Постанова 4852 № 160/19257/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 01 червня 2022 року м. Дніпросправа № 160/19257/21 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Панченко О.М. (доповідач), суддів: Іванова С.М., Чередниченка В.Є., за участю секретаря судового засідання Ліненко А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Міністерства юстиції України на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2021 року (м. Дніпро, суддя Кальник В. В.) у справі № 160/19257/21 за позовом приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області ОСОБА_1 до Дисциплінарної комісії приватних виконавців, Міністерства юстиції України про визнання протиправними та скасування рішення та наказу, - встановив: У жовтні 2021 року приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Дисциплінарної комісії приватних виконавців (далі відповідач-1), Міністерства юстиції України (далі відповідач-2), в якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців, оформлене протоколом від 21 вересня 2021 року за № 72, про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення його діяльності строком на 3 місяці; - визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 15.10.2021 року № 3601/7, яким введено в дію рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців, оформлене протоколом від 21 вересня 2021 року за № 72, про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення його діяльності строком на 3 місяці. Разом з позовною заявою позивач подав заяву про забезпечення позову шляхом: - зупинення дії рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців, оформлене протоколом від 21 вересня 2021 року за № 72, в частині притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення його діяльності строком на 3 місяці; - зупинення дії наказу Міністерства юстиції України від 15.10.2021 року № 3601/7, яким введено в дію рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців, оформлене протоколом від 21 вересня 2021 року за № 72, в частині притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення його діяльності строком на 3 місяці. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2021 року заяву позивача про вжиття заходів забезпечення позову в адміністративній справі № 160/19257/21 задоволено. Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, відповідач-2 оскаржив її в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі скаржник посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Вимоги апеляційної скарги відповідача-2 мотивовано, зокрема тим, що суд першої інстанції не навів обґрунтування очевидності порушення прав, свобод та інтересів позивача, а також того, що для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. Крім того, на думку відповідача-2, суд першої інстанції, аргументуючи доцільність застосування заходів забезпечення позову фактично розглянув спір по суті. Також, відповідач-2 зазначає, що порядок заміщення приватного виконавця, у разі застосування до нього дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення діяльності приватного виконавця, чітко врегульований та направлений на ефективне, своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, а можливе порушення прав приватного виконавця ОСОБА_1 та учасників виконавчих проваджень, не підтверджено доказами. З огляду на це, відповідач-2 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову відмовити. Позивач надав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача-2, у якому вказує, що зупинення діяльності приватного виконавця фактично позбавить його права здійснювати професійну діяльність та отримувати від неї дохід на відповідний тривалий строк, що призведене до складного матеріального стану, фінансових збитків та репутаційних втрат. Водночас, позивач зазначає, що для відновлення нормального матеріального становища, відшкодування понесених фінансових втрат, виплат боргових зобов`язань, йому буде необхідно докласти значних зусиль та витрат. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін. Відповідач-1 правом на подання відзиву на апеляційну скаргу відповідача-2 не скористався, відзив на апеляційну скаргу відповідача-2 до суду не подав. В судовому засіданні представник скаржника вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі. Позивач до суду не з`явився, про розгляд справи повідомлений через електронний кабінет. Відповідач-1, який був належним чином сповіщений про місце, дату та час розгляду справи в судове засідання свого представника не направив, про причини неявки суд не сповістив. Колегією суддів розглянуто справу у відсутності осіб, що не з`явилися, у відповідності до ч. 2 ст. 313 КАС України. Заслухавши пояснення сторін, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд зазначає наступне. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2021 року заяву позивача про вжиття заходів забезпечення позову в адміністративній справі № 160/19257/21 задоволено, оскільки суд дійшов висновку, що дисциплінарне стягнення та його наслідки невідворотно будуть застосовані до приватного виконавця після набрання законної сили рішенням суду у випадку відмови в задоволенні позовних вимог, а невжиття заходів забезпечення позову задля попередження зупинення діяльності приватного виконавця, може призвести до того, що захист прав, свобод та інтересів останнього, на захист яких подано позов, стане неможливим, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль і витрат. Крім того, суд зазначив, що застосуванням заходів забезпечення позову не буде завдано більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти, а отже вжиття заходів забезпечення позову буде мати наслідком виключно збереження існуючого становища до розгляду справи по суті. Також, суд вказав, що оскаржувана ухвала жодним чином не встановлює законність чи протиправність оскаржуваних позивачем актів - рішення Дисциплінарної комісії та наказу Мін`юсту в цілому. Суд апеляційної інстанції не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Згідно приписів частини першої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Відповідно до положень частини другої статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Згідно з частиною першою статті 151 КАС України визначено, що позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина друга статті 151 КАС України). Відповідно до частини шостої статті 154 КАС України в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання. З огляду на це, колегія суддів зазначає, що ухвала про забезпечення позову має містити мотиви, за яких суд дійшов висновку про існування або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі; а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними. В свою чергу, самі ж заходи забезпечення мають вживатись лише в межах позовних вимог, бути співмірними з ними, а необхідність їх застосування повинна обґрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватись належними доказами. Водночас, незгода позивача з рішенням, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання їх протиправними і зобов`язання вчинити певні дії ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову. Так, у питанні вжиття заходів забезпечення позову Верховний Суд сформував сталу правову позицію щодо застосування норм процесуального права, яка полягає в тому, що безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання, і такі рішення можуть завдавати шкоди й мати наслідки, які позивач оцінює негативно, однак відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі. Такий правовий висновок міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 826/16509/18, від 26 грудня 2019 року у справі № 640/13245/19 від 20 березня 2019 року у справі № 826/14951/18, від 23 січня 2020 року у справі №813/2149/18, від 31 травня 2021 року у справі №120/2337/20-а, від 30 вересня 2021 року у справі №140/1856/21, від 09 листопада 2021 року у справі № 160/10368/20, від 17 лютого 2022 року у справі № 640/18646/21. Крім того, колегія суддів враховує, що Великою Палатою Верховного Суду в рішенні від 28 березня 2018 у справі № 800/521/17 було зроблено висновок про те, що позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення в справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті. З огляду на це, колегія суддів вважає безпідставними твердження позивача про те, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до порушення його прав та інтересів, оскільки вирішення цього питання призведе до фактичного вирішення справи по суті до постановлення у ній відповідного рішення, тобто, на стадії, коли суд ще не здійснював дослідження та оцінку доказів і обставин, які стали підставою для вчинення відповідачем оскаржуваних дій/допущення бездіяльності, що помилково не було враховано судами попередніх інстанцій. В свою чергу, відповідно до статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Таким чином, у разі оскарження відповідного акту/дій/бездіяльності суб`єкта владних повноважень, особа має право разом з іншими позовними вимогами заявити вимоги про відшкодування спричиненої таким актом/дією/бездіяльністю шкоди. Крім того, у випадку застосування тимчасового зупинення діяльності, приватні виконавці не позбавлені права на працю та вони вправі здійснювати іншу діяльність, яка не стосується присумового виконання рішень. Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що наведені позивачем у заяві про забезпечення позову доводи не свідчать про наявність законних та переконливих підстав для вжиття заходів забезпечення позову, передбачених статтею 151 КАС України. З огляду встановлені обставини, суд першої інстанції помилково дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову, адже позивач не довів необхідність вжиття цих заходів з урахуванням положень частини другої статті 150 КАС України, а отже застосовані судом першої інстанції заходи є такими, що суперечать приписам частини другої статті 151 КАС України. Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Отже, інші доводи апеляційної скарги не потребують правового аналізу, оскільки не мають вирішального значення. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись статтями 317, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- постановив: Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України - задовольнити. Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2021 року у справі № 160/19257/21 - скасувати. У задоволенні заяви приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову в адміністративній справі № 160/19257/21 - відмовити. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий - суддя О.М. Панченко суддя С.М. Іванов суддя В.Є. Чередниченко