Постанова КГС ВС № 918/1230/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 липня 2026 року м. Київ cправа № 918/1230/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранець О. М. - головуючий, Кролевець О. А., Мамалуй О. О., за участю секретаря судового засідання Долгополова Ю. А., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі 365" на рішення Господарського суду Рівненської області у складі судді Торчинюка В.Г. від 24.02.2026 та на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду у складі колегії суддів: Філіпової Т.Л., Бучинської Г.Б., Маціщук А.В. від 23.04.2026 у справі за позовом Керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської міської ради до відповідача - 1 Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі 365", до відповідача - 2 Комунального підприємства "Міськсвітло" Рівненської міської ради про визнання недійними додаткових угод та стягнення коштів у сумі 5 396 899,22 грн, за участю: прокурора: Гудименко Ю.В., представників: від позивача: не з`явилися, від відповідача-1: Гриценко Б.М., Куденчук О.С. від відповідача-2: не з`явилися. ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог В грудні 2025 року Керівник Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської міської ради звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРДЖІ 365" та Комунального підприємства "Міськсвітло" Рівненської міської ради про визнання недійними додаткових угод та стягнення коштів у сумі 5 396 899,22 грн. Позов обґрунтовано тим, що відповідачами за відсутності об`єктивних та законних підстав були укладені додаткові угоди до договору про постачання електричної енергії споживачу від 29.12.2023№ 436, внаслідок чого за період дії договору з ініціативи постачальника збільшено ціну за електричну енергію з 7,268837775 грн до 10,408840526 грн. Тобто ціну за одиницю збільшено на 43% у порівнянні з ціною, визначеною у додатку № 1 до договору. Враховуючи положення Закону України "Про публічні закупівлі" ці додаткові угоди до договору мають бути визнані недійсними в судовому порядку, а безпідставно отримані постачальником кошти у розмірі 5 396 899,22 грн повернуті до місцевого бюджету. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій За результатами публічних закупівель електричної енергії переможцем визначено Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРДЖІ 365". Надалі між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРДЖІ 365" та Комунальним підприємством "Міськсвітло" Рівненської міської ради укладено Договір про постачання електричної енергії № 436 від 29 грудня 2023 року (далі - Договір). Договором передбачено, що Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії, в т.ч. вартість послуг оператора системи передачі електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору (п. 2.1 Договору). Відповідно до п.5.1 Договору, ціна електричної енергії, що постачається Постачальником за цим Договором, становить 7,268837775 грн за 1 кВт*год, складові частини ціни зазначаються в додатку 1 "Комерційна пропозиція" до цього Договору). Вартість фактично спожитої Споживачем у розрахунковому періоді електричної енергії розраховується в порядку, встановленому додатком 1 "Комерційна пропозиція" до цього Договору. Відповідно до комерційної пропозиції (Додаток № 1), ціна на електричну енергію для розрахункового періоду та узгодження порядку зміни ціни: 6,05736481 грн. без ПДВ, ПДВ 1,21147296 грн, разом з ПДВ 7,268837775 грн, в т.ч. тариф на послугу з передачі електричної енергії 0,52857 грн без ПДВ. в т.ч. тариф на послугу з розподілу електричної енергії 1,13166 грн без ПДВ. Згідно з п.п. 13.6, 13.6.2 Договору, істотні умови Договору не можуть змінюватися після його підписання виконання зобов`язань Сторонами в повному обсязі, крім випадків, передбачених п. 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2022 року № 1178, а саме: у випадку коливання ціни електричної енергії на ринку в бік збільшення, Постачальник має право письмово звернутись до Споживача з відповідною пропозицією, при цьому, гака пропозиція в кожному окремому випадку, коли на ринку відбувається об`єктивне коливання ціни за одиницю товару в бік збільшення, повинна бути обґрунтована і документально підтверджена. Постачальник разом з письмовою пропозицією щодо внесення змін до договору надає документ (або документи), що підтверджує збільшення середньо ринкової ціни (діапазону цін тощо) за одиницю товару в тих межах/розмірах, на які Постачальник пропонує змінити ціну товару. Документ (або документи), що підтверджує збільшення ціни товару, повинен містити дані щодо середньо ринкової ціни (діапазону цін тощо) за одиницю товару на момент проведення аукціону/будь-яку дату після укладення Договору та середньо ринкової ціни (діапазону цін тощо) за одиницю товару на більш пізню дату та до моменту письмового звернення Постачальника до Споживача щодо збільшення ціни і повинен бути наданий у формі належним чином оформленої довідки/інформації (або в іншій документальній формі), виданої торгово-промисловою палатою України, або регіональною торгово-промисловою палатою, або органами державної статистики. Як передбачено п. 13.7 Договору, зміна ціни за одиницю електричної енергії можлива за умови надання зацікавленою стороною, документального підтвердження факту коливання ціни електричної енергії на ринку в торговій зоні "ОЕС України" на ринку "на добу на перед", оприлюднено на офіційному веб-сайті ДП "ОПЕРАТОР РИНКУ". Надалі сторонами підписано ряд додаткових угод, за умовами яких внесено зміни до Договору в частині зміни ціни в бік збільшення, а саме: № 2 від 31 січня 2024 року - ціна за електричну енергію (кВт*год) (одиницю товару) становить 7,576301775 грн з ПДВ (збільшено на 4,3 %); № 4 від 07 червня 2024 року - ціна за електричну енергію (кВт*год) (одиницю товару) становить 7,73243344 грн з ПДВ (збільшено на 6,4 %); № 5 від 05 липня 2024 року - ціна за електричну енергію (кВт*год) (одиницю товару) становить 9,267096552 грн з ПДВ (збільшено на 27,5 % відносно ціни за умовами Договору у його первинній редакції та на 19,8% відносно ціни за умовами додаткової угоди №4); № 6 від 06 серпня 2024 року - ціна за електричну енергію (кВт*год) (одиницю товару) становить 9,999232546 грн з ПДВ (збільшено на 37,5 % відносно ціни за умовами Договору у його первинній редакції та на 8% відносно ціни за умовами додаткової угоди № 5); № 11 від 23 січня 2025 року - ціна за електричну енергію (кВт*год) (одиницю товару) становить 10,408840526 грн з ПДВ (збільшено на 43,2% відносно ціни за умовами Договору у його первинній редакції та на 4% відносно ціни за умовами додаткової угоди № 6). Відповідно до тверджень прокуратури, вказані вище додаткові угоди до договору укладено в зв`язку із змінами тарифу на послуги з передачі електричної енергії НЕК "УКРЕНЕРГО" (Постанова НКРЕКП від 09 грудня 2023 року № 2322) та змінами тарифу на послуги з розподілу електричної енергії (Постанова НКРЕКП від 09 грудня 2023 року № 2339), у відповідності до п.7 ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі" з урахуванням пункту 19 Особливості № 1178, 31 січня 2024 року сторонами підписано додаткову угоду №2, за умовами якої збільшено ціну за одиницю товару 7,576301775 грн з ПДВ. 07 червня 2024 року у зв`язку з коливанням ціни електричної енергії на ринку в бік збільшення на 2,93 %, керуючись положенням підпункту 2 пункту 19 Особливостей № 1178, сторонами підписано додаткову угоду №4, за умовами якої збільшено ціну за одиницю товару 7,576301775 грн. з ПДВ. За умовами даної додаткових угод №2 та №4, ціну за одиницю товару збільшено з 7,268837775 грн до 7,73243344 грн, тобто на 6,4%, що не перевищує законодавчо встановлене обмеження у 10%. Додаткові угоди № 2 від 03 січня 2024 року та № 4 від 07 червня 2024 року укладені з дотриманням вимог пункту 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі". 05 липня 2024 року сторонами підписано додаткову угоду № 5, за умовами якої ціну за одиницю товару збільшено до 9,267096552 грн. з ПДВ, тобто на 27,5 % відносно ціни, визначеної за умовами Договору у його первинній редакції. Як обґрунтування необхідності збільшення ціни, Постачальником надано роздруківку з веб-сайту ДП "ОПЕРАТОР РИНКУ", де відображено середньозважені ціни за травень та червень 2024 року. Разом з тим, прокуратури зазначає, що експертного висновку щодо моніторингу рівня цін з моменту укладення договору про закупівлю (29 грудня 2023 року) або останнього внесення змін до договору про закупівлю в частині зміни ціни за одиницю товару (07 червня 2024 року) до моменту укладення додаткової угоди № 3 Постачальником Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРДЖІ З65" надано не було. За даними веб-сайту ДП "ОПЕРАТОР РИНКУ", середньозважена ціна купівлі-продажу електроенергії на РДН за червень 2024 року (на момент підписання додаткової угоди №4) становила 5 403,38 грн/МВт*год, тоді як за першу декаду липня - 5 946,15 грн./ МВт*год. Як зазначає прокуратура, зростання ціни в період між підписанням додаткових угод №4 та №5 не перевищувало 10 %. Однак угодою № 5 ціну збільшено на 19,8 , що є непропорційним фактичним коливанням ринкової ціни та суперечить вимогам пункту 2 ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі". Аналогічна ситуація встановлена й щодо додаткової угоди № 6 від 06 серпня 2024 року, постачальником надано лише роздруківку з веб-сайту ДП "ОПЕРАТОР РИНКУ", де відображено середньозважені ціни за червень та липень 2024 року. Документального підтвердження динаміки рівня цін з дати підписання додаткової угоди № 5 від 05 липня 2024 року, тобто за період з липня по серпень 2024 року Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРДЖІ З65" надано не було. За даними веб-сайту ДП "ОПЕРАТОР РИНКУ", середньозважена ціна купівлі-продажу електроенергії на РДН за першу декаду липня 2024 року (на момент підписання додаткової угоди № 5) становила 5 946,15 грн/МВт*год, тоді як у серпні 2024 року середньозважена ціна знизилась до 5 738,60 грн/МВт*год. Прокурор завертає увагу на те, що у період між укладенням угод №5 і №6 спостерігалося не підвищення, а зниження ринкової ціни, що повністю спростовує необхідність збільшення ціни за договором. У результаті укладення додаткових угод відбулося безпідставне та непропорційне підвищення вартості електричної енергії: за додатковою угодою № 5 на 27,5 % відносно ціни, що визначеної за умовами Договору; додаткової угоди № 6 - на 37,5 %; додаткової угоди № 11 - на 43,2%. На виконання умов Договору № 436 від 29 грудня 2023 року, у період з січня 2024 року по лютий 2025 року Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРДЖІ 365" поставлено 3 842 705 кВт*год електричної енергії на загальну суму 34 907 362 грн. 87 коп. з ПДВ, а саме: відповідно до акту прийому-передачі електроенергії за січень 2024 року № 5807 від 31 січня 2024 року - 373538 кВт*год на суму 2 830 036 грн. 32 коп. (платіжна інструкції № 53 від 08 лютого 2024 року та № 102 від 09 лютого 2024 року); відповідно до акту прийому-передачі електроенергії за лютий 2024 № 6426 від 29 лютого 2024 року - 353893 кВт*год на суму 2 681 199 грн. 89 коп. (платіжні інструкції № 102 від 08 березня 2024 року та № 140 від 12 березня 2024 року); відповідно до акту прийому-передачі електроенергії за березень 2024 року № 6756 від 31 березня 2024 року - 311912 кВт*год на суму 2 363 139 грн. 20 коп. (платіжні інструкції № 153 від 09 квітня 2024 року та № 185 від 12 квітня 2024 року); відповідно до акту прийому-передачі електроенергії за квітень 2024 року №7203 від 30 квітня 2024 року - 260816 кВт*год на суму 1 976 020 грн. 52 коп. (платіжні інструкції № 187 від 07 травня 2024 року та № 223 від 10 травня 2024 року); відповідно до акту прийому-передачі електроенергії за травень 2024 №8149 від 31 травня 2024 року -185 555 кВт*год на суму 1 434 791 грн. 69 коп. (платіжні інструкції № 243 від 10 червня 2024 року та № 280 від 12 червня 2024 року); відповідно до акту прийому-передачі електроенергії за червень 2024 року № 8610 від 30 червня 2024 року - 157198 кВт*год на суму 1 456 769 грн. 04 коп. (платіжні інструкції № 293 від 08 липня 2024 року та № 324 від 10 липня 2024 року); відповідно до акту прийому-передачі електроенергії за липень 2024 року № 9539 від 31 липня 2024 року - 167082 кВт*год на суму 1 670 691 грн. 77 коп. (платіжні інструкції № 328 від 08 серпня 2024 року та №380 від 11 серпня 2024 року); відповідно до акту прийому-передачі електроенергії за серпень 2024 року №9893 від 31 серпня 2024 року - 197 876 кВт*год на суму 1 978 608 грн. 14 коп. (платіжні інструкції № 365 від 09 вересня 2024 року та № 432 від 11 вересня 2024 року); відповідно до акту прийому-передачі електроенергії за вересень 2024 року № 10513 від 30 вересня 2024 року - 254965 кВт*год на суму 2 549 454 грн. 33 коп. (платіжні інструкції №403 від 07 жовтня 2024 року та № 469 від 09 жовтня 2024 року); відповідно до акту прийому-передачі електроенергії за жовтень 2024 року № 10977 від 31 жовтня 2024 року - 310081 кВт*год на суму 3 100 572 грн 03 коп. (платіжні інструкції № 449 від 07 листопада 2024 року та № 516 від 15 листопада 2024 року); відповідно до акту прийому-передачі електроенергії за листопад 2024 року № 11480 від 30 листопада 2024 року - 365541 кВт*год на суму 3 655 129 грн. 46 коп. (платіжні інструкції № 488 від 06 грудня 2024 року та № 580 від 11 грудня 2024 року); відповідно до акту прийому-передачі електроенергії за грудень 2024 року № 11956 від 20 грудня 2024 року - 491240 кВт*год на суму 4 912 023 грн. 00 коп. (платіжні інструкції № 510 від 23 грудня 2024 року та № 613 від 27 грудня 2024 року); відповідно до акту прийому-передачі електроенергії за січень 2025 №3 від 31 січня 2025 року - 263 321 кВт*год на суму 2 740 859 грн. 37 коп. (платіжні інструкції № 49 від 10 лютого 2025 року та № 28 від 13 лютого 2025 року); відповідно до акту прийому-передачі електроенергії за лютий 2025 року №955 від 28 лютого 2025 року - 149687кВт*годна суму 1 558 068 грн. 11 коп. (платіжні інструкції № 85 від 07 березня 2025 року, № 88 від 07 березня 2025 року та № 75 від 12 березня 2025 року). Прокурор вказує, що у результаті укладення додаткових угод відбулося безпідставне та непропорційне підвищення вартості електричної енергії: за додатковою угодою № 5 на 27,5 % відносно ціни, що визначеної за умовами Договору; додаткової угоди № 6 на 37,5 %; додаткової угоди № 11 - на 43,2% З огляду на викладене, додаткові угоди №№5, 6, 11 до Договору не відповідають вимогам п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», п. 19 Особливостей № 1178, а тому, з огляду на положення ст.ст. 203, 215 ЦК України підлягають визнанню судом недійсними. Отже, прокурор стверджує, що внаслідок неправомірного збільшення ціни на електричну енергію шляхом укладання спірних додаткових угод з порушенням вимог законодавства, мала місце переплата коштів у розмірі 5 396 899,22 грн. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції Господарський суд Рівненської області рішенням від 24.02.2026, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.04.2026 у справі №918/1230/25 позов задовольнив. Визнав недійсними додаткові угоди № 5 від 05 липня 2024 року, № 6 від 06 серпня 2024 року, № 11 від 23 січня 2025 року. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРДЖІ 365" на користь Рівненської міської ради грошові кошти у сумі 5 396 899,22 грн, та на користь Рівненської обласної прокуратури 64 762,80 грн судового збору. Стягнув з Комунального підприємства "Міськсвітло" Рівненської міської ради на користь Рівненської обласної прокуратури 3 633,60 грн судового збору. Судові рішення обґрунтовані таким: - прокурор у позовній заяві навів підстави для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, а також визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що прокурор належним чином підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі та правомірно звернувся до суду в інтересах держави в особі Рівненської міської ради; - у період між укладенням угод № 5 і № 6 спостерігалося не підвищення, а зниження ринкової ціни, що повністю спростовує необхідність збільшення ціни за договором. У результаті укладення додаткових угод відбулося безпідставне та непропорційне підвищення вартості електричної енергії: за додатковою угодою № 5 на 27,5 % відносно ціни, що визначеної за умовами Договору; додатковою угодою № 6 - на 37,5 %; додатковою угодою № 11 - на 43,2%; - Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 21 листопада 2025 року у справі № 920/19/24 вказала, що зміна умов договору про закупівлю щодо збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % не допускається, зокрема, у випадку закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії. Внесені зміни Законом № 1530-ІХ до пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» не стосуються встановленої первісною редакцією цього Закону заборони збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 %, в тому числі і при здійсненні закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії; - у цьому спорі до застосування не підлягає редакція підпункту 2 пункту 19 Особливостей в редакції Постанови Кабінету Міністрів України № 1067 від 01 вересня 2025 року, оскільки як договір, так і спірні додаткові угоди укладені до прийняття вказаної постанови, яка не має ретроспективної дії на правовідносини, які виникли до її прийняття; - судами не встановлено, що сторони погодили застосування у договорі про закупівлю середньозважених цін на електричну енергію на ринку "на добу на перед", як це передбачено підпунктом 7 пункту 19 Особливостей. Окрім цього сторони не встановили у договорі про закупівлю порядку зміни ціни у випадку зміни середньозважених цін на ринку електричної енергії "на добу на перед"; - посилання Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРДЖІ 365" на підпункт 2, підпункт 7 пункту 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2022 року №1178 не свідчить про зміну законодавства у відповідній категорії спору, оскільки: 1) постанова Кабінету Міністрів України є підзаконним нормативно-правовим актом; 2) їх зміст лише деталізує випадки для можливості зміни сторонами правочину ціни договору в порядку пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", та не встановлює іншого алгоритму розрахунку процентного співвідношення ціноутворення передбаченого даною нормою (правова позиція ВС викладена у постанові від 28 серпня 2024 року у cправі № 918/694/23); - саме Рівненська міська рада як особа, що здійснювала фінансування відповідної закупівлі, понесла надмірні витрати бюджетних коштів унаслідок укладення оспорюваних додаткових угод, якими безпідставно збільшено ціну товару, а тому стягнення на користь Рівненської міської ради коштів у сумі 5 396 899,22 грн є належним та ефективним способом захисту, який забезпечить реальне відновлення порушених прав та майнових інтересів позивача. Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справ Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРДЖІ 365» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Рівненської області від 24.02.2026 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.04.2026 у справі № 918/1230/25, у якій просило їх скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Касаційна скарга подана з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, та обґрунтована неправильним застосуванням норм матеріального права та істотним порушенням норм процесуального права. Обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень за пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України: - суд апеляційної інстанції застосував статті 216, 1212 Цивільного кодексу України, статтю 53 ГПК України та статтю 23 Закону України «Про прокуратуру» без належного врахування правових висновків Верховного Суду щодо необхідності розмежування процесуального статусу належного позивача та матеріально-правового статусу особи, на користь якої може бути присуджене грошове стягнення, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, у постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 18.06.2021 у справі № 927/491/19; - при визначенні співвідношення загальної та спеціальної норми суди мали врахувати правовий підхід Великої Палати Верховного Суду, викладений у пункті 9.56 постанови від 15.02.2023 у справі № 910/18214/19. Пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України обґрунтовано необхідністю відступлення або уточнення правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 28.08.2024 у справі № 918/694/23, який врахований судом апеляційної інстанції, щодо 10-відсоткового обмеження зміни ціни за одиницю товару за договором про закупівлю, сформованих при застосуванні пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», без урахування особливого нормативного режиму, встановленого пунктом 17 та пунктом 19 Особливостей № 1178 у редакціях, чинних на момент укладення Додаткових угод № 5 від 05.07.2024, № 6 від 06.08.2024 та № 11 від 23.01.2025. В обґрунтування підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України зазначає про те, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах пункту 17 та підпунктів 2, 7 пункту 19 Особливостей здійснення публічних закупівель, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178, у системному зв`язку з пунктом 37 розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про публічні закупівлі» та пунктом 2 частини п`ятої статті 41 цього Закону, стосовно договорів про закупівлю, укладених та змінених у період дії правового режиму воєнного стану після набрання чинності Особливостями № 1178. Також скаржником заявлено клопотання про передачу справи № 918/1230/25 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з тих підстав, що справа містить виключну правову проблему, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики у сфері публічних закупівель у період дії правового режиму воєнного стану, а також у зв`язку з необхідністю уточнення меж застосування раніше сформованих правових висновків Великої Палати Верховного Суду щодо 10-відсоткового обмеження зміни ціни за одиницю товару. Прокуратурою та Рівненською міською радою подані відзиви на касаційну скаргу відповідача-1, у яких вони просили залишити касаційну скаргу без задоволення, судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, частиною другою статті 287 ГПК України, покладається на скаржника. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Відповідач-1 у касаційній скарзі підставою касаційного оскарження рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції визначив пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України. За доводами касаційної скарги відповідача-1, приймаючи оскаржувані рішення судом першої та апеляційної інстанції не враховані правові висновки, що містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №905/1907/21, щодо можливості звернення прокурора в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування у спорах, пов`язаних із комунальними суб`єктами та використанням коштів місцевого бюджету. Водночас вважає, що зазначений висновок стосується насамперед процесуальної легітимації органу місцевого самоврядування як позивача та не усуває необхідності окремого встановлення належного матеріально-правового кредитора за грошовою вимогою, яка випливає з договору, стороною якого є інша юридична особа. У цій справі апеляційний суд фактично ототожнив статус Рівненської міської ради як органу, в інтересах якого прокурор звернувся до суду, зі статусом належного одержувача грошового стягнення. Такий підхід є помилковим, оскільки Договір № 436 укладений між КП «Міськсвітло» Рівненської міської ради та ТОВ «ЕНЕРДЖІ 365», тоді як стягнення 5 396 899,22 грн присуджено саме на користь Рівненської міської ради. Апеляційний господарський суд застосував статті 216, 1212 ЦК України та дійшов висновку, що Рівненська міська рада як особа, яка здійснювала фінансування закупівлі, понесла надмірні витрати бюджетних коштів, а тому стягнення на її користь є належним способом захисту. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 18.06.2021 у справі № 927/491/19 звернула увагу на необхідність урахування договірної природи правовідносин при визначенні належної правової підстави повернення коштів у спорах щодо договорів поставки/закупівлі. Зокрема, Верховний Суд зазначив, що у договірних правовідносинах належить встановлювати, кому саме належить право вимоги повернення коштів, а також яка спеціальна норма матеріального права регулює таке повернення. Відтак, навіть за умови застосування судами статей 216, 1212 ЦК України, суди попередніх інстанцій були зобов`язані встановити, за рахунок якої саме особи відповідач набув або зберіг спірні кошти, та хто є належним потерпілим/кредитором за відповідною грошовою вимогою. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 стягнення коштів за недійсними додатковими угодами було здійснено на користь особи, яка була стороною договору та безпосередньо сплатила кошти за поставлену електричну енергію. Натомість у справі №918/1230/25 стягнення присуджене на користь Рівненської міської ради, яка не є стороною Договору №

436. Така відмінність є істотною для правильного застосування статей 216, 1212 ЦК України та не була належним чином оцінена апеляційним судом. Суди першої та апеляційної інстанцій не розмежували питання належного позивача, в інтересах якого прокурор може звернутися до суду, та питання належного матеріально-правового одержувача грошового стягнення. Договір № 436 від 29.12.2023 та спірні додаткові угоди укладені між КП «Міськсвітло» Рівненської міської ради та ТОВ «ЕНЕРДЖІ 365». Рівненська міська рада не є стороною цього договору та не є стороною спірних додаткових угод. Незважаючи на це, суди стягнули 5 396 899,22 грн саме на користь Рівненської міської ради. Апеляційний суд мотивував це тим, що міська рада здійснювала фінансування відповідної закупівлі та понесла надмірні витрати бюджетних коштів. Проте такий висновок на думку скаржника не є достатнім для визначення матеріально-правового кредитора за вимогою про повернення коштів. Відповідно до частини першої статті 216 Цивільного кодексу України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання такого правочину. Отже, наслідки недійсності правочину за загальним правилом застосовуються між сторонами недійсного правочину. Якщо суди застосовують статтю 1212 ЦК України, вони повинні встановити потерпілого, за рахунок якого особа набула або зберегла майно без достатньої правової підстави. Сам факт бюджетного фінансування комунального підприємства не замінює встановлення належного матеріально-правового кредитора у конкретному зобов`язанні. Навіть якщо Рівненська міська рада може бути належним органом, в інтересах якого прокурор звернувся до суду для захисту інтересів територіальної громади, це не означає автоматичного виникнення у неї права на безпосереднє отримання коштів, сплачених за договором, стороною якого було КП «Міськсвітло» Рівненської міської ради. Верховний Суд вважає наведені доводи касаційної скарги відповідача-1 в цій частині помилковими з огляду на таке. Згідно з ч.3 ст.4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Відповідно до ч.3 ст.41 ГПК України у господарських справах можуть брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Стаття 131-1 Конституції України передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №905/1907/21 та від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 зазначається, що прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Так, за змістом ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Згідно з ч.4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Відповідно до ч.4 ст.53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави; 2) необхідність їх захисту; 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Таким чином підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді виникають за умови дотримання порядку, передбаченого ст.23 Закону України "Про прокуратуру", а також за наявності обставин, про які зазначається вище, зокрема, доведення існування обставин порушення інтересів держави. Прокурором заявлено позов у цій справі в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування - Рівненської міської ради про визнання недійсними додаткових угод №5 від 05 липня 2024 року, № 6 від 06 серпня 2024 року, № 11 від 23 січня 2025 року до договору №436 про постачання електричної енергії від 29 грудня 2023 року, укладеного між Комунальним підприємство "Міськсвітло" Рівненської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРДЖІ 365" та стягнення в доход місцевого бюджету коштів у сумі 5 396 899,22 грн. Позов обґрунтовано тим, що відповідачами за відсутності об`єктивних та законних підстав було укладено спірні додаткові угоди, якими безпідставно та непропорційно підвищено вартість електричної енергії понад максимальний ліміт, визначений пунктом 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі». У цій справі Рівненська міська рада не є стороною договору. Прокурор обґрунтовував звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Рівненської міської ради тим, що згідно з планом закупівлі UA-2023-12-08-011500-а, джерелом її фінансування є кошти місцевого бюджету. Оскільки засновником комунального закладу та власником його майна є територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування, що фінансує і контролює діяльність такого комунального закладу, а також зобов`язаний контролювати виконання бюджету, зокрема законність та ефективність використання зазначеним закладом коштів за договорами про закупівлю товарів, то вказаний орган місцевого самоврядування є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів місцевого бюджету. За висновками Верховного Суду, що викладені в постанові від 22.12.2022 у справі № 904/123/22, органам місцевого самоврядування надані широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. Так, частинами 1, 2 ст.143 Конституції України передбачено, зокрема, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції. Згідно зі статутом Комунального підприємства «Міськсвітло» її засновником є Рівненська міська рада. Майно підприємства перебуває у власності територіальної громади м. Рівного від імені якої Засновник здійснює організаційно-установчі повноваження власника. Власник майна (Засновник), закріпленого за Підприємством на праві господарського відання, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним чи законом орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність Підприємства (пункт 4.3 Статуту). Отже, визначена прокурором Рівненська міська рада є належним позивачем у справі оскільки заявлені у ній вимоги спрямовані на відновлення інтересів саме територіальної громади та стягнення коштів в доход бюджету. Слід звернути увагу скаржника на те, що спори в аналогічних правовідносинах неодноразово перебували на розгляді Верховного Суду і наразі практика у такій категорії спорів сформована. Так, у постанові від 30.10.2024 у cправі № 910/9383/23, правовідносини у якій є подібними з цієї справою, на розгляд Верховного Суду передавалося питання, зокрема, стосовно належного складу сторін у справі, за наслідком вирішення якого Верховний Суд виснував про те, що всі сторони правочину мають бути відповідачами у такій справі. У постанові від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала щодо визначення належного/неналежного позивача/позивачів у справі за позовом Прокурора в інтересах держави в особі Ради, де відзначила, що використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб - територіальної громади. Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладення підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним закладом незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси територіальної громади. Отже, оскільки засновником комунального закладу та власником її майна є територіальна громада в особі Ради, яка фінансує і контролює діяльність цього комунального закладу, а також зобов`язана контролювати виконання місцевого бюджету, зокрема законність та ефективність використання комунальним закладом коштів цього бюджету за договорами про закупівлю товарів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що Рада є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів місцевого бюджету, а тому є належним позивачем у справі. Для захисту інтересів держави нераціонально та неефективно витрачені бюджетні кошти слід повертати (стягувати) саме на користь держави в особі уповноваженого органу як головного розпорядника бюджетних коштів, тобто на користь державного бюджету. Тобто у спорі за позовом прокурора про визнання недійсним договору про закупівлю та застосування наслідків недійсності правочину головний розпорядник бюджетних коштів, визначений прокурором як позивач, на користь якого прокурор просить стягнути кошти (застосувати реституцію), є належним позивачем у справі, який уособлює державу, за захистом інтересів якої прокурор звернувся із цим позовом до суду. Така позиція послідовно підтримується Верховним Судом при вирішенні спорів у подібних правовідносинах. Зокрема у постанові Верховного Суду від 12.05.2026 у справі № 904/6833/23 зазначено, що заявлення Прокурором в інтересах Сільради як органу, уповноваженого державою на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах, вимоги про визнання недійсними укладених Товариством і Відділом, засновником якого є Сільрада, додаткових угод до договору про постачання електричної енергії споживачу, у поєднанні з вимогою про стягнення з Товариства сплачених за цими додатковими угодами грошових коштів, які складають різницю, між сумою, фактично сплаченою Товариству за цими додатковими угодами, та сумою, що підлягала сплаті за електричну енергію за ціною договору з урахуванням оспорюваних додаткових угод, є ефективним способом захисту, який відповідає характеру спірних у цій справі правовідносин і спрямований на реальне відновлення порушеного права/інтересу позивача. Такий же висновок зробив Верховний Суд у пункті 69 постанови від 29.04.2026 у справі № 916/2615/24. У цій справі суди застосували положення статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" з урахуванням висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, у якій Прокурор також оскаржував додаткові угоди до договору, якими суттєво збільшено ціну за одиницю товару, що, як він вважав, призвело до нераціонального та неефективного використання бюджетних коштів та нівелювання результатів тендерної закупівлі. З огляду на збільшення сторонами у додаткових угодах ціни за одиницю електроенергії за відсутності доведення відповідного коливання ціни такого товару на ринку та загалом більше ніж на 10 % від первісної ціни суди попередніх інстанцій правильно виснували про невідповідність оспорюваних додаткових угод нормам ЦК України та Закону України "Про публічні закупівлі", що є наслідком визнання їх недійсними. Оскільки зазначені вище додаткові угоди є недійсними та не породжують правових наслідків, то підстава для оплати електричної енергії за встановленою у них ціною відпала, а тому грошові кошти, на підставі норм статей 216, 1212 ЦК України, у заявленому розмірі Товариство має повернути, і суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про стягнення з відповідача-1 цих коштів на користь головного розпорядника бюджетних коштів. Отже, визначена прокурором як позивач Рівненська міська рада, на користь якої прокурор просить стягнути кошти, є належним позивачем у справі, який уособлює державу, за захистом інтересів якої прокурор звернувся із цим позовом до суду. Отже, посилання скаржника щодо помилкового визначення прокурором у цій справі Рівненської міської ради як позивача, на користь якого підлягають стягненню грошові кошти, свого підтвердження не знайшли. Наведені скаржником в касаційній скарзі доводи про те, що у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19 стягнення відбулося на користь Відділу освіти, сім`ї, молоді та спорту Чернігівської райдержадміністрації є нерелевантними для цієї справи. За обставинами справи № 927/491/19 Відділ освіти, сім`ї, молоді та спорту Чернігівської райдержадміністрації закупив за бюджетні кошти природний газ на відкритих торгах у Товариства з обмеженою відповідальністю "АС" та виступав стороною договору та спірних додаткових угод. Згідно з Положенням про Відділ освіти, сім`ї, молоді та спорту Чернігівської райдержадміністрації: - відділ є юридичною особою, має печатку і штамп встановленого зразка, бланк зі своїм найменуванням, ідентифікаційний номер, самостійний баланс та рахунки в органах Державного казначейства. Може від свого імені придбати майнові права та нести обов`язки (підпункт 1, 2, 11 розділу І Положення); - до основних завдань та функцій відділу відноситься: реалізація державної політики в галузі освіти на території Чернігівського району; організація матеріально-технічного забезпечення закладів освіти, у т. ч. організація їх підготовки до роботи в осінньо-зимовий період (пункт 1.1, 2.28 розділу ІІ Положення); - відділ є розпорядником бюджетних коштів здійснює процедуру закупівель товарів, робіт і послуг за рахунок бюджетних коштів згідно з законодавством України (пункт 1, 4 розділу ІV Положення). З огляду на наведені повноваження Верховний Суд вважав, що суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про те, що прокурор правильно визначив позивача у цій справі, адже Відділ є стороною спірних правочинів, юридичною особою, яка може від свого імені придбати майнові права та нести обов`язки, яка є розпорядником бюджетних коштів, яка здійснює процедуру закупівель товарів, робіт і послуг за рахунок бюджетних коштів згідно з законодавством України. За встановленими у справі № 918/1230/25 обставинами придбання електричної енергії здійснив відповідач-2, який не є розпорядником бюджетних коштів, за рахунок коштів місцевого бюджету. Відповідно для цієї справи № 918/1230/25 релевантними є висновки, які виклала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, що Рада є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів місцевого бюджету, а тому є належним позивачем у справі. Щодо наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України. Касаційна скарга відповідача-1 в частині наявності підстав для касаційного оскарження за пунктом 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції застосував до спірних правовідносин правові висновки Верховного Суду щодо 10-відсоткового обмеження зміни ціни за одиницю товару за договором про закупівлю, сформовані при застосуванні пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», без урахування особливого нормативного режиму, встановленого пунктом 17 та пунктом 19 Особливостей № 1178 у редакціях, чинних на момент укладення Додаткових угод № 5 від 05.07.2024, № 6 від 06.08.2024 та № 11 від 23.01.2025. Апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги, виходив із того, що посилання ТОВ «ЕНЕРДЖІ 365» на підпункт 2 та підпункт 7 пункту 19 Особливостей № 1178 не свідчить про зміну законодавства у відповідній категорії спорів, оскільки постанова Кабінету Міністрів України № 1178 є підзаконним нормативно-правовим актом, а її положення лише деталізують випадки зміни ціни договору в порядку пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та не встановлюють іншого алгоритму розрахунку процентного співвідношення ціноутворення. При цьому апеляційний суд послався на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 28.08.2024 у справі № 918/694/23. Скаржник вважає, що таке застосування правового висновку Верховного Суду потребує відступлення в частині його поширення на договори про закупівлю, укладені та змінені після набрання чинності Особливостями №1178, у період дії правового режиму воєнного стану, за редакції пункту 17 Особливостей, яка прямо передбачала укладення договору про закупівлю відповідно до Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України «Про публічні закупівлі», крім частин другої - п`ятої, сьомої - дев`ятої статті 41 цього Закону, та цих Особливостей. Необхідність відступлення обумовлена тим, що автоматичне поширення правових висновків щодо пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» на правовідносини, які виникли в період дії Особливостей № 1178, фактично нівелює нормативне значення пункту 17 Особливостей, прийнятого Кабінетом Міністрів України на виконання пункту 37 розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про публічні закупівлі». Такий підхід позбавляє самостійного змісту спеціальний воєнний режим закупівель, запроваджений законом і деталізований постановою Кабінету Міністрів України № 1178. Правовий висновок, від якого просить відступити Скаржник, полягає не у запереченні загального правила про неприпустимість необмеженого збільшення ціни за одиницю товару за договором про закупівлю, а у відмові від його механічного застосування до договорів, укладених та змінених у період дії Особливостей № 1178, без окремого аналізу пункту 17 цих Особливостей та без розмежування підстав зміни істотних умов договору, передбачених підпунктом 2 і підпунктом 7 пункту 19 Особливостей. Тобто, за доводами скаржника, потребує уточнення правовий висновок Верховного Суду щодо застосування 10-відсоткового ліміту зміни ціни за одиницю товару в тій частині, в якій він поширюється на договори про закупівлю, укладені та змінені після набрання чинності Особливостями №1178, якщо пункт 17 Особливостей у відповідній редакції передбачав укладення договору з урахуванням статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», крім частин другої - п`ятої та сьомої - дев`ятої цієї статті, а пункт 19 Особливостей установлював спеціальні випадки зміни істотних умов договору. Окремо Додаткова угода № 11 від 23.01.2025 підлягала самостійній оцінці через підпункт 7 пункту 19 Особливостей № 1178, оскільки її правовою підставою була зміна регульованих тарифів на послуги з передачі та розподілу електричної енергії, а не ринкове коливання ціни. Апеляційний суд, натомість, відхилив довід про застосування підпункту 7 пункту 19 Особливостей, пославшись на те, що спірні правочини та докази їх укладення містять посилання на підпункт 2 пункту 19 Особливостей, і не здійснив окремої оцінки тарифної природи Додаткової угоди №

11. Щодо наявності / відсутності вмотивованої необхідності для відступу від правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 28.08.2024 у справі № 918/694/23. Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. Зі змісту зазначеної норми вбачається, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 зазначеного Кодексу, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів для такого відступлення. Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах. Верховний Суд вважає за необхідне звернутися до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 та у постановах Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 910/8091/20, від 24.06.2021 у справі № 914/2614/13, де зазначено, що з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави - попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Верховний Суд відповідно до частини 1 статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Отже, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі. Верховний Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію «якість закону»), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави. Отже, необхідність відступу від правових позицій Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування. Водночас скаржник у касаційній скарзі у контексті приписів пункту 2 частини 2 статті 287 ГПК України вмотивовано не обґрунтував необхідність відступлення від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 28.08.2024 у справі № 918/694/23 щодо поширення правових висновків щодо пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» на правовідносини, які виникли в період дії Особливостей № 1178. Викладені скаржником в касаційній скарзі доводи у цій частині фактично зводяться до власного суб`єктивного тлумачення норм права, якими врегульовано спірні правовідносини, та власних заперечень скаржником висновків Верховного Суду, які викладені у наведеній скаржником постанові. Більш того, позиція Верховного Суду у питанні застосування наведених скаржником норм права у подібних правовідносинах є сталою та послідовно підтримується Верховним Судом. Так, зокрема у постанові від 09.06.2026 у справі № 918/918/25 за позовом прокурора в інтересах держави в особі Костопільської міської ради Рівненської області до Комунального підприємства "Костопількомуненергія" Костопільської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" про визнання недійсними додаткових угод від 13.06.2024 № 1, від 23.07.2024 № 2, від 19.08.2024 № 3 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 17.01.2024 №9057-ВЦ, укладеного між відповідачами, та про стягнення 467 701,62 грн, тобто у подібних до справи № 918/1230/25 правовідносинах, Верховний Суд надав оцінку доводам касаційної скарги відповідача-2 про те, що на його думку Особливості надають право постачальникам та їх контрагентам не обмежуватися 10 % лімітом, установленим пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", тому немає підстав для визнання недійсними оспорюваних додаткових угод. У цій справі скаржник просив Верховний Суд сформувати висновок щодо додаткових угод про збільшення ціни за одиницю товару, які укладені під час чинності Особливостей, визначивши, що саме вони (Особливості) визначають режим регулювання зміни ціни під час воєнного стану, а не загальна норма статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі". В обґрунтування своїх аргументів скаржник у цій справі також посилався на те, що пункт 37 розділу Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про публічні закупівлі" делегував Кабінету Міністрів України законодавчі функції і у постачальника електричної енергії виникло питання, як розуміти Закон, у яких межах слід застосовувати Особливості, а в яких не можна, і що таке "певні особливості процедури". У цій справі № 918/918/25 Верховний Суд зазначив таке: «

36. Наразі Верховний Суд у постановах у подібних правовідносинах від 02.02.2026 у справі № 922/2121/25, від 04.02.2026 у справі № 916/2720/24, від 19.03.2026 у справі № 922/2123/25 та від 20.05.2026 у справі № 910/4865/24, які враховуються у силу частини четвертої статті 300 ГПК України, сформулював висновки у питанні, яке поставив скаржник у цій справі, щодо застосування пункту 37 розділу Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про публічні закупівлі" і його висновки зводяться до такого.

37. Відповідно до пункту 37 розділу Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про публічні закупівлі" на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX, та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування особливості здійснення закупівель товарів, робіт та послуг для замовників, передбачених цим Законом, визначаються Кабінетом Міністрів України із забезпеченням захищеності таких замовників від воєнних загроз та з дотриманням вимог, встановлених пунктом 38 цього розділу. 38. 12.10.2022 Кабінет Міністрів України постановою № 1178 затвердив Особливості, які встановлюють порядок та умови здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", із забезпеченням захищеності таких замовників від воєнних загроз на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування.

39. Відповідно до підпункту 2 пункту 19 Особливостей істотні умови договору про закупівлю, укладеного відповідно до пунктів 10 і 13 (крім підпункту 13 пункту 13) цих особливостей, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема погодження зміни ціни за одиницю товару в договорі про закупівлю у разі коливання ціни такого товару на ринку, що відбулося з моменту укладення договору про закупівлю або останнього внесення змін до договору про закупівлю в частині зміни ціни за одиницю товару. Зміна ціни за одиницю товару здійснюється пропорційно коливанню ціни такого товару на ринку (відсоток збільшення ціни за одиницю товару не може перевищувати відсоток коливання (збільшення) ціни такого товару на ринку) за умови документального підтвердження такого коливання та не повинна призвести до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю на момент його укладення;

40. Отже Кабінет Міністрів України встановив певні особливості здійснення закупівель товарів замовниками, передбачені Законом України "Про публічні закупівлі", під час дії воєнного стану, основна мета яких є вжиття заходів щодо забезпечення захищеності саме замовників від воєнних загроз.

41. Разом з тим ця Постанова Кабінету Міністрів України не скасовує і не передбачає внесення будь-яких змін до Закону України "Про публічні закупівлі", зокрема, до норми пункту 2 частини п`ятої статті 41 вказаного Закону, вона лише встановлює певні особливості щодо процедури здійснення публічних закупівель під час дії воєнного стану.

42. Відповідно, як на момент виникнення спірних правовідносин (укладення основного договору та додаткових угод до нього), так і на момент розгляду справи у судах попередніх інстанцій норма пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" була чинною, її дія на час дії воєнного стану не скасовувалася та не призупинялася.

43. Звідси затвердження Кабінетом Міністрів України Особливостей не свідчить про зміну законодавства у цій категорії правовідносин, які унормовані Законом України "Про публічні закупівлі", зокрема, пунктом 2 частини п`ятої статті 41, оскільки постанова Кабінету Міністрів України є підзаконним нормативно-правовим актом; її зміст лише деталізує випадки для можливості зміни сторонами правочину ціни договору у порядку пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" і не встановлює іншого алгоритму розрахунку відсоткового співвідношення ціноутворення, передбаченого даною нормою.» Отже, висновки судів попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях щодо застосування Особливостей і приписів пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" відповідають наведеним правовим висновкам суду касаційної інстанції, які є сталими та послідовно підтримуються Верховним Судом при вирішенні спорів у подібних правовідносинах. Доводи касаційної скарги не містять фундаментальних обґрунтувань щодо підстав для відступу від правової позиції, яка міститься у наведеній ним постанові. Відтак, судова колегія не вбачає підстав для відступу від висновку, викладеного у наведеній скаржником постанові Верховного Суду від 28.08.2024 у справі № 918/694/23. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження під час касаційного перегляду справи. Іншою підставою для касаційного оскарження скаржником визначено пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України. Згідно з пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору. Отже, умовами касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень із зазначеної підстави (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України) є: (1) відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин, (2) відсутність такого висновку саме у подібних правовідносинах. При касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 та постановах Верховного Суду від 04.02.2025 у справі № 909/996/22, від 10.12.2024 у справі № 904/5475/23, від 08.08.2024 у справі № 906/446/23, від 08.08.2024 у справі № 906/497/23. Водночас у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.02.2025 у справі № 909/996/22, від 08.08.2024 у справі № 906/446/23 та інших. Правові висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формулюються з огляду на конкретні обставини справи. Тобто, на відміну від повноважень законодавчої влади, до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц). Формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. При цьому формування правового висновку не може здійснюватися поза визначеними статтею 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції. Підставою касаційного оскарження за пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржником вказано на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах пункту 17 та підпунктів 2, 7 пункту 19 Особливостей здійснення публічних закупівель, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178, у системному зв`язку з пунктом 37 розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про публічні закупівлі» та пунктом 2 частини п`ятої статті 41 цього Закону, стосовно договорів про закупівлю, укладених та змінених у період дії правового режиму воєнного стану після набрання чинності Особливостями №1178. Правове питання, щодо якого відсутній висновок Верховного Суду, за доводами скаржника, полягає у тому, чи є підпункт 7 пункту 19 Особливостей № 1178 самостійною правовою підставою для зміни ціни договору про закупівлю електричної енергії у зв`язку зі зміною регульованих тарифів на передачу та розподіл електричної енергії, і чи може така зміна автоматично визнаватися незаконною лише через те, що попередні зміни ціни згідно з підпунктом 2 пункту 19 були визнані судами неправомірними. Як вже було зазначено вище Верховний Суд у постановах у подібних правовідносинах від 02.02.2026 у справі № 922/2121/25, від 04.02.2026 у справі № 916/2720/24, від 19.03.2026 у справі № 922/2123/25 та від 20.05.2026 у справі № 910/4865/24, від 09.06.2026 у справі № 918/918/25, сформулював висновки щодо застосування норм права, про які зазначає скаржник у касаційній скарзі, у подібних правовідносинах, і застосування судами попередніх інстанцій цих норм відбулося у відповідності з наведеними висновками. У цій справі відсутній спір щодо порядку укладення договору про закупівлю, у зв`язку з чим відсутні підстави досліджувати особливості укладення договору на предмет відповідності пункту 17 Особливостей, отже відсутні підстави для формування висновку про який просить скаржник. Спір у цій справі стосується правомірності зміни істотних умов (ціни за одиницю товару), укладеного між відповідачами, договору про постачання (закупівлю) електричної енергії споживачу № 436 від 29 грудня 2023 року, на підставі спірних додаткових угод, що регулюється пунктом 19 цих Особливостей. За результатами розгляду спору у цій справі суди попередніх інстанцій встановили, що обґрунтування підстав для укладення спірних додаткових угод не містять окремого документального підтвердження про зміну ціни (коливання ринку), обґрунтування, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, запропонованій замовнику на тендері, причин, через які виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним, обґрунтування, що підвищення ціни було непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції), а також доказів того, що таке коливання відбулося саме в період укладання договору і до внесення відповідних змін до нього. При цьому, додатковою угодою № 5 від 05 липня 2024 року ціну збільшено на 27,5 %, додатковою угодою № 6 від 06 серпня 2024 року ціну збільшено на 37,5 %, додатковою угодою № 11 від 23 січня 2025 року ціну збільшено на 43,2% у порівнянні з ціною, яка була встановлена на час укладення договору, а отже вказані додаткові угоди за висновками судів попередніх інстанцій суперечать положеннями статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", а також підпункту 2 пункту 19 Особливостей (у редакції на момент їх укладення). За таких встановлених обставин суди дійшла висновку про наявність правових підстав для визнання спірних додаткових угод недійсними відповідно до статей 203 та 215 ЦК України. Відповідач-1 у касаційній скарзі ставить питання чи є підпункт 7 пункту 19 Особливостей № 1178 самостійною правовою підставою для зміни ціни договору про закупівлю електричної енергії у зв`язку зі зміною регульованих тарифів на передачу та розподіл електричної енергії, і чи може така зміна автоматично визнаватися незаконною лише через те, що попередні зміни ціни за підпунктом 2 пункту 19 були визнані судами неправомірними, тобто фактично скаржник не погоджується з встановленими судами попередніх інстанцій у справі фактичними обставинами, а саме встановленими судами підставами укладення між відповідачами додаткової угоди № 11 до договору. Тобто доводи відповідача-1 у цій частині зводяться не до необхідності формування висновку про застосування норм права у подібних правовідносинах, а по суті є спробою спонукати суд до переоцінки встановлених у справі обставин, з метою застосування іншого правового регулювання. Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, встановлення обставин справи є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Верховний Суд є судом права, а не факту, тому, діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 ГПК України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку. Саме лише прагнення скаржника здійснити перевірку обставин цієї справи з урахуванням його власних висновків не є підставою для зміни чи скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції. Отже, касаційна скарга відповідача-1, подана з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є необґрунтованою. За таких обставин, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість касаційної скарги та про відсутність підстав для скасування судових рішень з наведених скаржником підстав. Подані скаржником додаткові пояснення від 01.07.2026, які надійшли до Верховного Суду 02.07.2026, не досліджуються та не оцінюються судом під час розгляду цієї справи. Відповідно до частини 5 статті 161 ГПК України суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним. У цій справі Верховний Суд не визнавав необхідним та не надавав відповідачеві-1 дозволу на подання додаткових пояснень. Розгляд клопотань. Скаржник просить вирішити питання про передачу справи № 918/1230/25 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки справа містить виключну правову проблему, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики у сфері публічних закупівель у період дії правового режиму воєнного стану, а також у зв`язку з необхідністю уточнення меж застосування раніше сформованих правових висновків Великої Палати Верховного Суду щодо 10-відсоткового обмеження зміни ціни за одиницю товару. Наявність виключної правової проблеми і необхідності передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики відповідач-1 обгрунтовує тим, що центральним у цій справі є питання нормативного співвідношення статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», пункту 37 розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, пункту 17 та пункту 19 Особливостей здійснення публічних закупівель, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178. Суди попередніх інстанцій фактично застосували до спірних правовідносин загальний підхід щодо 10-відсоткового обмеження зміни ціни за одиницю товару, сформований при тлумаченні пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», не надавши належної самостійної оцінки пункту 17 Особливостей № 1178, який у спірний період прямо виключав застосування частини п`ятої статті 41 Закону, а також не розмежувавши підстави зміни ціни за підпунктами 2 та 7 пункту 19 Особливостей № 1178. Отже, виключна правова проблема полягає у визначенні меж застосування правових висновків Верховного Суду щодо 10-відсоткового обмеження зміни ціни за одиницю товару до договорів про закупівлю, які укладені та змінені вже після набрання чинності Особливостями № 1178, тобто в межах спеціального правового режиму закупівель на період дії правового режиму воєнного стану. Кількісний вимір виключної правової проблеми полягає в тому, що після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 1178 значна кількість договорів про закупівлю товарів, робіт і послуг укладалася та змінювалася саме за спеціальним режимом, встановленим Кабінетом Міністрів України на виконання пункту 37 розділу X Закону України «Про публічні закупівлі». Аналогічні спори щодо дійсності додаткових угод до договорів закупівлі електричної енергії вже є предметом судового розгляду та можуть виникати надалі у невизначеній кількості справ. Це підтверджується, зокрема, наявністю значного масиву справ Верховного Суду щодо зміни ціни в договорах закупівлі електричної енергії та застосування 10- відсоткового обмеження, серед яких справи № 922/2321/22, № 920/19/24, № 918/694/23, № 916/747/24, № 918/779/23, №922/2595/23, № 914/619/24, № 910/7876/24. Водночас ці справи не усувають необхідності формування висновку Великої Палати Верховного Суду щодо саме того нормативного конфлікту, який виник у цій справі: співвідношення пункту 17 та пункту 19 Особливостей № 1178 із пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» щодо договорів, укладених після набрання чинності Особливостями. Якісний вимір виключної правової проблеми полягає в тому, що її вирішення впливає не лише на результат цієї справи, а й на визначення правового режиму великої кількості договорів закупівель, укладених у період дії воєнного стану. Проблема має фундаментальний характер, оскільки стосується принципу правової визначеності, співвідношення закону та підзаконного нормативно-правового акта, прийнятого на виконання прямої бланкетної норми закону, а також меж застосування правових висновків Верховного Суду в новому нормативному регулюванні. Без формування уніфікованого висновку Великої Палати Верховного Суду існує ризик фактичного нівелювання пункту 37 розділу X Закону України «Про публічні закупівлі» та пунктів 17, 19 Особливостей № 1178, оскільки будь-яке застосування спеціального воєнного режиму закупівель може бути зведене до механічного застосування пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» без аналізу того, чи була ця частина статті 41 прямо виключена пунктом 17 Особливостей у відповідній редакції. Верховний Суд вважає, що клопотання відповідача-1 задоволенню не підлягає з огляду на те, що поставлені скаржником перед судом питання стосуються передусім суті спору та підлягають з`ясуванню у межах цієї справи. Як встановлено під час розгляду цієї справи Верховний Суд неодноразово у своїх постановах у подібних правовідносинах від 02.02.2026 у справі № 922/2121/25, від 04.02.2026 у справі № 916/2720/24, від 19.03.2026 у справі № 922/2123/25 та від 20.05.2026 у справі № 910/4865/24, від 09.06.2026 у справі № 918/918/25 формулював висновки у питанні щодо застосування пункту 37 розділу Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про публічні закупівлі". Згідно з цими висновками затвердження Кабінетом Міністрів України Особливостей не свідчить про зміну законодавства у цій категорії правовідносин, які унормовані Законом України "Про публічні закупівлі", зокрема, пунктом 2 частини п`ятої статті 41, оскільки постанова Кабінету Міністрів України є підзаконним нормативно-правовим актом; її зміст лише деталізує випадки для можливості зміни сторонами правочину ціни договору у порядку пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" і не встановлює іншого алгоритму розрахунку відсоткового співвідношення ціноутворення, передбаченого даною нормою. Застосування Верховним Судом таких висновків є сталим і послідовним, що спростовує доводи скаржника про відсутність стабільності правозастосування та єдності судової практики у спорах з подібними правовідносинами. Отже, у задоволенні клопотання відповідача-1 про передачу справи № 918/1230/25 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною 5 статті 302 Господарського процесуального кодексу України, слід відмовити. Висновки Верховного Суду За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що постанова та додаткова постанова суду апеляційної інстанції ухвалені із додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для їх зміни чи скасування, з викладених у касаційній скарзі мотивів, немає. Судові витрати З огляду на те, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника. Керуючись статями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Відмовити у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі 365" про передачу справи № 918/1230/25 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі 365" залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду Рівненської області від 24.02.2026 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.04.2026 у справі № 918/1230/25 залишити без змін.

4. Поновити виконання рішення Господарського суду Рівненської області від 24.02.2026 та постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.04.2026 у справі № 918/1230/25 в частині стягнення з ТОВ "Енерджі 365" на користь Рівненської міської ради 5 396 899,22 грн.

5. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий О. Баранець Судді О. Кролевець О. Мамалуй