LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова КЦС ВС638/16444/19

від 16.06.2022 · Цивільна
Резолютивна:Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 15 квітня 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 01 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова Іменем України 16 червня 2022 року м. Київ справа № 638/16444/19 провадження № 61-16133св21 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «АКСІОМА», третя особа - Головне управління ДПС у Харківській області, провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 15 квітня 2021 року в складі судді Подус Г. С. та постанову Харківського апеляційного суду від 01 вересня 2021 року в складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Кругової С. С., Тичкової О. Ю., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У жовтні 2019 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АКСІОМА» (далі - ТОВ «АКСІОМА») та просив: встановити факт перебування його та відповідача в трудових відносинах, у зв`язку з чим зобов`язати відповідача здійснити оформлення трудових відносин, внести запис до його трудової книжки про прийняття на роботу на посаду начальника юридичного відділу з 01 жовтня 2010 року та запис про звільнення із займаної посади 01 липня 2016 року; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити заробітну плату у розмірі не нижче середньої заробітної плати за відповідним видом економічної діяльності у регіоні у відповідному періоді без урахування фактично виплаченої заробітної плати, нарахувати та сплатити відповідно до законодавства податок на доходи фізичних осіб та суму єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за встановлений період роботи. В обґрунтування позову зазначав, що він фактично працював в ТОВ «Аксіома» на посаді начальника юридичного відділу. Трудові відносини офіційно оформлені не були, накази про прийняття його на роботу, а також про звільнення відсутні, як і відповідні записи в його трудовій книжці. В загальному неоформлені трудові відносини тривали з 01 жовтня 2010 року по 01 липня 2016 року. Він працював з дотриманням правил внутрішнього трудового розпорядку, виконував обов`язки начальника юридичного відділу підприємства, зокрема здійснював підготовку договорів, іншої юридичної документації, брав участь у переговорах, представляв ТОВ «Аксіома» в судах тощо. З огляду на наведене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити. Короткий зміст судових рішень Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 15 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 01 вересня 2021 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з недоведеності позовних вимог. Позивач не надав належні та допустимі докази перебування позивача у трудових відносинах з ТОВ «АКСІОМА» у зазначений ним період, згідно штатного розпису товариства з 01 квітня 2010 року на підприємстві не існувало посади «начальник юридичного відділу». Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 15 квітня 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 01 вересня 2021 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову. В обґрунтування касаційної скарги зазначав про застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 820/1432/17 (провадження № К/9901/15518/18), від 13 червня 2019 року в справі № 815/954/18 (провадження № К/9901/3195/19), від 13 червня 2019 року в справі № 1840/2507/18 (провадження № К/9901/10124/19), від 13 червня 2019 року в справі № 824/896/18-а (провадження № К/9901/10149/19), від 07 серпня 2019 року в справі № 522/4807/15-ц (провадження № 61-13454св18), від 03 березня 2020 року в справі № 1540/3913/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Також оскаржив судові рішення з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Суди при вирішенні спору не врахували концепцію прихованого працевлаштування, ознаки якого присутні у правовідносинах сторін. Зокрема, він отримував і виконував доручення та вказівки від посадових осіб ТОВ «АКСІОМА» як працівник юридичного відділу, був інтегрований в організаційну структуру підприємства, отримував заробітну плату, відповідач надав йому робоче місце у належному йому офісному приміщенні. Матеріали справи на місять доказів на підтвердження того, що відповідач доручав йому індивідуально-визначену роботу з необхідністю досягнення певного результату, тому між ними існували саме трудові, а не цивільно-правові відносини. Його було фактично допущено до роботи, оскільки він систематично брав участь в судових засіданнях в якості представника відповідача. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 02 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Дзержинського районного суду м. Харкова. 07 грудня 2021 року справа № 638/16444/19 надійшла до Верховного Суду. ТОВ «АКСІОМА» направило відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав. Фактичні обставини справи, встановлені судами Суди встановили, що 29 червня 2006 року ОСОБА_1 звернувся до директора ТОВ «Аксіома» із заявою по прийняття його на роботу на посаду директора в департамент економіко-правового та аналітичного забезпечення з 01 червня 2006 року на неповний робочий день (4 години). На підставі наказу № 16-К від 30 червня 2006 року ОСОБА_1 було прийнято на роботу на вищевказану посаду. З цим наказом ОСОБА_1 ознайомився 03 липня 2006 року. Відповідно до наказу № 10-К ОСОБА_1 було звільнено з посади директора департамента економіко-правового та аналітичного забезпечення з 04 червня 2010 року за власним бажанням. Згідно з наданим ТОВ «АКСІОМА» штатним розписом з 01 квітня 2010 року, на підприємстві не існує посади «начальник юридичного відділу». Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Згідно з частиною другою статті 2 КЗпП України працівник реалізує своє право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі чи організації, або з фізичною особою. Трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (стаття 21 КЗпП України). Відповідно до статті 24 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично допущено до роботи. За трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантуються заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо. Згідно пунктів 1.1., 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню. Усі записи в трудовій книжці, зокрема, про прийняття на роботу, вносяться власником або уповноваженим органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку. Встановлення факту наявності трудових відносин між робітником та роботодавцем можливе при встановленні виконання робітником трудових функцій, підпорядкування робітника правилам внутрішнього трудового розпорядку, забезпечення робітнику умов праці та виплати винагороди за виконану роботу. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 13 квітня 2020 року в справі № 344/2293/19 (провадження № 61-1121св20). Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до статей 77, 78 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, з урахуванням тієї обставини, що згідно штатного розпису ТОВ «АКСІОМА» з 01 квітня 2010 року на підприємстві не існувало посади «начальник юридичного відділу», дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки ОСОБА_1 за допомогою належних та допустимих доказів не довів факт його перебування у трудових відносинах з ТОВ «АКСІОМА» у період з 01 жовтня 2010 року по 01 липня 2016 року. Висновки судів не суперечать правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у зазначених в касаційній скарзі постановах. Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 15 квітня 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 01 вересня 2021 року залишити без змін. Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 15 квітня 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 01 вересня 2021 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді: М. Ю. Тітов А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»