05.2018 р. по справі № 344/10478/17 було відмовлено в задоволенні позовних вимог. Згідно довідки від 17.05.2016 № УТЗО-ОТММ-ІОЕВ-ЕММУ сума бору, яка в позивача наявна перед ПАТ КБ «Приватбанк» становить 23858,65 грн., факт наявності іншої суми боргу банком не було підтверджено ні в судовому засіданні, ні в інший законодавчо визначений (встановлений) спосіб. З метою повного погашення заборгованості та припинення будь яких відносин з ПАТ КБ «ПриватБанк», 05.10.2018 року позивачем через касу банку внесено кошти в повному обсязі на погашення заборгованості в розмірі 23858,65 гривень, що підтверджується відповідною квитанцією. 06 жовтня 2018 року надіслано звернення (лист) банку, який було надіслано та отримано банком 14/11/2018 про закриття кредитного рахунку (розірвання договору) та видачу відповідної довідки про відсутність заборгованості перед банком. У відповідь на звернення Банком на адресу позивача було надіслано листа в якому банк визнає факт наявності укладеного кредитного договору та відмову в списанні суми заборгованості. Просила визнати припиненими з 30 листопада 2018 року зобов`язання ОСОБА_1 перед ПАТ КБ «Приват Банк» за кредитним договором (договром про надання банківських послуг) по кредитній картці GOLd card № НОМЕР_1 . Рішенням Івано-Франківського міського суду від 27 травня 2020 року в позові ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання зобов`язання за кредитним договором припиненим відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування оскаржуваного рішення з ухваленням нового про задоволення позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. На думку апелянта, банк не надав належних доказів наявності заборгованості за кредитною карткою. Крім того, вона не підписувала будь-яку згоду на нарахування відсотків чи пені за порушення терміну виконання договірних зобов`язань. Вказує, що між сторонами не укладався кредитний договір, нею підписано тільки заяву анкету на видачу кредитної картки. Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив. Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Сторони у встановленому законом порядку повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, проте у судове засідання не з`явилась, що відповідно ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи у її відсутності. Розгляд справи за відсутності сторін та учасників справи, щодо яких наявні відомості про вручення судової повістки не є порушенням статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про доступ до правосуддя. Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь в розгляді справи, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст. 367 ЦПК України наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги з таких підстав. Згідно вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що з матеріалів справи вбачається, що погашення зазначеної позивачем суми не прийняте кредитором, як повне виконання та належним чином зобов`язання сторін. Таким чином права та обов`язки сторін зобов`язання не припинено. Між сторонами існує спір щодо суми нарахованої заборгованості, що не є предметом розгляду в межах даного провадження, оскільки суд розглядає спори виключно в межах підставі і предмету звернення, вказаних позивачем в письмовій заяві. При цьому розмір нарахованої заборгованості та оспорювання періодів її нарахування підлягають розгляду в порядку позовного провадження щодо стягнення заборгованості. Такий висновок суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи. Згідно із ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Згідно вимог ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Судом встановлено, що згідно довідки №VF3D-OFMM-I0EB-EMMV виданої ПАТ КБ «ПриватБанк», відповідно до виписки по картці/рахунку № НОМЕР_1 за період з 02 вересня 2014 року по 02 вересня 2014 року в позивача на кінець періоду наявна заборгованість в розмірі 23858,65 гривень(а.с.6). 22 травня 2018 року рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про скасування незаконно нарахованої заборгованості (а.с.7-8). 31 жовтня 2018 року ОСОБА_1 подала заяву про закриття кредитного рахунку № НОМЕР_1 та видачу довідки про відсутність заборгованості, яку отримано банком 14 листопада 2018 року (а. с. 10). Згідно відповіді від 05 лютого 2018 року №20.1.0.0.0/7-181115/1631 відповідачем повідомлено позивача про неможливість здійснити списання заборгованості, яка нарахована за період від дати звернення банком до суду із позовною заявою про стягнення заборгованості по теперішній час, позивачу рекомендовано погасити заборгованість (а.с.9). Згідно заяви на переказ готівки НОМЕР_2 ОСОБА_1 внесено на рахунок відкритий в ПАТ КБ «ПриватБанк» кошти в розмірі 23863,65 гривень (а.с.12). Згідно розрахунку заборгованості за договором №б/н від 12 листопада 2012 року заборгованість ОСОБА_1 станом на 31 березня 2019 року складає: 660765,58 гривень, з яких: 25000 гривень залишок заборгованості за наданим кредитом (тіло кредиту), 635165,58 гривень загальний залишок заборгованості за відсотками, 635165,58 гривень залишок заборгованості за відсотками на прострочену заборгованість. (а.с.59-62) Відповідно до частини другої статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема з договорів та інших правочинів. У відповідності до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Пунктом 17 Постанови Пленуму Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» визначено, що зобов`язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК). Такі підстави, зокрема, зазначені у статтях 599 - 601, 604 - 609 ЦК України. У постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року в справі № 3-123гс14 зроблено висновок, що «зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК). Належним є виконання зобов`язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання. ОСОБА_1 подано квитанцію про сплату заборгованості у розмірі 23 858,65 грн від 05 жовтня 2018 року, як на підставу виконання зобов`язань за кредитною карткою. Разом з тим судом правильно враховано, що сума заборгованості в розмірі 23858,65 гривень визначена станом на 17 травня 2016 року згідно довідки №VF3D-OFMM-I0EB-EMMV про виписку по картці/рахунку № НОМЕР_1 за період з 02 вересня 2014 року по 02 вересня 2014 року, яку ОСОБА_1 сплачено у жовтня 2018 року. Крім того, банком подано розрахунок заборгованості за договором №б/н від 12 листопада 2012 року станом на 31 березня 2019 року у розмірі 660765,58 гривень, з яких: 25000 гривень залишок заборгованості за наданим кредитом (тіло кредиту), 635165,58 гривень загальний залишок заборгованості за відсотками, 635165,58 гривень залишок заборгованості за відсотками на прострочену заборгованість. Суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що банк не надав належних доказів наявності заборгованості за кредитною карткою, оскільки спростовуються поданий банком розрахунок такої заборгованості, який не спростовано позивачкою. Також суд відхиляє доводи апеляційної скарги щодо неукладання між нею та Банком кредитного договору, так як нею підписано тільки заяву анкету на видачу кредитної картки, оскільки за змістом позовної заяви позивачка просила визнати припиненими з 30 листопада 2018 року зобов`язання перед ПАТ КБ «Приват Банк» за кредитним договором (договром про надання банківських послуг) щодо встановленого кредитного ліміту на платіжну картку GOLd card №5457 НОМЕР_3 . Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції, який їх обґрунтовано спростував. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскаржуване рішення відповідає вимогам закону, ґрунтується на засадах верховенства права, принципах справедливості, добросовісності та розумності, підстави для його скасування відсутні. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки апеляційний суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, то в такому разі розподіл судових витрат не проводиться. Керуючись ст.ст. 374,375, 382-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Івано-Франківського міського суду від 27 травня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня іі прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст складено 16 вересня 2020 року. Судді: В.Д.Фединяк І.В.Бойчук В.А.Девляшевський