Постанова 4807 № 333/5864/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 333/5864/21 Головуючий в 1 інст. Варнавська Л.О. Провадження № 33/807/150/22 Доповідач в 2 інст. Рассуждай В.Я. Категорія: ч. 1 ст. 130 КУпАП ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 квітня 2022 року м. Запоріжжя Суддя Запорізького апеляційного суду Рассуждай В.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Запорізького апеляційного суду справу про адміністративне правопорушення, в письмовому провадженні, за апеляційною скаргою захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 адвоката Василенка О.В. на постанову Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 5 січня 2022 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та піддано адміністративному стягненню у виді штрафу в розмірі 17 000, 00 гривень з позбавленням його права керування транспортними засобами на строк один рік, стягнуто судовий збір,- В С Т А Н О В И В: Згідно постанови суду першої інстанції, встановлено, що ОСОБА_1 17.08.2021 року о 20 годині 42 хвилин, у м. Запоріжжя по вул. Магара, біля будинку 4б керував автомобілем Renault Megane, держномер НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп`яніння (запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, порушення мови). Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху. В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_1 адвокат Василенко О.В. вважає постанову суду першої інстанції незаконною і такою, що підлягає скасуванню. Вказує, що місцевий суд під час розгляду справи допустив неповноту судового розгляду та порушив права ОСОБА_1 на справедливий суд. Під час судового розгляду справи, суд не звернув увагу на те, що протокол про адміністративне правопорушення складений з порушенням вимог ст.ст.254, 256 КУпАП та відомчих інструкцій МВС України, а саме те, що ОСОБА_1 не було роз`яснено вимоги Конституції України та не забезпечено можливості для залучення захисника під час складення матеріалу. Окрім цього, матеріалах справи відсутні прямі докази відсторонення ОСОБА_1 від керування автомобілем та передачі керування тверезому водієві. З відеозаписів неможливо встановити хронологію подій, що відбувалась 17.08.2021 року, оскільки відеозапис є переривчастим та таким, що не містить моменту встановлення ознак сп`яніння водія ОСОБА_1 , складання направлення на огляд. Просить апеляційний суд постанову місцевого суду скасувати, а провадження в справі закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП. Перевіривши матеріали справи та аргументи скарги, суд апеляційної інстанції доходить до наступних висновків. ОСОБА_1 та його захисник Василенко О.В. у судове засідання 29 квітня 2022 року не з`явилися. Суд не зобов`язаний сам з`ясовувати причини неявки належно сповіщених учасників справи, оскільки обов`язок повідомити про ці причини і надати докази поважності неявки покладається на учасників справи. Велика палата Верховного суду у постанові від 23 серпня 2018 року у справі №11-237сап18 звернула увагу, що право особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на особисту участь при розгляді її справи чи участь її адвоката встановлене ч. 1 ст. 268 та ч. 6 ст. 294 КУпАП, не є абсолютним. Верховним Судом в п. 34 постанови від 12 березня 2019 року по справі № 910/9836/18 також зазначено, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов`язком не тільки для держави, а й в осіб, які беруть участь у справі. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. У рішенні «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року Європейський Суд з прав людини наголосив, що «сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження». Крім того, враховуючи принцип судочинства, яким визнано пріоритет публічного інтересу над приватним, враховуючи безпідставне умисне затягування правопорушником справи нівелює завдання КУпАП, яким є охорона конституційного ладу України, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції, законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством (стаття 1 КУпАП). Стаття 268 КУпАП не містить заборони розглядати справу про адміністративне правопорушення за статтею 130 КУпАП без обов`язкової присутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності. Отже, виходячи з того, суд апеляційної інстанції вважає за можливим розглянути апеляційну скаргу без участі учасників процесу. Відповідно до ст. 294 КУпАП України постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено. У відповідності до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Згідно ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. У відповідності до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23 грудня 2005 року судам слід враховувати на неприпустимість спрощеного підходу до судового розгляду справ про адміністративні правопорушення на транспорті та ігнорування прав осіб, яких притягають до відповідальності. Стаття 9 КУпАП закріплює, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Місцевий суд під час розгляду справи про адміністративні правопорушення стосовно ОСОБА_1 дотримався цих вимог закону в повному обсязі. Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП є законними та відповідають фактичним обставинам справи. Вина ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП повністю підтверджується встановленими в судовому засіданні фактичними обставинами вчинення адміністративного правопорушення та зібраними у відповідності з нормами КУпАП по справі доказами. В основу винуватості ОСОБА_1 місцевим судом було покладено такі докази: протокол про адміністративне правопорушення серії ААБ №276592 (а.с.1), яким водія ОСОБА_1 звинувачено в тому, що він здійснював керування автомобілем з ознаками алкогольного сп`яніння. Від огляду на визначення стану сп`яніння у встановленому порядку відмовився; актом огляду та направлення водія на огляд (а.с.3, а.с.5), яким показано, що працівниками поліції були встановлені ознаки алкогольного сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, порушення мови. Від огляду на місці та в закладі охорони здоров`я водій ОСОБА_1 відмовився; відеозаписами події (а.с.9), якими встановлено, що водія було зупинено працівниками поліції. Під час спілкування працівників поліції з водієм ОСОБА_1 у нього виявлені ознаки алкогольного сп`яніння. Запропоновано ОСОБА_1 пройти огляд на місці та в закладі охорони здоров`я. Водій ОСОБА_1 на пропозицію працівників поліції відповів відмовою від проходження огляду. Під час процедури адміністративного розслідування, працівниками поліції було роз`яснено вимоги Конституції України та КУпАП. Надали складений протокол, із змістом якого ознайомлено ОСОБА_1 . Вказані докази узгоджуються з викладеними обставинами в рапорті працівника поліції (а.с.4), яким вказано, що під час несення служби у складі екіпажу «Драгун 0601» о 20 годині 25 хвилин отримано повідомлення-орієнтування на службовий планшет: водій автомобіля д.н. НОМЕР_1 здійснює керування автомобілем в стані алкогольного сп`яніння. В ході патрулювання, приблизно о 20 годині 42 хвилині по вулиці Магара, біля будинку 45 зупинено водія автомобіля д.н. НОМЕР_1 . Під час спілкування з водієм ОСОБА_1 виявлені ознаки алкогольного сп`яніння. Водій від огляду на визначення стану алкогольного сп`яніння відмовився як на місці зупинки, так і в закладі охорони здоров`я. На водія ОСОБА_1 складено протокол за ч. 1 ст. 130 КУпАП та постанову за ч. 1 ст. 126 КУпАП. Розглядаючи справу стосовно ОСОБА_1 , суд першої інстанції, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для здійснення стороні захисту наданих їм прав та свобод у наданні доказі, їх дослідженні та доведеності їх переконливості перед судом, в межах пред`явленого обвинувачення безпосередньо дослідив докази у справі та перевірив усі обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи та прийшов до висновку про винуватість ОСОБА_1 в порушенні вимог п.2.5 ПДР України, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП. Апеляційний суд погоджується з висновками місцевого суду і вважає, що матеріли в справі не містять інформації про обставини, які підлягають перевірці в суді апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 294 КУпАП, оскільки вони підтверджують факт керування водієм транспортного засобу та відмови від проходження огляду на місці зупинки, так і в закладі охорони здоров`я. Суд відхиляє апеляційні доводи сторони захисту, оскільки вони є безпідставними та такими, що були повністю спростовані під час судового розгляду в суді першої інстанції. Зокрема доводи про те, що місцевий суд розглянув справу формально та однобічно, оскільки постанова районного суду містить мотиви прийнятого рішення, аналіз доказів в справі, пояснень захисника, що не може свідчити про недотримання судом процесуальних вимог розгляду такої категорії справи. Щодо доводів про не керування ОСОБА_1 транспортним засобом під час події. Відповідно до п. 27 Пленуму Верховного суду України від 23.12.2005 № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», визначено, що керування транспортним засобом - виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування. За п.1 ст. 8 Конвенції про дорожній рух, яку ратифіковано із застереженням і заявами Указом Президії ВР УРСР № 2614-VIII від 25.04.1974 року «Каждое транспортное средство или состав транспортных средств, которые находятся в движении, должны иметь водителя». Крім того, в рішенні №404/4467/16-а від 20.02.19 Верховний Суд зазначив, що «само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування. Враховуючи викладене та матеріали справи, суд в противагу доводам апеляційної скарги апелянта встановив: оглядаючи відеозаписи (а.с.9), який був досліджений під час судового розгляду в суді першої інстанції, встановлено, що працівники поліції зупинили автомобіль НОМЕР_1 . Під час спілкування з ОСОБА_1 перебував біля вказаного автомобіля. Будь-яких інших осіб поряд не знаходилися. У водія виявлені ознаки алкогольного сп`яніння та запропоновано пройти огляд на місці та в закладі охорони здоров`я. Водій ОСОБА_1 на пропозицію працівника поліції відмовився. ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про складання протоколу за порушення п. 2.5 ПДР України, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП. Апеляційний суд погоджується з висновками районного суду, що з відеозапису вбачаються виражені ознаки алкогольного сп`яніння, а тому у працівників поліції були всі підстави вимагати від ОСОБА_1 виконання вимог п.2.5 ПДР України. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 був притягнутий до відповідальності за ч.1 ст.126 КУпАП, тобто здійснював рух на автомобілі не маючи при собі документів, які посвідчують право керування ним (посвідчення водія). Отже, виходячи з вказаних відомостей, апеляційний суд вважає, що під час події ОСОБА_1 був водієм та здійснював рух на вказаному автомобілі. Щодо недопустимості відеозапису, апеляційний суд дійшов до таких висновків. Дійсно відеозапис подій не є безперервним та на відеозаписах відсутні позначення часу і місця зйомки, як того вимагають відомчі підзаконні акти. Разом з тим, апеляційний суд вважає, що враховуючи обставини справи, вказані відеозаписи автоматично не можуть означати недопустимість доказів, оскільки на них чітко зафіксовано обставини події, відмову водія від проходження огляду як на місці зупинки, так і в закладі охорони здоров`я. Тобто, наявність в матеріалах справи фрагментів відеозаписів, які в достатній мірі повно висвітлюють обставини події та узгоджуються із іншими доказами, є достатньою доказовою базою для належної фіксації відмови водія від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння, а тому є допустимими і належними доказами. Згідно п. 1.3. ПДР України, учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Вказаний нормативний акт встановлює презумпцію знання водієм транспортного засобу його положень та однозначного обов`язку їх виконання. Згідно п. 2.5. ПДР України, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. За змістом ст. 68 Конституції України, незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. Крім того, з дослідженого відеозапису вбачається, що працівники поліції неодноразово та чітко пояснили ОСОБА_1 , що він має ознаки алкогольного сп`яніння та вимагали відповідно до п.2.5 ПДР України пройти огляд на визначення такого стану. Поведінка ОСОБА_1 на відеозаписі вказує, що він не вимагав роз`яснення йому певних прав або особливостей процедури, повністю усвідомлював вимогу працівників поліції пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння, здійснював активні, свідомі та вольові дії, розумів ситуацію, у якій опинився, шляхом блюзнірської поведінки відносно працівників поліції та казуїстики тлумачення вимог національного законодавства намагався спотворити адміністративну процедуру та ухилитись від відповідальності. За таких обставин, апеляційний суд вважає, що у даній справі мала місце належна правова процедура та законний алгоритм проведення огляду водія на стан алкогольного сп`яніння, а посилання водія ОСОБА_1 та його захисника на порушення такого порядку є безпідставними. Окремо, апеляційний суд вказує, що надмірне прагнення до чистоти, переваги форми над змістом справи, оцінки доказів та тлумачення закону шкодить інтересам правопорядку та правосуддя та є настільки ж небезпечним, як правовий нігілізм. Неодноразово суд апеляційної інстанції в справах про адміністративне правопорушення наголошував, що скасування судового рішення виключно на підставі формальної констатації, зокрема за наявності технічних помилок, неправильного зазначення часу або місця та за відсутності інших підстав для скасування постанови суду жодним чином не сприятиме досягненню мети адміністративного провадження і адміністративної відповідальності за вчинення протиправного діяння. Такий підхід був би проявом надмірного формалізму та істотно порушував основні принципи правовладдя (невідворотності покарання за скоєне порушення, справедливості, рівності тощо). Інших доводів, які б заслуговували на увагу і підтверджували позицію апелянта щодо незаконності постанови судді місцевого суду та наявності підстав для закриття провадження у справі, в апеляційній скарзі не наведено й під час апеляційного перегляду справи не встановлені, а доводи апеляційної скарги зводяться лише до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин події та не спростовують доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Водночас, суд апеляційної інстанції під час апеляційного розгляду встановив, що водій ОСОБА_1 є інвалідом другої групи загального захворювання (а.с.21). Місцевий суд вказану обставину під час винесення постанови не врахував та стягнув з ОСОБА_1 судовий збір. Апеляційний суд в цій частині постанови суду не погоджується, виходячи з наступного. Відповідно до п.5 ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення, сплачується судовий збір у розмірі 0,2 розміру мінімальної заробітної плати. В той же час п. 9 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів. Тобто, виходячи з вищенаведеного, ОСОБА_1 повинен бути звільнений від сплати судового збору, оскільки він є інвалідом другої групи, а тому постанова місцевого суду підлягає зміні в цій частині. Щодо накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 , суд зазначає наступне. В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, вказано, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі держави. За результатами розгляду вказаної справи, Суд не встановив порушень прав заявників, передбачених ч. ч. 1, 2 ст. 6 Європейської Конвенції з прав людини. Діяння за ст.130 КУпАП за своєю суттю втратило значення, як дрібного делікту, оскільки роками відповідальність за такі діяння посилюється та є резонансними в національній системі права через настання суспільно небезпечних наслідків. Вказане обґрунтовується тим, що коли особа перебуває під дією певних речовин, які знижують увагу і швидкість реакції, вона нездатна належно реагувати на особливості дорожньої обставини. Тобто, життя та здоров`я учасників дорожнього руху залежать від випадку чи трапиться на руху такої особи аварійна ситуація або складна дорожня обстановка, чи ні. Тому, діяння за ст.130 КУпАП є найбільш тяжким порушенням у сфері безпеки дорожнього руху. Таким чином, вирішуючи питання про визначення відносно ОСОБА_1 адміністративного стягнення за ч.1 ст. 130 КУпАП, суд апеляційної інстанції, з урахуванням вимог ст. ст. 33 35, 38, ч.1 ст.130 КУпАП, урахувавши характер вчиненого правопорушення, особи правопорушника, пом`якшуючих та обтяжуючих відповідальність обставини, вважає, що адміністративне стягнення у виді штрафу з позбавленням права керуванням всіма видами транспортних засобів, є тим стягненням, що відповідно до ст. 23 КУпАП, буде сприяти запобіганню вчинення ним нових правопорушень і розумінням на психологічному рівні, рівня тяжкості скоєного протиправного діяння. На підставі зазначеного, керуючись ст. 294 КУпАП, суддя, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 адвоката Василенка О.В., задовольнити частково. Постанову Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 5 січня 2022 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винуватим у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, змінити. Звільнити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір». В решті постанову залишити без змін. Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя Запорізького апеляційного суду В.Я. Рассуждай Дата документу Справа № 333/5864/21