Постанова Житомирський апеляційний суд № 295/14555/23

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №295/14555/23 Головуючий у 1-й інст. Єригіна І. М. Категорія 39 Доповідач Коломієць О. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 жовтня 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Коломієць О.С. суддів Григорусь Н.Й., Талько О.Б. з участю секретаря судового засідання Драч Т.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №295/14555/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Богунський відділ державної виконавчої служби у м. Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , інтереси якого представляє адвокат Давиденко Віктор Віталійович на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 13 січня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Єригіної І.М. в с т а н о в и в : У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, у якому з урахуванням уточнених позовних вимог, просила стягнути з ОСОБА_2 на свою користь суму інфляційних втрат в розмірі 129 061,37 грн. та суму 3% річних від простроченої суми в розмірі 30 805,56 грн., а також понесені судові витрати. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що у березні 2016 року вона звернулася до суду з позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_2 на свою користь борг за договором позики від 11 жовтня 2013 року в сумі 145 790,00 грн. В обґрунтування позову зазначала, що 11 жовтня 2013 року надала відповідачу у борг позику у розмірі 81 000,00 грн. та 3 000 доларів США з терміном повернення за вимогою позикодавця, на підтвердження чого була складена розписка. Її письмові вимоги щодо повернення позики боржник ігнорує, а тому вона змушена була звернутись за захистом свого порушеного права до суду. Вказувала, що заочним рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 23 червня 2016 у справі №296/2817/16-ц позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на її користь борг в сумі 145 790,00 грн. та 1 458,00 грн. сплаченого судового збору. Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 14 березня 2017 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 23 червня 2016 року відмовлено. Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 26 квітня 2017 ролку апеляційну скаргу ОСОБА_2 було відхилено, заочне рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 23 червня 2016 року залишене без змін. Заочне рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 23.06.2016 набрало законної сили 02 серпня 2016 року. 03 серпня 2016 року Корольовським районним судом м. Житомира був виданий виконавчий лист № 296/2817/16-ц та 08 серпня 2016 року старшим державним виконавцем Левківською Лідією Іванівною Богунського відділу державної виконавчої служби міста Житомир Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження №51859391. Рішення суду не виконане, навіть частково. Зазначає, що правовідносини, які виникли між сторонами у цій справі, регулюються нормами ЦК України, що передбачають відповідальність за порушення грошового зобов`язання. Вважає, оскільки відповідач в примусовому порядку обов`язок зі сплати заборгованості, покладений на нього рішенням суду, своєчасно не виконав, він має нести відповідальність у вигляді сплати позивачу сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України (3% річних та інфляційні). Враховуючи вищевикладене просила задовольнити позов в повному обсязі. Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 13 січня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3% річних у розмірі 30 805,56 грн., інфляційні втрати у розмірі 129 061,37 грн. Повернуто ОСОБА_1 з Державного бюджету судовий збір у розмірі 1 913,64 грн сплачений відповідно до квитанції № 9606-5700-3465-6858 від 17.10.2023. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_2 через свого представника подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що позивач помилково нараховує інфляційні втрати на зобов`язання, яке виражене у валюті. Зазначає, що за умовами розписки від 11.10.2013 частина грошових коштів була позичена в доларах США, а саме 3000 доларів США. Відповідно до статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає. Звертає увагу, що норма частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначене договором у національній валюті-гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку, на його думку, застосуванню не підлягає. Таких висновків у подібних правовідносинах дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 липня 2020 року у справі №296/10217/15-ц (провадження №14-727цс19). Вважає, оскільки предметом грошового зобов`язання є грошові кошти, визначені у доларах США, втрати від знецінення національної валюти відновлені шляхом застосування еквіваленту іноземної валюти за курсом, встановленим НБУ на час вирішення справи про стягнення боргу. Позивач не має прав нараховувати інфляційні втрати на борг в частині 77 790,00 грн., тому що в договорі позики він був виражений у доларах США. Щодо нарахування інфляційних втрат і 3% річних на зобов`язання згідно договору позики під час дії воєнного стану, зазначає наступне. Верховний Суд у постанові від 31.01.2024 у справі №183/7850/22 вказав, що тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Зокрема, позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Таким чином, позивач не має права нараховувати 3% річних та інфляційні втрати з 24.02.2022 згідно приписів пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України. Вважає, що позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат і 3% річних, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України на суму грошового зобов`язання, заявлено поза межами строку позовної давності. У зв`язку з викладеним, відповідач заявляє про сплив строку позовної давності. На період дії карантину законодавець звільнив позичальника від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за прострочення платежів за кредитами (позиками), однак не звільнив від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, тому до спірних правовідносин застосовані положення про позовну давність та щодо її продовження на строк дії карантину. Тобто, строки давності щодо вимог по стягнення сум за статтею 625 ЦК України, які не спливли на момент набрання чинності Законом №540-ІХ (02 квітня 2020 року), продовжуються на строк дії такого карантину. Отже, пропуск позовної давності є підставою для відмови в задоволенні позову. Позивач скористалась своїм правом та через представника подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. На спростування доводів апеляційної скарги представник позивача вказував, що твердження відповідача щодо відсутності права позивача нараховувати інфляційні втрати на борг в частині 77790 грн., тому що в договорі позики він був виражений у доларах США є помилковими. Звертає увагу суду, що підставами і предметом позову в даній справі, про що неодноразово наголошувалось в позовній заяві, є стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України у зв`язку з неналежним виконанням судового рішення про стягнення грошових коштів, а не самого договору позики. Розрахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат здійснювався із суми, яка була вказана в заочному рішенні Корольовського районного суду м. Житомира від 23.06.2016, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг в сумі 145 790,00 грн. та 1 458 сплаченого судового збору. Обрахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат здійснювався з дати набрання законної сили заочним рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 23 червня 2016 з 02 серпня 2016 р. Виконавчий лист в даній справі виданий щодо стягнення з відповідача сум 145 790,00 грн. та 1458,00 грн. грошових коштів виключно в національній валюті, а не в іноземній. У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3% річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення. Невиконане грошове зобов`язання, на яке позивач просить нарахувати 3% річних, інфляційні витрати, є не зобов`язанням за договором позики, а трансформованим з нього зобов`язанням, встановленим рішенням суду, дані про невиконання якого містяться в матеріалах справи. При обрахунку 3% річних та інфляційних втрат, за основу має братися прострочена сума, визначена у судовому рішенні. Три проценти річних та інфляційні втрати розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеній судовому рішенні у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення. Зазначає, що відповідач порушив виконання грошового зобов`язання, яке не є зобов`язанням за договором позики, а є зобов`язанням, встановленим рішенням суду. Зокрема, твердження апелянта, що позивач не має права нараховувати 3% річних та інфляційні втрати з 24.02.2022 згідно приписів пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, є безпідставним, оскільки щодо правовідносин стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат у зв`язку із невиконанням рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 23.06.2016, пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України не застосовується. Розрахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат здійснювався із суми, яка була вказана в заочному рішенні Корольовського районного суду м. Житомира від 23 червня 2016 року, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг в сумі 145 790,00 грн. та 1 458,00 грн. сплаченого судового збору. Щодо заяви відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, вказує, що до правовідносин пов`язаних із виконанням рішення суду, не можуть застосовуватися цивільно-правові відносини. Позовна даність поширюється виключно на цивільно-правові відносини, та не може поширюватися на правовідносини, які регулюються ЦПК України та Законом України «Про виконавче провадження». Враховуючи викладене, позивач вважає, що до правовідносин стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат у зв`язку із невиконанням рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 23 червня 2016 року, позовна давність не застосовується. Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 23 червня 2016 року, яке є підставою позову в даній справі, набрало законної сили ще 02 серпня 2016 р. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (ч. 1, 2 ст. 264 ЦК України). Після переривання перебігу позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (частина третя вказаної статті). З листа № 17898 від 25.01.2024 Богунського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), який був наданий самим відповідачем, вбачається, що ним здійснювалось погашення заборгованості за рішенням суду: 14.07.2017 в сумі 9 187,30 грн.; 24.10.2017 в сумі 147,64 грн.; 06.12.2017 в сумі 454,55 грн.; 07.02.2018 в сумі 909,10 грн.; 10.04.2018 в сумі 1 469,05 грн. Отже, відповідачем вчинялись дії, що свідчить про визнання ним свого боргу або іншого обов`язку, що стало наслідком перериванням перебігу позовної давності. Отже, з 11.04.2018 перебіг позовної давності розпочався заново. Разом з тим, сплив строку позовної давності щодо решти періоду заборгованості припадає на час дії карантину, який продовжено в Україні до 30.06.2023, тому на цю заборгованість поширюються приписи ст.12 «Прикінцевих та перехідних положень» до ЦК України в частині продовження строку позовної давності на весь час дії карантину. Карантин в Україні безперервно встановлено з 12.03.2020 до 30.06.2023. Вважає, що для заявлених вимог за період з 12.03.2017 року строки загальної позовної давності не спливли, оскільки Законами України були внесені зміни до ЦК щодо продовження строків за ст. 257 ЦК на час дії карантинних обмежень та на час введеного в Україні воєнного стану. Отже її вимоги підлягають задоволенню (у зв`язку із призупиненням позовної давності) із 12.03.2017, а враховуючи, що відповідачем було перервано перебіг позовної давності 10.04.2018, стягненню підлягає період з часу набрання законної сили рішення суду з 02.08.2016. Щодо розрахунку заборгованості, який апелянт навів в апеляційній скарзі, вказує, що даний розрахунок є необґрунтованим. Приймаючи до уваги, що відповідач має невиконані грошові зобов`язання перед позивачем, що підтверджується відповідним чинним судовим рішення та інформацією виконавчого провадження, у позивача виникло право на застосування наслідків порушення грошового зобов`язання відповідно до ст. 625 ЦК України. В судовому засіданні представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, рішення Богунського районного суду м. Житомира від 13 січня 2025 року скасувати та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позову. Представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив рішення місцевого суду залишити без змін. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, заочним рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 23 червня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг в сумі 145 790,00 грн. та 1 458,00 грн. сплаченого судового збору (а.с.12 т.1). Відповідно до розписки від 11 жовтня 2013 року, ОСОБА_2 взяв у борг у ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 81 000,00 грн. та 3 000,00 доларів США (а.с.11 т.1). Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 14 березня 2017 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 23 червня 2016 року, відмовлено (а.с.13 т.1). Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 26 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 було відхилено, заочне рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 23 червня 2016 року залишене без змін (а.с.14-15 т.1). Згідно інформації про виконавче провадження від 26.09.2023 року, у провадженні Богунського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на примусовому виконанні у відділі перебуває виконавче провадження за №51859391 з виконання виконавчого листа №296/2817/16-ц, виданого Корольовським районним судом м. Житомира 03.08.2016 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу в сумі в сумі 145 790,00 грн. та 1 458, 00 грн. сплаченого судового збору (а.с.16-24 т.1). Відповідно до відповіді Богунського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) №17898 від 25.01.2024 року ОСОБА_2 сплачено: 14.07.2017 року 9 187,30 грн., 24.10.2017 року 147,64 грн., 06.12.2017 року 454,55 грн., 07.02.2018 року 909,10 грн., 10.04.2018 року 1 469,05 грн.(а.с.45 т.1). Згідно копії квитанції до платіжної інструкції №31 від 01.02.2024 року ОСОБА_2 в рахунок заборгованості по ВП №51859391 сплачено 150 074,30 грн. (а.с.48 т.1). Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції посилався на те, що оскільки позивач звернувся до суду з позовними вимогами про стягнення 3 відсотків річних та інфляційних втрат відповідно до вимог частини другої статті 625 ЦПК України 25 жовтня 2023 року, то стягненню підлягають такі відсотки за період з 02 серпня 2016 року (з 12 березня 2020 року встановлено карантин 3 роки позовної давності) до 01 лютого 2024 року (дата фактичного виконання зобовязання), а інфляційні втрати за період серпня 2016 лютий 2024 року відповідно. Проте з такими висновками суду першої інстанції колегія апеляційного суду не в повній мірі погоджується з огляду на наступне. Частиною першою ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У відповідності до ст. 1046-1049 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або за рахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Отже три проценти річних від простроченої суми та інфляційні втрати підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, ці проценти та інфляційні втрати, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. Таким чином судом першої інстанції вірно встановлено, що між сторонами укладено договір позики у письмовій формі, в зв`язку з невиконанням своїх зобов`язань за договором позики заочним рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 23 червня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг в сумі 145 790,00 грн. та 1 458,00 грн. сплаченого судового збору, однак позичальник ОСОБА_2 так і не виконав свого обов`язку за договором позики щодо повернення боргу в повному обсязі. В той же час, відповідно п. 18 Перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Згідно ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. За змістом п. 18 Перехідних положень Цивільного кодексу України зазначено, позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу у період дії в Україні воєнного стану, а оскільки воєнний стан в Україні був введений 24 лютого 2022 року, то відповідно до ст. 5 ЦК України саме з 24 лютого 2022 року не підлягають застосуванню норми ст. 625 ЦК України по стяганню трьох відсотків річних та інфляційних втрат за порушення грошового зобов`язання. Щодо стягнення трьох відсотків річних за несвоєчасне повернення позики та стягнення інфляційних втрат, нарахованих за неповернення основної суми боргу, апеляційний суд зазначає. Згідно статей 526, 527, 530 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. Частиною 1 ст. 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України, тобто суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За положеннями частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох відсотків річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Відтак, згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти. Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає. Позивач просив, з урахуванням уточнених позовних вимог, стягнути три відсотки річних та інфляційні втрати за порушення грошового зобов`язання за період з 02 серпня 2016 по 01 лютого 2024 року. Судом першої інстанції частково задоволено позовні вимоги та стягнуто з 02 серпня 2016 року (з 12 березня 2020 року встановлено карантин 3 роки позовної давності) до 01 лютого 2024 року, а інфляційні втрати за період серпня 2016 лютий 2024 року відповідно. Проте судом неправильно застосовано норми матеріального права, а саме не застосовано до спірних правовідносин положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, та, відповідно, неправильно обраховано розмір 3% річних та інфляційних втрат від прострочення виконання ОСОБА_2 грошового зобов`язання щодо повернення позики, постановлене судом першої інстанції рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позову ОСОБА_1 та стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача інфляційних втрат за період з серпня 2016 року по 23 лютого 2022 року в сумі 77 217,15 грн., а також 3 % річних, нарахованих за період з серпня 2016 року по 23 лютого 2022 року, в розмірі 22 945,97 грн. На вказані обставини суд першої інстанції уваги не звернув та помилково задовольнив позов про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних за період з серпня 2016 року по 01 лютого 2024 року. З врахуванням викладеного, рішення Богунського районного суду м. Житомира від 13 січня 2025 року підлягає зміні шляхом зменшення розміру стягнутих з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3% річних з 30 805,56 грн. до 22 945,97 грн. та інфляційних втрат з 129 061,37 грн. до 77 217,15 грн. Також є безпідставними доводи апелянта щодо неможливості нарахування інфляційних втрат у зв`язку з визначенням сторонами у договорі позики еквіваленту у іноземній валюті, оскільки заочним рішенням Корольовського районного суду м.Житомира від 23 червня 2016 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг в сумі 145 790,00 грн. та судовий збір 1458,00 грн., виконавчий лист в даній справі виданий щодо стягнення з відповідача сум 145 790,00 грн. та 1 458,00 грн., тобто грошових коштів виключно в національній валюті, а відтак нарахування інфляційних втрат у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання є правомірним. Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо застосування до даного позову наслідків спливу позовної давності, враховуючи наступне. Так, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом. Частина четверта статті 267 ЦК України визначає, що поза межами позовної давності вимоги задовольнятися не можуть, і сплив цього строку є підставою для відмови у позові. Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені)- тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила(частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті). Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, а в силу частини третьої цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності суд застосовує незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, може з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу. При цьому, якщо виконання зобов`язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу. Судом першої інстанції вірно враховано, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався та діяв й на час ухвалення оскаржуваного рішення суду. Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»). 02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Тобто, строк позовної давності, в силу пункту 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, продовжено на строк дії карантину. У постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі 679/1136/21 зазначено, що: «У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)». Виходячи із взаємозв`язку норм права, які були прийняті органом законодавчої влади в Україні під час дії карантину, введеного Урядом України у зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), цілей, з метою яких ці норми впроваджені, а також з метою недопущення безпідставного звуження прав учасників цивільних правовідносин, пункт 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦК України щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, підлягає застосуванню і у тому випадку, коли тривалість строку позовної давності, визначена законом. Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 23 червня 2016 року, яке є підставою позову в даній справі, набрало законної сили ще 02 серпня 2016 року. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (ч. 1, 2 ст. 264 ЦК України). Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується(частина третя вказаної статті). З листа № 17898 від 25.01.2024 Богунського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), який був наданий самим відповідачем, вбачається, що ОСОБА_2 здійснювалось погашення заборгованості за рішенням суду: 14.07.2017 в сумі 9187,30 грн.; 24.10.2017 в сумі 147,64 грн.; 06.12.2017 в сумі 454,55 грн.; 07.02.2018 в сумі 909,10 грн.; 10.04.2018 в сумі 1469,05 грн. Отже, відповідачем вчинялись дії, що свідчить про визнання ним свого боргу або іншого обов`язку, що стало наслідком перериванням перебігу позовної давності. Отже, з 11.04.2018 перебіг позовної давності розпочався заново. Відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19», із подальшими змінами, на усій території України установлено карантин з 12.03.2020 року до 31.07.2020 року, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392, враховуючи зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2020 року №

500. Дію карантину, встановленого цією постановою, продовжено з 1.08 до 19.12.2020 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 року № 641, враховуючи зміни, внесені постановами Кабінету Міністрів України від 26.08.2020 року № 760, від 13.10.2020 року № 956, від 9.12.2020 року № 1236. В подальшому, дію карантину, встановленого цією постановою, продовжено з 19.12.2020 року до 31.08 №1236, враховуючи зміни, внесені постановами Кабінету Міністрів України від 17.02.2021 року № 104, від 21.04.2021 року № 405, від 16.06.2021 року № 611, від 11.08. 2021 року № 855, від 22.09. 2021 року № 981, від 15.12.2021 року № 1336, від 23.02.2022 року № 229, від 27.05.2022 року №

630. Отже, оскільки сплив строку позовної давності щодо решти періоду заборгованості припадає на час дії карантину, який продовжено в Україні до 30.06.2023, тому на цю заборгованість поширюються приписи ст. 12 «Прикінцевих та перехідних положень» до ЦК України в частині продовження строку позовної давності на весь час дії карантину. Карантин в Україні безперервно встановлено з 12.03.2020 до 30.06.2023 року. Тому відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин строків позовної давності. Щодо витрат на правову допомогу в суді першої інстанції, колегія апеляційного суду зазначає наступне. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Згідно з частинами першою-шостою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - ЄСПЛ) на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права. Визначаючи суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року в справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року в справі «Гімайдуліна і інші проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року в справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року в справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Встановлено, що 22 січня 2024 року адвокатом Давиденком В.В. видано ордер серії АМ №1076636 про надання правової допомоги ОСОБА_2 в Житомирському районному суді Житомирської області. Згідно Договору №22/01/24 про надання правничої допомоги від 22 січня 2024 року, укладеного між адвокатом Давиденком В.В. та ОСОБА_2 , серед іншого сторони погодили визначити фіксований розмір гонорару адвоката - 10 000, 00 грн. Відповідно до акту прийому - передачі наданих послуг від 05.02.2024 року адвокатом Давиденком В.В. надано послуги наступного характеру: правова консультація з питання нарахування інфляційних втрат та 3% річних на заборгованість клієнта; вивчення матеріалів судової справи №296/2817/16-ц та справи №295/14555/23; формування правової позиції клієнта у справі, правовий аналіз актуальної судової практики Верховного Суду щодо спірних правовідносин; адвокатський запит до Богунського ВДВС у м. Житомирі щодо розміру заборгованості клієнта; розрахунок інфляційних втрат і 3% річних; написання та подання відзиву на позовну заяву; послуги АТ «Укрпошта». Разом з тим, оцінюючи обґрунтованість понесених позивачем витрат на правову допомогу, враховуючи складність справи, час, необхідний для вчинення дій та надання послуг, зазначених у Договорі №22/01/24 про надання правничої допомоги від 22 січня 2024 року, акту прийому - передачі наданих послуг від 05.02.2024 року, часткове задоволених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку про те, що справедливим буде стягнення витрат, понесених на надання професійної правничої допомоги у сумі 3 700,00 грн. Приведені в апеляційній скарзі інші доводи зводяться до тлумачення діючого законодавства, незгоди з рішенням суду, переоцінки висновків рішення суду та не спростовують правильність рішення суду першої інстанції. Відповідно до положень ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд , у х в а л и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , інтереси якого представляє адвокат Давиденко Віктор Віталійович, задовольнити частково. Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 13 січня 2025 року змінити, зменшивши розмір стягнутих з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3% річних з 30 805,56 грн. до 22 945,97 грн. та інфляційних втрат з 129 061,37 грн. до 77 217,15 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 3 700,00 грн. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 10 жовтня 2025 року. Головуючий Судді