Постанова 4857 № 260/1846/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 липня 2020 рокуЛьвівСправа № 260/1846/19 пров. № А/857/5018/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Старунського Д.М., суддів Гінди О.М., Кушнерика М.П. за участю секретаря судового засідання Пильо І.І., розглянувши у судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Управління Держпраці у Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 березня 2020 року у справі № 260/1846/19 (рішення ухвалено в м. Рівне, головуючий суддя Дору Ю.Ю., повний текст рішення складено та підписано 24.03.2020) за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Закарпатській області про визнання протиправними та скасування припису та постанови, в с т а н о в и в: ФОП ОСОБА_1 17.12.2019 звернувся в суд із адміністративним позовом до Управління Держпраці у Закарпатській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати припис про усунення виявлених порушень №ЗК407/1371/АВ/П від 05 листопада 2019 року, внесений головним державним інспектором Управління Держпраці у Закарпатській області Севч Володимиром Євгеновичем; визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЗК407/1371/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-138 від 21 листопада 2019 року, винесену першим заступником начальника Управління Держпраці у Закарпатській області Грицик Василем Івановичем. В обґрунтування позову зазначає, що згідно оскаржуваної постанови ФОП ОСОБА_1 залучав до роботи ОСОБА_2 (в якості кого саме не встановлено) без укладення з ним трудового чи цивільно-правового договору, що нібито підтверджується поясненням останнього. Позивач зазначив, що такі твердження не відповідають дійсності, оскільки ОСОБА_2 не давав жодних пояснень працівникам Управління Держпраці у Закарпатській області. Додатково позивач зазначив, що не може вважатися працівником особа, яка хоч і перебуває на виробничому, торговельному чи іншому об`єкті, однак при цьому не виконує ніяку роботу. Саме по собі перебування ОСОБА_2 на території будинковолодіння позивача в день проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 не може свідчити про існування між ними трудових відносин. Також, вказав, що правопорушення передбачені у частині 2 статті 265 КЗпП України так само, як і правопорушення, передбачене у частині 3 статті 41 КУпАП належить до адміністративної відповідальності, то накладення на позивача штрафу за те саме правопорушення також постановою Управління Держпраці є притягненням до того самого виду відповідальності за те саме порушення вдруге, що є порушенням ст. 61 Конституції України. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 березня 2020 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано постанову Управління Держпраці у Закарпатській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЗК407/1371/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-138 від 21 листопада 2019 року. У задоволенні позову у частині решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Управління Держпраці у Закарпатській області оскаржило його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржене рішення суду прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом неповно з`ясовано всі фактичні обставини, на підставі яких було винесено постанову №ЗК407/1371/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-138 від 21.11.2019 про накладення штрафу на фізичну особу - підприємця ОСОБА_1 , дано невірну оцінку доказам, наявним в матеріалах справи. Скаржник зазначає про законодавче врегулювання державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, який орган Держпраці здійснює у формі інспекційних відвідувань. Інспекційним відвідуванням, проведеним за адресою, де здійснює підприємницьку діяльність ФОП ОСОБА_1 , виявлено працівника, котрий пояснив, що працює у ОСОБА_1 біля шести місяців без укладеного трудового чи цивільно-правового договору. Разом з тим, між працівником та ФОП ОСОБА_1 існували трудові відносини. Вважає, що позивачем допущено порушення вимог ч. 3 ст. 24 КЗпП України, що є підставою для притягнення його до відповідальності відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України. Вказує, що оскаржена постанова про накладення штрафу винесена уповноваженою посадовою особою Управління Держпраці у Закарпатській області з урахуванням норм Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення та на підставі абзацу 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, а отже є законною і скасуванню не підлягає. Не погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки за допуск фізичної особи до роботи без оформлення трудового договору фізичну особу - підприємця ОСОБА_1 уже притягнуто до адміністративної відповідальності постановою Виноградівського районного суду Закарпатської області від 23.01.2020 (справа №299/3823/19), що набрала законної сили 04.02.2020 та якою застосовано стягнення у вигляді штрафу у розмірі 8500,00 грн, то накладення на позивача штрафу за те саме правопорушення також постановою Управління Держпраці у Закарпатській області №ЗК407/1371 /АВ/11/ПТ-ТД-ФС-138 від 21.11.2019 є притягненням до того самого виду відповідальності за те саме порушення вдруге, що є порушенням ст.61 Конституції України, стверджуючи, що штрафи, передбачені ч. 3 ст. 265 КЗпП України, є фінансовими санкціями і ототожнення таких штрафів із адміністративною відповідальністю є неправильним. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив вимоги наведені в апеляційній скарзі та просив залишити її без задоволення. Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, в судове засідання апеляційного суду не з`явились, що у відповідності до ч.2 ст.313 КАС України не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з його участю в іншому судовому засіданні в цивільній справі, однак таке задоволенню не підлягає, оскільки жодних доказів на підтвердження даної обставини представником не надано. Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши підстави для апеляційного перегляду відповідно до доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Як встановлено судом першої інстанції та матеріалами справи підтверджується, що на підставі наказу Управління Держпраці у Закарпатській області від 30.10.2019 №213 та направлення на проведення інспекційного відвідування від 31.10.2019 №898 проведено інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 . За результатами інспекційного відвідування уповноваженими особами Управління Держпраці у Закарпатській області складено акт інспекційного відвідування №ЗК 407/1371/АВ від 05.11.2019, згідно якого час проведення інспекційного відвідування за місцем здійснення діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , який здійснює свою діяльність на підставі свідоцтва про державну реєстрацію осіб-підприємців серії НОМЕР_1 від 05.04.2005, встановлено, що на час проведення інспекційного відвідування на території розташування (СТО) за адресою: АДРЕСА_1 , під час роботи було виявлено працівника зі слів ОСОБА_1 (практиканта) ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканця АДРЕСА_2 , який пояснив, що працює у ОСОБА_1 біля 6 місяців на даній СТО. На запитання до ОСОБА_1 чи укладав він з ОСОБА_2 трудовий чи цивільно-правовий договір, ОСОБА_1 відповів, що ніякі договори він з ним не укладав, так як він у нього практикується. На запитання, який розмір заробітної плати він платить ОСОБА_2 , ОСОБА_1 відповів, що від виробітку. На підставі викладеного інспекційним відвідуванням встановлено, що позивач допустив до роботи ОСОБА_2 без укладання письмового трудового договору, чим порушив ч.3 ст.24 КЗпП України. З вказаним актом ознайомлено ОСОБА_1 05.11.2019. 05 листопада 2019 року Управлінням Держпраці у Закарпатській області винесено припис про усунення виявлених порушень №ЗК407/1371/АВ/П, відповідно до якого позивачеві визначено у подальшому при прийомі працівників на роботу укладати трудові договори з найманими працівниками в письмовій формі та видати наказ (розпорядження) згідно ч. 1, 3 ст.24 КЗпП України у строк до 20.11.2019 та повідомити в органи ДФС про прийом працівника з дотриманням постанови КМУ №413 у строк до 20.11.2019. Цього ж дня інспектором складено протокол про адміністративне правопорушення №ЗК407/1371/АВ/П/ПТ від 05.11.2019 про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 41 КУпАП. З вказаним протоколом позивач ознайомлений, що підтверджується його особистим підписом на вказаному протоколі. Окрім цього ОСОБА_1 зазначив, що порушення буде усунено негайно. Вказаний протокол передано на розгляд до Виноградівського районного суду. В подальшому, як видно з матеріалів даної адміністративної справи, 23 січня 2020 року Виноградівським районним судом Закарпатської області винесено постанову, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 41 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян 8500,00 грн. Також встановлено, що 21 листопада 2019 року Управлінням Держпраці у Закарпатській області винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ЗК407/1371/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-138, якою на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 Кодексу Законів про працю України (далі КЗпП України) накладено на ФОП ОСОБА_1 штраф у розмірі 125190 грн. Вважаючи вказану постанову, а також припис про усунення виявлених порушень протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом. Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки за допуск фізичної особи до роботи без оформлення трудового договору ФОП ОСОБА_1 уже притягнуто до адміністративної відповідальності постановою Виноградівського районного суду Закарпатської області від 23.01.2020 (справа №299/3823/19), що набрала законної сили 04.02.2020 та якою застосовано стягнення у вигляді штрафу у розмірі 8500,00 грн, то накладення на позивача штрафу за те саме правопорушення постановою Управління Держпраці у Закарпатській області № ЗК 407/1371/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-138 від 21.11.2019 є притягненням до того самого виду відповідальності за те саме порушення вдруге, що є порушенням ст.61 Конституції України. Щодо вимог позовної заяви про оскарження припису про усунення виявлених порушень №ЗК 407/1371/АВ/П від 05.11.2019, то суд вважав, що у задоволенні таких необхідно відмовити, оскільки вказаний припис відповідача спрямований на майбутнє та дублює приписи норм чинного законодавства, яких необхідно дотримуватися учасникам трудових правовідносин. Тобто, у даному випадку не відбулось порушення будь-яких прав та інтересів позивача. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Процедуру проведення Державною інспекцією України з питань праці та її територіальними органами перевірок додержання законодавства з питань праці у межах повноважень встановлено Порядком проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів, затвердженим наказом Міністерства соціальної політики України від 02 липня 2012 року № 390, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30 липня 2012 року за № 1291/21603, згідно пунктів 2, 3 якого право проведення перевірок мають посадові особи Держпраці України та її територіальних органів, які відповідно до своїх посадових обов`язків мають повноваження державного інспектора з питань праці. Інспектор може проводити планові та позапланові перевірки, які можуть здійснюватися за місцем провадження господарської діяльності суб`єкта господарювання або його відокремлених підрозділів або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності». Визначальним для вирішення спірних правовідносин у цій справі є наявність ознак трудових правовідносин між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Судом встановлено, що на час проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 на території розташування (СТО) за адресою: АДРЕСА_3 Виноградів, АДРЕСА_4 .М.Польова, буд.36, під час роботи було виявлено працівника ОСОБА_2 , який пояснив, що працює у ОСОБА_1 біля 6 місяців на даній СТО. На запитання до ОСОБА_1 чи укладав він з ОСОБА_2 трудовий чи цивільно-правовий договір, ОСОБА_1 відповів, що ніякі договори він з ним не укладав, так як він у нього практикується. На запитання, який розмір заробітної плати він платить ОСОБА_2 , ОСОБА_1 відповів, що від виробітку. Частиною першою статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. У відповідності до статті 21 КЗпП України, трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України. Фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома роботодавця. Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України. При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (стаття 23 КЗпП України). Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у ст. 626 Цивільного кодексу України, якою унормовано, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Отже, наведене дає підстави вважати, що ОСОБА_2 виконував трудову функцію в діяльності суб`єкта господарювання ФОП ОСОБА_1 . Згідно з частинами першою, другою статті 265 КЗпП України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення (абзац другий частини другої статті 265 КЗпП України). За змістом частин 3, 4 статті 265 КЗпП України штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України. Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Водночас, відповідальність за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) передбачено також Кодексом України про адміністративні правопорушення. Відповідно до частини 3 статті 41 КУпАП фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), допуск до роботи іноземця або особи без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, на умовах трудового договору (контракту) без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, від п`ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Отже, частиною 2 статті 265 Кодексу законів про працю України і частиною 3 статті 41 Кодексу про адміністративні правопорушення України передбачено відповідальність для фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу, за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту). Штраф за частиною 2 статті 265 КЗпП України є фінансовою санкцією, яка накладається постановою уповноваженої посадової особи Держпраці, що може бути оскаржена в судовому порядку, а штраф за частиною 3 статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення є адміністративною відповідальністю і накладається згідно із рішенням суду за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення. Як вірно зауважив суд першої інстанції, що і стаття 265 КЗпП, і стаття 41 КУпАП були викладені в такій редакції Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці від 28.12.2014. Вищезазначений закон передбачав введення статтею 265 КЗпП України фінансових санкції для роботодавців - юридичних та фізичних осіб-підприємців у вигляді штрафу у розмірі від 1 до 30 мінімальних заробітних плат за допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин, оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, виплати заробітної плати без нарахування та сплати єдиного внеску та податків, порушення термінів виплати заробітної плати більш ніж за один місяць, виплати не в повному обсязі, недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці та порушення інших вимог трудового законодавства. Натомість стаття 41 КУпАП мала на меті запровадити штрафи для посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин; за незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів чи у зв`язку з повідомленням ним про порушення вимог Закону України Про засади запобігання і протидії корупції іншою особою, а також інше грубе порушення законодавства про працю. Тобто, ключовою відмінністю цих двох статей є суб`єктний склад правопорушення. Завдяки цьому одночасно до відповідальності може бути притягнуто юридичну особу як роботодавця (за ст. 265 КЗпП України) та посадову особу цієї юридичної особи (за ст. 41 КУпАП) за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин. Однак, у разі притягнення до відповідальності фізичної особи-підприємця на підставі абзацу другого ч. 2 ст. 265 КЗпП і частини 3 ст. 41 КУпАП повністю збігаються суб`єкт відповідальності і вид порушення (допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору). Притягнення до відповідальності за одне й те саме порушення двічі суперечить ст. 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може двічі притягатися до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Такий висновок суду узгоджується з постановою Верховного Суду від 21.12.2018 при розгляді справи №814/2156/16, де суд вказав, що правопорушення, передбачені у частині 2 статті 265 КЗпП України так само, як і правопорушення, передбачене у частині 3 статті 41 КУпАП, належить до адміністративної відповідальності. Встановлено, що фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 уже притягнуто за допуск фізичної особи до роботи без оформлення трудового договору до адміністративної відповідальності постановою Виноградівського районного суду Закарпатської області від 23.01.2020 року (справа №299/3823/19), що набрала законної сили 04.02.2020 та якою застосовано стягнення у вигляді штрафу у розмірі 8500,00 грн, відтак накладення на позивача штрафу за те саме правопорушення додатково постановою Управління Держпраці у Закарпатській області № ЗК 407/1371/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-138 від 21.11.2019 судом кваліфікується як притягненням до того самого виду відповідальності за те саме порушення вдруге, що порушує принцип, закладений у статті 61 Конституції України. Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що постанова про накладення штрафу №ЗК407/1371/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-138 від 21 листопада 2019 року, винесена уповноваженою посадовою особою Управління Держпраці у Закарпатській області, з урахуванням наведених вище положень законодавства є протиправною та підлягає скасуванню. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. Керуючись статтями 229, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Управління Держпраці у Закарпатській області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 березня 2020 року у справі № 260/1846/19 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Головуючий суддя Д. М. Старунський судді О. М. Гінда М. П. Кушнерик Повне судове рішення складено 09.07.2020