Ухвала КГС ВС № 908/2287/17

УХВАЛА 24 травня 2022 року м. Київ cправа № 908/2287/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Волковицька Н. О. - головуючий, Мачульський Г. М., Могил С. К., секретар судового засідання - Мельникова Л. В., розглянувши касаційну скаргу Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Запоріжгаз" на рішення Господарського суду Запорізької області від 13.02.2018 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.12.2021 у справі за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Запоріжгаз" про стягнення 277 740 489, 29 грн, (У судовому засідання взяли участь представники: позивача - Овчарук О. О., відповідача - Грамчук М. О.).

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз" (далі, із урахування змін - АТ "ОГС "Запоріжгаз") про стягнення заборгованості у розмірі 277 740 489,29 грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач оплату за переданий газ за договором купівлі-продажу природного газу від 04.01.2013 № 13-215-ВТВ здійснював несвоєчасно та не виконав зобов`язання у строк, визначений договором. Сума простроченого та несплаченого основного боргу за договором складає 191 364 989,99 грн за період з лютого по вересень 2015 року та з листопада по грудень 2015 року. Також нараховано 38 048 531,88 грн пені, 9 422 335,55 грн 3 % річних та 38 904 631,87 грн інфляційних втрат, що разом становить суму 277 740 489,29 грн, яку позивач просить стягнути з відповідача.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами 04.01.2013 між позивачем (Продавець) та відповідачем (Покупець) укладений договір № 13-215-ВТВ на купівлю-продаж природного газу. Відповідно до п. 1.1 договору ( із змінами відповідно до додаткової угоди від 22.12.2014 № 11) продавець зобов`язується передати у власність покупцю у 2013- 2015 роках природний газ, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити газ на умовах договору. Згідно з п. 1.2 договору газ, що продається за цим договором, використовується Покупцем виключно для виробничо-технологічних витрат та нормованих втрат Покупця. Приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Підписані акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами (п.п. 3.3, 3.4 договору). Сторонами до договору укладалися додаткові угоди № № 1-20, якими, зокрема, встановлювалася ціна за 1 000 куб.м газу. Згідно з п. 6.1 договору ( у редакції додаткової угоди № 11 від 22.12.2014) оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати планових обсягів газу протягом місяця поставки з урахуванням положень п. 6.2 договору. Остаточний розрахунок за фактично використаний природний газ за цим договором здійснюється покупцем після отримання повних розрахунків за послуги з транспортування природного газу газорозподільними мережами, наданими Продавцю в попередньому місяці, відповідно до договорів на розподіл природного газу, укладеними між продавцем і покупцем. У разі, якщо до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки природного газу за цим договором продавець повністю розрахувався за послуги з транспортування природного газу газорозподільними мережами, наданими продавцю в попередньому місяці, остаточний розрахунок за використаний природний газ здійснюється покупцем на підставі акту приймання передачі до 20 числа місяця наступного за місяцем поставки газу. У будь-якому випадку остаточний розрахунок за фактично використаний природний газ за цим договором здійснюється покупцем не пізніше 20-го числа місяця наступного за місяцем закінчення строку дії договору в частині поставки газу. П. 11 договору ( у редакції додаткової угоди від 22.12.2014 № 11) сторони погодили, що договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 01.01.2013, і діє в частині реалізації газу до 21.12.2015, а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення. Позивачем передано, а відповідачем прийнято за період із січня 2013 року по грудень 2015 року природний газ на загальну суму 553 427 353,98 грн. Акти приймання-передачі природного газу, копії яких містяться в матеріалах справи, підписані представниками сторін та скріплені круглими печатками юридичних осіб. Акти з боку відповідача підписані без зауважень та за відсутності претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору, тобто, відповідач не заперечував щодо обсягів, сум, якості поставленого газу та строків поставки за підписаними актами. Отже, за наслідками дослідження матеріалів справи, судом встановлено, що Позивач виконав взяті на себе зобов`язання щодо поставки природного газу у відповідності до умов договору № 13-215-ВТВ. Як вказує позивач, вартість послуг з постачання природного газу у загальному розмірі 553 427 353,98 грн відповідач оплатив лише частково, оплати здійснював несвоєчасно, у зв`язку з чим сума простроченого та несплаченого основного боргу відповідача складає 191 364 989,99 грн, за період з лютого по вересень 2015 року та з листопада по грудень 2015 року. П. 7.2 договору закріплено, що у разі невиконання покупцем умов п. 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. Відповідач позовні вимоги не визнав, посилаючись на те, що відповідно до п. 1.2 спірного договору, газ, що продається за цим договором, використовується Покупцем виключно для виробничо-технологічних витрат (далі - ВТВ) та нормованих втрат. Можливість відповідача розрахуватись за природний газ для потреб ВТВ перед позивачем прямо залежить від затвердженого граничного допустимого розміру ВТВ, а також від наявності та суми, передбаченої у тарифі на розподіл природного газу відповідної складової. Протягом 2014 - 2015 років при формуванні та затвердженні гранично допустимого розміру ВТВ та тарифу на розподіл природного газу Міністерством енергетики та вугільної промисловості України (далі - Міненерго) та Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг не було враховано обсяги витрат газу на покриття ВТВ. Відповідач зазначає, що він належним чином виконував свої зобов`язання за договором, але виконання зобов`язань стало неможливим саме внаслідок бездіяльності третіх осіб - органів державної влади, що полягають у невиконанні норм ст. 30 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", ст. 9 Закону України "Про природні монополії", норм визначення питомих виробничо-технологічних витрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, а також визначення питомих виробничо-технологічних втрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, затверджених наказом Міненерго від 30.05.2003 №

264. Саме дії третіх осіб призвели до часткової неможливості оплати відповідачем того обсягу природного газу, який не було враховано при встановленні тарифів на розподіл природного газу. За умови дотримання Міненерго та НКРЕКП вимог вищезазначених законодавчих та підзаконних нормативних актів, тариф на розподіл природного газу для відповідача повинен був врахувати більший обсяг природного газу для потреб ВТВ, який би повністю охоплював величину природного газу придбаного за спірним договором, а відтак дозволив би уникнути настання обставин непереборної сили настання яких засвідчено. Сертифікатом Торгово-промислової палати України № 7638 від 21.06.2017 про форс-мажорні обставини. Таким чином, на думку Відповідача, позовні вимоги щодо стягнення заборгованості та штрафних санкцій за договором, на період дії форс-мажорних обставин, спричинених незаконними діями/бездіяльністю третіх осіб, на які він не може вплинути, є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Відповідно до п.п. 8.1, 8.2 договору сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання обов`язків щодо договору, якщо це невиконання є наслідком непереборної сили (форс-мажорних обставин). Під форс-мажорними обставинами розуміють обставини, які виникли внаслідок непередбачених сторонами подій надзвичайного і невідворотного характеру, включаючи вибухи на газопроводі, пожежі, землетруси, повені, оповзні, інші стихійні лиха, війну або військові дії. Строк виконання зобов`язань відкладається на строк дії форс-мажорних обставин.

3. Короткий зміст судових рішень у справі Рішенням Господарського суду Запорізької області від 13.02.2018 у справі № 908/2287/17 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто на користь позивача основну заборгованість у розмірі 191 364 989,99 грн, пеню у розмірі 38 048 531,88 грн, 3 % річних у розмірі 9 422 335,55 грн, інфляційні втрати у розмірі 38 866 280,25 грн. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 16.12.2021 у справі № 908/2287/17 рішення Господарського суду Запорізької області від 13.02.2018 змінено в частині відмови у стягненні 38 351,62 грн інфляційних втрат, викладено резолютивну частину в редакції, відповідно до якої позов задоволено повністю. Судові рішення аргументовано тим, що відповідач не має правових підстав для ухилення від виконання обов`язку із здійснення своєчасної оплати поставленого товару за договором, що зумовлює право позивача у разі несвоєчасної оплати поставленого товару на нарахування у відповідності до п. 7.2 його умов штрафних санкцій, а саме пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення та нарахування на підставі ст. 625 ЦК України інфляційних втрат і 3 % річних на суму основного боргу. Щодо виданого Торгово-промисловою палатою України сертифіката від 21.06.2017 № 7638, на підтвердження настання форс-мажорних обставин, що полягають у дії/бездіяльності третіх осіб/органів державної влади, які призвели до унеможливлення виконання відповідачем зобов`язання щодо остаточного розрахунку за договором № 13-215-ВТВ по оплаті придбаного протягом 2014-2015 років природного газу в частині обсягів виробничо-технологічних витрат та нормованих втрат, які не були враховані при встановлені тарифів на розподіл природного газу, які настали з 01.05.2014 та тривають на 21.06.2017, суди зазначили таке. Непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків. Таким чином, непереборна сила (форс-мажорні обставини) повинна мати ознаки надзвичайності і невідворотності, однак встановлені Торгово-промисловою палатою у сертифікаті від 21.06.2017 № 7638 обставини, а саме, дії/бездіяльність третіх осіб, які призвели до унеможливлення виконання відповідачем своїх зобов`язань, визначених пунктом 6.1 договору по оплаті придбаного протягом 2014-2015 років природного газу в частині обсягів виробничо-технологічних витрат та нормативних втрат, які не були враховані при встановленні тарифів на розподіл природного газу, не мають ознак надзвичайності і невідворотності. Такі обставини не відповідають розумінню непереборної сили, визначеної в ст. 617 ЦК України, оскільки протягом дії договору відповідач отримував природний газ та погоджувався на його ціну, у тому числі й шляхом укладання додаткових угод щодо ціни на природний газ і при цьому був обізнаний щодо встановлених тарифів. Отже, зазначені Торгово-промисловою палатою у сертифікаті від 21.06.2017 № 7638 обставини не є підставою для звільнення відповідача як від виконання основного зобов`язання щодо оплати природного газу, так і від відповідальності за його невиконання. Таким чином, заперечення відповідача щодо невиконання зобов`язання у зв`язку з наявністю форс-мажорних обставин є безпідставними, а позовні вимоги про стягнення основної заборгованості за договором купівлі-продажу природного газу від 04.01.2013 № 13-215-ВТВ за період з лютого по вересень 2015 року та з листопада по грудень 2015 року у розмірі 191 364 989,99 грн законними та обґрунтованими. Водночас в частині стягнення інфляційних втрат суд апеляційної інстанції зауважив на необхідності врахування позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19. Зокрема, методика розрахунку інфляційних збитків відповідно до ст. 625 ЦК України, передбачає такий математичний підхід, що дозволяє включення інфляційних збитків попереднього періоду до загальної суми боргу, яка обраховується із застосуванням індексів інфляції, визначених Держстатом України на наступні періоди, без переривання ланцюга розрахунку у випадку зниження інфляції менше 100 % (дефляції). За таких обставин, позовні вимоги, які пов`язані із стягненням інфляційних втрат та розраховані позивачем відповідно до вказаної методики розрахунку інфляційних збитків, підлягають задоволенню у повному обсязі.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу 4.1. АТ "ОГС "Запоріжгаз" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та відмовити у задоволенні позовних вимог. Підставами касаційного оскарження, є пункт 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарсько процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Обґрунтовуючи підставу оскарження, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, заявник вважає, що суд апеляційної інстанції застосував приписи частини 3 статті 2, пункту 4 частини 1 статті 229, статті 236, частини 2 статті 237 ГПК України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 17.12.2020 у справі № 913/785/17 та від 23.02.2021 у справі № 907/62/18. Щодо підстави оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник стверджує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу" у подібних правовідносинах; На обґрунтування підстави оскарження, визначеної пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, відповідач зазначив, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення справи № 640/32610/21 (пункт 3 частини 3 статті 310 ГПК України), чим порушив право скаржника на встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. У цій справі AT «Запоріжгаз» звернулося з позовом до НКРЕКП про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання затвердити обсяг різниці між фактично обґрунтованою вартістю послуг з розподілу природного газу та затвердженими тарифами на розподіл природного газу, зобов`язання включити AT «Запоріжгаз» до реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу. На думку заявника, обставини справи № 640/32610/21 стосуються застосуванню до нього приписів Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу" і, зокрема, передбаченого ним права на врегулювання несплаченої заборгованості. 4.2. Окрім того, скаржник подав клопотання про передачу справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. Клопотання аргументоване необхідністю відступу від висновку, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.02.2022 у справі № 902/368/16 в частині застосування статей 193 ГК України та 625 ЦК України, який не узгоджується із положеннями Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу". Як приклад щодо особливостей застосування приписів Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного» скаржник посилається на постанови Верховного Суду 18.11.2021 у справі № 913/212/21, від 25.11.2021 у справі № 911/944/21, від 23.11.2021 у справі № 161/11800/19. На думку заявника, утворилися суперечливі підходи при розгляді подібних справ в частині строків настання розрахунків та механізмом врегулювання заборгованості перед НАК "Нафтогаз України", зокрема операторів газорозподільних систем (до яких належить і AT "Запоріжгаз"), за договорами купівлі-продажу природного газу для виробничо-технологічних та власних потреб, укладеними з - НАК «Нафтогаз України», не сплачена станом на розрахункову дату, а отже і наявності/відсутності предмету спору. Відповідно до частини другої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати. Проте наведені заявником у клопотанні доводи не містять підстав у розумінні частини другої статті 302 ГПК України для передачі цієї справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо необхідності відступу від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 01.02.2022 у справі № 902/368/16, у клопотанні не наведено достатніх та обґрунтованих мотивів для такого відступу, а його зміст фактично стосується незгоди із тим, що Верховний Суд у вказаній справі не убачав необхідності формування висновку щодо застосування приписів Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу", у зв`язку з чим, у задоволенні клопотання відмовлено.

5. Позиція Верховного Суду Відповідно до частини 2 статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати. Частиною 3 статті 303 ГПК України передбачено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати може бути вирішене до прийняття постанови судом касаційної інстанції. Згідно із частиною 4 статті 303 ГПК України про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах 1 - 4 статті 302 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах 5 або 6 статті 302 цього Кодексу. Дослідивши матеріали справи та зміст оскаржуваних у справі судових рішень, а також доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про необхідність передачі цієї справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду на підставі частини 2статті 302 ГПК України з огляду на таке. Під час розгляду справи № 908/2287/17 встановлено, що на розгляді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (колегія суддів у складі: Губенко Н. М. - головуючий суддя, судді Бакуліна С. В., Кролевець О. А.) перебувала касаційна скарга Акціонерного товариства "Оператор газорозподільних систем "Вінницягаз" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.11.2021 у справі № 902/368/16 за позовом АТ "НАК "Нафтогаз України" до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Вінницягаз" про стягнення 117 117 487,29 грн заборгованості, 80 775 449,35 грн пені, 73 790 153,26 грн інфляційних втрат та 7 171 732,31 грн 3 % річних. Постановою від 01.02.2022 касаційне провадження у справі № 902/368/16 з підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, закрито. Касаційну скаргу в частині оскарження постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.11.2021 у справі № 902/368/16 з підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених пунктами 3, 4 частини 2 статті ГПК України, залишено без задоволення. Про необхідність врахування висновків, викладених у вказаній постанові також зазначено у клопотанні позивача. Як слідує зі змісту постанови від 01.02.2022 у справі № 902/368/16, підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, були сформульовані скаржником аналогічним чином як і у справі № 908/2287/17. Зокрема, у розділі 4 постанови зазначено, що "Акціонерне товариство "Оператор газорозподільних систем "Вінницягаз" у якості підстав касаційного оскарження судових рішень посилалося на:- пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України: оскільки судом апеляційної інстанцій застосовано частину 3 статті 2, пункт 4 частини 1 статті 229, статті 236, частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 25.03.2020 у справі № 908/2287/17, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17 та від 23.02.2021 у справі № 907/62/18". В частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України Верховний Суд зазначив, що: "виходячи з системного аналізу змісту положень частини 3 статті 195, частин 1-2 статті 270 Господарського процесуального кодексу України зупинення провадження у справі на підставі пункту 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України допускається лише до початку розгляду (перегляду) апеляційним судом справи по суті". У той же час, закриваючи касаційне провадження, в частині підстави оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, Верховний Суд виклав правовий висновок: "Пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України мається на увазі саме застосування норми матеріального права і не стосується порушення норм процесуального права, тому не може бути підставою для оскарження судових рішень, в яких допущено порушення норм процесуального права. При цьому, така підстава як «суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду», передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, стосується лише норм матеріального права (неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню), і не може бути підставою, якщо рішення оскаржується у зв`язку із порушенням норм процесуального права. Наведений висновок викладено у постановах Верховного Суду від 12.05.2021 у справі № 911/1099/20, від 26.05.2021 у справі № 910/8358/19. Натомість, здійснення судом процесуальних дій всупереч приписам процесуального закону (порушення норм процесуального права), якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення (частина 2 статті 311 ГПК України), може бути підставою касаційного оскарження лише у разі, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 ГПК України. Відповідна підстава передбачена у пункті 4 частині 1 статті 287 цього Кодексу. З огляду на викладене, суд касаційної інстанції вважає неправильними та необґрунтованими посилання скаржника на висновки щодо застосування норм процесуального права, які викладені у постановах від 25.03.2020 у справі № 908/2287/17, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17 та від 23.02.2021 у справі № 907/62/18. Таким чином, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження". Однак колегія суддів не може погодитися із таким висновком щодо застосування приписів статті 287 ГПК України. Згідно з частиною 1 статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки правильності застосування норм матеріального і процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій (частина 7 статті 301 ГПК України). Оцінюючи обсяг повноважень Верховного Суду під час касаційного перегляду рішень судів попередніх інстанцій, можна дійти висновку, що саме перевірка правильності застосування норм як матеріального, так і процесуального права є ключовою для суду касаційної інстанції. Аналіз зазначених статей також вказує, що суди попередніх інстанцій застосовують відповідні норми матеріального і процесуального права, а Верховний Суд, у свою чергу, аналізує обставини застосування таких норм права, а також викладає правові висновки щодо цих норм. Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Згідно з частиною 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У цьому контексті, помилковим буде звужене розуміння того, що застосовувати можливо лише норми матеріального права, оскільки суд касаційної інстанції формує висновки щодо застосування не лише норм матеріального права, які є обов`язковими для судів першої і апеляційної інстанцій, а й вказує на особливості та правильність застосування норм процесуального права. У протилежному випадку, на суди у контексті приписів статті 236 ГПК України та статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" не поширювався б обов`язок керуватися правовими позиціями Верховного Суду, у яких би йшлося про положення процесуального права. Аналізуючи зміст підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, видається вірним, що при зверненні із касаційною скаргою, скаржник акцентує увагу на невідповідності прийнятих у справі рішень тим позиціям, які викладалися Верховним Судом раніше щодо застосування конкретних норм права, у контексті правовідносин, які є подібними зі справою яка розглядається. Тобто незалежно від того чи суд апеляційної інстанції застосував норму матеріального чи процесуального права усупереч вже сформованому правовому висновку, це відповідатиме змісту підстави оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України. Водночас не можна погодитися із висновком Верховного Суду у справі № 902/368/16 про те, що здійснення судом процесуальних дій всупереч приписам процесуального закону (порушення норм процесуального права), якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення (частина 2 статті 311 ГПК України), може бути підставою касаційного оскарження лише у разі, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 ГПК України. У такому випадку, можливість звернення із касаційною скаргою щодо порушення процесуального права можливо лише з обставин, передбачених частинами 1, 3 статті 310 ГПК України, то це матиме наслідком обмеження сторін щодо звернення до Верховного суду із доводами про порушення інших норм процесуального права, які не охоплені вказаною статтею. Наприклад, у випадку неправильного застосування судами приписів статті 75 ГПК України, яка регулює підстави звільнення від доказування, заявник не матиме можливості звернутися із касаційною скаргою, так як пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК України не містить випадку, який би вказував на такі порушення. Крім того, згідно з пунктом 6 частини 2 статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. У тому випадку, якщо вважати, що застосування норм права стосується лише матеріального права, то фактично нівелюється визначальна роль Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики. Неможливо здійснювати повноваження щодо єдності судової практики виключно у контексті норм матеріального права, оскільки однакове застосування судами норм процесуального права є основою для забезпечення верховенства права під час судового розгляду. Ураховуючи, що колегія суддів вбачає підстави для відступу від висновків щодо застосування частини 2 статті 287 ГПК України, викладених у постанові Верховного Суду від 01.02.2022 у справі № 902/368/16, прийнятій у подібних відносинах, а також у постановах Верховного Суду від 12.05.2021 у справі № 911/1099/20, від 26.05.2021 у справі № 910/8358/19, які розглядалися колегіями суддів Касаційного господарського суду, що входять до складу судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів, справа № 908/2287/17 підлягає передачі на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. Керуючись статтями 234, 301, 302 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: справу № 908/2287/17 передати на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає. Головуючий Н. О. Волковицька Судді Г. М. Мачульський С.К. Могил