Постанова Запорізький апеляційний суд № 325/1666/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 325/1666/21 Головуючий в 1 інст. Васильцова Г.А. Провадження № 33/807/230/22 Доповідач в 2 інст. - Рассуждай В.Я. Категорія: ч. 1 ст. 130 КУпАП ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2022 року м. Запоріжжя Суддя Запорізького апеляційного суду Рассуждай В.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Запорізького апеляційного суду справу про адміністративне правопорушення, за участі захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - адвоката Рощина В.С., за апеляційною скаргою захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - адвоката Рощина В.С. на постанову Приазовського районного суду Запорізької області від 27 січня 2022 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який не працює, проживає в АДРЕСА_1 , визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП та піддано адміністративному стягненню у виді штрафу в розмірі 17 000, 00 гривень з позбавленням його права керування транспортними засобами на строк один рік, стягнуто судовий збір,- В С Т А Н О В И В : Згідно постанови суду першої інстанції ОСОБА_1 20 грудня 2021 року об 11 годині 42 хвилин, в смт. Приазовське по вул. Шевченко біля будинку №152 керував автомобілем АЗЛК 2140, д.н. НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп`яніння (почервоніння очей, тремтіння рук, різкий запах алкоголю з порожнини рота). Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння в установленому законом порядку на місці зупинки транспортного засобу із застосування спеціального приладу «Драгер» чи в медичному закладі відмовився, чим порушив п. 2.5 ПДР України. Від керування відсторонений. В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_1 - адвокат Рощин В.С. вважає постанову суду першої інстанції незаконною і такою, що підлягає скасуванню. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд залишив поза увагою факт, що ОСОБА_1 не керував автомобілем у зазначений у протоколі час. Суд першої інстанції не прийняв до уваги грубі порушення порядку проведення огляду на стан сп`яніння, що були допущені працівниками поліції під час складання матеріалів, які є підставою для визнання огляду недійсним. Суд невірно оцінив докази, що містяться в матеріалах справи на предмет їх законності, належності та допустимості. Відеозапис події не є повним та безперервним, що є істотним порушенням вимог відомчої інструкції МВС України. Наголошує, що суд першої інстанції не звернув увагу, що відмова від проходження огляду була спровокована діями працівників поліції. Просить апеляційний суд постанову районного суду скасувати, а провадження закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП. Заслухавши в судовому засіданні суду апеляційної інстанції апелянта, який підтримав апеляційну скаргу в повному обсязі та просив постанову судді скасувати та закрити провадження у справі, перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції доходить до наступних висновків. Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Згідно ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. У відповідності до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23 грудня 2005 року судам слід враховувати на неприпустимість спрощеного підходу до судового розгляду справ про адміністративні правопорушення на транспорті та ігнорування прав осіб, яких притягають до відповідальності. Стаття 9 КУпАП закріплює, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Місцевий суд під час розгляду справи про адміністративні правопорушення стосовно ОСОБА_1 дотримався цих вимог закону в повному обсязі. Висновки суду першої інстанції про доведеність вини обвинуваченої у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП є законними та відповідають фактичним обставинам справи. Вина ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП повністю підтверджується встановленими в судовому засіданні фактичними обставинами вчинення адміністративного правопорушення та зібраними у відповідності з нормами КУпАП по справі доказами. В основу його винуватості місцевим судом було покладено такі докази: протокол про адміністративне правопорушення серії ААБ №252436 (а.с.2), яким ОСОБА_1 звинувачено в тому, що він здійснював керування транспортним засобом з ознаками алкогольного сп`яніння. Від проходження огляду на визначення стану алкогольного сп`яніння відмовився, чим порушив вимоги п.2.5 ПДР України; акт огляду і направлення водія на огляд (а.с.3-4), яким показано, що водій мав виражені ознаки алкогольного сп`яніння. Від проходження огляду відмовився; поясненнями працівників поліції, які були надані безпосередньо під час судового розгляду, відеозаписом події (а.с.8), яким показано, що автомобіль АЗЛК 2140, д.н. НОМЕР_1 повертає та заїжджає під навіс біля будинку. Із вказаного відеозапису видно, що навіс не має загороджень та воріт. Після цього, водій транспортного засобу почав спілкуватися з працівниками поліції в агресивній формі, зневажаючи професійні обов`язки співробітника правоохоронного органу. Від проходження огляду відмовився, виражаючи активну поведінку, яка свідчить, що ОСОБА_1 порушив вимоги п.2.5 ПДР України. Відповідно до ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративна відповідальність передбачена за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Ознаками об`єктивної сторони вказаного адміністративного правопорушення є: по-перше, керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, по-друге, передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, по-третє відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Таким чином, порушення вимог п. 2.5 ПДР України підпадає під об`єктивну сторону ст.130 КУпАП, а тому правова кваліфікація дій ОСОБА_1 є вірною. Розглядаючи справу стосовно ОСОБА_1 , суд першої інстанції, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для здійснення стороні захисту наданих їм прав та свобод у наданні доказі, їх дослідженні та доведеності їх переконливості перед судом, в межах пред`явленого обвинувачення безпосередньо дослідив докази у справі та перевірив усі обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи та прийшов до висновку про винуватість ОСОБА_1 в порушенні вимог п.2.5 ПДР України, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП. Суд апеляційної інстанції має перевірити і проаналізувати всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, зіставити їх з наявними у справі матеріалами та дати на кожен доречний і важливий аргумент сторони вичерпну відповідь у своєму рішенні. Апеляційний суд погоджується з висновками місцевого суду і вважає, що матеріли в справі не містять інформації про обставини, які підлягають перевірці в суді апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 294 КУпАП, оскільки вони підтверджують факт керування водієм транспортного засобу та проходження огляду на визначення стану алкогольного сп`яніння. Якщо суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засади безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, то останній не має потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції. Отже, будь-яких сумнівів у винуватості ОСОБА_1 під час апеляційного перегляду не було встановлено, а тому апеляційний суд погоджується повністю з висновками місцевого суду. Суд відхиляє доводи апелянта, оскільки вони є безпідставними та такими, що були повністю спростовані під час судового засідання в суді апеляційної інстанції. Зокрема доводи про недопустимість відеозапису через те, що він не є безперервним. Апеляційний суд вказує, що дійсно відеозапис подій не є безперервним, як того вимагають відомчі підзаконні акти МВС України. Разом з тим, апеляційний суд вважає, що враховуючи обставини справи, вказані відеозаписи автоматично не можуть означати недопустимість доказів, оскільки на них чітко зафіксовано обставини події, причину зупинки, поведінку ОСОБА_1 , його відмову від проходження огляду на визначення стану алкогольного сп`яніння. Порушення принципу безперервності відеозапису в описаному моменті не впливає на належність і допустимість відеозапису як доказу в цілому, оскільки сторона захисту підтвердила достовірність обставин, зафіксованих на відео, не повідомила суду інших важливих для справи обставин, які залишись поза межами відеозйомки. Суд відхиляє цей аргумент також з тих мотивів, що визнання недопустимим вагомого доказу, який фіксує повну картину розвитку подій через недотримання принципу безперервності лише в один момент часу, про який не заявлено, що він приховує важливі обставини, є занадто формальним підходом і суперечить суті права на справедливий судовий розгляд. Тобто, наявність в матеріалах справи фрагментів відеозаписів та інших матеріалів справи, які узгоджується між собою є достатньою доказовою базою для належної фіксації скоєння порушення п.2.5 ПДР України, а тому є допустимими і належними доказами. Апеляційний суд вказує, що надмірне прагнення до чистоти, переваги форми над змістом справи, оцінки доказів та тлумачення закону шкодить інтересам правопорядку та правосуддя та є настільки ж небезпечним, як правовий нігілізм. Неодноразово суд апеляційної інстанції в справах про адміністративне правопорушення наголошував, що скасування судового рішення виключно на підставі формальної констатації, зокрема за наявності технічних помилок, неправильного зазначення часу, не роз`яснення порядку, та за відсутності інших підстав для скасування постанови суду жодним чином не сприятиме досягненню мети адміністративного провадження і адміністративної відповідальності за вчинення протиправного діяння. Такий підхід був би проявом надмірного формалізму та істотно порушував основні принципи правовладдя (невідворотності покарання за скоєне порушення, справедливості, рівності тощо). Щодо доводів про нездійснення керування транспортним засобом, апеляційний суд вважає, що такі доводи є безпідставними, оскільки вказане було спростовано, як в суді першої інстанції, так і під час апеляційного розгляду. Відповідно до п. 27 Пленуму Верховного суду України від 23.12.2005 № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», визначено, що керування транспортним засобом - виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування. Крім того, в рішенні №404/4467/16-а від 20.02.19 Верховний Суд зазначив, що «само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування. Враховуючи викладене та матеріали справи, суд в противагу доводам апеляційної скарги апелянта, встановив: відеозаписом події показано, що автомобіль здійснював рух. ОСОБА_1 перебував на водійському місці. Піддаючи аналізу вищенаведене, апеляційний суд вважає, що ОСОБА_1 під час події здійснював керування автомобілем, а таким чином, висновки місцевого суду є вірними. Посилання апелянта на те, що працівники поліції незаконно проникли на територію домоволодіння є лише способом захисту від висунутого обвинувачення, оскільки відеозаписом події показано, що територія, на якій перебували працівники поліції, не була огороджена чином, відсутні ворота, паркан тощо. Тобто, вказана ситуація об`єктивно не перешкоджала особам вільному доступу до транспортного засобу ОСОБА_1 біля домоволодіння, а таким чином, обставини, на які наголошує захисник неможливо ідентифікувати, як незаконне проникнення на територію домоволодіння. Суд також відхиляє доводи, що автомобіль знаходився в гаражі, оскільки переглянутим відеозаписом підтверджується зворотне, адже прибудова біля буднику, яка не мала ні воріт, а ні огорожі та завершених стін не може вважатися приміщенням або комплексом будівель для зберігання автомобіля в розумінні національного законодавства. Згідно довідки інспектора САП МРУП ГУНП в Запорізькій області (а.с.6), ОСОБА_1 має правовий статус спеціального суб`єкта водія, що підтверджується посвідченням водія. Згідно п. 1.3. ПДР України, учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Вказаний нормативний акт встановлює презумпцію знання водієм транспортного засобу його положень та однозначного обов`язку їх виконання. Відповідно до вимог п. 2.5 ПДР України водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. За змістом ст. 68 Конституції України, незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. Поведінка обвинуваченого на відеозаписі вказує, що він не вимагав роз`яснення йому певних прав або особливостей процедури огляду, повністю усвідомлював вимогу поліції пройти огляд на стан сп`яніння, здійснював активні, агресивні свідомі та вольові дії, розумів ситуацію, у якій опинився. За таких обставив, суд приходить до висновку про дотримання прав і свобод працівниками поліції під час події. Інших доводів, які б заслуговували на увагу і підтверджували позицію апелянта щодо незаконності постанови судді місцевого суду та наявності підстав для закриття провадження у справі, в апеляційній скарзі не наведено й під час апеляційного перегляду справи не встановлені, а доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин події та не спростовують доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП. Вирішуючи питання про визначення відносно ОСОБА_1 адміністративного стягнення, слід зазначити наступне. Апеляційний суд вказує, що право в суспільстві відображається в поведінці його членів та має вид соціального факту. Встановлені в суспільстві правила поведінки є обов`язковими для всіх членів суспільного життя. Свобода дій розуміються, як здатність людини, як властивість її розуму усвідомлювати й здійснювати на ґрунті інтелектуальних установок цілеспрямовані вчинки, цілеспрямовану діяльність, виходячи з необхідності, що детермінована об`єктивними й суб`єктивними чинниками. За порушення встановлених правил співіснування особа піддається примусу у вигляді накладення стягнення, користуючись яким, суспільство забезпечує погодженість особистих і суспільних інтересів, скеровує поведінку особи у необхідне, суспільно корисне русло. Отже, юридична відповідальність для особи застосовується невідворотно, якщо є позитивно виражені умови для настання такої відповідальності та немає негативно виражених умов для її усунення. Відповідальність є мірою людини. Людина постає вольовою особою завдяки розумі, а завдяки волі і свободи вона відповідає за свої вчинки. Так, юридична відповідальність передбачає для порушника настання обов`язків зазнавати несприятливих наслідків у вигляді особистого, майнового та іншого характеру, вид і міра яких передбачені санкціями правових норм. Вид і міра за вчинення діяння, передбаченого ст.130 КУпАП втратило значення, як дрібного делікту, оскільки роками відповідальність за такі діяння посилюється та є резонансними в національній системі права через настання суспільно небезпечних наслідків. Вказане обґрунтовується тим, що коли особа перебуває під дією певних речовин, які знижують увагу і швидкість реакції, вона нездатна належно реагувати на особливості дорожньої обставини. Тобто, життя та здоров`я учасників дорожнього руху залежать від випадку чи трапиться на руху такої особи аварійна ситуація або складна дорожня обстановка, чи ні. Тому, діяння за ст.130 КУпАП є найбільш тяжким порушенням у сфері безпеки дорожнього руху. В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, наголошено, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі держави. За результатами розгляду вказаної справи, Суд не встановив порушень прав заявників, передбачених ч. ч. 1, 2 ст. 6 Європейської Конвенції з прав людини. Таким чином, вирішуючи питання про визначення відносно ОСОБА_1 адміністративного стягнення за ч.1 ст. 130 КУпАП, суд апеляційної інстанції, з урахуванням вимог ст. ст. 33 - 35, 38, ч.1 ст.130 КУпАП, урахувавши характер вчиненого правопорушення, особи правопорушника, поведінки під час події, пом`якшуючих та обтяжуючих відповідальність обставини, вважає, що адміністративне стягнення у виді штрафу з позбавленням права керуванням всіма видами транспортних засобів, є тим стягненням, що відповідно до ст. 23 КУпАП, буде сприяти запобіганню вчинення ним нових правопорушень і розумінням на психологічному рівні, рівня тяжкості скоєного протиправного діяння. На підставі зазначеного, керуючись ст. 294 КУпАП, суддя, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - адвоката Рощина В.С., залишити без задоволення. Постанову Приазовського районного суду Запорізької області від 27 січня 2022 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, залишити без змін. Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя Запорізького апеляційного суду В.Я. Рассуждай Дата документу Справа № 325/1666/21