Постанова Рівненський апеляційний суд № 569/13960/20

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 28 квітня 2022 року м. Рівне Справа № 569/13960/20 Провадження № 22-ц/4815/266/22 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий : Боймиструк С.В., судді: Гордійчук С.О., Шимків С.С., секретар судового засідання: Ковальчук Л.В., з участю: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 24 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання особистою приватною власністю дружини, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 в якому зазначає, що з 19 липня 2011 року по листопад 2020 року перебував в шлюбі з ОСОБА_4 31 серпня 2016 року за спільні кошти подружжя придбали квартиру, загальною площею 70,1 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , яку просить суд визнати спільною сумісною власністю подружжя та за кожним з них право власності на 1/2 частку квартири, припинивши право спільної сумісної власності. ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 , в якому просить суд визнати квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 70,1 кв.м житловою площею 39,3 кв.м реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 595529256101 її особистою власністю. В обґрунтування зустрічного позову зазначала, що спірну квартиру придбала за власні кошти і кошти її мами. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 24 вересня 2021 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя задоволено. Визнано квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 70.1 кв.м, житловою площею 39.3 кв.м, спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Визнано за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_2 загальною площею 70.1 кв.м, житловою площею 39.3 кв.м. Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_2 загальною площею 70.1 кв.м, житловою площею 39.3 кв.м. Припинено право спільної сумісної власності квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 70.1 кв.м, житловою площею 39.3 кв.м, за ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Відмовлено в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання квартири особистою приватною власністю дружини. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що рішення є незаконним та необґрунтованим. Вказує, що сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя. Застосовуючи норму статті 60 СК України суд повинен враховувати час набуття майна та кошти за які таке майно було набуте (джерело набуття). У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі дослідив докази, що спрямовані на спростування презумпції спільності майна та які підтверджують походження коштів, що були витрачені кожним з подружжя для придбання спірної квартири. Суд помилково прийшов до висновку, що кошти, які були вкладені ОСОБА_3 витрачені на придбання саме спірної квартири. Також вказує, що при вирішенні спору про поділ майна, суд не врахував ту обставину, що за спірним майном зареєстровані та проживають малолітні діти та наявна заборгованість по аліментах, що є підставою для відступлення від засад рівності часток майна подружжя. У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_3 спростовує доводи апеляційної скарги, просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився і причини його неявки визнані неповажними. Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За результатами апеляційного розгляду колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. З матеріалів справи вбачається, що 19 липня 2011 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану Острозького районного управління юстиції у Рівненській області, (актовий запис №73), який розірвано рішенням Рівненського міського суду від 26 жовтня 2020 року (а.с.3,148). Від шлюбу сторони мають дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.4,5). Спірна кв. АДРЕСА_2 була придбана ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу №1505 від 31 серпня 2016 року посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Піддубною Л.П.. В п. 9 даного договору зазначено, що Покупець стверджує, що грошові кошти, які витрачаються на придбання вищевказаної квартири є спільною сумісною власністю з чоловіком ОСОБА_3 . Придбана квартира також буде об`єктом права спільної сумісної власності як така, що набувається за час шлюбу; цей договір укладається в інтересах сім`ї з ціною та на умовах, вигідних для подружжя, про що вказано окремою заявою, справжність підпису на якій засвідчено 29.07.2016 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Киселюк О.В. за р.№1698, і яка залишається на зберіганні в справа нотаріуса (а.с.45,46). Умови вказані в п.9 є дійсними, не оспорювались ні в даному, ні в інших провадженнях. Згідно зі ст.ст. 60, 61, 63 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Відповідно до ст.ст. 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Шлюбного договору чи іншої домовленості між сторонами з приводу часток у квартирі не існувало. Спростування правового режиму спільного сумісного майна на квартиру, можливо лише за умови доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, при цьому тягар доказування покладається на того з подружжя, який її спростовує. Посилання апелянта на договори купівлі-продажу квартир АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 , як джерело походження її особистих коштів, не заслуговують на увагу та в силу наведених норм закону не породжують у неї виникнення особистого приватного права на всю (100%) квартиру АДРЕСА_2 , оскільки вона придбана в шлюбі та її статус, як спільного майна подружжя, визначений в самому договорі купівлі-продажу квартири. Доводи апелянта, що стосуються відсутності доходів у ОСОБА_3 не є визначальними та не виключають можливості отримання неофіційного заробітку. Отже, презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу у даному випадку не спростована. Подана апелянтом до справи та зареєстрована канцелярію суду 28 квітня 2022 року, копія рішення Рівненського міського суду від 11 лютого 2022 року в справі № 569/14194/21, яке не набрало законної сили, про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_7 14 000 доларів США позичених на купівлю спірної квартири, не може бути прийнята колегією суддів як доказ, оскільки воно апріорі не було предметом дослідження судом першої інстанції, а законність рішення в даній справі, переглядається на час його ухвалення, тобто 24 вересня 2021 року. Посилання апелянта, що при поділі спірної квартири невраховані інтереси дітей, які проживають з нею не заслуговують на увагу. Зустрічний позов ОСОБА_1 про реальний поділ квартири в натурі та встановлення порядку користування нею з виділенням їй та дітям конкретних приміщень не заявлявся, тому вирішувати питання про відступлення від ідеальних часток подружжя в спільному майні в місцевого суду не було. Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами, повно, всебічно і об`єктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав правильну правову оцінку і дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог за первісним позовом та про відмову у задоволені зустрічних позовних вимог. Рішення суду першої інстанції винесено з додержанням вимог матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування. Доводи скарги позивача фактично зводяться до незгоди заявника із мотивами судового рішення, які наведені в його обґрунтування а також переоцінки доказів, проте відповідно до вимог ст.89ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 24 вересня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Повний текст постанови складений 28 квітня 2022 року. Головуючий: С.В. Боймиструк Судді: С.О. Гордійчук С.С. Шимків