Постанова 4807 № 335/8975/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 335/8975/21 Головуючий в 1 інст. Апаллонова Ю.В. Провадження № 33/807/111/22 Доповідач в 2 інст. Рассуждай В.Я. Категорія: ч. 1 ст. 130 КУпАП ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 травня 2022 року м. Запоріжжя Суддя Запорізького апеляційного суду Рассуждай В.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Запорізького апеляційного суду справу про адміністративне правопорушення, за участі захисника-адвоката Ревкової А.К., за апеляційною скаргою особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на постанови судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 18 жовтня 2021 року та 26 жовтня 2021 року, якими ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та піддано адміністративному стягненню у виді штрафу в розмірі 17 000, 00 гривень з позбавленням його права керування транспортними засобами на строк один рік, стягнуто судовий збір,- В С Т А Н О В И В: Згідно постанови суду першої інстанції, встановлено, що 13.08.2021 року о 14-56 годині в м. Запоріжжя по вул. Південне шосе, 13 водій ОСОБА_1 керував автомобілем Volkswagen Touareg д.н. НОМЕР_1 з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння обличчя, не стійка хода. Від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп`яніння в медичному закладі у лікаря - нарколога відмовився. Від керування відсторонений. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вважає постанову суду першої інстанції незаконною і такою, що підлягає скасуванню. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що про існування постанови дізнався лише 7 грудня 2021 року в приміщенні суду під час ознайомлення з матеріалами справи. Справа була розглянута без його участі, що є істотним порушенням прав і свобод. Вказує, що він є невинуватим, але не зміг вчасно надати докази на підтвердження того, що не керував автомобілем в стані алкогольного сп`яніння. Зазначає, що він має захворювання печінки, з яким є несумісне вживання алкогольних напоїв. Під час події, він дійсно відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння, оскільки дуже поспішав до дому, у зв`язку з тим, що його донці стало погано. Пояснює, що його зупиняли декілька разів, постійно вимагали проходження огляду на визначення стану алкогольного сп`яніння, двічі погоджувався, однак в результаті огляду ніякого сп`яніння виявлено не було. Протокол про адміністративне правопорушення складений з істотними порушеннями вимог ст. 256 КУпАП та відомчої інструкції МВС від 6 листопада 2015 року №1376, а відтак є неналежним доказом в справі, виходячи з наступного. В протоколі не вказано конкретно документ, що посвідчує особу. У графі місце проживання невірно вказано адресу його проживання. Марка транспортного засобу вказана невірно. У графі роз`яснення прав і обов`язків відсутній його підпис. Крім того, зазначає, що у протоколі зазначено, що він від керування автомобілем відсторонений, однак жодного доказу вказаному факту не має в матеріалах адміністративної справи. Також зазначає, що відеозаписи є неналежними і недопустимими доказами, оскільки створені з істотним порушенням вимог законодавства, а саме не є безперервними. Просить апеляційний суд поновити строк на апеляційне оскарження. Постанову районного суду скасувати, а провадження по справі закрити на підставі п.1 ст. 247 КУпАП. Вислухавши захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - адвоката Ревкову А.К., перевіривши матеріали справи та аргументи скарги, суд апеляційної інстанції доходить до наступних висновків. Щодо розгляду клопотання про поновлення строків на апеляційне оскарження, суд дійшов до таких висновків. В обґрунтування поважності причин пропуску строку апеляційного оскарження постанови суду першої інстанції апелянт вказує, що про існування постанови йому стало відомо лише 7 грудня 2021 року. Враховуючи, що апелянт копію постанови не отримував, а з постановою фактично ознайомився 7 грудня 2021 року, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження і про наявні підстави для його поновлення. Щодо розгляду апеляційної скарги по суті апеляційних доводів, суд дійшов до таких висновків. У відповідності до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Згідно ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. У відповідності до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23 грудня 2005 року судам слід враховувати на неприпустимість спрощеного підходу до судового розгляду справ про адміністративні правопорушення на транспорті та ігнорування прав осіб, яких притягають до відповідальності. Стаття 9 КУпАП закріплює, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Місцевий суд під час розгляду справи про адміністративні правопорушення стосовно ОСОБА_1 дотримався цих вимог закону в повному обсязі. Висновки суду першої інстанції про доведеність вини обвинуваченого у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП є законними та відповідають фактичним обставинам справи. Вина ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП повністю підтверджується встановленими в судовому засіданні фактичними обставинами вчинення адміністративного правопорушення та зібраними у відповідності з нормами КУпАП по справі доказами. В основу його винуватості місцевим судом було покладено такі докази: протокол про адміністративне правопорушення серії ААБ №288082, яким ОСОБА_1 звинувачено в тому, що здійснював керування транспортним засобом з ознаками алкогольного сп`яніння (запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння обличчя, не стійка хода). Від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому порядку водій відмовився. Від керування транспортним засобом відсторонений шляхом паркування автомобілю на стоянку. Про повторність попереджений. Вказаними діями, ОСОБА_1 порушив вимоги п.2.5 ПДР України; направленням на огляд водія та актом огляду, з якого вбачається, що працівниками поліції зафіксовано у водія ОСОБА_1 ознаки алкогольного сп`яніння. Огляд не проводився у зв`язку із відмовою ОСОБА_1 ; відеозаписом порушення, яким показано інкриміновані обставини. Апеляційний суд наголошує, що відеозаписом під найменуванням «20210813204054000321» встановлено, що на пропозицію працівника поліції пройти огляд на визначення стану алкогольного сп`яніння, водій ОСОБА_1 розуміючи наслідки, висловив свою відмову. Відповідно до ч.1 ст. 130 КУпАП адміністративна відповідальність передбачена за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Ознаками об`єктивної сторони вказаного адміністративного правопорушення є: по-перше, керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, по-друге, передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, по-третє відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Таким чином, порушення вимог п.2.5 ПДР України (відмова водія від проходження огляду на встановлення стану сп`яніння) підпадає під об`єктивну сторону ст.130 КУпАП, а тому правова кваліфікація дій ОСОБА_1 є вірною. Розглядаючи справу стосовно ОСОБА_1 , суд першої інстанції, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для здійснення стороні захисту наданих їм прав та свобод у наданні доказі, їх дослідженні та доведеності їх переконливості перед судом, в межах пред`явленого обвинувачення безпосередньо дослідив докази у справі та перевірив усі обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи та прийшов до висновку про винуватість ОСОБА_1 в порушенні вимог п.2.5 ПДР України, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП. Апеляційний суд погоджується з висновками місцевого суду і вважає, що матеріли в справі не містять інформації про обставини, які підлягають перевірці в суді апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 294 КУпАП, оскільки вони підтверджують факт керування водієм транспортного засобу та проходження огляду на визначення стану алкогольного сп`яніння. Суд відхиляє апеляційні доводи апелянта, оскільки вони є безпідставними та такими, що були повністю спростовані під час судового засідання в суді апеляційної інстанції. Зокрема оцінюючи доводи, з приводу того що справу судом першої інстанції було розглянуто без участі ОСОБА_1 , апеляційний суд вважає, що вказана підстава не може бути умовою для закриття провадження відносно ОСОБА_1 по справі про адміністративне правопорушення. Апеляційний суд зауважує, що суд не зобов`язаний сам з`ясовувати причини неявки належно сповіщених учасників справи, оскільки обов`язок повідомити про ці причини і надати докази поважності неявки покладається на учасників справи. Велика палата Верховного суду у постанові від 23 серпня 2018 року у справі №11-237сап18 звернула увагу, що право особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на особисту участь при розгляді її справи чи участь її адвоката встановлене ч. 1 ст. 268 та ч. 6 ст. 294 КУпАП, не є абсолютним. Верховним Судом в п. 34 постанови від 12 березня 2019 року по справі № 910/9836/18 також зазначено, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов`язком не тільки для держави, а й в осіб, які беруть участь у справі. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. У рішенні «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року Європейський Суд з прав людини наголосив, що «сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження». Крім того, враховуючи принцип судочинства, яким визнано пріоритет публічного інтересу над приватним, враховуючи безпідставне умисне затягування правопорушником справи нівелює завдання КУпАП, яким є охорона конституційного ладу України, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції, законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством (стаття 1 КУпАП). Стаття 268 КУпАП не містить заборони розглядати справу про адміністративне правопорушення за статтею 130 КУпАП без обов`язкової присутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності. З відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 на місці складання протоколу сам вказав, що він проживає за адресою: АДРЕСА_1 . За цією адресою йому і направлялись повістки судом першої інстанції. Отже, виходячи з вищенаведеного суд першої інстанції, відносно ОСОБА_1 застосував належну правову процедуру. З приводу доводів про недопустимість відеозапису через те, що він не є безперервним, суд вказує наступне. Дійсно відеозапис подій не є безперервним, як того вимагають відомчі підзаконні акти МВС України. Разом з тим, апеляційний суд вважає, що враховуючи обставини справи, вказані відеозаписи автоматично не можуть означати недопустимість доказів, оскільки на них чітко зафіксовано обставини інкримінованої події. Порушення принципу безперервності відеозапису в описаному моменті не впливає на належність і допустимість відеозапису як доказу в цілому, оскільки сторона захисту підтвердила достовірність обставин, зафіксованих на відео, не повідомила суду інших важливих для справи обставин, які залишись поза межами відеозйомки. Суд відхиляє цей аргумент також з тих мотивів, що визнання недопустимим вагомого доказу, який фіксує повну картину розвитку подій через недотримання принципу безперервності лише в один момент часу, про який не заявлено, що він приховує важливі обставини, є занадто формальним підходом і суперечить суті права на справедливий судовий розгляд. Тобто, наявність в матеріалах справи фрагментів відеозаписів та інших матеріалів справи, які узгоджується між собою є достатньою доказовою базою для належної фіксації скоєння порушення п.2.5 ПДР України, а тому є допустимими і належними доказами. Апеляційний суд вказує, що надмірне прагнення до чистоти, переваги форми над змістом справи, оцінки доказів та тлумачення закону шкодить інтересам правопорядку та правосуддя та є настільки ж небезпечним, як правовий нігілізм. Неодноразово суд апеляційної інстанції в справах про адміністративне правопорушення наголошував, що скасування судового рішення виключно на підставі формальної констатації, зокрема за наявності технічних помилок, неправильного зазначення часу, не роз`яснення порядку, та за відсутності інших підстав для скасування постанови суду жодним чином не сприятиме досягненню мети адміністративного провадження і адміністративної відповідальності за вчинення протиправного діяння. Такий підхід був би проявом надмірного формалізму та істотно порушував основні принципи правовладдя (невідворотності покарання за скоєне порушення, справедливості, рівності тощо). Згідно довідки, обвинувачений має правовий статус спеціального суб`єкта водія, що підтверджується посвідченням водія. Згідно п. 1.3. ПДР України, учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Вказаний нормативний акт встановлює презумпцію знання водієм транспортного засобу його положень та однозначного обов`язку їх виконання. Відповідно до вимог п. 2.5 ПДР України водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. За змістом ст. 68 Конституції України, незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. Поведінка обвинуваченого на відеозаписі вказує, що він не вимагав роз`яснення йому певних прав або особливостей процедури, повністю усвідомлював вимогу поліції пройти огляд на стан сп`яніння, здійснював активні, свідомі та вольові дії, розумів ситуацію, у якій опинився. Навпаки своєю поведінкою та казуїстикою тлумачення вимог національного законодавства намагався спотворити адміністративну процедуру та ухилитись від відповідальності. За таких обставив, суд приходить до висновку про дотримання прав і свобод працівниками поліції під час події. Посилання апелянта на те, що працівники поліції не надавали змоги ознайомитися з матеріалами справи є безпідставним, оскільки на відеозаписі під найменуванням «20210813203237000281», «20210813204113000322» від підпису та права на ознайомлення з матеріалами справи відмовився. Щодо неправильного зазначення адреси проживання, апеляційний суд вважає, що такий довід є взагалі необґрунтованим, оскільки на відеозаписі під найменуванням «20210813204113000322» встановлено, що ОСОБА_1 самостійно назвав таку адресу. Пояснення того, що він поспішав додому через поганий стан доньки є лише способом захисту, оскільки вимога в п.2.5 ПДР України є імперативною та не передбачає виключень. Крім того, відеозаписами зафіксовано те, що ОСОБА_1 мав виражені ознаки алкогольного сп`яніння та будь-яких заперечень щодо дій працівників поліції не виражав, а навпаки розумів всі наслідки відмови від огляду на визначення стану сп`яніння. Посилання апелянта на те, що він має захворювання печінки, та не вживає алкогольні напої також спростовується дослідженим відеозаписом, згідно якого на місці зупинки ОСОБА_1 пояснив, що напередодні він вживав такі напої. Більш того обставина не може бути підставою для виправдання його за порушення п.2.5 ПДР України, оскільки в обвинувачення ОСОБА_1 ставиться те, що він відмовився виконувати імперативну вимогу ПДР України. Інших доводів, які б заслуговували на увагу і підтверджували позицію апелянта щодо незаконності постанови судді місцевого суду та наявності підстав для закриття провадження у справі, в апеляційній скарзі не наведено й під час апеляційного перегляду справи не встановлені, а доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин події та не спростовують доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП. Вирішуючи питання про визначення відносно ОСОБА_1 адміністративного стягнення, слід зазначити наступне. Апеляційний суд вказує, що право в суспільстві відображається в поведінці його членів та має вид соціального факту. Встановлені в суспільстві правила поведінки є обов`язковими для всіх членів суспільного життя. Свобода дій розуміються, як здатність людини, як властивість її розуму усвідомлювати й здійснювати на ґрунті інтелектуальних установок цілеспрямовані вчинки, цілеспрямовану діяльність, виходячи з необхідності, що детермінована об`єктивними й суб`єктивними чинниками. За порушення встановлених правил співіснування особа піддається примусу у вигляді накладення стягнення, користуючись яким, суспільство забезпечує погодженість особистих і суспільних інтересів, скеровує поведінку особи у необхідне, суспільно корисне русло. Отже, юридична відповідальність для особи застосовується невідворотно, якщо є позитивно виражені умови для настання такої відповідальності та немає негативно виражених умов для її усунення. Відповідальність є мірою людини. Людина постає вольовою особою завдяки розумі, а завдяки волі і свободи вона відповідає за свої вчинки. Так, юридична відповідальність передбачає для порушника настання обов`язків зазнавати несприятливих наслідків у вигляді особистого, майнового та іншого характеру, вид і міра яких передбачені санкціями правових норм. Вид і міра за вчинення діяння, передбаченого ст.130 КУпАП втратило значення, як дрібного делікту, оскільки роками відповідальність за такі діяння посилюється та є резонансними в національній системі права через настання суспільно небезпечних наслідків. Тому, діяння за ст.130 КУпАП є найбільш тяжким порушенням у сфері безпеки дорожнього руху. В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, наголошено, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі держави. За результатами розгляду вказаної справи, Суд не встановив порушень прав заявників, передбачених ч. ч. 1, 2 ст. 6 Європейської Конвенції з прав людини. Таким чином, вирішуючи питання про визначення відносно ОСОБА_1 адміністративного стягнення за ч.1 ст. 130 КУпАП, суд апеляційної інстанції, з урахуванням вимог ст. ст. 33 - 35, 38, ч.1 ст.130 КУпАП, урахувавши характер вчиненого правопорушення, особи правопорушника, поведінки під час події, пом`якшуючих та обтяжуючих відповідальність обставини, вважає, що адміністративне стягнення у виді штрафу з позбавленням права керуванням всіма видами транспортних засобів, є тим стягненням, що відповідно до ст. 23 КУпАП, буде сприяти запобіганню вчинення ним нових правопорушень і розумінням на психологічному рівні, рівня тяжкості скоєного протиправного діяння. На підставі зазначеного, керуючись ст. 294 КУпАП, суддя, - П О С Т А Н О В И В: Клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження, задовольнити. Апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , залишити без задоволення. Постанову судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 18 жовтня 2021 року та 26 жовтня 2021 року, якими ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, залишити без змін. Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя Запорізького апеляційного суду В.Я. Рассуждай Дата документу Справа № 335/8975/21