Постанова Одеський апеляційний суд № 495/1570/23

Номер провадження: 22-ц/813/3988/24 Справа № 495/1570/23 Головуючий у першій інстанції Луняченко В.О. Доповідач Дришлюк А. І. Категорія: 27 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24.10.2024 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Дришлюка А.І., суддів Громіка Р.Д., Драгомерецького М.М., при секретарі судового засідання Нечитайло А.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Попової Олени Анатоліївни на рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 листопада 2023 року в цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних витрат та 3% річних у зв`язку із невиконанням грошового зобов`язання, ВСТАНОВИВ: 15 лютого 2023 року до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області звернулися АТ «Сенс Банк» із позовом до ОСОБА_1 про стягнення за період часу з березня 2019 року по грудень 2022 року, в порядку ст. 625 ЦК України, грошових коштів у загальному розмірі 1 303 504,33 грн, які складаються із 3% річних у сумі 248 207,45 грн, та інфляційних витрат у сумі 1 055 296,87 грн (а.с. 1-4). 05 квітня 2023 року ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області справу передано за підсудністю до Київського районного суду м. Одеси (а.с. 60-61). 29 листопада 2023 року рішенням Київського районного суду м. Одеси вирішено позовні вимоги АТ «Сенс Банк» задовольнити частково; стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» інфляційні витрати у розмірі 546 867, 98 грн та 3% річних на суму 193 307,79 грн, а всього стягнути 740 175 гривень 77 копійок та судові витрати у вигляді сплаченого судового збору, пропорційно розміру задоволених вимог, у сумі 11 102,64 грн (а.с. 142-145). 08 січня 2024 року засобами служби кур`єрської доставки представник ОСОБА_1 адвокат Попова Олена Анатоліївна направила до Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2023 року. Представник апелянта не погоджується із оскаржуваним рішенням, вважає його незаконним, необґрунтованим та ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Так, представник апелянта зазначає, що у суду першої інстанції були відсутні підстави для стягнення 3% річних та інфляційних втрат, оскільки вони нараховані на задавнену вимогу. Представник апелянта звертає увагу також на те, що банком у рамках розгляду справи №520/5803/15-ц було заявлено вимоги до ОСОБА_1 як до майнового поручителя про звернення стягнення на предмет іпотеки, з позовними вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором банк до позичальника не звертався. Також, представник апелянта зауважила, що позивач не надав в розпорядження суду жодних належних та допустимих доказів в обґрунтування вимог, зокрема, щодо того чи пред`являлося вказане рішення суду до виконання та які дії вчинялися позивачем з метою виконання рішення суду та стягнення боргу. При цьому, представник апелянта зазначила, що досі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно власником квартири, що є предметом іпотеки, є АТ «Альфа-Банк». Крім того, представник апелянта вважає, що суд першої інстанції неправомірно відхилив доводи відповідача про відсутність підстав для нарахування 3% річних та інфляційних втрат, у зв`язку з прощенням (анулюванням) банком заборгованості за кредитним договором. Тому, з огляду на викладене в апеляційній скарзі, представник апелянта просить скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 листопада 2023 року та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, а також стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати (а.с. 146-162). Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив. З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 10, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці та тимчасово відряджені до Одеського апеляційного суду), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило затягування розгляду справи по незалежним від суду причинам. В судовому засіданні апелянт та його представник ОСОБА_2 підтримали апеляційну скаргу. Представник відповідача 24.10.2024 подав клопотання про розгляд справи за відсутністю представника. В судове засідання 24.10.2024 не з`явився. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта та його представника, дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що в рішенні суду про звернення стягнення на предмет іпотеки від 01.12.2015 у справі №520/5803/15-ц було визначено розмір заборгованості по кредитному договору № 800003826 від 14.05.2008 у загальному розмірі 2 783 176, 04 грн, що є підставою для суду вважати наявність у позивача права на звернення стягнення компенсаційних виплат, визначених у ч. 2 ст. 625 ЦК України за порушення грошового зобов`язання. Позивач не змінював позовні вимоги стосовно строку позовної давності більш ніж заявлені у позові три роки, тому питання застосування додаткового строку з 2017 року, який продовжено на період карантину, виходить за межі позовних вимог, і може бути прийнято судом лише при наявності прийнятої судом заяви про збільшення позовних вимог, що у даному випадку відсутнє. Тому суд вирішив задовольнити позовні вимоги за період часу, визначеному позивачем з лютого 2019 року по 23.02.2022 на загальну суму 740 175,77 грн, складовими якої є інфляційні витрати у розмірі 546 867, 98 грн та 3% річних на суму 193 307,79 грн. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п.п. 1,4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За ч. 2 цієї статті неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Фактичні обставини справи Як вбачається з матеріалів справи та правильно було встановлено судом першої інстанції 14 травня 2008 року між ОСОБА_1 та ЗАТ «Альфа-Банк», назву якого у подальшому змінено на Акціонерне товариство «Альфа-Банк», а потім АТ «Сенс Банк», укладено кредитний договір № 800003826, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 80 000 дол. США. Кредитний договір був забезпечений іпотечним договором № 800003826-И від 14 травня 2008 року, укладеним між тими ж сторонами (а.с. 6-9). Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 01.12.2015 у справі №520/5803/15-ц були задоволені вимоги ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 та суд вирішив у рахунок погашення заборгованості по кредитному договору № 800003826 від 14.05.2008 у загальному розмірі 2 783 176, 04 грн, яка складається з суми заборгованості за кредитом - 1 883 433,97 грн, суми заборгованості за відсотками - 289 393,15 грн та пені - 610 348,92 грн, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру, що складається із 2-х кімнат, загальною площею 50,4 кв.м. та житловою площею 26,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом проведення прилюдних торгів згідно ЗУ «Про виконавче провадження», за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінювання майна під час проведення виконавчих дій. При цьому, суд вирішив виконання рішення суду у частині звернення стягнення на предмет іпотеки призупинити до закінчення дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03 червня 2014 року (а.с. 13-19). Вказане заочне рішення набрало законної сили 30.06.2016 та в подальшому не оскаржувалось. 21.05.2018 АТ «Альфа-банк» надіслало на адресу ОСОБА_1 повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням (а.с. 93). Згідно довідки № 775 від 26.12.2019 ОСОБА_1 було прощено (анульовано) залишок заборгованості у розмірі 1 884 232,70 грн, який залишився після звернення стягнення не предмет іпотеки (а.с. 94). 13.09.2019 на підставі рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг» Манюти Сергія Васильовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 48726443 від 17.09.2019 було зареєстровано за АТ «Альфа-Банк» право власності на предмет іпотеки, а саме на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з тим, рішенням Київського районного суду м. Одеси від 31.07.2020 у справі № 947/26419/19 було задоволено позов ОСОБА_1 та визнано протиправним і скасовано рішення про державну реєстрації права власності на іпотечне майно за АТ «Альфа-Банк» в зв`язку з поширенням дії мораторію на вказане іпотечне майно. Рішення набрало законної сили 07.09.2020 та в подальшому не оскаржувалось (а.с. 123-126, 127-128). Нормативно-правове регулювання та оцінка апеляційного суду Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання повинне виконуватися належним чином у відповідності з умовами договору. Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо в зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк. Згідно з ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Зобов`язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК). Такі підстави, зокрема, зазначені у статтях 599-601, 604-609 ЦК. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК, оскільки зобов`язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК (п. 17 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 12 від 30.03.2012 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин»). Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання (постанова ВП ВС від 19.06.2019 у справі № 703/2718/16-ц). Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова ВП ВС від 18.03.2020 у справі № 902/417/18). При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність (постанова ВП ВС від 05.04.2023 в справі № 910/4518/16. Отже, проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання (постанова ВП ВС від 04.02.2020 в справі № 912/1120/16). В контексті вище наведеного, апеляційний суд дійшов висновку, що підставою для застосування положень ст. 625 ЦК України є встановлення: наявності обов`язку боржника; невиконання цього обов`язку впродовж певного періоду часу; вини особи, що призвело до невиконання або неналежного виконання зобов`язання (тобто, протиправність невиконання). Одночасно, апеляційний суд зауважує, що поняття «ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням» варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини (непереборної сили, події тощо) (лист Верховного Суду України від 01.02.2013 року «Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України»). За обставинами даної справи, кредитор на власний розсуд розпорядився своїми правами та звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки. Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 01.12.2015 у справі № 520/5803/15-ц вирішено звернути стягнення на предмет іпотеки в зв`язку з заборгованістю ОСОБА_1 , яка виникла в зв`язку з невиконанням зобов`язань за кредитним договором № 800003826 від 14.05.2008. Виконання рішення було призупинене до закінчення дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03 червня 2014 року. В подальшому, кредитор звернувся до державного реєстратора з метою зареєструвати за собою право власності на предмет іпотеки та 13.09.2019 державний реєстратор прийняв відповідне рішення. Однак, вказане рішення було скасоване рішенням суду від 31.07.2020, оскільки на предмет іпотеки поширювалась дія ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» втратив чинність в вересні 2021. Разом з тим, відомості щодо виконання заочного рішення від 01.12.2015 про звернення стягнення на предмет іпотеки у встановленому законом порядку шляхом звернення до державної виконавчої служби чи приватного виконавця в матеріалах справи відсутні та сторонами до суду не подавалися. Так само, в матеріалах справи відсутні докази щодо позасудового стягнення на предмет іпотеки шляхом звернення до уповноваженого суб`єкта. Отже, за таких обставин, з врахуванням дії мораторію та його скасування лише в вересні 2021 року, особливості спірних правовідносин (звернення стягнення на житло боржника) та категорії даного спору, оскільки докази наявності вини в діях відповідача щодо невиконання рішення суду від 01.12.2015 про звернення стягнення на предмет іпотеки позивач до суду не надав, а відповідні обставини в процесі розгляду справи за наявних матеріалів справи не встановлені, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості на підставі ст. 625 ЦК України. Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. За ч.ч. 2-3 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Змагальність цивільного процесу передбачає активну процесуальну позицію сторін в справі та, відповідно, покладає обов`язки на учасників подавати докази, клопотання, заяви, вчиняти відповідні процесуальні дії з метою доведення власної позиції та спростування позиції опонента. Роль суду за концепцією змагального процесу полягає у балансуванні інтересів сторін, сприянні в реалізації процесуальних прав та обов`язків учасників справи тощо. При цьому суд наділяється активною процесуальною позицією лише в деяких виключних випадках з огляду на характер та предмет спору. В інших випадках за загальним правилом саме на сторони покладається обов`язок вчинення процесуальних дій з метою доведення відповідної позиції. Враховуючи наведене, апеляційний суд частково задовольняє апеляційну скаргу та скасовує оскаржуване рішення суду першої інстанції. Доводи апелянта щодо застосування положень ст. 625 ЦК України на задавнену вимогу не знайшли свого підтвердження, оскільки в даній справі заочним рішенням суду від 01.12.2015 вирішено звернути стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості у відповідному розмірі, а виконання рішення було призупинене до закінчення дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Закон втратив чинність в вересні 2021 року. Тому апеляційний суд відхиляє відповідні доводи апелянта. При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що заочним рішенням від 01.12.2015 був визначений загальний розмір заборгованості боржника (до якого увійшла заборгованість за кредитом, відсотками та пенею), відповідно цей розмір є сумою основного боргу та базою для застосування ст. 625 ЦК України. Також, заочним рішенням від 01.12.2015 встановлений розмір заборгованості в гривні, що спростовує доводи апелянта про неможливість стягнення інфляційних втрат. Інші доводи апеляційної скарги не впливають на правову природу спірних правовідносин та, в контексті вище наданої оцінки апеляційним судом, на вирішення спору по суті. Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною. Більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»). Таким чином, оскільки доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження, а суд першої інстанції не в повній мірі встановив обставини, які мають значення для справи та дав помилкову оцінку спірним правовідносинам, апеляційний суд на підставі ст. 376 ЦПК України, скасовує оскаржуване рішення та ухвалює нове про відмову в задоволенні позовних вимог. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Попової Олени Анатоліївни задовольнити частково. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 листопада 2023 року скасувати, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк М.М. Драгомерецький Р.Д. Громік Повний текст цієї постанови складений 05 листопада 2024 року. Суддя Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк