Постанова 4850 № 360/4514/21

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 червня 2022 року справа №360/4514/21 приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Міронової Г.М., суддів: Сіваченка І.В., Казначеєва Е.Г., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2021 р. у справі № 360/4514/21 (головуючий І інстанції суддя І.О. Свергун) за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування постанови про накладення штрафу від 06.08.2021 № СМУ1889/1105/АВ/П/ПТ/СПТД-ФС, припису про усунення виявлених порушень законодавства про працю від 04.08.2021 № СМУ1889/1105/АВ/П, ВСТАНОВИВ: 26.08.2021 до Луганського окружного адміністративного суду надійшов позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) до Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці (далі - відповідач, Східне міжрегіональне управління Держпраці), в якому позивач після уточнення позовних вимог просила: - визнати протиправними дії посадових осіб Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці щодо порядку проведення позапланового заходу контролю у формі інспекційного відвідування та оформлення матеріалів про притягнення фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 двічі за одне й те саме правопорушення (за ч. 3 ст. 41 КУпАП та ч. 2 ст. 265 КЗпП України) до адміністративної відповідальності; - визнати протиправними та скасувати постанову Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № СМУ1889/1105/АВ/П/ПТ/СПТД-ФС від 06.08.2021; припис Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці про усунення виявлених порушень законодавства про працю № СМУ1889/1105/АВ/П від 04.08.2021. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2021 року у справі № 200/4514/21 позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано постанову Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці про накладення на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 штрафу в сумі 120000,00 грн. за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 06.08.2021 № СМУ1889/1105/АВ/П/ПТ/СПТД-ФС. Визнано протиправним та скасовано припис Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці про усунення виявлених порушень законодавства про працю від 04.08.2021 № СМУ1889/1105/АВ/П. Вирішено питання судових витрат (а.с. 139-144). Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, представник відповідача подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги вказує на те, що під час інспекційного відвідування у ФОП ОСОБА_1 виявлені порушення законодавства про працю в частині фактичного допуску двох працівників до роботи без оформлення трудового договору. Представник позивача надав заяву про розгляд справи за відсутності його та позивача. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження. Справа розглянута поза датою, визначеною в ухвалі суду від 17 січня 2022 року, з огляду на прийняття Верховною Радою України Законів України «Про правовий режим воєнного стану» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, від 15 березня 2022 року № 2119-IX, від 21 квітня 2022 року № 2212-IX, якими в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року і продовжено його до 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована в якості фізичної особи-підприємця, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис від 09.04.2021 № 23640000000001160, вид економічної діяльності - 47.11 Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (основний) (арк. спр. 19). Позивач здійснює свою господарську діяльність за адресами: АДРЕСА_1 , магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 »; АДРЕСА_2 , магазин « ІНФОРМАЦІЯ_2 », що не заперечується сторонами. Відповідачем є Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, яке є юридичною особою код ЄДРПОУ 43866127, та в даному випадку виступає суб`єктом владних повноважень. 13.07.2021 Східним міжрегіональним управлінням Держпраці видано наказ № 1229 «Про проведення позапланового заходу державного контролю у формі інспекційного відвідування фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 » у період з 14.07.2021 по 27.07.2021 (а. с. 116). 13.07.2021 відповідачем видано направлення на проведення інспекційного відвідування № 324/45 (а. с. 47). На виконання наказу від 13.07.2021року № 1229 інспектором праці здійснено інспекційне відвідування фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , місце проведення господарської діяльності: АДРЕСА_1 , магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 »; АДРЕСА_2 , магазин « ІНФОРМАЦІЯ_2 », за результатами якого складено акт від 27.07.2021 № СМУ1889/1105/АВ (а. с. 49-53). 27.07.2021 Східним міжрегіональним управлінням Держпраці складено протокол про адміністративне правопорушення № СМУ1889/1105/АВ/П/ПТ щодо порушення законодавства про працю в частині фактичного допуску двох працівників до роботи без укладення трудового договору, за що передбачена адміністративна відповідальність за частиною третьою статті 41 КУпАП та винесено припис про усунення виявлених порушень № СМУ1889/1105/АВ/П (а. с. 45-46, 54-55). 06.08.2021 Східним міжрегіональним управлінням Держпраці винесено постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № СМУ1889/1105/АВ/П/ПТ/СПТД-ФС, згідно з якою на підставі абз. другого частини другої статті 265 КЗпП України на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 120000,00 грн. (а. с. 40-41). Спірним питанням цієї справи є правомірність дій відповідача щодо надання припису про усунення виявлених порушень законодавства про працю № СМУ1889/1105/АВ/П від 04.08.2021 та прийняття постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № СМУ1889/1105/АВ/П/ПТ/СПТД-ФС від 06.08.2021. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог з огляду на наступне. Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Закон України «Про охорону праці» від 14.10.1992 року № 2694-XII (далі Закон № 2694-XII) окреслює основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров`я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці, регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні. Унормуванням частини першої статті 38 Закону № 2694-XII державний нагляд за додержанням законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці здійснюють: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері ядерної та радіаційної безпеки; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства у сферах пожежної і техногенної безпеки; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення. Центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім органів доходів і зборів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування. Пунктом 1 "Положення про Державну службу України з питань праці", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року № 96, встановлено, що Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб. Абзацом першим пункту 7 вказаного Положення передбачено, що Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. Постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 823 затверджено Порядок здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю (далі - Порядок № 823), який визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (зокрема їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об`єкт відвідування), з урахуванням особливостей, визначених Конвенцією Міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованою Законом України від 8 вересня 2004 р. № 1985-IV, Конвенцією Міжнародної організації праці № 129 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві, ратифікованою Законом України від 8 вересня 2004 р. № 1986-IV, та Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" (далі - Закон). Заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю відповідно до пункту 2 Порядку № 823 здійснюються у формі інспекційних відвідувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів. Пунктом 16 Порядку № 823 встановлено, що за результатами інспекційного відвідування складаються акт інспекційного відвідування (далі - акт) і в разі виявлення порушень вимог законодавства про працю - припис щодо їх усунення та попередження про відповідальність за порушення законодавства про працю. За правилами пункту 20 Порядку № 823 припис є обов`язковою для виконання у визначені строки письмовою вимогою інспектора праці про усунення об`єктом відвідування порушень вимог законодавства про працю, виявлених під час інспекційного відвідування. Відповідно до пункту 24 Порядку № 823 у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом, після розгляду зауважень об`єкта відвідування до нього (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування, за результатами якого вносить припис та вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності. Заходи щодо притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування (пункт 25 Порядку № 823). Припис або вимога інспектора праці можуть бути оскаржені відповідно у десятиденний та одноденний строк з дати їх отримання до керівника або заступника керівника відповідного територіального органу Держпраці (пункт 26 Порядку № 823). За визначенням пункту 27 Порядку № 823 у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом, після розгляду зауважень об`єкта відвідування до нього (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності. Унормуванням пункту 2 Порядку закріплено: накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України № 509 від 17.07.2013(надалі - Порядок № 509), штрафи накладаються головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи). Штрафи можуть бути накладені на підставі акта про виявлення під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об`єднаної територіальної громади. Частиною першою статті 259 Кодексу законів про працю України окреслено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Системний аналіз викладених правових норм дає підстави для висновку, що відповідач як територіальний орган Держпраці уповноважений на здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю фізичними особами-підприємцями, зокрема, у формі інспекційних відвідувань, за наслідками яких складати акти перевірок та за наявності порушень - приписи про їх усунення, а також вживати заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності. Суд вважає за необхідне зазначити, що визначальним для вирішення спірних правовідносин у цій справі є встановлення факту використання позивачем найманої праці осіб, вказаних в акті інспекційного відвідування, та оскаржуваній постанові та наявність ознак трудових правовідносин між ними. Частиною першою статті 21 КЗпП України визначено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Частина перша статті 24 КЗпП України містить перелік випадків, за яких трудовий договір з працівником укладається у письмовій формі. Приписами частини третьої цієї статті окреслено, що працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому КМ України. За змістом частини першої статті 265 КЗпП України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Частиною другою статті 265 КЗпП України передбачено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження. Штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, за визначенням частини третьої статті 265 КЗпП України є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України. Штрафи, вказані у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Водночас, відповідальність за порушення вимог законодавства про працю та про охорону праці, зокрема, фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), передбачено також Кодексом України про адміністративні правопорушення. Відповідно до частини третьої статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), допуск до роботи іноземця або особи без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, на умовах трудового договору (контракту) без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, від п`ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Отже, частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України і частиною третьою статті 41 Кодексу про адміністративні правопорушення України передбачено відповідальність для фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту). Штраф за частиною другою статті 265 КЗпП України є фінансовою санкцією, яка накладається постановою уповноваженої посадової особи Держпраці, що може бути оскаржена в судовому порядку, а штраф за частиною третьою статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення є адміністративною відповідальністю і накладається згідно із рішенням суду за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення. Суд звертає увагу, що і стаття 265 Кодексу законів про працю України, і стаття 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення були викладені в такій редакції Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» від 28 грудня 2014 року. Цей Закон вніс комплексні зміни до чинного законодавства України з метою створення умов для стабілізації фінансового стану держави, зниження навантаження на фонд оплати праці та приведення до фінансових можливостей дії положень окремих законів України. Елементом проведеної реформи стало оновлення системи юридичної відповідальності за вчинення відповідних правопорушень, що стосувалося не лише формалізації нових їхніх складів та посилення санкцій, але й запровадження додаткового нормативно-правового регулювання юридичної відповідальності у сфері легалізації зайнятості. Ключовою відмінністю статті 265 Кодексу законів про працю України та частини третьої статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення є суб`єктний склад правопорушення. Завдяки цьому одночасно до відповідальності може бути притягнута юридична особа як роботодавець (за статтею 265 Кодексу законів про працю України) і посадова особа цієї юридичної особи (за статтею 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення) за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин. Тобто, при допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору в разі притягнення до відповідальності фізичної особи - підприємця на підставі абзацу другого частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України та частини третьої статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення можуть збігатися суб`єкт відповідальності та вид порушення. Білокуракинський районий суд Луганської області у своїй постанові від 11.10.2021 у справі № 409/1988/21, що набрала законної сили 22.10.2021, провадження у справі про адміністративне правопорушення у відношенні ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 41 КУпАП закрито на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення (а.с. 128-130). За унормуванням ч. 6 ст. 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду 22 грудня 2020 року прийняв постанову у справі № 260/1743/19 і сформулював наступну правову позицію: «В умовах одночасного застосування санкцій до фізичної особи - підприємця за статтею 265 Кодексу законів про працю України та частиною 3 статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення, очевидно, що провадження не є пов`язаними за своєю суттю, виходячи з озвучених критеріїв, оскільки за цілями та застосовуваними санкціями не є взаємодоповнюючими, а передбачають подвійне застосування щодо однієї і тієї ж особи двох штрафних каральних заходів. Це є не лише непропорційним та надмірним обтяженням щодо такої особи, але й ставить у нерівне правове становище при вчиненні аналогічного правопорушення у діяльності юридичної особи та фізичної особи-підприємця не на користь останнього. Розмежування статусу фізичної особи та фізичної особи - підприємця не зумовлює можливостей відходу від цих висновків, оскільки в обидвох випадках каральна мета відповідальності реалізується щодо єдиного суб`єкта права - фізичної особи, яка з метою законного здійснення господарської діяльності отримує додатковий правовий статус. Оскільки правовий статус підприємця фізична особа з повною цивільною дієздатністю набуває в порядку реалізації свого права на здійснення підприємницької діяльності, яка не заборонена законом (згідно з частиною першою статті 42 Конституції України, частиною першою статті 50 Цивільного кодексу України, частиною першою статті 128 Господарського кодексу України). Отже, фізична особа - підприємець, яка використовує найману працю, не може бути одночасно притягнута до відповідальності за частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частиною третьою статті 41 Кодексу України про адміністративне правопорушення в частині допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору у зв`язку з порушенням принципу «non bis in idem» як складового елементу принципу верховенства права. Відтак об`єднана палата Верховного Суду дійшла до висновку про наявність підстав для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 21 грудня 2018 року у справі № 814/2156/16, в якій зазначено що правопорушення, передбачені у частині другій статті 265 Кодексу законів про працю України так само, як і правопорушення, передбачене у частині третій статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення, належить за своєю природою (основними ознаками) до такого виду юридичної відповідальності як адміністративна відповідальність. Об`єднана палата Верховного Суду формує власний правовий висновок відповідно до якого: - штрафи передбаченні статтею 265 Кодексу законів про працю України є заходами фінансової відповідальності, підстав відносити їх до заходів адміністративної відповідальності немає; - фізична особа - підприємець, яка використовує найману працю, не може бути одночасно притягнута до відповідальності за частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частиною третьою статті 41 Кодексу України про адміністративне правопорушення в частині допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору у зв`язку з порушенням принципу «non bis in idem» як складового елементу принципу верховенства права». В силу ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. В частині першій та другій статті 77 КАС України передбачено: кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9 ) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Суд апеляційної інстанції погоджується з рішенням суду першої інстанції. Враховуючи викладене та оцінюючи у сукупності встановлені обставини і перевіривши наявні в матеріалах справи докази, суд апеляційної інстанції погоджується з тим, що суд першої інстанції не допустив порушення норм матеріального права при задоволенні позовних вимог, а тому таке рішення належить залишити без змін. Керуючись статями 272, 308, 311, 315,ст. 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2021 р. у справі № 360/4514/21 - залишити без задоволення. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2021 у справі № 360/4514/21 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку встановленому ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 22 червня 2022 року. Головуючий суддя Г.М. Міронова Судді І.В. Сіваченко Е.Г. Казначеєв