Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 580/1938/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/1938/21 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Рідзель О.А. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 травня 2022 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Костюк Л.О.; суддів: Кобаля М.І., Степанюка А.Г., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , Черкаської обласної прокуратури на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 26 липня 2021 року (розглянута у порядку спрощеного позовного провадження, м. Черкаси, дата складання повного тексту рішення - відсутня) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Черкаської обласної прокуратури про стягнення матеріальної шкоди, В С Т А Н О В И Л А: У квітні 2021 року, ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до з позовом до Держави Україна в особі Черкаської обласної прокуратури (далі - відповідач), в якому позивач просить стягнути з держави Україна в особі Черкаської обласної прокуратури (далі - відповідач) на її користь матеріальну шкоду у вигляді недоотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу, визначеного ч.3 ст.81 Закону України «Про прокуратуру», завдану положеннями п.26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 01.07.2015 до 27.10.2020 у сумі 1071101,75 грн. Позов мотивовано тим, що в період з 01.07.2015 до 27.10.2020 включно посадовий оклад позивача, розмір якого визначено ст.81 Закону України «Про прокуратуру», у відповідності до п. 26 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу визначався у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. При цьому, Рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6-р(ІІ)2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697 зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Тому позивач вважає, що у відповідності до ч.3 ст.152 Конституції України має право на відшкодування матеріальної шкоди у вигляді недотриманої заробітної плати за вказаний період, розрахованої відповідно до вимог ст.81 Закону України «Про прокуратуру». З урахуванням вищевикладеного, позивач просить задовольнити позовні вимоги. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 26 липня 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Черкаської обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 заробітної плати у вигляді посадового окладу, визначеного ч.3 ст.81 Закону України від 14.10.2014 №1697-VII «Про прокуратуру», за період 27.03.2020 до 27.10.2020. Зобов`язатино Черкаську обласну прокуратуру (18000, м.Черкаси, б-р Шевченка, буд.286, код ЄДРПОУ 02911119) здійснити перерахунок заробітної плати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за період з 27.03.2020 до 27.10.2020 включно, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного ч.3 ст.81 Закону України від 14.10.2014 №1697-VII «Про прокуратуру», та виплатити різницю між належною до сплати та фактично отриманою заробітною платою за період з 27.03.2020 до 27.10.2020 з відрахуванням обов`язкових податків і зборів. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням ОСОБА_1 звернулася до Шостого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції від 26 липня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції допущено порушень норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено незаконне по суті рішення, наполягає на тому, що перерахунку підлягає заробітна плата за заявлений у позові період часу, а саме: з 01.07.2015 по 27.10.2020, зазначає, що судом першої інстанції не вказано конкретної суми коштів, яка підлягає стягненню. Окрім того, позивач звертає увагу, що недоотриману частину заробітної плати вважає збитками, матеріальною шкодою, яка відповідно до частини третьої статті 152 Конституції України підлягає стягненню та відшкодовується державою, тому позицію суду першої інстанції щодо невизнання обставин завдання саме матеріальної шкоди вважає незаконною. У свою чергу Черкаською обласною прокуратурою також подано апеляційну скаргу на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 26 липня 2021 року, у якій відповідач наполягає, що оплата праці позивача з 01.07.2015 по 27.10.2020 відбувалася на підставі положень постанови КМУ №505, що відповідає вимогам чинного законодавства. Окрім того звертає увагу, що позивач наполягає, що заявила позовні вимоги про стягнення матеріальної шкоди, при цьому нею пропущено строк звернення до суду з адміністративним позовом, оскільки про порушене право позивач дізналася 27.03.2020 - після ухвалення Конституційним Судом України рішення у справі №6-р/2020, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) окреме положення пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. До суду позивач звернулася у квітні 2021 року, тобто зі сплином більше ніж року після того, як дізналася про порушене право, а отже з порушенням вимог статті 122 Кодексу адміністративного кодексу України. Посилаючись на такі обставини, відповідач просить задовольнити апеляційну скаргу та залишити позов ОСОБА_1 без розгляду. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2021 року скасовано рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 26 липня 2021 року у справі №580/1938/21. Адміністративний позов залишено без розгляду. Залишаючи адміністративний позов без розгляду, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем пропущено місячний строк звернення до суду, встановлений частиною 5 статті 122 КАС України. Не погоджуючись із постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2021 року, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначене судові рішення та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Касаційна скарга обґрунтована тим, що до спірних правовідносин не застосовується строк позовної давності. Під час розгляду справ про стягнення на користь осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, заробітної плати повинні застосовуватися положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, а не статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України. Постановою Верховного Суду від 03 лютого 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 истопада 2021 року в справі № 580/1938/21 скасувати, а справу № 580/1938/21 направлено до Шостого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду. Скасовуючи постанову Шостого апеляційного адміністративного суду Верховним Судом зазначено, що предметом цього спору є стягнення матеріальної шкоди у вигляді неотриманої частини заробітної плати, яка мала бути нарахована позивачці у 2015-2020 роках, під час її роботи в органах прокуратури впродовж дії пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України, які визнані неконституційними рішенням Конституційного Суду України №6-р/2020 від 26.03.2020. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що про порушення свого права позивачка дізналася, або повинна була дізнатися 27.03.2020, після ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення у справі №6-р/2020. При цьому, суд наголошував на тому, що предметом спору у цій справі є відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної законом, який визнаний неконституційним, а не стягнення з роботодавця на користь позивача заробітної плати через порушення законодавства про оплату праці. Тож норми частини другої статті 233 КЗпП України до спірних правовідносин не застосовуються. Касатор посилається на те, що у спірних правовідносинах підлягає застосуванню частина 2 статті 233 КзпП України, якою передбачено, що у справах про стягнення заробітної плати строк звернення до суду не застосовується. Колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне зазначити про те, що спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України. Водночас вказані положення КАС України не містять норми, які б регулювали порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці. Частиною першою статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. При цьому, частиною другою цієї статті встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Отже, право на заробітну плату не обмежується будь-яким строком щодо судового захисту і такий висновок прямо випливає з указаної норми. Позовні вимоги ОСОБА_1 стосуються стягнення належної їй заробітної плати, які, відповідно до статті 233 КЗпП України, не обмежуються будь-яким строком звернення до суду. Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року у справі № 280/729/19, від 28 жовтня 2021 року в справі № 580/1489/21, і колегія суддів Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від неї. З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про застосування до спірних правовідносин строку звернення до суду, встановленого частиною п`ятою статті 122 КАС України. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів не у повній мірі погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних та приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як встановлено судом першої інстанції, що згідно з даними трудової книжки позивача з 20.10.2014 вона працювала на різних посадах в органах прокуратури. 27.10.2020 позивач звільнена з посади прокурора Черкаської місцевої прокуратури за власним бажанням. Вважаючи, що заробітна плата у період з 01.07.2015 до 27.10.2020 виплачувалась у розмірі меншому, ніж установлено ч.3 ст.81 Закону України «Про прокуратуру», позивач звернулась в суд з даним позовом про стягнення матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої частини заробітної плати. Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне. Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII (далі - Закон №1697-VII). Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.81 Закону №1697-VII заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. На підставі ч.3 ст.81 Закону №1697-VII посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат. Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з коефіцієнтом: 1) прокурора регіональної прокуратури - 1,2; 2) прокурора Генеральної прокуратури України - 1,3. Таким чином, починаючи з 15.07.2015 відбулися поетапні зміни в оплаті праці працівників прокуратури, збільшувались відповідно розміри посадових окладів працівників прокуратури. Відповідно до положень ст.ст. 8, 13 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 №108/95-ВР (далі - Закон №108) умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону. Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом. Частиною 9 ст.81 Закону №1697-VII визначено, що фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, що кореспондується із положеннями ст.ст. 89 і 90 вказаного Закону №1697-VII, відповідно, фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України; функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України; фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період. Згідно ч.1 та ч.2 ст.23 Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 №2456-VI будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом. Відповідно до ч.1 ст.51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах. Законом України від 28.12.2014 №79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» (набрав чинності з 01.01.2015) внесено зміни до Бюджетного кодексу України, розділ VI Прикінцеві та перехідні положення якого доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статті 81 Закону України Про прокуратуру частин шістнадцятої, сімнадцятої, вісімнадцятої статті 86, пунктів 13, 14 розділу XIII Перехідні положення Закону України від 14 жовтня 2014 року «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Тобто, Бюджетним кодексом, як спеціальним законом, який регулює бюджетні відносини, надано повноваження Кабінету Міністрів України визначати розмір та порядок виплати заробітної плати працівників органів прокуратури. Постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (далі - Постанова №505) надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці установлювати працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів та інші виплати. Видатки, пов`язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури. Упорядкування посадових окладів окремих працівників органів прокуратури здійснювати в межах затвердженого фонду оплати праці (пункти 6 Постанови №505). Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №657 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури» (далі - Постанова №657), а саме пунктом 3 додатки 1, 2 і 7 до постанови викладено в такій редакції, зокрема, відповідно до Додатку 7 Схеми посадових окладів працівників місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та прирівняних до них прокуратур визначено посадовий оклад до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 для прокурора прокуратури у розмірі 5660 грн. Підпунктом 1 п.13 Перехідних положень Закону України «Про прокуратуру» (в редакції від 14.10.2014) доручено Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та забезпечити приведення нормативно-правових актів міністерств та інших відповідних центральних органів виконавчої влади України у відповідність із цим Законом. Відповідні дії не були вчинені Кабінетом Міністрів України. Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідач не наділений правом самостійно, без правового врегулювання збільшення видатків Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у розмірі, встановленому Законом України Про прокуратуру, що узгоджується із постановами Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №0640/3667/18 та від 07.05.2020 по справі №802/1179/16-а. Вищенаведені правові норми, станом на час виникнення спірних правовідносин неконституційними не визнавались. Таким чином, у 2015-2019 роках норми і положення Закону №1697-VII щодо заробітної плати прокурора застосовувались в порядку та розмірах, встановлених постановами Кабінетом Міністрів України №505, №657 з дотриманням Закону №79-VIII, а не статтею 81 Закону №1697-VII. Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окреме положення пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Зокрема, пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України передбачено, що положення пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України Про прокуратуру від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Відповідно до ст. 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Законом України від 13.07.2017 №2136-VII «Про Конституційний Суд України» (далі - Закон №2136-VII) передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення (ст.91 Закону № 2136-VII). Згідно із ст.97 Закону №2136-VII суд у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов`язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку. У Рішенні від 30.09.2010 №20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України Про внесення змін до Конституції України від 8 грудня 2004 року №2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Конституційний Суд України вказав, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Враховуючи викладене, колегія суддів звертає увагу на те, що дія окремого положення пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України, згідно рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6-р/2020 втратила чинність 26.03.2020 та відповідно, саме з цього часу положення пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII зі змінами застосуванню відповідачем не підлягають. Тому приходить до висновку, що зазначене рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6-р/2020 не впливає на спірні правовідносини до 26.03.2020, оскільки виникли до його прийняття, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, що кореспондується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 27.10.2020 у справі №826/18228/16, від 23.01.2019 у справі №820/2462/17, від 25.07.2019 у справі №804/3790/17, від 04.06.2020 у справі №818/45/16. Також, звертає увагу позивача, що зазначене рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення даного рішення, у зв`язку з чим, на час виникнення спірних правовідносин, а саме в період з 01.07.2015 до 26.03.2020, положення пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України були чинними та підлягали застосуванню. Відтак, із зазначених вище підстав суд вважає необґрунтованими доводи позивача, що заробітна плата у період з 01.07.2015 до 26.03.2020 нараховувалась у розмірі меншому, ніж установлено законодавством. Щодо правовідносин між сторонами, які виникли після прийняття рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020 про нарахування та виплати заробітної плати у вигляді посадового окладу за період з 27.03.2020 до 27.10.2020, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» від 09 грудня 2015 року№1013 (з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» від 31 травня 2012 року №505) відбулося підвищення розміру посадового окладу за посадою позивача з коефіцієнтом з 01 грудня 2015 року. Також згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №657 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури» внесені зміни, зокрема, до Додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2021 року №505 Схеми посадових окладів працівників Генеральної прокуратури України, яка набрала законної сили 06 вересня 2017 року. Також згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №657 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури» внесені зміни, зокрема, до Додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2021 року №505 Схеми посадових окладів працівників Генеральної прокуратури України, яка набрала законної сили 06 вересня 2017 року. Разом з тим, Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон № 113-ІХ), який набрав чинності 25 вересня 2019 року, запроваджено реформування системи органів прокуратури. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року № 1155 «Про умови оплати праці прокурорів» затверджено посадові оклади прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур (далі - Постанова № 1155). Постановою № 1155 не вносилися зміни про збільшення посадових окладів до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури». Колегія суддів зазначає, що прокурори, зокрема ГПУ, які не були переведені на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора, отримували/отримують заробітну плату відповідно до Постанови №

505. Водночас, ті прокурори, які переведені на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора, отримують заробітну плату згідно з Постановою № 1155 та статті 81 Закону № 1697-VII. Таким чином, на дату звільнення позивача з посади (27.10.2020 року) в системі органів прокуратури відбувалися зміни, супроводжувані, зокрема, (поетапною) атестацією працюючих прокурорів (усіх рівнів) і переведенням їх на посади відповідно до Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур. Зауважимо, що виплата заробітної плати згідно з Постановою № 1155 і статті 81 Закону № 1697-VII пов`язувалася якраз із фактом переведення прокурорів (після їхньої атестації) на посади в «новоутворені»/«оновлені» прокуратури (відповідно до Закону № 113-ІХ). Колегія суддів зазначає, що позивача звільнено з посади прокурора Черкаської місцевої прокуратури та органів прокуратури за власним бажанням заступника прокурора Черкаської області та органів прокуратури на підставі п.9 ч.14 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 30.12.2020 року наказом Генеральної прокуратури №493к від 21.12.2020 року у зв`язку із неуспішним проходженням атестації. Отже, зважаючи на мету стягнення середньої заробітної плати при поновленні на посаді (відповідно до статті 235 КЗпП), тобто компенсувати втрачений заробіток, колегія суддів вважає, що його розрахунок потрібно проводити на основі того посадового окладу (з урахуванням коефіцієнту підвищення, якщо таке було у розрахунковому періоді), який отримував би позивач як прокурор (чи прирівняні до нього за посадою прокурори), будучи на тій посаді, з якої його неправомірно звільнили (тобто в ГПУ, а не в Офісі Генерального прокурора), тобто середня заробітна плата позивача не може обчислюватися з урахуванням посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, адже його туди з об`єктивних причин не переводили. Водночас, прирівнювати посадовий оклад позивача до прокурорів Офісу Генерального прокурора (для визначення коефіцієнта підвищення при розрахунку середнього заробітку при поновленні на посаді) за відсутності факту переведення його на посаду прокурора в цю структуру (без попереднього проходження атестації як умови для переведення) суперечило б меті і вимогам Закону № 113-ІХ. Окрім того, з набранням чинності Постанови № 1155 не всім прокурорам України воднораз збільшили посадові оклади, а тільки тим, кого після атестації перевели на посади прокурорів до Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур (відповідно до Закону № 113-ІХ). Цей процес був триваючим, тож вочевидь виникали ситуації, коли протягом одного періоду прокурори отримували заробітні плати відповідно до різних нормативно-правових актів (відповідно до Постанови № 505 і Постанови № 1155). Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 30 червня 2021 року у справі №826/17798/14 (адміністративне провадження №К/9901/13106/21). Положеннями ч.5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що пункт 10 Постанови №100 був чинним до 11 грудня 2020 року (надалі був скасований згідно постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1213 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100», набрала законної сили 12.12.2020 року), тому застосовує даний пункт стосовно обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача з урахуванням коефіцієнту підвищення лише по дату 11 грудня 2020 року. Оскільки матеріалами справи не встановлено обґрунтованих підстав для нарахуванню ОСОБА_1 та виплати заробітної плати у вигляді посадового окладу, визначеного ч.3 ст. 81 Закону України від 14.10.2014 №1697-VII «Про прокуратуру», з урахуванням приписів рішення Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26.03.2020, за період 27.03.2020 до 27.10.2020, вимога позивача в частині визнання протиправними дії Черкаської обласної прокуратури щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 заробітної плати у вигляді посадового окладу, визначеного ч.3 ст.81 Закону України від 14.10.2014 №1697-VII «Про прокуратуру», за період 27.03.2020 до 27.10.2020 та зобов`язання Черкаську обласну прокуратуру (18000, м.Черкаси, б-р Шевченка, буд.286, код ЄДРПОУ 02911119) здійснити перерахунок заробітної плати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за період з 27.03.2020 до 27.10.2020 включно, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного ч.3 ст.81 Закону України від 14.10.2014 №1697-VII «Про прокуратуру», та виплатити різницю між належною до сплати та фактично отриманою заробітною платою за період з 27.03.2020 до 27.10.2020 з відрахуванням обов`язкових податків і зборів, задоволенню не підлягають.Окрім зазначеного вище, колегія суддів звертає увагу на надані на виконання вимог протокольних ухвал Шостого апеляційного адміністративного суду представником відповідача доказів щодо нарахування та виплати заробітної плати ОСОБА_2 , та зазначає наступне. Так, із зазначених доданих додаткових пояснень та доказів встановлено, що за час роботи ОСОБА_2 в прокуратурі Черкаської області з 08.08.2016 року до 30.12.2020 року, йому нараховувалась та виплачувалась заробітна плата відповідно до постанови №505 (із змінами внесеними постановами КМУ від 30.08.2015 №763 «Про внесення змін до постанови КМУ від 31.05.212 №505» та від 30.08.2017 року №657 «Про внесення змін до деяких постанов КМУ щодо оплати праці працівників прокуратури») Зокрема, за посадою заступника прокурора Черкаської області, яку обіймав ОСОБА_2 за вказаний вище період оплати праці йому нараховувалась з наступних складових: посадовий оклад згідно з Постановою № 505 (із змінами внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 № 763 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505» та від 30.08.2017 № 657 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури»). Працівникам прокуратури, які здійснюють нагляд за додержанням законів під час виконання судових рішень у кримінальних справах та інших примусових заходів, пов`язаних з обмеженням особистої свободи громадян, встановлюється посадовий оклад на 10 відсотків вищий від посадового окладу відповідних категорій працівників прокуратури; надбавка за класний чин згідно з додатком № 8 до Постанови № 505; надбавка за вислугу років згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1090 «Про затвердження Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури»; надбавки за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи згідно з Постановою № 505 - до 100 відсотків посадового окладу з урахуванням надбавок за класний чин та вислугу років згідно з наказом керівника установи; надбавка за роботу в умовах режимних обмежень згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.1994 № 414 «Про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв`язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці» у розмірах залежно від ступеня секретної інформації - від 10 до 15 відсотків посадового окладу згідно з наказом керівника установи; доплати за науковий ступінь кандидата або доктора наук з відповідної спеціальності - у розмірі відповідно 5 і 10 відсотків посадового окладу відповідно до Постанови № 505; премія згідно з положенням про преміювання, в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадового окладу та економії фонду оплати праці, відповідно до особистого вкладу працівника в загальні результати роботи згідно з наказом керівника установи. Крім того, один раз на рік сплачувалась матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань та для оздоровлення, яка надається на підставі наказу керівника установи за заявою працівника у разі виходу в щорічну відпустку у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати (кожна) за відповідний рік. На підтвердження нарахованої та виплаченої позивачу заробітної плати представником відповідача надано розрахункові листи ОСОБА_2 з розбивкою видів оплати праці за період з 08.08.2016 до 30.12.2020. Щодо послання відповідача на пропущення строків подання позовної заяви та залишення позовної заяви без розгляду, колегія суддів зазначає наступне. Так, колегія суддів зазначає, що предметом розгляду є не матеріальна шкода, а стягнення недовиплаченої заробітної плати на думку позивача, у зв`язку із зазначеним вказує, що строки на виплату заробітної плати не застосовуються. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі №159/1615/17 та від 03 липня 2017 року у справі №521/940/17. Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мірі досліджено обставини справи на підставі яких суд першої інстанції прийшов до не правильного висновку щодо часткового задоволення позовних вимог, а тому постанова суду першої інстанції має бути скасована з постановлянням нової про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відповідно до вимог ч. 1 та 2 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю та ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається, крім іншого, неправильне тлумачення закону. Заслухавши у судовому засіданні доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, постанова суду першої інстанції - скасуванню з прийняттям нового рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Таким чином, оскільки суд першої інстанції не повно встановив обставини у справі, його висновки не відповідають обставинам справи, судове рішення ухвалене з порушенням норм матеріального права, тому рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 26 липня 2021 року підлягає скасуванню. Керуючись ст.ст. 241, 242, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Апеляційну скаргу Черкаської обласної прокуратури - задоволити. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 26 липня 2021 року - скасувати. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Черкаської обласної прокуратури про стягнення матеріальної шкоди - відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя: Л.О. Костюк Судді: М.І. Кобаль А.Г. Степанюк