Постанова 4815 № 566/269/21

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 26 травня 2022 року м. Рівне Справа № 566/269/21 Провадження № 22-ц/4815/483/22 Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Шимківа С.С., суддів: Гордійчук С.О., Ковальчук Н.М., секретар судового засідання Ковальчук Л.В., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Млинівського районного суду Рівненської області від 29 листопада 2021 року (ухвалене у складі судді Феськова П.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних,- в с т а н о в и в : У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом про стягнення з ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що рішенням Млинівського районного суду Рівненської області від 11.12.2008 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, зміненого рішенням апеляційного суду Рівненської області від 04.03.2009 року, з урахуванням ухвали Рівненського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року про виправлення описки, було стягнуто на користь позивача, який є її спадкодавцем, заборгованість у сумі 1 138 076,01 грн.. Однак, дане рішення до теперішнього часу відповідачем не виконано. Відповідно до повідомлення від 29.04.2020 року № 8370 у Млинівському районному відділі державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) на виконанні перебуває зведене виконавче провадження № 53907003, до складу якого входять: виконавчий лист №22-251/09 від 02.04.2009 року про стягнення з ОСОБА_2 на її користь боргу в сумі 461 937 грн., виконавчий лист №22-251/09 від 02.04.2009 року про стягнення з ОСОБА_2 на її користь боргу в сумі 676 139 грн. 01 коп. Станом на 01.05.2020 року заборгованість становить 1 134 327,61 грн.. У зв`язку з цим, просить стягнути з ОСОБА_2 на її користь за прострочення сплати заборгованості в розмірі 1 134 327,61 гривень інфляційних втрат у розмірі 188752,01 гривень за період з 01.04.2018 року по 01.03.2021 року та 3% річних у розмірі 96215,79 гривень за період з 04.05.2018 року по 01.03.2021 року відповідно до ст. 625 ЦК України. Рішенням Млинівського районного суду Рівненської області від 29 листопада 2021 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних витрат та відсотків річних задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за прострочення сплати заборгованості в розмірі 1 134 327,61 гривень за період з 01.04.2018 року по 01.03.2021 року 188 752 гривні 01 копійку інфляційних втрат. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за прострочення сплати заборгованості в розмірі 1 134 327,61 гривень за період з 04.05.2018 року по 01.03.2021 року три відсотки річних в розмірі 96 215 гривень 79 копійок. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати за надання правничої допомоги в розмірі 5000 гривень. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 2849 гривень 68 копійок. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції керувався тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення з ОСОБА_2 інфляційних втрат та трьох відсотків річних за невиконання нею рішення суду є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення. Не погоджуючись із рішенням місцевого суду, ОСОБА_2 оскаржила його в апеляційному порядку. У поданій апеляційній скарзі зазначає, що місцевим судом безпідставно було стягнуто з неї інфляційні втрати, оскільки рішенням суду була стягнута заборгованість на підставі договору позики, за яким зобов`язання були визначені в іноземній валюті, а індексації підлягає лише грошова одиниця України гривня. Також покликається на те, що її не повідомляли про заміну кредитора, а матеріали справи не містять доказів переходу прав у зобов`язання. З цього приводу, заперечує врахування місцевим судом обставин заміни сторони стягувача у виконавчому провадженні, що встановлені ухвалою Млинівського районного суду від 27 жовтня 2011 року, оскільки таке судове рішення стосувалося інших правовідносин. У зв`язку з чим, вважає недоведеними позовні вимоги обґрунтовані позивачем на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, які заявлені нею з пропуском позовної давності. З наведених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухваливши нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників процесу, апеляційний суд приходить до висновку про часткове її задоволення, виходячи з наступного. Судом встановлено, що 11 грудня 2008 року рішенням Млинівського районного суду Рівненської області у справі №2-907/2008 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, зміненого рішенням апеляційного суду Рівненської області від 04.03.2009 року у справі №22-251/2009 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 борг за договором позики в сумі 676 139,01 грн. та 461937,00 грн. відсотків за користування грошовими коштами, а всього 1 352 740 грн.. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Після його смерті спадщину прийняла, як спадкоємець за законом першої черги, його дружина - ОСОБА_1 . Відповідно до п.2 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок правонаступництва. За змістом частини першої статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Ухвалою Млинівського районного суду від 27 жовтня 2011 року замінено сторону у виконавчому провадженні, а саме стягувача ОСОБА_3 на його правонаступника ОСОБА_1 , яка є позивачем у даній справі. 17.06.2013 року постановою начальника відділу державної виконавчої служби Млинівського районного управління юстиції Данилишиним В.О., відкрито виконавчі провадження №38503928 та №38503759 з виконання виконавчих листів № 22-251/09, виданих 02.04.2009 року Млинівським районним судом Рівненської області, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу в сумі 676 139,01 гривень та 461 937,00 гривень. Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року було виправлено арифметичну помилку, допущену у рішенні апеляційного суду Рівненської області від 04 березня 2009 року, в зазначенні загальної суми боргу, а саме вказано «1 138 076, 01 грн.» замість «1 352 740 грн.». Відповідно до повідомлення Млинівського районного відділу державної виконавчої служби №8370 від 29.04.2020 року, на виконанні у відділі перебуває зведене виконавче провадження №53907003. Загальна сума стягнення за зведеним виконавчим провадженням становить 1138076,01 гривень. Станом на 01.05.2020 року за зведеним виконавчим провадженням стягнуто та перераховано на користь стягувача грошові кошти на загальну суму 3748,40 гривень. Заборгованість станом на 01.05.2020 року становить 1 134 327,61 гривень. З наведеного вбачається, що відповідач ОСОБА_2 рішення суду про стягнення заборгованості за договором позики не виконала, заборгованість для ОСОБА_1 до даного часу не сплатила. Згідно частини другої статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу. За змістом частини п`ятої статті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. З огляду на наведені норми цивільного права, заборгованість ОСОБА_2 , що встановлена рішенням суду, яке набрало законної сили, є зобов`язанням, яке станом на 01.05.2020 року становить 1 134 327,61 гривень. З рішення Млинівського районного суду Рівненської області від 11 грудня 2008 року у справі №2-907/2008, зміненого рішенням апеляційного суду Рівненської області від 04.03.2009 року у справі №22-251/2009, вбачається, що заборгованість виникла у відповідача у зв`язку з невиконанням нею зобов`язань за договором позики грошових коштів, які виражені в іноземній валюті - долар США. Гривня, як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому, як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема, позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України, належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення суми коштів у строки, у розмірі та у саме тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України). Оскільки, стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. При обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України. Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі №464/3790/16-ц (провадження №14-465цс18). За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних за прострочення сплати заборгованості в розмірі 1 134 327,61 грн., що за період з 04.05.2018 року по 01.03.2021 року складають 96215,79 грн.. Розмір стягнутої суми відповідачем не заперечується. Разом з цим, помилковим є задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат. Як передбачено нормами Закону України від 3 липня 1991р. №1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення", індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті гривні. Тому положення ч. 2 ст. 625 ЦК України в частині індексу інфляції, може бути застосована лише до порушення грошового зобов`язання у національній валюті гривні. Таким чином, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця гривня, а не іноземна валюта, яка була предметом позики - індексації не підлягає (рішення Верховного Суду України від 28 березня 2012р. у справі 6-36736 вов10). Прийняття судового рішення про стягнення грошового боргу в національній валюті не змінює природу грошового зобов`язання як такого, що визначене в іноземній валюті і не є підставою для застосування положень ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції. За таких обставин, рішення суду першої інстанції в частині стягнення інфляційних втрат підлягає скасуванню та відмови у задоволенні позову у цій частині. Решта доводів апеляційної скарги, зокрема, про відсутність у позивача права вимоги, пропуск строку позовної давності та заперечень щодо стягнення 3% річних, є необґрунтованими, спростовуються встановленими судом обставинами справи та по своїй суті зводяться до незгоди скаржника із висновками суду. Судовий збір підлягає розподілу між сторонами пропорційно до задоволення позовних вимог. Керуючись ст.ст. 367, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Млинівського районного суду Рівненської області від 29 листопада 2021 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за прострочення сплати заборгованості в розмірі 1 134 327,61 гривень за період з 01.04.2018 року по 01.03.2021 року 188 752 гривні 01 копійку інфляційних втрат скасувати. У задоволенні позову у цій частині відмовити. У решті рішення суду залишити без змін. Здійснити перерозподіл судових витрат. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за розгляд справи судом першої інстанції у розмірі 962, 15 грн. та судовий збір за апеляційне провадження справи у розмірі 1443,23 грн.. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Головуючий-суддя Шимків С.С. Судді: Гордійчук С.О. Ковальчук Н.М.