Постанова 4815 № 569/11594/20

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 26 травня 2022 року м. Рівне Справа № 569/11594/20 Провадження № 22-ц/4815/466/22 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Гордійчук С.О., суддів: Ковальчук Н.М., Шимківа С.С., секретар судового засідання: Ковальчук Л.В. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідач: ОСОБА_2 , розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 23 листопада 2021 року, ухвалене в складі судді Галінської В.В., повний текст якого складено 26 листопада 2021 року у справі № 569/11594/20, в с т а н о в и в : У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що з 03 вересня 1999 року по 13 листопада 2017 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , під час якого ними набуто у власність квартиру АДРЕСА_1 . Вказував, що відповідачка не погоджується поділити спірну квартиру у добровільному порядку. Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд визнати за ним право власності на 1/2 частину квартири. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 23 листопада 2021 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . Вирішено питання щодо розподілу витрат по сплаті судового збору. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що придбання спірної квартири відбулося в період шлюбу та спільного проживання сторін, тому спірна квартира належить сторонам на праві спільної сумісної власності, а їхні частки є рівними. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення яким відмовити в задоволені позовних вимог. Зазначає, що договір купівлі-продажу квартири був удаваним, оскільки жодні кошти за спірну квартиру ніколи не сплачувалися. Покликається на те, квартира була їй подарована на весілля її сім`єю. У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує доводи останньої просить рішення суду залишити без зміни, а апеляційну скаргу без задоволення. Перед початком судового засідання ОСОБА_2 заявлено клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку неможливістю прибути в судове засідання через введений на території України військового стану та перебуванням за межами країни. Перебування учасника справи в іншому місці не перешкоджає проведенню засідання в режимі відеоконференції. Доказів загрози життю відповідача за місцем її знаходження та неможливості взяти участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції за допомогою сервісу "EasyCon" не надано, тому колегія суддів вважає необхідним у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи відмовити. Крім тото, основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є достатньою підставою для відкладення розгляду справи. Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Апеляційна скарга підлягає не до задоволення з таких підстав. Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам судове рішення відповідає. Установлено, що з 03 вересня 1999 року сторони перебували в шлюбі в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 13 листопада 2017 року. Відповідно до свідоцтва про зміну імені від 04 грудня 2018 року серії НОМЕР_1 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 змінила ім`я на « ОСОБА_2 ». В період шлюбу відповідачем придбано квартиру, яка знаходиться в АДРЕСА_2 , що стверджується договором купівлі-продажу від 24 квітня 2000 року. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України). Відповідно до статті 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України (у редакції, чинній на час придбання спірної квартири) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. Згідно із частиною першою статті 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. При тому, що не має значення, за ким зареєстровано таке майно, оскільки спільна сумісна власність розповсюджується на майно і у тому випадку, коли право власності на нього зареєстровано лише за одним з подружжя. Тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Подібні за змістом висновки викладені, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Відповідно до статті 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України). Визнаючи право особистої приватної власності одного з подружжя на майно, суд повинен установити той факт, що джерелом його набуття були особисті кошти цієї особи. Такі обставини підлягають доведенню. Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Під час розгляду справи відповідач вказувала, що спірна квартира їй була подарована батьками, а договір купівлі-продажу квартири був удаваним, оскільки жодні кошти за спірну квартиру ніколи не сплачувалися, разом із тим, з урахуванням положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували вказані твердження відповідача. Із позовом про визнання удаваним договору-купівлі продажу квартири від 24 квітня 2000 року ОСОБА_2 не зверталася, договір є дійсним. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_2 не було спростовано презумпцію спільності майна подружжя. Вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наданим сторонами доказам, встановивши, що спірна квартира набута сторонами за час шлюбу і презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, ОСОБА_2 не спростована, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про визнання об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1 та її поділ між колишнім подружжям в рівних частках шляхом визнання за позивачем права власності на 1/2 частину спірної квартири. Судом правильно встановлені фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримана процедура розгляду, передбачена ЦПК України, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду. Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанцій ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права та фактично зводяться до переоцінки доказів наданої судом першої інстанції без посилення на обставини, які не були враховані при вирішенні справи. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Витрати, за подання апеляційної скарги слід віднести за рахунок відповідача. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 23 листопада 2021 року залишити без зміни. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 26 травня 2022 року. Головуючий : Гордійчук С.О. Судді : Ковальчук Н.М. Шимків С.С.