Постанова 4803 № 175/1413/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2005/22 Справа № 175/1413/21 Суддя у 1-й інстанції - Бойко О. М. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 січня 2022 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді - Свистунової О.В., суддів - Красвітної Т.П., Єлізаренко І.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 23 вересня 2021 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення збитків, - В С Т А Н О В И Л А: У квітні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення збитків. Позовна заява мотивована тим, що 11 квітня 2018 року на автодорозі Дніпро-Царичанка-Кобеляки-Решетилівка в селі Партизанське по вулиці Леніна в районі електроопори № 43 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілю «ЗАЗ 110558-42» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_3 під керуванням відповідача та автомобілем «Хюндай Акцент» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , який знаходиться у власності та перебував під керуванням позивачки. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками. Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серія БД № 276032 від 11 квітня 2018 року та постанови Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 07 травня 2018 року по справі № 175/1283/18-п винним у дорожньо-транспортній пригоді визнано відповідача. Згідно висновку про оцінку майна № 63/08/18 від 11 вересня 2018 року вартість відновлювального ремонту автомобіля позивачки складає 26 663,00 грн., при курсі валют на дату оцінки. Ураховуючи викладене, позивачка просила суд стягнути з відповідача на свою користь в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 26 663,00 грн. та судові витрати. Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 23 вересня 2021 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму грошових коштів в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 26 663,00 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та висновки суду не відповідають встановленим обставинам. У відзиві на апеляційну скаргу, позивачка просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а скаргу відповідача - без задоволення. Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень. Сторони у встановлений законом строк не звернулися до суду з заявою із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з положенням частини другої статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог. Судом першої інстанції установлено, що 11 квітня 2018 року о 08:29 год. на автодорозі Дніпро-Царичанка-Кобеляки-Решетилівка в селі Партизанське по вулиці Леніна в районі електроопори № 43 водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «ЗАЗ110558-42» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , не вибрав безпечну дистанцію, у зв`язку з чим скоїв зіткнення з автомобілем «Хюндай Акцент», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2 . В результаті дорожньо-транспортної пригоди автомобілі отримали механічні пошкодження. За страховим полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів транспортний засіб ЗАЗ «110558-42», державний номер НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_3 був застрахований ПрАТ "Європейський страховий союз" на період з 17 травня 2017 року до 16 травня 2018 року (а.с.45). Постановою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 07 травня 2018 року, яка набрала чинності 18 травня 2018 року, ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави в розмірі 340,00 грн. (а.с.8-9). Частина шостою статті 82 ЦПК України передбачено, що вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , власником автомобіля «Хюндай Акцент», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 є позивачка - ОСОБА_2 (а.с.7). Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд. Потерпілому, як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов`язань - деліктному та договірному. Право позивача на отримання повного відшкодування збитків, завданих пошкодженням належного йому автомобіля, підлягає захисту шляхом стягнення з винної особи завданої шкоди. Однак, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. У статті 1 Закону України "Про страхування" визначено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів. За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 10 Закону України "Про страхування" страхувальник вносить страховику згідно з договором страхування певну плату, яка називається страховим платежем. Відповідно до статті 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності). Розрізняють добровільну та обов`язкову форми страхування (стаття 5 Закону України "Про страхування"). Добровільним може бути, зокрема, страхування наземного транспорту (пункт 6 частини четвертої статті 6 Закону України "Про страхування"). Законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування) (частина перша статті 999 ЦК України). Види обов`язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України "Про страхування". До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема, Закон України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи. У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Статтями 28, 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, - це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП. При цьому у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки. У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 наведено правовий висновок про те, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати). Згідно зі статтею 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. За правилом пункту 1 частини другої статті 22 ЦК України реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Статтею 1194 ЦК України встановлено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відтак, відшкодування шкоди особою, яка завдала шкоду, можливе лише за умови, що згідно з Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у страховика (МТСБУ) не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. У постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) Велика Палата Верховного Суду вказала, що покладення обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"). Таким чином, обов`язок з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування покладається на страховика. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) вказано, що у разі, якщо деліктні відносини поєдналися з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування є страховик завдавача шкоди. Такий страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у порядку, передбаченому Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно із цим договором або Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у страховика не виникло обов`язку з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених статтею 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. У такому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. За таких обставин, покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на ОСОБА_1 , який уклав відповідний договір страхування і сплачував страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності. Враховуючи наведене, висновок суду першої інстанції про стягнення з ОСОБА_1 як винної в ДТП особи на користь позивачки всієї суми завданих майнових збитків є помилковим, оскільки обсяг відповідальності ОСОБА_1 обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Відповідно до укладеного між ПрАТ "Європейський страховий союз" та ОСОБА_3 полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (а.с.56) страхова сума (ліміт відповідальності) за шкоду, заподіяну майну, складає 100 000,00 грн; розмір франшизи складає 1 000,00 грн. Таким чином, суд першої інстанції не встановив достатньо повно фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову. Посилання суду першої інстанції при розгляді справи на правовий висновок Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15, колегія суддів вважає помилковим, оскільки фактично мотивувальна частина постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) стосується відступлення від правового висновку, аналогічного тому, який викладено в постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15, що підтверджується усталеною практикою, сформованою Верховним Судом під час розгляду подібних спорів (постанови Верховного Суду від 29 липня 2020 року у справі № 276/752/16-ц (провадження № 61-14669св19), від 16 вересня 2020 року у справі № 715/1138/18 (провадження № 61-12855св19), від 05 листопада 2020 року у справі № 753/10416/17 (провадження №61-14596св19)). Викладене дає підстави для висновку про те, що судом першої інстанції не правильно застосовано норми матеріального права, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суми коштів на відшкодування майнової шкоди в розмірі 26 663,00 грн. скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позовних вимог. Разом з тим, ОСОБА_2 має право звернутися з позовом до ПрАТ "Європейський страховий союз" (страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність). Посилання позивачки у відзиві на апеляційну скаргу на те, що наразі страхова компанія - ПрАТ "Європейський страховий союз", з якою відповідач уклав договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, позбавлена права на здійснення страхової діяльності через анулювання ліцензії, а її членство в МТСБУ припинено 03 жовтня 2017 року, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на наступне. Згідно з пунктами 20.2, 20.3 статті 20 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі ліквідації страховика за його власним рішенням визначені договором обов`язки цього страховика виконує ліквідаційна комісія. У разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов`язки за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов`язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе МТСБУ. Виконання обов`язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду МТСБУ на умовах, визначених цим Законом. Відповідно до підпункту «ґ» пункту 41.1, підпункту «а» пункту 41.2 статті 41 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов`язань за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. МТСБУ за рахунок коштів фонду страхових гарантій відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі недостатності коштів та майна страховика - повного члена МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов`язань за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Отже, обов`язок з виконання договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності покладено на страхову компанію до завершення процедури її ліквідації в особі ліквідаційної комісії, а в разі недостатності коштів (майна) - на МТСБУ. Законодавець передбачає дві підстави для виплати страхового відшкодування потерпілому. Перша з них передбачена статтею 35 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". Шкода може бути відшкодована на підставі звернення потерпілого до страховика (у випадках, визначених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) за умови подання ним відповідної заяви про таке відшкодування. Інший спосіб передбачає можливість звернення за відшкодуванням до суду з вимогою до страховика (МТСБУ) про відшкодування шкоди та ухвалення відповідного судового рішення. Так, згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду у разі, якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Статтею 52 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" врегульовано питання припинення членства в МТСБУ, зокрема повне членство страховика в МТСБУ припиняється у разі позбавлення страховика - повного члена МТСБУ такого статусу, втрати цим страховиком статусу асоційованого члена МТСБУ або виключення такого страховика із членів МТСБУ. Страховик, членство якого у МТСБУ припинено, зобов`язаний виконати свої зобов`язання згідно з укладеними ним договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. З огляду на викладене, апеляційний суд погоджується з доводами відповідача про те, що втрата членства в МТСБУ та позбавлення права на здійснення страхової діяльності не припиняє обов`язок її страховика - ПрАТ "Європейський страховий союз" виконати свої зобов`язання згідно з укладеними ним договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 29 квітня 2020 року у справі № 754/12300/16-ц (провадження № 61-43477св18), від 03 лютого 2021 року у справі № 592/8115/18 (провадження № 61-5998св19). Крім того, колегія суддів звертає увагу, що згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ПрАТ "Європейський страховий союз" не перебуває в процесі припинення чи в процесі провадження у справі про банкрутство. Відповідно до пунктів 3, 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом. Згідно з пунктом 4 частини другої статті 197 ЦПК України у підготовчому засіданні суд вирішує, зокрема питання про вступ у справу інших осіб, заміну неналежного відповідача, залучення співвідповідача, об`єднання справ і роз`єднання позовних вимог, прийняття зустрічного позову, якщо ці питання не були вирішені раніше. Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 13 квітня 2018 року було направлено на адресу Страхової компанії - ПрАТ "Європейський страховий союз" повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, що сталась 11 квітня 2018 року (а.с.53-57). Та як зазначила позивач в ході розгляду справи в суді першої інстанції, наданій її письмовій відповіді на відзив та у відзиві на апеляційну скаргу, страхова виплата їй не була виплачена, а ні страховиком, а ні відповідачем, як особою винною у ДТП. Однак, в порушення вимог пункту 4 частини другої статті 197 ЦПК України суд першої інстанції не вирішив питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, оскільки не залучив до участі у справі страхову компанію, в якій була застрахована цивільно-правова відповідальність відповідача. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 17.04.2018 року в справі № 523/9076/16-ц та постанові Верховного суду від 15.07.2020 року у справі № 759/3515/19). Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (пункт 4 частини першої статті 376 ЦПК України). Згідно з частиною другою статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Ураховуючи викладене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позовних вимог. На підставі статті 141 ЦПК України з позивачки на користь відповідача підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору, сплаченого останнім за подачу апеляційної скарги в розмірі 1 362,00 грн. Що стосується вимог відповідача щодо стягнення з позивачки на його користь витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів приходить до висновку, що такі витрати не підлягають відшкодуванню, виходячи з наступного. У статті 133 ЦПК України зазначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу, судовий збір. Згідно із статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. У постанові Верховного Суду від 13 жовтня 2021 року у справі № 520/8662/19 зазначено, що сторона може подати докази на підтвердження розміру витрат, які вона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, у тому числі і після судових дебатів, але виключно за сукупності двох умов: по-перше, ці докази повинні бути подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, і по-друге, сторона зробила відповідну заяву про розподіл судових витрат до закінчення судових дебатів. Тобто саме заінтересована сторона повинна вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження 14-382цс19) зазначено, що докази про розмір судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи, мають бути подані у межах строків, передбачених частиною восьмою статті 141 ЦПК України. Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України). Подібні висновки викладені Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, від 02 вересня 2020 року у справі № 329/766/18. Проте, до апеляційної скарги не було надано доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, сама апеляційна скарга не містить орієнтовного розрахунку розміру судових витрат, які відповідач планує понести. Таким чином, витрати ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції при розгляді справи не підтверджено відповідними доказами. Керуючись ст. 259,268,374,376,381,382,383,384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 23 вересня 2021 року - скасувати та ухвалити нове. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення збитків - відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, що складаються із судового збору в розмірі 1 362,00 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частиною третьою статті 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складено 13 січня 2022 року. Головуючий О.В. Свистунова Судді: Т.П. Красвітна І.А. Єлізаренко