Постанова Київський апеляційний суд № 756/3115/17

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 02 грудня 2020 року місто Київ Єдиний унікальний номер справи 756/3115/17 Номер провадження 22-ц/824/10904/2020 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Вербової І.М., суддів Саліхова В. В., Шахової О. В., за участю секретаря судового засідання - Яворської А. А., вивчивши апеляційну скаргу Кірячок Інесси Олександрівни в інтересах ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25 травня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Майбоженко А. М., у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, в с т а н о в и в : У березні 2017 року ОСОБА_3 звернулась до Оболонського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, інфляційного збільшення заборгованості за договором позики та відшкодування інфляційних збитків та 3 % річних від простроченої суми боргу. Заочним рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 27 листопада 2018 року (т. І а.с. 63-66) позов ОСОБА_3 , задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 07 липня 2014 року у розмірі 1 485 000 грн., 2 423 520 грн. індексу інфляції, 3 % річних у розмірі 96 301 грн. 23 коп. та судовий збір у сумі 8 320 грн. У січні 2019 року ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 звернувся до Оболонського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості в розмірі 1 112 427 грн. 74 коп. з яких: 311 850 грн. - інфляційні нарахування на прострочену заборгованість з 02 березня 2017 року по 25 січня 2019 рік за договором позики; 84 828 грн. 08 коп. - 3 % річних, нараховані на прострочену заборгованість з 02 березня 2017 року по 25 січня 2019 рік за договором позики; 715 749 грн. 66 коп. - проценти відповідно до ст. 1048 ЦК України з 25 січня 2016 року по 25 січня 2019 рік за договором позики, покладення судових витрат на відповідача. Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 14 червня 2019 року (т. І а.с. 179-180) заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва від 27 листопада 2018 року скасовано, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження. Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 19 серпня 2019 року (т. ІІ а.с. 04-05) об`єднано в одне провадження цивільну справу за ун. № 756/1047/19 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу та цивільну справу № 756/3115/17 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, присвоївши їм єдиний ун. № 756/3115/17. Протокольною ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 09 вересня 2019 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_3 про стягнення заборгованості в новій редакції, в якій остання просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь заборгованість в розмірі 3 448 353 грн. 08 коп. з яких: заборгованість за позикою в сумі 1 485 000 грн., що є еквівалентним вираженням 55 000 доларів США по курсу НБУ станом на 02 березня 2017 рік; інфляційні збитки нараховані на прострочену заборгованість за позикою з 01 січня 2015 року по 25 січня 2019 рік у сумі 1 066 230 грн.; 3 % річних, нараховані на прострочену заборгованість за позикою з 01 січня 2015 року по 25 січня 2019 рік в сумі 181 373 грн. 42 коп.; проценти відповідно до ст. 1048 ЦК України з 25 січня 2016 року по 25 січня 2019 рік за позикою в сумі 715 749 грн. 66 коп., судові витрати покласти на відповідача. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 07 липня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договорі позики грошових коштів в розмірі 55 000 доларів США з терміном повернення до 31 грудня 2014 року, при цьому сторони домовилися, що позичені кошти повертаються позивачу у повному обсязі в гривнях в еквіваленті відповідно до курсу НБУ на момент повернення. Станом на березень 2017 року грошові кошти відповідачем повернуті не були, а відтак, у останнього наявна заборгованість перед позивачем у розмірі 55 000 доларів США що в еквівалентному вираженні по курсу НБУ станом на 02 березня 2017 року склала 1 485 000 грн. Позивач зазначає, що крім вищевказаної заборгованості остання має право вимагати від відповідача сплатити їй інфляційні збитки нараховані на прострочену заборгованість за позикою з 01 січня 2015 року по 25 січня 2019 року, що складає 1 066 230 грн. та 3 % річних, нараховані на прострочену заборгованість за позикою з 01 січня 2015 року по 25 січня 2019 року, що становить 181 373 грн. 42 коп. Крім того, позивач зазначає, що законом передбачено право позикодавця на одержання від позичальника суми позики та винагороди (процентів за користування позикою) у разі, якщо інше не встановлено договором або законом. Таким чином, на думку позивача, вона має право на отримання процентів від суми позики у розмірі 715 749 грн. 66 коп. Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 25 травня 2020 року (т. ІІ а.с. 65-69) позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 суму боргу у розмірі: 1 485 000 грн. - основного боргу; 181 373 грн. 42 коп. - три відсотки річних; 8 604 грн. - судового збору. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено. Не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду, 26 червня 2020 року Кірячок Інесса Олександрівна в інтересах ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, просила скасувати рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25 травня 2020 року та ухвалити нове судове рішення яким у задоволенні позову, відмовити. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що під час розгляду даної справи суд першої інстанції відступив від принципу змагальності сторін, допустив з боку позивача зловживання своїми процесуальними правами, прийнявши в якості доказу копію розписки від 07 липня 2014 року в якій зазначено 55 тисяч (п`ятдесят п`ять дол.. США). Скаржник зазначає, що ним було заявлено клопотання про витребування оригіналу вищевказаної розписки та про призначення почеркознавчої експертизи які не були вирішені судом першої інстанції. Крім того, скаржник стверджує, що хоча він і знайомий з позивачем, проте гроші в позику від останньої не отримував. Скаржник зазначає, що 25 травня 2020 року останній повинен був з`явитися до суду для відібрання зразків підписів, проте у зв`язку з приступом гіпертонічної хвороби він погано почувався про що повідомив свого представника та суд. Так, вищевказана причина неявки до суду на думку скаржника є поважною, проте суд нехтуючи правами відповідача, фактично позбавив останнього права на надання доказів у вигляді відібрання зразків почерку для проведення почеркознавчої експертизи. Скаржник посилається на те, що ухвалою Оболонськго районного суду міста Києва від 19 серпня 2019 року об`єднано в одне провадження цивільну справу за ун. № 756/1047/19 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу та цивільну справу № 756/3115/17 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, присвоївши їм єдиний ун. № 756/3115/17. Так, в рамках даної справи позивачем були заявлені інші позовні вимоги, разом з тим, вони не були відображені в оскаржуваному рішенні. На думку скаржника, оскаржуване рішення не відповідає вимогам ст. 265 ЦПК України оскільки, у вказаному рішенні відсутні, зокрема, вимоги позивача, стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача, заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо). Скаржник зазначає, що під час розгляду даної справи суд не врахувавши те, що майно відповідача знаходилось під арештом згідно ухвали Оболонського районного суду міста Києва від 31 березня 2017 року, 25 травня 2020 року повторно постановив ухвалу про накладення арешту на його майно. Ухвалою Київського апеляційного суду від 30 липня 2020 року відкрито апеляційне провадження за поданою апеляційною скаргою, надано строк для подачі відзиву. Ухвалою Київського апеляційного суду від 31 липня 2020 року закінчено проведення підготовчих дій, справу призначено до розгляду у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. 20 серпня 2020 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив від позивача з відповідним підтвердженням про направлення його скаржнику. З вказаного відзиву вбачається, що позивач вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а апеляційну скаргу безпідставною та необґрунтованою. Позивач зазначає, що 07 липня 2014 року між нею та скаржником укладено договір позики грошових коштів в розмірі 55 000 доларів США з терміном повернення до 31 грудня 2014 року при цьому сторони домовилися про те, що позичені кошти повертаються позивачу у повному обсязі в гривнях в еквіваленті відповідно до курсу встановленого НБУ на момент повернення. Станом на березень 2017 року грошові кошти відповідачем повернуті не були, а відтак, його заборгованість в розмірі 55 000 доларів США в еквівалентному вираженні склала 1 485 000 грн. по курсу НБУ станом на 02 березня 2017 року. Крім того, позивач має право на отримання 3 % річних від простроченої суми за позикою за період користування відповідачем коштами з 01 січня 2015 року до 25 січня 2019 року, що відображено в оскаржуваному рішенні. Позивач зазначає, що в апеляційній скарзі скаржник посилається на відмову у задоволенні його клопотань про призначення почеркознавчої експертизи та витребування оригіналу розписки, разом з тим, оригінал вказаної розписки було надано суду для огляду, а клопотання про призначення почеркознавчої експертизи не могло бути розглянуто, оскільки відповідач протягом останніх чотирьох судових засідань не з`являвся в засідання для відібрання зразків підпису. Так, у результаті ухилення відповідача від відібрання експериментальних зразків підпису, суд фактично визнав факт підписання розписки від 07 липня 2014 року саме відповідачем. Крім того, відповідач та його представник два рази поспіль не з`являлися в судові засідання, разом з тим, в матеріалах справи наявний відзив на позовну заяву, а відтак, суд мав всі підстави вирішити справу на підставі наявних у ній доказів. У судовому засіданні скаржник та його представник - адвокат Синьоока Г. І.. підтримали доводи апеляційної скарги в повному обсязі, просили її задовольнити, з підстав викладених у ній. Позивач та її представник - адвокат Ганган В. Г. заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції, без змін. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши доводи та заперечення сторін, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного. Виходячи зі змісту частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість за розпискою суд першої інстанції виходив з того, що відповідач у строк обумовлений договором свої зобов`язання не виконав та не повернув позивачу позичені ним кошти. Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача трьох відсотків річних суд першої інстанції виходив з приписів ст. 625 ЦК України. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача процентів за договором позики суд першої інстанції виходив з того, що в позовній заяві позивач просив стягнути проценти за договором за період з 25 січня 2016 року по 25 січня 2019 року, проте, в даному випадку строк дії договору припинився 31 грудня 2014 року, а відтак, нарахування процентів за договором з цього часу є безпідставним. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних збитків суд першої інстанції виходив з того, що індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а оскільки предметом договору була грошова одиниця виражена в іноземній валюті, вона не підлягає індексації. Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на таке. Судом встановлено, що згідно розписки від 07 липня 2014 року ОСОБА_2 взяв в борг у ОСОБА_3 55 000 доларів США та зобов`язався повернути їх до 31 грудня 2014 року (т. І а.с. 08). Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ст.. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до ст.. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Як вбачається з приписів ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Таким чином, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Згідно ст.. 545 ЦК України прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора. Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Таким чином, досліджуючи боргову розписку необхідно виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа. Під час апеляційного перегляду колегією суддів встановлено, що згідно розписки від 07 липня 2014 року ОСОБА_2 взяв у борг у ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 55 000 доларів США та зобов`язався повернути їх до 31 грудня 2014 року. Так, чинне законодавство України не передбачає критерії, яким повинна відповідати боргова розписка. Разом з тим, з вищевказаної розписки вбачається, що відповідач взяв у борг позивача грошові кошти та зобов`язався їх повернути, таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що між сторонами було укладено договір позики. Крім того, згідно приписів ст. 545 ЦК України, наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку, проте, оригінал вищевказаної розписки станом на день подання позовної заяви, знаходився у позивача, що дає підстави вважати, що борг відповідачем повернутий не був. Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Так, враховуючи, що ОСОБА_2 взяв у борг у ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 55 000 доларів США., що підтверджується розпискою написаною ОСОБА_2 07 липня 2014 року та не повернув вказані кошти, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача боргу за розпискою від 07 липня 2014 року у зазначеному судом розмірі. Згідно ст.. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. З аналізу вищевказаної статті вбачається, що при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні. Так, в матеріалах справи наявний розрахунок 3 % річних нарахованих на прострочену заборгованість (т. ІІ а.с. 15-16), який відповідає вимогам закону та не спростований відповідачем, а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних у зазначеному судом розмірі. За змістом статті 1 Закону «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти. Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає. Норми частини другої статті 625 ЦК щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях. Разом з тим у випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти. Враховуючи вищевикладене, а також те, що згідно розписки від 07 липня 2014 року ОСОБА_2 отримав грошові кошти від ОСОБА_3 у грошовій одиниці - долар США, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підставі для стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних збитків. Відповідно до ст.. 530ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Згідно ч. 1 ст.. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Відповідно до ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Таким чином, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Так, враховуючи, що позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь проценти за позикою за період з 25 січня 2016 року по 25 січня 2019 року, тобто після закінчення строку дії договору позики, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог в цій частині. Колегія суддів ставиться критично до посилання скаржника на те, що ним було заявлено клопотання про витребування оригіналу вищевказаної розписки та про призначення почеркознавчої експертизи які не були вирішені судом першої інстанції, виходячи з наступного. Як вбачається з протоколу судового засідання від 09 вересня 2019 року (т. ІІ а.с. 20) в судовому засіданні представником відповідача були заявлені клопотання про витребування оригіналу розписки, яке було задоволено судом та клопотання про призначення по справі судової почеркознавчої експертизи, яке суд ухвалив вирішити на стадії судового розгляду справи після відібрання експериментальних зразків підпису. Підготовче провадження по справі було закінчено та призначено справу до судового розгляду на 09 жовтня 2019 року. 06 лютого 2020 року на адресу Оболонського районного суду міста Києва надійшло клопотання від представника відповідача - адвоката Кірячок І. О. про перенесення судового засідання, призначеного на 06 лютого 2020 року (т. ІІ а.с. 41). Як вбачається з протоколу судового засідання від 06 лютого 2020 року (т. ІІ а.с. 42-43) в судове засідання відповідач та його представник не з`явились, про дату час та місце судового засідання повідомлені належним чином. Протокольною ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 06 лютого 2020 року визнано явку ОСОБА_2 обов`язковою та відкладено розгляд справи на 13 березня 2020 рік. У зв`язку з неявкою сторін в судове засідання 13 березня 2020 року, розгляд справи було відкладено на 25 травня 2020 року (т. ІІ а.с. 49). 25 травня 2020 року на адресу Оболонського районного суду міста Києва надійшло клопотання від представника відповідача - адвоката Кірячок І. О. про перенесення судового засідання, призначеного на 06 лютого 2020 року (т. ІІ а.с. 58). В судове засідання призначене на 25 травня 2020 року відповідач та його представник не з`явились, про дату час та місце розгляду справи, повідомлені належним чином. Таким чином, відповідач тричі поспіль не з`явився в судове засідання у зв`язку з чим, суд був позбавлений можливості відібрати експериментальні зразки підпису для можливості проведення судової почеркознавчої експертизи. Разом з тим, як вбачається з протоколу судового засідання (т. ІІ а.с. 60-62) судом було досліджено оригінал розписки від 07 липня 2014 року після чого зроблено посвідчу вальний напис на копії, яка міститься в матеріалах справи (т. І а.с. 08). Колегія суддів ставиться критично до посилання скаржника на те, у зв`язку з приступом гіпертонічної хвороби останній не зміг з`явитись в судове засідання призначене на 25 травня 2020 року для відібрання зразків підписів, проте суд нехтуючи правами відповідача, фактично позбавив останнього права на надання доказів у вигляді відібрання зразків почерку для проведення почеркознавчої експертизи, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, суд двічі відкладав розгляд справи у зв`язку з неявкою позивача, разом з тим, згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів. Враховуючи те, що відповідач тричі поспіль не з`явився в судове засідання, про причини своєї неявки повідомив суд лише один раз, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності підстав для розгляду справи у відсутність відповідача на підставі наявних в ній доказами. Колегією суддів було оглянуто оригінал розписки від 07 липня 2014 року та приєднано до матеріалів справи. Разом з тим, відповідачем не надано до суду вільних зразків підпису та почерку за 2013-2015 роки у зв`язку з чим, суд позбавлений можливості призначити почеркознавчу експертизу та розцінюється судом, як бажання затягувати розгляд справи. Колегія суддів ставиться критично до посилання скаржника на те, що в рамках даної справи позивачем були заявлені інші позовні вимоги, разом з тим, вони не були відображені в оскаржуваному рішенні, оскільки, проаналізувавши позовну заяву про стягнення заборгованості (в новій редакції) (т. ІІ а.с. 10-12) та зміст оскаржуваного рішення, колегія суддів приходить до висновку, що зміст його резолютивної частини узгоджується з вимогами викладеними у прохальній частині позовної заяви про стягнення заборгованості (в новій редакції). Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції та не впливають на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення. Колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування рішення суду, як і не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги. Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення залишити без змін, як таке, що ухвалене з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є законним та обґрунтованим. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Кірячок Інесси Олександрівни в інтересах ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25 травня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повне судове рішення складено 04 грудня 2020 року. Суддя-доповідач: І.М. Вербова Судді: В. В. Саліхов О. В. Шахова