Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 260/5773/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 червня 2022 рокуЛьвівСправа № 260/5773/21 пров. № А/857/3009/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Заверухи О.Б., суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2021 року у справі за адміністративним позовом Головного управління ДПС в Закарпатській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу,- суддя (судді) в суді першої інстанції Калинич Я.М., час ухвалення рішення не зазначено, місце ухвалення рішення м. Ужгород, дата складання повного тексту рішення не зазначено, В С Т А Н О В И В: 26 жовтня 2021 року Головне управління ДПС в Закарпатській області звернулось в суд з адміністративним позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути податковий борг у розмірі 93567,48 грн. по платежу 85 11010500 «Податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування». На обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідачем самостійно подано до контролюючого органу податкову декларацію про майновий стан і доходи (звітна) № 11386 від 22 березня 2019 року за 2016 рік із самостійно задекларованою сумою податку на доходи фізичних осіб у розмірі 93567,48 грн, така сума грошового зобов`язання вважається узгодженою. Вказує, що з метою погашення податкового боргу була сформована та надіслана відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення за її податковою адресою податкова вимога від 27 травня 2019 року № 161507-52, однак даний лист був повернутий у відповідності до довідки Ф.20, а податковий борг не було сплачено. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2021 року адміністративний позов задоволено повністю. Стягнуто з фізичної особи ОСОБА_1 податковий борг у розмірі 93567,48 грн. по платежу 85 11010500 Податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки за відповідачем обліковується податковий борг з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в сумі 93567,48 грн, щодо якого не надано доказів його сплати, а вжиті контролюючим органом заходи не призвели до його погашення, тому позовні вимоги підлягають до задоволення шляхом прийняття рішення про стягнення податкового боргу у вказаному вище розмірі. Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що відповідно до довідки № 17, виданої старостою Іршавської міської ради в Закарпатській області від 13 січня 2022 року, вона з 2019 по 2022 роки фактично проживала за адресою: АДРЕСА_1 , вела догляд за лежачою мамою, ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказує, що у зв`язку з цим не могла та не отримувала ні повідомлень, ні листів, не знала про податкову вимогу та судові засідання, всю кореспонденцію знайшла в поштовій скриньці після поховання матері. Вважає, що Головне управління ДПС в Закарпатській області пропустило строк звернення до суду. Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є платником податків, 22 березня 2019 року нею подано податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2016 рік, у якій вказано, загальна сума доходів, які включаються до загального річного оподатковуваного доходу становить 519819,31 грн, сума податку на доходи фізичних осіб, що підлягає сплаті самостійно складає 93567,48 грн (а.с.13-14). Згідно з розрахунку податкового боргу за ОСОБА_1 станом на 01 вересня 2021 року рахується податковий борг у розмірі 93567,48 грн по платежу 85 11010500 «Податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування» (а.с.6). Відповідно до листа Мукачівського відділу по роботі з податковим боргом ГУ ДПС у Закарпатській області № 387/07-16-53 від 20 вересня 2021 року ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.7). Згідно з листом Відділу «Центр надання адміністративних послуг» Мукачівської міської ради ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.23). З метою погашення податкового боргу позивачем сформована та надіслана відповідачу за її податковою адресою: АДРЕСА_3 податкова вимога форми «Ф» від 27 травня 2019 року № 161507-52, проте даний лист був повернутий у відповідності до довідки Ф.20, а податковий борг не було сплачено (а.с.15). Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до пп. 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (тут і далі в редакції на час виникнення спірних правовідносин) (далі ПК України) грошове зобов`язання платника податків сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Згідно із пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий борг сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом. Пунктами 63.2, 63.5 ст. 63 ПК України передбачено, що взяттю на облік або реєстрації у контролюючих органах підлягають всі платники податків. Всі фізичні особи - платники податків та зборів реєструються у контролюючих органах шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків у порядку, визначеному цим Кодексом. Відповідно до пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Згідно з п. 54.1 ст. 54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою. Відповідно до п. 56.11 ст. 56 ПК України із змінами та доповненнями, не підлягає оскарженню грошове зобов`язання, самостійно визначене платником податків. Підпунктом 20.1.34 п. 20.1 ст. 20 ПК України встановлено, що контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини. Відповідно до п. 31.1 ст. 31 ПК України строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов`язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно. Момент виникнення податкового обов`язку платника податків, у тому числі податкового агента, визначається календарною датою. Згідно із п. 54.5. ст. 54 ПК України якщо згідно з нормами цієї статті сума грошового зобов`язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов`язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому цим Кодексом. Пунктом 56.18 ст. 56 ПК України передбачено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення - рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. Відповідно до п. 59.1 ст. 59 ПК України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Податкова вимога може надсилатися (вручатися) контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків. Згідно з п. 59.4 ст. 59 ПК України податкова вимога надсилається (вручається) також платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суми податкових зобов`язань у встановлені цим Кодексом строки, без попереднього надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Відповідно до п. 58.3 ст. 58 ПК України податкове повідомлення-рішення вважається належним чином врученим платнику податків (крім фізичних осіб), якщо його надіслано у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу. Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному пунктом 42.4 статті 42 цього Кодексу. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг. У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення. Згідно із п. 45.1 ст. 45 ПК України платник податків - фізична особа зобов`язаний визначити свою податкову адресу. Податковою адресою платника податків - фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі. Платник податків - фізична особа може мати одночасно не більше однієї податкової адреси. Відповідно до п. 42.2 ст. 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові. Порядок надсилання (вручення) контролюючими органами податкових вимог платникам податків регулюється Порядком направлення контролюючими органами податкових вимог платникам податків, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 30 червня 2017 року №

610. Пунктом 7 розділу IV зазначеного Порядку встановлено, що податкова вимога вважається належним чином врученою платнику податків (крім фізичних осіб), якщо вона надіслана за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручена платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові. Податкова вимога вважається надісланою (врученою) фізичній особі, якщо її вручено їй особисто чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному абзацом третім пункту 6 цього розділу. У разі якщо пошта не може вручити платнику податків податкову вимогу через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їх відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, така податкова вимога вважається врученою платнику податків у день, вказаний поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення. З аналізу вищевказаних норм податкового законодавства слідує, що податкова вимога та податкове повідомлення-рішення повинні бути надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням. Додаткових вимог до надсилання податкової вимоги (зокрема, зазначення в рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення реквізитів документа, що надсилається) податкове законодавство не містить. Щодо покликань скаржника на те, що податкова вимога форми «Ф» від 27 травня 2019 року № 161507-52 не була отримана ОСОБА_1 , то колегія суддів зазначає наступне. Матеріалами справи підтверджується, що вищезазначена податкова вимога направлена ОСОБА_1 рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення, за адресою зареєстрованого місця проживання відповідача: АДРЕСА_3 (а.с.15). Із матеріалів справи слідує, що податкова вимога форми «Ф» від 27 травня 2019 року № 161507-52 не вручена ОСОБА_1 , даний лист повернутий у відповідності до Довідки Ф.20 (а.с.15). Колегія суддів вважає, що податкова вимога форми «Ф» від 27 травня 2019 року № 161507-52 в розумінні пункту 58.3 ПК України вважається врученою платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення. За таких обставин, вищезазначена податкова вимога вважається такою, що вручена платнику податків, що спростовує відповідні доводи апеляційної скарги. Посилання скаржника на те, що вона з 2019 по 2022 роки фактично проживала за адресою: АДРЕСА_1 , вела догляд за лежачою мамою, ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 є безпідставними, оскільки на виконання вимог п. 42.2 ст. 42 ПК України податкова вимога була надіслана контролюючим органом за податковою адресою платника податків. Крім цього, з огляду на положення п. 54.1. ст. 54 ПК України самостійно визначена відповідачем сума податкових зобов`язань, зазначена у податковій декларації є узгодженою. Таким чином, оскільки за відповідачем рахується податковий борг з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в сумі 93567,48 грн, відповідачем не надано доказів погашення такої заборгованості, яка вважається узгодженою, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про необхідність стягнення податкового боргу з відповідача. Стосовно доводів апеляційної скарги про те, що позивачем пропущено строк звернення до суду, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне вказати наступне. Згідно із ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень. Отже, КАС України передбачає можливість встановлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду. Спеціальним строком звернення до суду з позовом у спорах цієї категорії справ є строк, визначений ст. 102 ПК України. Відповідно до п. 102.4 ст. 102 ПК України у разі якщо грошове зобов`язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв`язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов`язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу, крім випадків, передбачених абзацом третім пункту 59.1 статті 59 цього Кодексу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним. Згідно із п. 95.1-95.3 ст. 95 і п. 102.4 ст. 102 ПК України контролюючий орган може звернутися до адміністративного суду з позовом про стягнення податкового боргу з платників податків із дотриманням відповідних умов, встановлених пунктом 95.2 статті 95 ПК України, які надають право на примусове стягнення податкового боргу, а також строку - 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Строк у 1095 днів є присічним для контролюючого органу, протягом і в межах якого ним можуть бути вжиті заходи щодо погашення податкового боргу, в тому числі і шляхом звернення до суду з позовом. Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка викладена в постанові від 25 лютого 2020 року у справі № 1340/5767/18. Колегія суддів зазначає, що у податкового органу для стягнення сум боргу існує 1095 днів з моменту виникнення податкового боргу. Положення наведених вище норм податкового законодавства обумовлюють висновок про те, що у спорах за позовом податкового органу про стягнення з платника податку податкового боргу встановленню та дослідженню судами підлягає факт узгодженості грошового зобов`язання, зокрема факт оскарження платником податку у передбаченому Кодексом порядку (адміністративному та/або судовому) податкового повідомлення-рішення, яким контролюючим органом визначене грошове зобов`язання, чи є останнє узгодженим з огляду на наявність (відсутність) процедури оскарження, факт сплати/несплати платником податку узгодженого грошового зобов`язання, протягом строків, визначених законодавством, факт направлення та вручення платнику контролюючим органом податкової вимоги, дотримання позивачем порядку здійснення цього заходу, тощо. Враховуючи, що податкову декларацію відповідачем подано 22 березня 2019 року, самостійно визначено податкове зобов`язання, яке вважається узгодженим, податкову вимогу позивачем сформовано 27 травня 2019 року, колегія суддів вважає, що позивачем не пропущено строк звернення до суду з цим позовом. Згідно із п. 87.11 ст. 87 ПК України орган стягнення звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку - фізичної особи. Стягнення податкового боргу за рішенням суду здійснюється державною виконавчою службою відповідно до закону про виконавче провадження. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що слід стягнути з ОСОБА_1 податковий борг у розмірі 93567,48 грн. по платежу 85 11010500 «Податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування», оскільки такий підтверджується матеріалами справи. Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2021 року у справі № 260/5773/21 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя О. Б. Заверуха судді О. М. Гінда В. В. Ніколін Повне судове рішення складено 22 червня 2022 року.