Постанова 4807 № 336/8434/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 336/8434/21 Головуючий в 1 інст. Боєв Є.С. Провадження № 33/807/242/22 Доповідач в 2 інст. Рассуждай В.Я. Категорія: ч. 1 ст. 130 КУпАП ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 травня 2022 року м. Запоріжжя Суддя Запорізького апеляційного суду Рассуждай В.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Запорізького апеляційного суду справу про адміністративне правопорушення, за участі захисника-адвоката Фельського С.Л., за апеляційною скаргою особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на постанову судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 7 грудня 2021 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та піддано адміністративному стягненню у виді штрафу в розмірі 17 000, 00 гривень з позбавленням його права керування транспортними засобами на строк один рік, стягнуто судовий збір,- В С Т А Н О В И В : Згідно постанови суду першої інстанції, встановлено, що 29.09.2021 року о 22 год. 00 хв., в м. Запоріжжі на перехресті пр. Моторобудівників та вул. О. Анашкіна водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом Chevrolet Volt, д.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння, запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, порушення координації рухів. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законодавством порядку із застосуванням спеціального технічного засобу Alkotest Drager в медичному закладі у лікаря нарколога відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху. Від керування відсторонений шляхом передачі транспортного засобу тверезому водієві, про повторність попереджений. В апеляційній скарзі апелянт, вважає постанову суду першої інстанції незаконною і такою, що підлягає скасуванню. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що під час події від огляду не відмовлявся та пропонував поїхати до медичного закладу. З відеозапису вбачається, що на пропозицію пройти огляд, ОСОБА_1 вказав, що необхідно дочекатися власника автомобіля. Співробітники поліції не намагалися почути ОСОБА_1 та агресивно наполягали на негайному виїзді до медичного закладу. Після чого склали протокол про адміністративне правопорушення за відмову у проходженні огляду. Під час ознайомлення з протоколом ОСОБА_1 повідомив бажання пройти огляд у медичному закладі. Такі вимоги були проігноровані працівниками поліції. Після чого, ОСОБА_1 пройшов медичний огляд самостійно. Щодо зазначення на відеозаписі, що ОСОБА_1 вжив 50 грамів горілки є таким, що не може доводити винуватість, оскільки він хворіє на діабет та постійний підвищений тиск, у зв`язку з чим фактично ніколи не вживає алкоголь більше у недозволеній кількості. Просить апеляційний суд поновити строк на апеляційне оскарження, оскільки справу було розглянуто без його участі, а захисник ознайомився з постановою лише 12 січня 2022 року. Також просить апеляційний суд постанову районного суду скасувати, а провадження закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП. Вислухавши захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - адвоката Фельского С.Л., перевіривши матеріали справи та аргументи скарги, суд апеляційної інстанції доходить до наступних висновків. Щодо розгляду клопотання про поновлення строків на апеляційне оскарження, суд дійшов до таких висновків. На обґрунтування поважності причин пропуску строку апеляційного оскарження постанови суду першої інстанції апелянт вказує, що справа була розглянута без нього, а про існування постанови районного суду його захисник дізнався лише 12 січня 2022 року. Враховуючи, що справу розглянуто без участі ОСОБА_1 , а постанову суду отримав лише 12 січня 2022 року, після строку на апеляційне оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження і про наявні підстави для його поновлення. Щодо розгляду апеляційної скарги по суті апеляційних доводів. У відповідності до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Згідно ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. У відповідності до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23 грудня 2005 року судам слід враховувати на неприпустимість спрощеного підходу до судового розгляду справ про адміністративні правопорушення на транспорті та ігнорування прав осіб, яких притягають до відповідальності. Стаття 9 КУпАП закріплює, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Місцевий суд під час розгляду справи про адміністративні правопорушення стосовно ОСОБА_1 дотримався цих вимог закону в повному обсязі. Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП є законними та відповідають фактичним обставинам справи. Вина ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП повністю підтверджується встановленими в судовому засіданні фактичними обставинами вчинення адміністративного правопорушення та зібраними у відповідності з нормами КУпАП по справі доказами. В основу винуватості ОСОБА_1 місцевим судом було покладено такі докази: протокол про адміністративне правопорушення серії ААБ №332666 (а.с.1), яким ОСОБА_1 звинувачено в тому, що він здійснював керування з явними ознаками алкогольного сп`яніння, запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, порушення координації рухів. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законодавством порядку із застосуванням спеціального технічного засобу Alkotest Drager в медичному закладі у лікаря нарколога відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху. Від керування відсторонений шляхом передачі транспортного засобу тверезому водієві, про повторність попереджений; актом огляду та направленням водія (а.с.4-5), якими вбачається, що ОСОБА_1 мав ознаки алкогольного сп`яніння. Огляд не проводився ув`язку з відмовою ОСОБА_1 ; відеозаписом порушення (а.с.7), яким вбачається, що ОСОБА_1 від пропозиції працівників поліції пройти медичний огляд в цілому відмовився, що є порушенням вимог п.2.5 ПДР України. Протокол про адміністративне правопорушення, відеозаписи з нагрудних камер поліцейських не містять істотних розбіжностей, а інші матеріали справи в їх сукупності підтверджують фактичні обставини справи, а тому вірно покладено ці дані судом в основу прийнятого рішення. Розглядаючи справу стосовно ОСОБА_1 , суд першої інстанції, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для здійснення стороні захисту наданих їм прав та свобод у наданні доказі, їх дослідженні та доведеності їх переконливості перед судом, в межах пред`явленого обвинувачення безпосередньо дослідив докази у справі та перевірив усі обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи та прийшов до висновку про винуватість ОСОБА_1 в порушенні вимог ПДР України, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП. Апеляційний суд погоджується з висновками місцевого суду і вважає, що матеріли в справі не містять інформації про обставини, які підлягають перевірці в суді апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 294 КУпАП, оскільки вони підтверджують факт керування водієм транспортного засобу та відмови від проходження огляду на визначення стану алкогольного сп`яніння. Суд відхиляє апеляційні доводи ОСОБА_1 , оскільки вони є безпідставними та такими, що не мають істотного значення для правильності розгляду справи, а тому не можуть бути підставами для скасування судового рішення. Зокрема доводи апелянта, що в матеріалах справи відсутні докази вчинення ОСОБА_1 інкримінованого правопорушення, на думку суду апеляційної інстанції є безпідставним, оскільки матеріалами справи вбачається, що на пропозицію працівника поліції пройти медичний огляд ОСОБА_1 в цілому відмовився. Посилання ОСОБА_1 про те, що він вимагав пройти медичний огляд в закладі охорони здоров`я на стадії ознайомлення з протоколом про адміністративне правопорушення є необґрунтованим, оскільки своєю поведінкою та казуїстикою тлумачення вимог національного законодавства намагався спотворити адміністративну процедуру та ухилитись від відповідальності. На час складання протоколу працівники поліції зафіксували порушення вимог п.2.5 ПДР України та почали процедуру складання матеріалів, що в подальшому унеможливлює проходження огляду. Крім того, згідно довідки ОСОБА_1 має правовий статус спеціального суб`єкта - водія (а.с. 6). Згідно п. 1.3. ПДР України, учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Вказаний нормативний акт встановлює презумпцію знання водієм транспортного засобу його положень та однозначного обов`язку їх виконання. Згідно п. 2.5. ПДР України, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. За змістом ст. 68 Конституції України, незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. Крім того, з дослідженого відеозапису вбачається, що працівники поліції неодноразово та чітко пояснили ОСОБА_1 , що він має ознаки алкогольного сп`яніння та вимагали відповідно до п.2.5 ПДР України пройти огляд на визначення такого стану. Поведінка обвинуваченого, вказує, що він не вимагав роз`яснення йому певних прав або особливостей процедури, відмовився від пояснень, повністю усвідомлював вимогу поліції пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння, здійснював активні, свідомі та вольові дії, розумів ситуацію, у якій опинився. За таких обставин, суд приходить до висновку про дотримання прав і свобод працівниками поліції під час події, а доводи апелянта в цій частині є безпідставними. Твердження ОСОБА_1 про те, що він не перебував в стані алкогольного сп`яніння і те, що притягнення його до відповідальності є помилковим є необґрунтованим, оскільки у винуватість ОСОБА_1 ставиться недотримання вимог п.2.5 ПДР України, тобто відмови у проходженні медичного огляду на пропозицію працівника поліції. Щодо доводів про те, що ОСОБА_1 самостійно пройшов огляд, апеляційний суд вказує, що такий висновок є недопустимим, оскільки не відповідає вимогам ч.4 ст. 266 КУпАП через те, що складений без присутності працівника поліції. Щодо розгляду справи за відсутності порушника, апеляційний суд дійшов до таких висновків. ОСОБА_1 під час складання матеріалу про адміністративне правопорушення був повідомлений про розгляд справи судом першої інстанції. Суд не зобов`язаний сам з`ясовувати причини неявки учасників справи, оскільки обов`язок повідомити про ці причини і надати докази поважності неявки покладається на учасників справи. Велика палата Верховного суду у постанові від 23 серпня 2018 року у справі №11-237сап18 звернула увагу, що право особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на особисту участь при розгляді її справи чи участь її адвоката встановлене ч. 1 ст. 268 та ч. 6 ст. 294 КУпАП, не є абсолютним. Верховним Судом в п. 34 постанови від 12 березня 2019 року по справі № 910/9836/18 також зазначено, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов`язком не тільки для держави, а й в осіб, які беруть участь у справі. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. У рішенні «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року Європейський Суд з прав людини наголосив, що «сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження». Крім того, враховуючи принцип судочинства, яким визнано пріоритет публічного інтересу над приватним, враховуючи безпідставне умисне затягування правопорушником справи нівелює завдання КУпАП, яким є охорона конституційного ладу України, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції, законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством (стаття 1 КУпАП). Стаття 268 КУпАП не містить заборони розглядати справу про адміністративне правопорушення за статтею 130 КУпАП без обов`язкової присутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності. Отже, суд апеляційної інстанції вважає, що розгляд справи за відсутності порушника та інших учасників справи не є істотним порушенням та не перешкоджає суду постановити справедливе рішення в справі. Апеляційний суд вказує, що надмірне прагнення до чистоти, переваги форми над змістом справи, оцінки доказів та тлумачення закону шкодить інтересам правопорядку та правосуддя та є настільки ж небезпечним, як правовий нігілізм. Неодноразово суд апеляційної інстанції в справах про адміністративне правопорушення наголошував, що скасування судового рішення виключно на підставі формальної констатації, зокрема за наявності технічних помилок, не конкретизації певних обставин, зазначення часу та за відсутності інших підстав для скасування постанови суду жодним чином не сприятиме досягненню мети адміністративного провадження і адміністративної відповідальності за вчинення протиправного діяння. Такий підхід був би проявом надмірного формалізму та істотно порушував основні принципи правовладдя (невідворотності покарання за скоєне порушення, справедливості, рівності тощо). Інших доводів, які б заслуговували на увагу і підтверджували позицію апелянта щодо незаконності постанови судді місцевого суду та наявності підстав для закриття провадження у справі, в апеляційній скарзі не наведено й під час апеляційного перегляду справи не встановлені, а доводи апеляційної скарги зводяться лише до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин події та не спростовують доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Вирішуючи питання про визначення відносно ОСОБА_1 адміністративного стягнення, слід зазначити наступне. Апеляційний суд вказує, що право в суспільстві відображається в поведінці його членів та має вид соціального факту. Встановлені в суспільстві правила поведінки є обов`язковими для всіх членів суспільного життя. Свобода дій розуміються, як здатність людини, як властивість її розуму усвідомлювати й здійснювати на ґрунті інтелектуальних установок цілеспрямовані вчинки, цілеспрямовану діяльність, виходячи з необхідності, що детермінована об`єктивними й суб`єктивними чинниками. За порушення встановлених правил співіснування особа піддається примусу у вигляді накладення стягнення, користуючись яким, суспільство забезпечує погодженість особистих і суспільних інтересів, скеровує поведінку особи у необхідне, суспільно корисне русло. Отже, юридична відповідальність для особи застосовується невідворотно, якщо є позитивно виражені умови для настання такої відповідальності та немає негативно виражених умов для її усунення. Відповідальність є мірою людини. Людина постає вольовою особою завдяки розумі, а завдяки волі і свободи вона відповідає за свої вчинки. Так, юридична відповідальність передбачає для порушника настання обов`язків зазнавати несприятливих наслідків у вигляді особистого, майнового та іншого характеру, вид і міра яких передбачені санкціями правових норм. Вид і міра за вчинення діяння, передбаченого ст.130 КУпАП втратило значення, як дрібного делікту, оскільки роками відповідальність за такі діяння посилюється та є резонансними в національній системі права через настання суспільно небезпечних наслідків. Вказане обґрунтовується тим, що коли особа перебуває під дією певних речовин, які знижують увагу і швидкість реакції, вона нездатна належно реагувати на особливості дорожньої обставини. Тобто, життя та здоров`я учасників дорожнього руху залежать від випадку чи трапиться на руху такої особи аварійна ситуація або складна дорожня обстановка, чи ні. Тому, діяння за ст.130 КУпАП є найбільш тяжким порушенням у сфері безпеки дорожнього руху. В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, наголошено, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі держави. За результатами розгляду вказаної справи, Суд не встановив порушень прав заявників, передбачених ч. ч. 1, 2 ст. 6 Європейської Конвенції з прав людини. Таким чином, вирішуючи питання про визначення відносно ОСОБА_1 адміністративного стягнення за ч.1 ст. 130 КУпАП, суд апеляційної інстанції, з урахуванням вимог ст. ст. 33 - 35, 38, ч.1 ст.130 КУпАП, урахувавши характер вчиненого правопорушення, особи правопорушника, поведінки під час події, пом`якшуючих та обтяжуючих відповідальність обставини, вважає, що адміністративне стягнення у виді штрафу з позбавленням права керуванням всіма видами транспортних засобів, є тим стягненням, що відповідно до ст. 23 КУпАП, буде сприяти запобіганню вчинення ним нових правопорушень і розумінням на психологічному рівні, рівня тяжкості скоєного протиправного діяння. На підставі зазначеного, керуючись ст. 294 КУпАП, суддя, - П О С Т А Н О В И В: Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 7 грудня 2021 року задовольнити. Апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , залишити без задоволення. Постанову судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 7 грудня 2021 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, залишити без змін. Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя Запорізького апеляційного суду В.Я. Рассуждай Дата документу Справа № 336/8434/21