Постанова 4824 № 753/3428/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №753/3428/19 Головуючий у І інстанції - Коренюк А.М. апеляційне провадження №22-ц/824/455/2022 Доповідач у ІІ інстанції - Гуль В.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 травня 2022 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Гуля В.В., суддів Суханової Є.М.,Матвієнко Ю.О., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 14 січня 2020 року у справі за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Простір» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих на суму заборгованості,- встановив: Позивач в особі ОСББ «Простір» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, посилаючи на те, що відповідач є власником/мешканцем квартири АДРЕСА_1 , отримує житлово-комунальні послуги, при цьому не виконує зобов`язання по їх оплаті, чим спричинив позивачу, який є балансоутримувачем даного будинку, матеріальні збитки у вигляді недоотримання у повному обсязі плати за житлово-комунальні послуги, загальна сума заборгованості якої за період з квітня 2018 року по грудень 2018 року становить 35 124 грн. 37 коп. Окрім того, ним ставиться вимога про стягнення 916 грн. 66 коп. - індексу інфляції та 383 грн. 48 коп. - трьох відсотків річних, нарахованих на суму заборгованості, а всього - 36 424 грн. 51 коп. Заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 14 січня 2020 рокупозов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 , ідентифікаційний код платника податків - НОМЕР_1 , на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Простір», код ЄДРПОУ - 32488759, 36 424 грн. 51 коп. - заборгованості за надані житлово-комунальні послуги з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих на суму заборгованості, 1 921 грн. 00 коп. - судового збору, 2 500 грн. 00 коп. - витрат на правову допомогу, а всього - 40 845 (сорок тисяч вісімсот сорок п`ять) грн. 51 (п`ятдесят одна) коп. Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати. В обгрунтування апеляційної скарги зазначає, що позовна заява, розрахунок доданий до неї подані і підписані неуповноваженою особою, оскільки на час звернення до суду з позовом довіреність видана на ім`я ОСОБА_2 була не чинна і суд мав би застосувати вимоги ст. 175,177, 185 ЦПК України. Вказує, що справу було розглянуто з численними порушеннями норм ЦПК України, зокрема суд прешої інстанції не повинен був ухвалювати заочне рішення, так як від неї було надано клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з хворобою, що є поважною причиною неявки в судове засідання . Вказує, що у зв`язку з хворобою не могла подати відзив на позовну заяву і просила суд перенести судове засідання з метою надати суду свої пояснення і надати спростовуюч і позовн і вимоги, документи. Окрім іншого вказує, що була позбавлена можливості долучити до матеріалів справи платіжні доручення про оплату житлово-комунальних послуг, які сплатила на користь позивача, а саме платіж від 19.02.2019 року на суму 14 000 грн, платіж від 19.02.2019 року на суму 14 000 грн., платіж від 19.02.2019 року на суму 12 531.01 грн., платіж від 27.09.2019 року на суму 10 000 грн.,. Окрім іншого апелянт звертає увагу суду на те, що у нього з відповідачем відсутні укладені цивільно-правові договори на надання послуг. Враховуючи викладене та факт її хвороби і факт повідомлення про неможливість бути присутньою на засіданні, та заперечення проти такого вирішення справи, суд повинен був відкласти розгляд справи відповідно до ч.4 ст.279 ЦПК України і не мав права згідно ст.280 ЦПК України приймати заочне рішення. Посилаючись на викладене ОСОБА_1 просила скасувати заочне рішення, а позовну заяву залишити без розгляду. Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в обгрунування якого зазаначається, що сам факт відсутності підписаного договору про надання комунальних послуг не може бути підставою для звільнення від сплати послуг у повному обсязі. Вказують, що стосовно наданих до апеляційної скарги квитанцій про сплату комунальних послуг, то з даних платіжних документів жодним чином не вбачається, що відповідач оплачувала заборгованість саме за той період, який був предметом спору в суді першої інстанції, а саме травень 2016 року-березень 2018 року. Більш того, в реквізитах квитанції період оплати вказано 01.02.2019-28.02.2019 року, що виходить за межі спірного періода. Враховуючи викладене просили апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч.1. ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню враховуючи наступне. Судом встановлено, що відповідач є власником/мешканцем квартири АДРЕСА_1 , отримує житлово-комунальні послуги, при цьому не виконує зобов`язання по їх оплаті, чим спричинив позивачу, який є балансоутримувачем даного будинку, матеріальні збитки у вигляді недоотримання у повному обсязі плати за житлово-комунальні послуги, загальна сума заборгованості якої за період з квітня 2018 року по грудень 2018 року становить 35 124 грн. 37 коп. Положення ст.ст. 66-68 ЖК України, ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» і положення підзаконних актів у сфері житлово-комунальних послуг покладають на користувачів житла (власників) обов`язок щомісяця вносити плату за житлово-комунальні послуги (теплопостачання, газ, водопостачання, каналізація тощо) та витрати на утримання будинку (житла) та прибудинкової території пропорційно до займаної площі. У своїй діяльності ОСББ керується Законом України «Про обєднання співвласників багатоквартирного будинку», відповідно до якого позивач взяв на себе зобов`язання обслуговувати та проводити поточний ремонт житлового будинку та прибудинкової території, надавати інші послуги, а відповідач - своєчасно сплачувати зазначені послуги у строки та на умовах, передбачених законом. Відповідно до ч.3 ст. 17 вищезазначеного закону ОСББ вправі вимагати своєчасної та у повному обсязі сплати всіх встановлених цим Законом та статутом об`єднання платежів, зборів і внесків від власників приміщень, а також відрахувань до резервного і ремонтних фондів. Відмова від укладення договору, від оплати рахунків або несплати рахунків не допускається. Такі дії є порушенням прав інших членів об`єднання і підставою для звернення до суду про стягнення заборгованості із плати по відповідних рахунках у примусовому порядку (ч.8 ст.22 Закону України «Про об`днання співвласників багатоквартирного будинку»). Власники несуть відповідальність, відповідно до ч.9 ст.22 вказаного Закону, за своєчасність здійснення платежів на рахунок управителя незалежно від використання приміщень особисто чи надання належних їм приміщень в оренду, якщо інше не передбачено договором. Відповідно до п.7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 572 від 08.10.1992 року, власник та наймач квартири зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, визначені законом або договором. За період проживання відповідача у вказаній квартирі позивачем, як обслуговуючою організацією, в указаний період щоденно надавались вказані житлово-комунальні послуги. Відповідач щомісяця отримував від позивача рахунки на їх оплату із зазначенням суми, однак платежі здійснювалися не регулярно, що призвело до утворення заборгованості за вказаний період. Відповідно до ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до ст.162 ЖК України плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України). Окрім того, позивачем ставиться вимога про стягнення 916 грн. 66 коп. - індексу інфляції та 383 грн. 48 коп. - трьох відсотків річних, нарахованих на суму заборгованості, а всього - 36 424 грн. 51 коп. (а.с. 5, 6), яка підлягає задоволенню із таких правових підстав. Так, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу встановленого інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Враховуючи викладене судом першої інстанції зроблено вірний висновок про задоволення позовних вимог як обгрнутованих. Щодо доводів апеляційної скарги проте, що між сторонами не укладено договору про надання послуг апеляційний суд зазначає наступне. Так, необхідність укладення договору про надання житлово-комунальних послуг передбачена законом і його укладення визначено як обов`язок, а не право сторін, і відмова споживача від укладення договору у такому разі суперечить вимогам ч.3 ст. ст. 627, 630 ЦК України, ст.ст. 19, 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Разом із тим за змістом наведених норм закону споживач зобов`язаний оплатити житлово-комунальні послуги, якщо він фактично користується ними, відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі, що й відповідає спірним правовідносинам. Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 10 жовтня 2012 року у справі 6-110цс12. Відповідач отримував надані послуги, що підтверджується періодичною оплатою їх. Доводи апеляційної скарги, що позов подано особою яка не мала на це повноважень спростовуються матеріалами справи, а саме довіреністю наданою головою правління ОСОБА_3 на імя ОСОБА_2 , яка дійсна до 31.12.2019 року та договором про надання правничої (правової) допомоги від 25.01.2019 року. Що стосується наданих відповідачем квитанцій про сплату комунальних послуг, то з них жодним чином не вбачається , що відповідач оплачувала заборгованість саме за той період , який був предметом спору в суді, а саме за травень 2016 року-березень 2018 року. Окрім того в реквізитах квитанції призначення платежу зазначено комунальні послуги кв.160 сплата боргу ОСОБА_1 о/р 160, однак в призначенні платежу жодним чином не вказано, що сплата боргу саме за період з травня 2016 року по березень 2018 рік, тобто спір за спірний період, який є предметом розгляду справи. При цьому посилання апелянта на ст.288 ЦПК України як підставу для скасування рішення для апеляційної інстанції значення не маєють. Судом надана правова оцінка доводам апеляційної скарги, та вважає, що останні не заслуговують на увагу, оскільки докази не спростування позовних вимог та законності рішення суду першої інстанції не надані, тому такі заперечення не можуть бути прийняті судом та покладені в основу рішення як такі, що спростовуються доказами, наданими позивачем по справі. Інші доводи апеляційної скарги не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини. Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006). Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги позивача є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню; обставини, що спростовують позовні вимоги, судом не встановлені. Відповідно до пункту першого частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 375 ЦПК України). Керуючись ст.ст.7,367,369,374,376,381,382,389 ЦПК України, суд, - постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 14 січня 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч.3 ст.389 ЦПК України. Суддя-доповідач В.В. Гуль Судді Є.М. Суханова Ю.О. Матвієнко