Постанова Дніпровський апеляційний суд № 183/3147/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1134/22 Справа № 183/3147/19 Суддя у 1-й інстанції - Городецький Д. І. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 травня 2022 року Дніпровський Апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю. суддів - Деркач Н.М., Пищиди М.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні в м. Дніпро цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро" до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 вересня 2021 року та на додаткове рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 жовтня 2021 року, - В С Т А Н О В И В: 16 травня 2019 року ТОВ "Спектр-Агро" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП. Позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь матеріальну шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 189347,38 грн., а також судові витрати, що складаються з судового збору в розмірі 2840,21 грн. та витрат на правову допомогу в розмірі 27721,71 грн. (а.с.2-9). Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 вересня 2021 року позовні вимоги ТОВ «Спектр-Агро» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Спектр-Агро» на відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди 189347,38 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Спектр-Агро» судові витрати, що складаються з суми судового збору в розмірі 2840,21 грн. (а.с.231-236). Додатковим рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 жовтня 2021 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Спектр-Агро» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 27721,71 грн. (а.с.243-246). В апеляційних скаргах ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду 1 інстанції та додаткове рішення суду 1 інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог (а.с.248-249,264-268). Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Судом першої інстанції встановлено, що 16 листопада 2018 року о 10.15 годині на автодорозі М-04 Знам`янка-Луганськ-Ізварино в районі виїзду автодороги М-29, водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «ВАЗ 2101, державний номер НОМЕР_1 , не врахував дорожню обстановку, перевищив безпечну швидкість та втратив контроль над керуванням, виїхав на полосу зустрічного руху та здійснив зіткнення з автомобілем Ніссан х-трайл, державний номер НОМЕР_2 . В результаті ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження, а водій ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження. Постановою Дніпропетровського району суду Дніпропетровської області від 25 січня 2019 року, яка залишена без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 березня 2019 року, відповідача ОСОБА_1 за ст. 124 КУпАП визнано винним та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 340,00 грн. Зі змісту постанов вбачається, що ОСОБА_1 вину у скоєнні ДТП не визнав. Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. В судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 зазначив, що він керував транспортним засобом ВАЗ-2102, державний номер НОМЕР_1 на відповідній правовій підставі на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу. На момент скоєння ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_1 була застрахована у Акціонерному товаристві «Страхова Група «ТАС» згідно Полісу АМ 7761173 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 31 серпня 2018 року року. Франшиза за договором страхування становить 950,00 грн., що підтверджується листом АТ «СГ «ТАС» від 15 березня 2019 року за вих. № 1001. На момент ДТП власником пошкодженого транспортного засобу Ніссан х-трайл, державний номер НОМЕР_2 був позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Спектр-Агро», що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , виданого 22 вересня 2016 року Центром 3244. Згідно висновку № 6068 експертного дослідження від 10 грудня 2018 року вартість матеріального збитку, завданого позивачу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди складає 286397,38 грн., вартість відновлювального ремонту 430120,22 грн. 26 листопада 2018 року позивачем на адресу відповідача ОСОБА_1 було надіслано лист № 318 про прийняття участі, як особи, з вини якої заподіяна шкода транспортному засобу Ніссан х-трайл, державний номер НОМЕР_2 у проведенні експертного дослідження вартості завданих матеріальних збитків. Згідно висновку № 6068 експертного дослідження від 10 грудня 2018 року вартість матеріального збитку, завданого позивачу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди складає 286397,38 грн., вартість відновлювального ремонту 430120,22 грн. АТ «Страхова Група «ТАС» відшкодувало позивачу ТОВ «Спектр-Агро» матеріальну шкоду, завдану внаслідок ДТП діями відповідача ОСОБА_1 в розмірі 99050,00 грн. Факт сплати страхового відшкодування страховою компанією в зазначеному розмірі підтверджується платіжним доручення № 15213 від 21 березня 2019 року та листом АТ «СГ «ТАС» від 15 березня 2019 року за вих. № 1001, в якому містяться посилання на порядок та здійснення страхової виплати. Тобто, з урахуванням сплаченої страховою компанією відповідача страхової суми в розмірі 99050,00 грн., для повного відшкодування завданої відповідачем шкоди внаслідок ДТП залишається не відшкодованою сума 187347,38 грн. Крім того, позивачем ТОВ «Спектр-Агро» були понесені витрати на проведення висновку експертного дослідження автотоварознавця № 6068 від 10.12.2018 року в розмірі 2000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1316220301 від 26 листопада 2018 року. Таким чином, загальний розмір матеріальної шкоди складає 189 347,38 грн. (де 286 397,38 грн. + 2000,00 грн.) - 99050,00 грн.). Судом також встановлено, що пошкоджений транспортний засіб Ніссан х-трайл, державний номер НОМЕР_2 позивачем ТОВ «Спектр-Агро» був відчужений ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 20 лютого 2019 року, укладеного в сервісному центрі РСЦ МВС в м. Київ № 8046/2019/1322404. Продаж транспортного засобу за домовленістю сторін склала за ціною 216000,00 грн. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із їх доведеності та обґрунтованості. Колегія суддів повністю погоджується з висновками суду першої інстанції. Згідно до ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правом фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Статтею 1192 ЦК України визначено, що суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Пунктом 14 Постанови Пленуму ВСУ № 4 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» встановлено, що при визначенні розміру та способу відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого, судам слід враховувати положення статті 1192 ЦК. Наприклад, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Як при відшкодуванні шкоди в натурі, так і при відшкодуванні реальних збитків потерпілий має право вимагати відшкодування упущеної вигоди. Порядок і умови відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, визначені статтями 1187, 1188 ЦК України. Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Статтею 1188 ЦК України урегульовано питання відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки кожному з їх володільців за рахунок іншого із них. Відповідно до цієї статті шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що обов`язок відшкодувати завдану іншому володільцю джерела підвищеної небезпеки шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. При цьому вина у завданні шкоди, згідно з положеннями пункту 1 частини першої статті 1188 ЦК України, є обов`язковою умовою для покладення на винну особу відповідальності за майнову шкоду, завдану внаслідок взаємодії транспортних засобів іншому учаснику дорожньо-транспортної пригоди. Такий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 13 листопада 2019 року в справі № 522/11610/15-ц (провадження № 61-13624св18), в постанові Верховного Суду від 18 листопада 2019 року в справі № 344/9572/16-ц (провадження № 61-17552св18), в постанові Верховного Суду від 20 листопада 2019 року в справі справа № 345/4614/16-ц (провадження № 61-31818св18) та інших. Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність одночасно усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою, а також вини заподіювача шкоди. Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою розуміється майнова шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди (умислу або необережності). Відсутність будь-якої з цих умов є підставою для звільнення особи від відповідальності, якщо інше не встановлено законом. Як встановлено судом першої інстанції, постановою Дніпропетровського району суду Дніпропетровської області від 25 січня 2019 року, яка залишена без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 березня 2019 року, відповідача ОСОБА_1 за ст. 124 КУпАП визнано винним та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 340,00 грн. Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Пунктом 4 Постанови Пленуму ВСУ № 4 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» встановлено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. Згідно з пунктом 6 Постанови Пленуму ВСУ № 4 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» особою, яка зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2 Правил дорожнього руху України). Згідно приписів статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Згідно з пунктом 16 Постанови Пленуму ВСУ № 4 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» при відшкодуванні страховиком шкоди, завданої особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, така особа сплачує потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відповідно до п. 22.1. ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, відповідальність яких застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виник обов`язок з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність Статтею 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних засобів» передбачено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Як зазначено в листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, від 01 лютого 2012 року, «Узагальнення судової практики розгляду судами цивільних справ про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки у 2010 - 2011 роках», вирішуючи питання про відшкодування шкоди, завданої майну особи в результаті ДТП, та визначаючи розмір такої шкоди, судам слід звернути увагу на положення ст. 1192 ЦК України, згідно з яким з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати їй в натурі (передати річ того ж роду і тієї ж якості, полагодити пошкоджену річ, тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір таких збитків підлягає відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення втраченої речі. Згідно листа АТ «СГ «ТАС» від 15 березня 2019 року за вих. № 1001 на момент скоєння ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_1 була застрахована у Акціонерному товаристві «Страхова Група «ТАС» згідно Полісу АМ 7761173 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 31 серпня 2019 року. Страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майну - 100000,00 грн. Франшиза за договором страхування становить 950,00 грн. Поняття «франшиза» міститься у ст. 9 Закону України «Про страхування» і його слід розуміти як частину збитків, що не відшкодовуються страховиком згідно з договором страхування. Крім того, застосування франшизи передбачено у ст. 12 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», згідно з якою розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2% від страхової суми, у межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту. Якщо внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталася з особою, цивільно-правова відповідальність якої була застрахована, шкоду було заподіяно майну, то згідно з вимогами абз. 2 п. 12.1 ст. 12 та п. 37.5 ст. 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» компенсувати позивачу суму франшизи у повному обсязі має страхувальник або особа, відповідальність якої застрахована. За встановлених вище обставин суд 1 інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджені належними доказами, матеріальна шкода, яка є не покритою страховою виплатою в розмірі 187 347,38 грн. повинна бути відшкодована винною особою, тобто відповідачем ОСОБА_1 . Таким чином, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку. Доводи апеляційної скарги є ідентичними запереченням на позовну заяву, на які судом першої інстанції надано відповіді в рішенні суду. Доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставою для скасування судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів. Судом правильно встановлені фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримана процедура розгляду, передбачена ЦПК України, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність стягнення судових витрат з відповідача на користь позивача, виходячи з вимог ст. 141 ЦПК України та враховуючи належні в матеріалах справи докази, при цьому апелянт не навів аргументованих доводів необхідності скасування додаткового рішення суду. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 вересня 2021 року та додаткове рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 жовтня 2021 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку. Судді: