Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/781/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 грудня 2020 р.Справа № 440/781/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Григорова А.М., Суддів: Бартош Н.С. , Подобайло З.Г. , за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Держпраці у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.04.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Г.В. Костенко, м. Полтава, повний текст складено 14.04.20 року по справі № 440/781/20 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Полтавській області про визнання протиправною та скасування постанови, ВСТАНОВИВ: 12.02.2020 фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі - ФОП ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління Держпраці у Полтавській області (надалі також - відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови Управління Держпраці у Полтавській області від 20.01.2020 №ПЛ5871/152/АВ/П/ПТ/ТД-ФС про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами в розмірі 250380,00 грн. В обґрунтування позову позивач зазначає, постановою Гадяцького районного суду Полтавської області від 15.01.2020 у справі №526/6/20 притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.3 ст.41 КпАП України у вигляді штрафу у розмірі 8500,00 грн. За доводами позивача, особу правопорушника вже притягнуто до адміністративної відповідальності та визнано її винуватою; тому повторне накладення штрафу та притягнення до відповідальності не відповідає нормам статті 61 Конституції України, оскільки за одне і те саме правопорушення не можна притягувати більше одного разу. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду 14.04.2020р. позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Полтавській області про визнання протиправною та скасування постанови задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову Управління Держпраці у Полтавській області від 20.01.2020 №ПЛ5871/152/АВ/П/ПТ/ТД-ФС про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами в розмірі 250380,00 грн. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Управлінням Держпраці у Полтавській області подано апеляційну скаргу, в якій зазначає, що рішення було прийнято з порушенням нору матеріального та процесуального права. Вказує, що управління не погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафу за те саме правопорушення такою ж постановою Управління Держнраці у Полтавській області 20.01.2020 № ПЛ5871/152/АВ/П/ПТ/ТД-ФС с притягненням до того самого виду відповідальності за те саме порушення вдруге, що є порушенням статті 61 Конституції України. Управління не погоджується із тим, що винесена Управлінням постанова від 20.01.2020 № ПЛ5871/152/АВ/П/ПТ/ТД-ФС є притягненням його до відповідальності повторно за одне і те саме правопорушення, оскільки постановою Гадяцького районного суду Полтавської області від 15.01.2020 у справі № 526/6/20 його вже притягнуто до відповідальності у вигляді штрафу за вчинення адміністративного правопорушення. Наявність у частині третій статті 265 Кодексу законів про працю України прямої вказівки на те, що штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями, робить ототожнення таких штрафів із адміністративною відповідальністю невірним. Посилається на постанову Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 522/12566/18, ухвалу Верховного Суду від 23.09.2019 по справі № 440/4614/18, рішення Полтавського орудного адміністративного суду по справі № 440/4614/18 . Зазначає, що Управління просить врахувати практику Верховного Суду в даній справі, а саме постанову Верховного Суду від 06.03.2019 № 522/12566/18 та постанову Верховного Суду від 23.09.2019 по справі № 440/4614/18. Враховуючи вищенаведене просить скасувати Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.04.2020 по справі № 440/781/20 і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовної заяви Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Полтавській області про визнання протиправною та скасування постанови відмовити. Учасники справи про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені заздалегідь та належним чином, на адреси визначені в апеляційній скарзі та позовній заяві, про що свідчать поштові повідомлення про вручення, які містяться в матеріалах справи . Учасники справи в судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені заздалегідь та належним чином. Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець 29.06.2005, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 (а.с.34). Учасниками справи не заперечується, що позивач здійснює господарську діяльність за адресою: АДРЕСА_1 , кафе " ІНФОРМАЦІЯ_1 ". У період з05.12.2019 по 17.12.2019 інспекторами праці ОСОБА_2 , Ягодовською Я.В. проведено інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 , що використовує найману працю, за результатами якої складено акт перевірки №ПЛ5871/152/АВ від 17.12.2019 (надалі акт перевірки) (а.с.10-15), у якому зазначено про порушення позивачем частини третьої статті 24 КЗпП України, з огляду на наступне. В акті перевірки зазначено, що 05.12.2019 об 14 год.50 хв. було здійснено вихід за фактичним місцем здійснення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , кафе " ІНФОРМАЦІЯ_1 ". В ході чого було встановлено, що на робочому місці за барной стійкою у форменому одязі знаходилася особа, яка виконувала обов`язки бармена, а саме: приймала замовлення, готувала каву та проводила розрахунок з відвідувачами. Дана особа представилась ОСОБА_3 . Крім того, в приміщенні в форменому одязі знаходилась інша особа, яка представилась ОСОБА_4 . В усній формі повідомила, що 05.12.2019 допомагає готувати страви. 20.01.2019 Управлінням Держпраці у Полтавській області прийнято постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ПЛ5871/152/АВ/П/ПТ/ТД-ФС, якою за порушення вимог частини третьої статті 24 КЗпП України на підставі абзацу 2 частини другої статті 265 КЗпП України накладено на позивача штраф у розмірі 250380,00 грн (а.с.18-19). Позивач не погодився із указаною постановою відповідача та звернувся до суду із цим позовом. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що постановою Гадяцького районного суду Полтавської області від 15.01.2020 у справі №526/6/20, що набрала законної сили, позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 41 ч. 3 КпАП України та піддано адміністративному стягненню у вигляді штрафу у розмірі 8500,00 грн, накладення штрафу за те саме правопорушення також постановою Управління Держпраці у Полтавській області від 20.01.2020 №ПЛ5871/152/АВ/П/ПТ/ТД-ФС є фактично притягненням його вдруге за правопорушення, за яке її вже притягнено до відповідальності. Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Надаючи правову оцінку спірних правовідносинам, суд апеляційної інстанції керується наступними приписами норм чинного законодавства. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із частиною першою статті 21 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року № 96 (далі - Положення № 96), Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб. Відповідно до п. 7 Положення Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. За приписами п. 2 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 року № 509 (надалі Порядок), штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами третім - сьомим цього пункту), керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами четвертим - шостим цього пункту) (далі - уповноважені посадові особи). Штрафи накладаються на підставі: рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації; акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю або зайнятість населення, здійсненого у зв`язку з невиконанням вимог припису; акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю, у ході якого виявлено факти використання праці неоформлених працівників; акта про неможливість проведення інспекційного відвідування/ невиїзного інспектування; акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю. За змістом п. 10 Порядку постанова про накладення штрафу може бути оскаржена у судовому порядку. Також, частиною третьою статті 41 Кодексу України по адміністративні правопорушення передбачено, що фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), допуск до роботи іноземця або особи без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, на умовах трудового договору (контракту) без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, від п`ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Згідно із частиною першою статті 221 Кодексу України про адміністративні правопорушення судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, частинами першою - четвертою та сьомою статті 41 цього Кодексу. Відповідно до частини першої статті 265 Кодексу законів про працю України (надалі КЗпП України) посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Згідно з абзацом 2 частини другої статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення. Відповідно до частин третьої та четвертої статті 265 КЗпП України штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України. Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Водночас, відповідальність за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) передбачено також Кодексом України про адміністративні правопорушення (надалі КУпАП). Відповідно до частини третьої статті 41 КУпАП фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), допуск до роботи іноземця або особи без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, на умовах трудового договору (контракту) без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб підприємців, які використовують найману працю, від п`ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Отже, як частиною другою статті 265 КЗпП України, так і частиною третьою статті 41 КУпАП передбачено відповідальність, зокрема для фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту). Штраф за частиною другою статті 265 КЗпП України є фінансовою санкцією, яка накладається постановою уповноваженої посадової особи Держпраці, що може бути оскаржена в судовому порядку, а штраф за частиною третьою статті 41 КУпАП є адміністративною відповідальністю і накладається згідно із рішенням суду за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення. Суд звертає увагу, що і стаття 265 КЗпП, і стаття 41 КУпАП були викладені в такій редакції Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці" від 28.12.2014 № 77-VIII. Вищезазначений закон передбачав введення статтею 265 КЗпП України фінансових санкції для роботодавців - юридичних та фізичних осіб-підприємців у вигляді штрафу в розмірі від 1 до 30 мінімальних заробітних плат за допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин, оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, виплати заробітної плати без нарахування та сплати єдиного внеску та податків, порушення термінів виплати заробітної плати більш ніж за один місяць, виплати не в повному обсязі, недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці та порушення інших вимог трудового законодавства. Натомість стаття 41 КУпАП мала на меті, зокрема запровадити штрафи для посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин. Ключовою відмінністю цих двох статей є суб`єктний склад правопорушення. Завдяки цьому одночасно до відповідальності може бути притягнуто юридичну особу як роботодавця (за статтею 265 КЗпП України) та посадову особу цієї юридичної особи (за статтею 41 КУпАП) за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин. Однак, у разі притягнення до відповідальності фізичної особи-підприємця на підставі абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України і частини третьої статті 41 КУпАП, повністю збігаються суб`єкт відповідальності і вид порушення (допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору). Позивач вважає, що притягнення його до відповідальності за одне й те саме порушення двічі суперечить статті 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може двічі притягатися до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Закон не визначає, до якого саме виду юридичної відповідальності належать заходи впливу за правопорушення, передбачені у частині другій статті 265 КЗпП України. Кваліфікуючи вид цієї відповідальності, суд бере до уваги: (а) мету відповідальності - покарання роботодавців за порушення законодавства про працю та легалізація фонду оплати праці; (б) характер шкоди - шкоду заподіяно суспільству, а не працівнику; (в) вид стягнення - фінансова санкція у виді штрафу; (г) суб`єкт, який притягує до відповідальності - державний орган; (д) джерело сплати - штраф зараховується до державного бюджету. Водночас положення абзацу 2 частини другої статті 265 КЗпП України та частини третьої статті 41 КУпАП в частині визначення правопорушення абсолютно тотожні: "фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту)", а обставини, що послугували підставою їх встановлення для позивача - ідентичні. З урахуванням вищенаведених ознак, а також пріоритетності тлумачення, яке у найбільшій мірі відповідає інтересам суб`єкта приватного права, правопорушення, передбачені у частині другій статті 265 КЗпП України так само, як і правопорушення, передбачене у частині третій статті 41 КУпАП, належить за своєю природою (основними ознаками) до такого виду юридичної відповідальності як адміністративна відповідальність. Як встановлено судом, постановою Гадяцького районного суду Полтавської області від 15.01.2020 у справі №526/6/20 притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.3 ст.41 КпАП України у вигляді штрафу у розмірі 8500,00 грн (а.с.30). Вказане рішення набрало законної сили 28.01.2020 року. Зазначеним судовим рішенням встановлено, що ОСОБА_1 як фізична особа-підприємець допустила порушення ч.3 ст. 41 КпАП України, а саме допустила до роботи гр. ОСОБА_3 та гр. ОСОБА_4 без укладення з ними трудового чи цивільно-правового договору. За таких обставин Гадяцьким районним судом Полтавської області притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене ч.6 ст. 41 КпАП України, а саме фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту). Відповідно до частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою. Згідно зі статтею 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Враховуючи те, що постановою Гадяцького районного суду Полтавської області від 15.01.2020 у справі №526/6/20, що набрала законної сили 28.01.2020, встановлено факт допуску ФОП ОСОБА_1 до роботи працівників: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 без оформлення трудового договору (контракту), суд вважає це обставиною, що не потребує доказування. Отже, суд вважає доведеним факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого, крім ч. 3 ст. 41 КУпАП, також абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, а саме: допуску до роботи працівника без оформлення трудового договору (контракту). Накладення на нього штрафу за те саме правопорушення такою ж постановою Управління Держпраці у Полтавській області 20.01.2020 №ПЛ5871/152/АВ/П/ПТ/ТД-ФС є притягненням до того самого виду відповідальності за те саме порушення вдруге, що є порушенням статті 61 Конституції України. Зазначена позиція узгоджується з правовою позицією, що викладена у постановах Верховного Суду від 21 грудня 2018 року у справі № 814/2156/16, від 03 жовтня 2019 року у справі № 813/6082/15, від 22 квітня 2019 року у справі № 806/2143/18 та від 24 грудня 2019 року у справі № 0540/5974/18-а. Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Доводи відповідача про те, що накладення на юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців санкцій на підставі ч.2 ст.265 КЗпП України неможливо ототожнювати з притягненням до адміністративної відповідальності, колегія суддів вважає хибними з викладених вище підстав. Слід відмітити, що склавши протокол про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.24 КЗпП України, відповідач самостійно визначився з видом відповідальності, до якої повинен бути притягнутий позивач. Посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 06.03.2019 по справі № 522/12566/18 колегія суддів відхиляє, оскільки у вказаній постанові досліджувалось питання предметної підсудності справ про притягнення до відповідальності за ст.265 КЗпП України, і не вирішувалось питання правомірності притягнення фізичної особи-підприємця до відповідальності за те саме правопорушення одночасно на підставі ст.265 КЗпП України та ст.41 КУпАП. При цьому, колегія суддів звертає увагу відповідача на те, що постанови Верховного Суду по справі № 440/4614/18 від 23.09.2019 не існує, оскільки у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2019 року у справі №440/4614/18 відмовлено ухвалою. Щодо висновків вказаної ухвали Верховного Суду по справі № 440/4614/18 від 23.09.2019, колегія суддів зауважує, що відповідно до ч. 4 ст. 5 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Отже, суд має застосовувати висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду, а не в ухвалах з процесуальних питань. При цьому, колегія суддів зауважує, що відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 30.01.2019 року по справі №755/10947/17, під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію. З огляду на викладене, колегія суддів застосовує, в даному випадку, правову позицію Верховного Суду, викладену в постановах від 21 грудня 2018 року у справі № 814/2156/16, від 22 квітня 2019 року по справі №806/2143/18, від 31 липня 2019 року по справі №2340/4337/18, від 03 жовтня 2019 року у справі № 813/6082/15, та від 24 грудня 2019 року у справі № 0540/5974/18-а оскільки вказана позиція викладена пізніше, аніж

позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 06 березня 2019 року по справі №522/12566/18, на яку посилається відповідач в апеляційній скарзі. З урахуванням вищенаведеного, доводи Управління Держпраці у Полтавській області щодо постанови Управління Держпраці у Полтавській області від 20.01.2020 №ПЛ5871/152/АВ/П/ПТ/ТД-ФС про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами в розмірі 250380,00 грн. є помилковими. Як вбачається з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. В даному випадку відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірність постанови, що оскаржується. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги є безпідставними, не впливають на правомірність висновків суду. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.04.2020 року по справі № 440/781/20 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Головуючий суддя (підпис)А.М. Григоров Судді(підпис) (підпис) Н.С. Бартош З.Г. Подобайло Повний текст постанови складено 08.12.2020 року