Постанова 4851 № 480/1900/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 квітня 2021 р.Справа № 480/1900/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Кононенко З.О., Суддів: Калиновського В.А. , Макаренко Я.М. , за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С представника позивача Кирилець М.О. представника відповідача Боброва В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКЕ ТЮТЮНОВЕ ВИРОБНИЦТВО", Управління Держпраці у Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 30.07.2020, головуючий суддя І інстанції: О.А. Прилипчук, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, повний текст складено 10.08.20 по справі № 480/1900/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКЕ ТЮТЮНОВЕ ВИРОБНИЦТВО" до Управління Держпраці у Сумській області про визнання протиправною та скасування постанови, ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКЕ ТЮТЮНОВЕ ВИРОБНИЦТВО" (далі по тексту - позивач, ТОВ "УКРАЇНСЬКЕ ТЮТЮНОВЕ ВИРОБНИЦТВО") звернулось до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління Держпраці у Сумській області (далі по тексту - відповідач, Управління), в якій просить: - визнати протиправною та скасувати постанову управління Держпраці у Сумській області № СМ 2021/184/АВ/ППД-ФС від 19.12.2019 про накладення штрафу в розмірі 1126710,00 грн. В обгрунтування позовних вимог зазначав, що 22.10.2019 року відбулося інспекційне відвідування позивача в місці провадження діяльності за адресою: Сумська область, м.Охтирка, провулок Кириківський, 31 за участю інспекторів праці ОСОБА_1 та Чернишовой О.В., у присутності слідчого Управління СБУ у Сумській області Коваль Т.О., заступника начальника Управління СБУ у Сумській області Халімона М.В., виконавчого директора ТОВ "Охтирська тютюнова компанія" ОСОБА_2 , результати якого оформлені актом інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю від 01.11.2019р. № СМ 2021/184/АВ. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 30.07.2020 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКЕ ТЮТЮНОВЕ ВИРОБНИЦТВО" до Управління Держпраці у Сумській області про визнання протиправною та скасування постанови задоволено частково. Скасовано постанову Управління Держпраці у Сумській області № СМ 2021/184/АВ/ППД-ФС від 19.12.2019 про накладення штрафу в розмірі на 625950 грн. В іншій частині позовних вимог - відмовлено. Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Так, відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 під час інспекційного відвідування надали пояснення: про те, що виконували роботу не передбачену договорами підряду. Так, ОСОБА_5 та ОСОБА_3 надали пояснення, що виконують роботу підсобного робітника, а саме нарізання листків тютюну та пакування готової продукції мішки. ОСОБА_6 надав пояснення про те, що виконує роботу з нарізання тютюну на станку. Також, ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 повідомили про те, що працюють, з жовтня 2019 року, в режимі з 8.00 до 18.00, тобто за певним графіком, а не виконують роботу на власний розсуд у зручний для себе час. Відповідач зауважує, що наведене також підтверджується матеріалами відеофіксації інспекційного відвідування, проте суд першої інстанції не взяв до уваги дані докази (пояснення осіб та матеріали відеофіксації), надавши перевагу показанням свідка ОСОБА_7 , який пояснив, що здійснював спостереження за роботою обладнання, не маючи технічної освіти та досвіду роботи з таким обладнанням, та не втручався в роботу обладнання з метою налагодження виробничої лінії, тобто не виконував жодних технічних та технологічних дій з обладнанням. В той же час в письмовому поясненні та поясненні, зафіксованому матеріале відеофіксації, ОСОБА_7 повідомив інспекторам Управління про те, що здійснює нагляд за роботою та керівництво роботою підлеглих працівників у кількості 8 осіб. На думку відповідача, ОСОБА_7 виконував роботу не передбачену укладеним з ТОВ «ПРОЕКТ- 17» договором підряду № 03/09-2019 від 03.09.2019, а керував та контролював роботу працівників позивача, тобто працівників підприємства, до якого він не мав за договором підряду жодного відношення що підтверджує допуск позивачем ОСОБА_7 до виконання роботи без укладення трудового договору. Також, відповідач зазначає, що опитані під час інспекційного відвідування ОСОБА_5 та ОСОБА_3 пояснили, що саме ОСОБА_8 допустив їх до виконання роботи в цеху та здійснює контроль за їх роботою, що підтверджується письмовими поясненнями даних осіб та матеріалами відео фіксації. Проте, суд не взяв до уваги вищезазначені докази, а надав перевагу показанням свідка ОСОБА_8 який пояснив, що він перебував у виробничому приміщенні позивача з метою можливого працевлаштування та не укладав з позивачем жодних трудових або цивільно-правових договорів. Відповідач наголошує, що згідно відомостей ЄДР основним видом діяльності позивача є виробництво тютюнових вирббів (КВЕД 12,00), а також вирощування тютюну (КВЕД 01.15), оптова торгівля тютюновими виробами (КВЕД 46.35) тощо. Отже, виконання ОСОБА_5 та ОСОБА_3 роботи з нарізання листків тютюну та пакування готової продукції у мішки, ОСОБА_6 роботи з нарізання тютюну на станку, а ОСОБА_7 та ОСОБА_8 роботи з контролю за роботою та керівництво роботою працівників, який виконують роботу з тютюном, є виконанням трудової функції даними особами в основній економічній діяльності позивача. На переконання відповідача, судом першої інстанції було порушено норми процесуального пава, що призвело до неправильних висновків, викладених у рішенні суду, які не відповідають обставинам справи і, як наслідок, рішення не відповідає нормам чинного законодавства. Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції. Так, у власній апеляційній скарзі позивач зазначає, що на його думку, щодо ОСОБА_9 ; ОСОБА_10 ; ОСОБА_11 ; ОСОБА_12 судом було неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, оскільки: 10.06.2019 укладено договір цивільно-правового характеру № 01/06-2019 (Договір підряду) між Позивачем (Замовник) та ОСОБА_9 (Підрядник); 15.10.2019 укладено договір цивільно-правового характеру № 02/10-2019 (Договір підряду) між Позивачем (Замовник) та ОСОБА_10 (Підрядник); 15.10.2019 укладено договір цивільно-правового характеру № 03/10-2019 (Договір підряду) між Позивачем (Замовник) та ОСОБА_11 (Підрядник); 21.10.2019 було укладено договір цивільно-правового характеру № 04/10-2019 (Договір підряду) між Позивачем (Замовник) та ОСОБА_12 (Підрядник). Позивач вважа, що висновок суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позову в цій частині не відповідає обставинам справи, оскільки відповідно до умов вказаних договорів підряду, ОСОБА_9 , ОСОБА_12 , ОСОБА_10 Та ОСОБА_11 мали виконати: індивідуально визначену роботу: перебирання, сортування, подрібнення та пакування тютюнової сировини; договори підряду містили конкретний обсяг виконання робіт, що характеризує про кінцевий результат роботи, яку останні повинні передати замовнику; оплата (винагорода) визначена в договорах підряду, вказана саме за конкретно виконаний обсяг роботи та за конкретно визначений вид та результат роботи, що має оформлюватися актом виконаних послуг, відповідно до и. 1.3 вказаних договорів підряду. Позивач наголошує, що укладені договори підряду, які ніким невизнані недійсними, містять: умови щодо обсягу робіт з кожним виконавцем, терміни виконання даних робіт, строк дії договорів, що відрізняє від умов трудового договору, оскільки виключає довготривалий, систематичний процес праці на невизначений термін, таким чином, сторонами дотримано всі істотні умови договору, які передбачені статтею 837 ЦК України. На думку позивача, матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів, що вищевказані особи працювали на підприємстві на постійній основі, мали графік роботи, підпорядкування, систематичну виплату заробітної плати, робоче місце на постійній роботі тощо. Отже, позивач вважає, що судом першої інсанції помилково встановлено, що вищевказані договори підрядку містять ознаки трудового договору, такий висновок не відповідає обставинам справи, який не підтверджується жодними належними та допустимими доказами, тому судом не вірно встановлено, що позивачем порушено вимоги ч. 1 та ч. 3 рт. 24 Кодексу законів про працю України щодо вказаних чотирьох осіб, а отже і відсутні підстави, передбачені абз.3 ч. 1 статті 265 Кодексу законів про працю У країни, для прийняття постанови про накладення штрафу. Позивач скориставшись своїм правом надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому зазначає, що між ним та ТОВ «ПРОЕКТ-17» укладено договір оренди обладнання (технологічна лінія з переробки тютюнової сировини) №1 від 17.07.2018 року. Додаткова угода №1 до вказаного договору оренди обладнання щодо приведення орендованої технологічної лінії у стан готовності працювати з плановою потужністю 800 кг/годину. Договори підряду укладені між ТОВ «ПРОЕКТ-17» та ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 щодо налагодження лінії по переробці тютюнової сировини. Форма 1-ДФ щодо податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) ТОВ «ПРОЕКТ-17» на користь вищевказаних осіб і сум утриманого з них податку та квитанцією №2 щодо отримання податковою вказаної форми. Згідно вказаної форми вбачаються ідентифікаційні номери осіб, по яким здійснювалися відрахування в дохід державу, які відображені в укладених договорах підряду. Позивач наголошує, що допит свідка ОСОБА_7 , підтверджує факт надання послуг по договору з ТОВ «Проект-17» щодо налагодження виробничої лінії з переробки тютюну на підприємстві позивача, також підтвердив той факт, що він не сам здійснював налагодження даної лінії, оскільки кожен фахівець відповідав за певну ділянку роботи, оскільки лінія по переробці тютюнової сировини більше ніж 50 метрів та вона виконувала свою роботу з потужністю приблизно 500 кг/годину, а не 800 кг/годину, як передбачено умовами договору. В результаті, отримав винагороду по даному договору. Щодо здійснення іншої роботи за місцем діяльності позивача свідок ОСОБА_7 категорично заперечив, оскільки покази він давав у кабінеті слідчого, декілька разів переписував, зміст підписаних ним пояснень не відповідає дійсності, оскільки конкретно перевіряючим останній пояснення не надавав, був здійсненний відповідний психологічний тиск. Допит свідка в судовому засіданні ОСОБА_8 , підтверджує, що 22.10.2019 року приїхав за адресою: АДРЕСА_1 , щоб ознайомитися з умовами праці, однак через декілька хвилин забігли люди в масках і поклали всих людей на підлогу, як потім виявилося працівники СБУ проводили обшук, частину людей кудись забрали, а потім привезли. Через деякий час під`їхали працівники з управління держпраці, які розпочали щось оглядати. Вказане він підтвердив і на поясненнях, якї були надані перевіряючим. Щодо проведення інспекторами відеофіксації, де нібито інспекторами фіксувалося порушення щодо допуску неоформлених працівників до роботи, позивач вважає даний доказ є недостовірним, неналежним та недопустимим доказом, в розумінні ст.ст. 73,74,75 КАС України. Також, позивач зазначає, що пояснення, які були відібрані 22.10.2019 року у ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та надані суду, як докази, які нібито підтверджують правомірність винесення постанови про накладення штрафу, позивач вважає недопустимими доказами, оскільки процедура правильного засвідчення копій документів закріплена відповідно Національного стандарту України, а саме п. 5.27, який затверджений Державним комітетом з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07 квітня 2003 року №55. Згідно зі стандартом ставити відмітку про засвідчення копії документа дозволено лише словами "Згідно з оригіналом" далі зазначенням посади, підпису особи та її ініціалів і дати, коли засвідчена копія. Для того щоб бути допустимим доказом будь який документ повинен бути залучений до матеріалів справи або в оригіналі або із відміткою про засвідчення копії документа, яка складається зі слів "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії. Позивач вважає, що відповідач належним чином не довів, що вищевказані особи, мали трудові відносини саме з позивачем під час інспекційного відвідування. Відповідач також, надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому зазначає наступне. Предметом цивільно-правових договорів є результат праці, який підлягає вимірюванню у конкретних фізичних величинах, а не процес роботи». Відповідач наголошує, що позивач разом із запереченням до акту інспекційного відвідування № 05/11-19 від 08.11.2019 надав копії договорів підряду, в яких вказано вид робіт та об`єм робіт, який зобов`язується виконати фізична особа. Відповідно до пункту 1.3 розділу 1 договорів підряду факт виконання робіт з боку Підрядника буде засвідчуватися Актом приймання-передачі виконаних робіт. Відповідно до пункту 1.4 розділу 1 договорів підряду акт приймання-передачі виконаних робіт підписується сторонами після виконання робіт та є невід`ємною частиною даного Договору. Відповідно до пункту 4.3 розділу 4 договорів підряду Замовник сплачує Підряднику вартість виконаних робіт протягом трьох банківських днів з моменту підписання Сторонами Акту приймання-передачі виконаних робіт. Відповідач у відзиві звертає увагу, що позивачем ні з запереченням до акту інспекційного відвідування № № 05/11- 19 від 08.11.2019, ні зі скаргою на припис про усунення виявлених порушень № 06/11-19 від 14.11.2019, ні з позовною заявою не надано копії актів приймання-передачі виконаних робіт за вищезазначеними договорами підряду на підтвердження факту виконання ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 визначеного договорами виду та об`єму робіт. Так, для визнання акту первинним документом він повинен містити всі обов`язкові реквізити первинного документа, передбачені пунктом 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік-та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІУ та пунктом 2.4 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №

88. Серед таких обов`язкових реквізитів визначено зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі). На думку відповідача, відсутнє документальне підтвердження виконання фізичними особами конкретного об`єму роботи за договорами підряду, що є підтвердженням саме трудових, а не цивільно-правових відносин. Відповідач вважає, що опитані під час інспекційного відвідування позивача фізичні особи, які знаходились у виробничому приміщенні, повідомили (зафіксовано матеріалами відео фіксації інспекційного відвідування), що напередодні інспекційного відвідування ними було здійснено завантаження готової продукції в вантажний автомобіль, тобто частина роботи по перебиранню, сортуванню, подрібненню та пакуванню тютюнової сировини ними було виконано, а отже твердження представника Позивача про те, що вся сировина була вилучена під час проведення обшуку, а тому відсутні акти приймання-передачі виконаних робіт, не підтверджується жодними доказами. Предметом укладених з фізичними особами договорів підряду є перебирання, сортування, подрібнення та пакування тютюнової сировини. Дані роботи виконувались фізичними особами на обладнанні Позивача та у виробничому приміщенні Позивача. Таким чином, фізичні особи виконували не індивідуально визначену роботу, а трудову функцію в межах основного виду економічної діяльності позивача. На думку відповідача, судом першої інстанції в цій частині зроблено правильний висновок про те, що праця за наведеними договорами не є юридично самостійною, а здійснюється у межах господарської діяльності позивача по перебиранню, сортуванню, подрібненню та пакуванню тютюнової сировини, що належить замовнику, з систематичним виконанням трудових функцій. В судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача підтримав апеляційну скаргу, просив задовольнити її, посилаючись на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі. Представник відповідача, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог, просив залишити без задоволення апеляційну скаргу, та задовольнити власну апеляційну скаргу. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши доводи апеляційних скарг, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційні скарги позивача та відповідача не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що з 22.10.2019 року по 01.11.2019 р. відбулося інспекційне відвідування позивача в місці провадження діяльності за адресою: АДРЕСА_1 , за результатами якого складено акт інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю від 01.11.2019р. № СМ 2021/184/АВ (а.с. 19-22). 08.11.2019 р. позивачем надано заперечення № 05/11-19 до акту інспекційного відвідування від 01.11.2019р. № СМ 2021/184/АВ (а. с. 24-26). На підставі висновків акту перевірки 19.12.2019 Управлінням Держпраці в Сумській області прийнято постанову за № СМ 2021/184/АВ/ППД-ФС, якою на позивача накладено штраф у розмірі 1126710,00 грн (а. с. 28-31). Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що в даному випадку правовідносини між позивачем та з ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 носять ознаки, притаманні саме трудовим відносинам між роботодавцем та найманим працівником, крім того дії позивача щодо надання трудовому договору форми цивільно-правового перешкоджають реалізації працівником права на працю, гарантованого Конституцією та Кодексом законів про працю України. Раззом з цим, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем не наведено ні в акті перевірки, а ні у судовому засіданні конкретні докази, що позивачем допущено до виконання робіт ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 без укладення трудового договору та без повідомлення органу центральної влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу, відповідно до порядку встановленого КМУ. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову з наступних підстав. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначені Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" (далі - Закон № 877). Статтею 1 Закону № 877 визначено, що державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища. Заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом. Згідно положень ч.ч.4, 5 ст.2 Закону № 877 заходи контролю здійснюються, зокрема органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами. Зазначені органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону. Виключно законами встановлюються органи, уповноважені здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності (ч.4 ст.4 Закону № 877). Органи державного нагляду (контролю) та суб`єкти господарювання мають право фіксувати процес здійснення планового або позапланового заходу чи кожну окрему дію засобами аудіо- та відеотехніки, не перешкоджаючи здійсненню такого заходу (ч.8 ст.4 Закону № 877). Відповідно до статті 259 КЗпП України, державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Колегія суддів переглядає дану адміністративну справу в межах доводів апеляційних скаргам Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКЕ ТЮТЮНОВЕ ВИРОБНИЦТВО" та Управління Держпраці у Сумській області та дослідивши матеріали справи, звертає увагу на наступне. Так, відповідачем за підсумками перевірки ТОВ "УКРАЇНСЬКЕ ТЮТЮНОВЕ ВИРОБНИЦТВО" в оскаржуваній постанові зафіксовано допущення позивачем до роботи 9 працівників: ОСОБА_9 , ОСОБА_12 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 без оформлення трудового договору . Також, 10.06.2019 року ТОВ «Українське тютюнове виробництво» укладено із ОСОБА_9 договір підряду №01/06-2019 (а. с. 32-33). Предметом наведеної угоди є виконання наступних робіт: перебирання, сортування, подрібнення та пакування тютюнової сировини в обсязі 6 тон, що належить замовнику. 15.10.2019 року між ТОВ «Українське тютюнове виробництво» та ОСОБА_10 було укладено договір підряду № 02/10-2019, відповідно до умов якого підрядник зобов`язується виконати для замовника в обсязі та на умовах, передбачених даним договором, перебирання, сортування, подрібнення та пакування тютюнової сировини в обсязі 2 тон, що належить замовнику (а.с.34-35). 15.10.2019 року ТОВ «Українське тютюнове виробництво» укладено із ОСОБА_11 договір підряду № 03/10-2019 (а. с. 36-37). Предметом наведеної угоди є виконання наступних робіт: перебирання, сортування, подрібнення та пакування тютюнової сировини в обсязі 2 тон, що належить замовнику. 21.10.2019 року ТОВ «Українське тютюнове виробництво» укладено із ОСОБА_12 договір підряду № 03/10-2019 (а. с. 38-39). Предметом наведеної угоди є виконання наступних робіт: перебирання, сортування, подрібнення та пакування тютюнової сировини в обсязі 2 тон, що належить замовнику. Крім того, 17.07.2018 року ТОВ «Українське тютюнове виробництво» укладено із ТОВ «ПРОЕКТ-17» договір оренди обладнання (технологічну лінію з переробки сировини) (а.с.40-45). 01.07.2019 року ТОВ «Українське тютюнове виробництво» укладено із ТОВ «ПРОЕКТ-17» додаткову угоду №1, згідно змісту якої орендодавець зобов`язаний у термін до 01.01.2020 року за власний кошт провести заходи щодо змін конструктивних елементів предмету оренди з метою приведення технологічної лінії у стан готовності працювати з плановою потужністю 800 кг/годину (а. с. 47). 03.09.2019 року ТОВ «ПРОЕКТ-17» укладено із ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 договори підряду, згідно змісту яких підрядники зобов`язуються налагоджування виробничої лінії з переробки тютюнової сировини та приведення її стан готовності працювати з плановою потужністю 800 кг/годину (а. с. 48-55). Так, правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України. Частиною першою статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. У відповідності до статті 21 КЗпП України, трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України. Фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома роботодавця. Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України. При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (стаття 23 КЗпП України). Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у ст. 626 Цивільного кодексу України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Згідно зі статтею 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору. Основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду. Аналізуючи наведені норми права, слід зазначити, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт. Зі змісту цивільно-правових договорів про надання послуг, укладених ТОВ «Українське тютюнове виробництво» з фізичними особами судом вбачається, що предметами останніх є виконання наступних робіт: перебирання, сортування, подрібнення та пакування тютюнової сировини, що належить замовнику. Проте, колегія суддів досліджуючи зміст наведених угод доходить висновку, що предметом укладених договорів позивача з фізичними особами є процес праці, а не її кінцевий результат. Фізичні особи повинні були виконувати систематично певні трудові функції відповідно до визначеного виду виконуваної роботи, у встановлений строк. При цьому, наведені договори не визначають обсяг виконуваної роботи, а обумовлюється у вигляді зобов`язання виконувати роботи за певною адресою. Так, зокрема предметом наведених цивільно- правових угод є послуги виконання наступних робіт: перебирання, сортування, подрібнення та пакування тютюнової сировини, що належить замовнику. Згідно змісту наведених угод передбачено лише розмір і порядок оплати за надані роботи. Водночас, сам процес передачі сировини від замовника до підрядників та відповідно процес визначення обсягів виконаних угод наведені угоди не містять. Також, позивачем не надано ні під час надання заперечення на акт перевірки ні до суду актів приймання-передачі виконаних робіт за вищезазначеними договорами підряду на підтвердження факту виконання ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 визначеного договорами виду та об`єму робіт. Отже, з огляду на предмет укладених угод та поняття трудового договору, колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги позивача про цивільно-правовий характер відносин з ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 . Колегія суддів вважає, що праця за наведеними договорами, не є юридично самостійною, а здійснюється у межах господарської діяльності позивача по перебиранню, сортуванню, подрібненню та пакуванню тютюнової сировини, що належить замовнику, з систематичним виконанням трудових функцій. Відповідальність працівників за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами, тобто нормами КЗпП України та інших актів трудового законодавства, що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг у цивільно-правових відносинах визначається сторонами у договорі або чинним законодавством України, зокрема нормами ЦК України. На підставі наведененого, колегія суддів, дійшла висновку, що договори, укладені позивачем з фізичними особами мають ознаки трудового характеру. Крім того, сторонами не оспорювались, що під час проведення перевірки наказів про прийом на роботу та звільнення, особових карток працівників, книги обліку руху трудових книжок, відомостей нарахування та виплати заробітної плати, повідомлень ДПС про прийом на роботу працівників, табелів обліку робочого часу позивачем надано не було. Отже, ТОВ «Українське тютюнове виробництво» фактично допущено до роботи 4 вищеперелічених працівників без оформлення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування при прийнятті працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, чим порушено вимоги ч.1 та ч.3 ст.24 КЗпП України. Таким чином, у межах спірних правовідносин позивачем не дотримано вимог статті 24 КЗпП України в частині обов`язкового укладання трудових договорів у письмовій формі шляхом укладення договору (контракту), або видання наказу, або розпорядження та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Згідно з частинами першою, другою статті 265 КЗпП України, посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення (абзац другий частини другої статті 265 КЗпП України). Частиною четвертою статті 265 КЗпП України передбачено, що штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 КЗпП України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України «Про зайнятість населення» визначено постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення» від 17 липня 2013 року № 509 (далі по тексту - Порядок № 509 (в редакції чинній на час прийняття оскаржуваної постанови). Відповідно до п. 2 Порядку № 509, штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками. Штрафи можуть бути накладені, у тому числі, на підставі акта про виявлення під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу. Відповідно до п. 3 Порядку № 509, уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу. Згідно з п. 8 Порядку № 590, за результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акта, зазначеного в пункті 3 цього Порядку, приймає відповідне рішення. Постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінсоцполітики, один з яких залишається у Держпраці або її територіальному органі, другий - надсилається протягом трьох днів суб`єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або видається його представникові, про що на ньому робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника. У разі надсилання примірника постанови поштою у матеріалах справи робиться відповідна позначка. Таким чином, колегія суддів вважає необгрунтованими доводи апеляційної скарги позивача та доходить висновку, що в даному випадку правовідносини між позивачем та наведеними особами носять ознаки, притаманні саме трудовим відносинам між роботодавцем та найманим працівником. При цьому, дії позивача щодо надання трудовому договору форми цивільно-правового перешкоджають реалізації працівником права на працю, гарантованого Конституцією та Кодексом законів про працю України, а також права на соціальний захист у випадку безробіття, при тимчасовій втраті працездатності у разі нещасного випадку на виробництві або внаслідок професійного захворювання, права на відпочинок, щорічну оплачувану відпустку, право на здорові і безпечні умови праці, а також, не доводять невідповідність оскаржуваної постанови про накладення штрафу в частині застосування штрафних санкцій у розмірі 500 760 грн. критеріям, встановленим ч. 2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржувана постанова про накладення штрафу в частині застосування штрафних санкцій у розмірі 500 760 грн. відповідає критеріям, встановленим ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКЕ ТЮТЮНОВЕ ВИРОБНИЦТВО" не підлягає задоволенню. Стосовно інших доводів апеляційної скарги позивача, зокрема про порушення пов`язані з процедурою призначення та проведення перевірки колегія суддів не бере до увагиє, оскільки предметом розгляду справи є саме правомірність висновків постанови жодних позовних вимог щодо оскарження дій/бездіяльності Управління Держпраці у Сумській області під час проведення перевірки представником позивача не заявлено, отже наведені доводи не стосуються предмету позову. Щодо доводів апеляційної скарги відповідача стосовно протиправності скасування судом першої інстанції постанови Управління Держпраці у Сумській області № СМ 2021/184/АВ/ППД-ФС від 19.12.2019 про накладення штрафу в розмірі на 625950 грн, колегія суддів зазначає наступне. З матеріалів справи вбачається, що відповідачем за підсумками перевірки позивача в акті перевірки зафіксовано допущення позивачем до роботи ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 без оформлення трудового договору . Отже, досліджуючи доводи апеляційної скарги відповідача зауважує, що в судовому засіданні суду першої інстанції відібрано пояснення в якості свідка ОСОБА_8 , з яких вбачається, що дійсно в момент проведення інспекційного відвідування він на запрошення власників підприємства перебував на території підприємства з метою ознайомлення з виробництвом та з можливістю подальшого працевлаштування. Жодних трудових або цивільно правових угод із позивачем по справі не укладав. Також, колегією суддів з пояснень свідка ОСОБА_7 , вбачається, що останній пояснив, що дійсно в момент проведення інспекційного відвідування він перебував на території підприємства на виконання умов цивільно правової угоди із ТОВ «ПРОЕКТ-17» та здійснював роботи щодо налагоджування виробничої лінії з переробки тютюнової сировини та приведення її стан готовності працювати. Жодних трудових або цивільно правових угод із позивачем по справі не укладав. З матеріалів справи також встановлено, що 03.09.2019 року ТОВ «ПРОЕКТ-17» укладено із ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 договори підряду, згідно змісту яких підрядники зобов`язуються налагоджування виробничої лінії з переробки тютюнової сировини та приведення її стан готовності працювати з плановою потужністю 800 кг/годину (а. с. 48-55). Так, ч.1 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно ч.1-2 ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Таким чином, колегія суддів аналізуючи наведені відповідачем в апеляційній скарзі доводи та дослідивши матеріали справи у їх сукупності,приходить висновку, що відповідачем не наведено ні в акті перевірки, а ні у судовому засіданні суду першої та апеляційної інстанції конкретні докази, що позивачем допущено до виконання робіт ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 без укладення трудового договору та без повідомлення органу центральної влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу, відповідно до порядку встановленого КМУ. Наведені ж доводи представника Управління Держпраці у Сумській області посилання на пояснення ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 колегія суддів не бере до уваги, оскільки доводи відповідача ґрунтуються на припущеннях, а пояснення, складені ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , також не підтверджують факт виконання робіт та оплатою заробітної плати. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не доведено факту допущення позивачем до виконання робіт ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 без укладення трудового договору, а тому позовні вимоги в частині скасування постанови № СМ 2021/184/АВ/ППД-ФС від 19.12.2019 Управління Держпраці у Сумській області про накладення штрафу в розмірі на 625950 грн підлягають задоволенню, а доводи апеляційної скарги відповідача в цій частині є помилковими. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що приймаючи постанову № СМ 2021/184/АВ/ППД-ФС від 19.12.2019 про накладення штрафу в розмірі на 625950 грн. Управління Держпраці у Сумській області діяло всупереч встановленому законом порядку, необґрунтовано, упереджено, без з`ясування необхідних обставин, чим порушило законні інтереси позивача. Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано частково задовольнив адміністративний позов. Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Колегія суддів вважає, що рішення Сумського окружного адміністративного суду від 30.07.2020 року по справі № 480/1900/20 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог позивача або відповідача. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційних скарг, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКЕ ТЮТЮНОВЕ ВИРОБНИЦТВО", Управління Держпраці у Сумській області залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 30.07.2020 по справі № 480/1900/20 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко Судді(підпис) (підпис) В.А. Калиновський Я.М. Макаренко Повний текст постанови складено 29.04.2021 року