Постанова 4856 № 600/3027/21-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 600/3027/21-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Левицький В.К. Суддя-доповідач - Біла Л.М. 12 травня 2022 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Білої Л.М. суддів: Гонтарука В. М. Матохнюка Д.Б. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 26 листопада 2021 року у справі за адміністративним позовом Фермерського господарства "Поляна" до Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування припису, В С Т А Н О В И В : Фермерське господарство "Поляна" звернулось до суду з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати припис Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області від 03.06.2021 № 441-ДК/0181/Пр/03/01-21. Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 26 листопада 2021 року позов задоволено в повному обсязі. Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити. Обгрунтовуючи власні доводи, відповідач відзначив, що позиція суду першої інстанції суперечить положенням Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", яким прямо передбачено право державним інспекторам давати обов`язкові для виконання приписи з питань використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель. Також, апелянтом зауважено, що оскаржуваний припис є письмовою вимогою, направленою на зобов`язання до виконання певних дій у встановлений строк, позаяк містить вимогу щодо усунення встановленого порушення, склад якого зафіксовано у постанові про накладення адміністративного стягнення. Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Оскільки предметом оскарження є рішення суду першої інстанції ухвалене у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження у відповідності до п. 3 ч. 2 ст. 311 КАС України. Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке. Судом встановлено наступні обставини справи. Фермерське господарство "Поляна" зареєстроване як юридична особа 13.05.1993, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 34). Згідно відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності позивача є вирощування зернових культур, бобових культур і насіння олійних культур (а.с. 39-40). 03.06.2021 державним інспектором контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру Чернівецькій області Спинулом І.Г. проведено обстеження земельної ділянки площею 15 га на території села Макарівка Ленковецької сільської ради Кельменецького району, про що складено Акт обстеження земельної ділянки за №441-ДК/113/АО/10/01-21 від 03.06.2021 (а.с. 5). В ході проведення обстеження земельної ділянки встановлений факт самовільного зайняття та використання позивачем вказаної земельної ділянки шляхом її обробітку, посіву та використання сільськогосподарських культур (сої), чим порушено вимоги ст. ст. 125, 126, п. «б» ст. 211 Земельного кодексу України. При цьому, під час перевірки було з`ясовано, що відповідно до даних Державного земельного кадастру земельна ділянка за кадастровим номером 7322086000:02:001:1002, площею 15 га, державної форми власності, сільськогосподарського призначення, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться в адміністративних межах села Макарівка Ленковецької сільської ради Кельменецького району Чернівецької області перебуває в користуванні на умовах оренди в ТОВ «Дністрові Роси» відповідно до договору оренди землі від 22.04.2021 терміном на 7 років. Державна реєстрація права від 22.04.2021 (а.с. 6). В подальшому, 03.06.2021 державним інспектором контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру Чернівецькій області Спинулом І.Г., враховуючи виявлене порушення земельного законодавства, керуючись ст. 144 Земельного кодексу України, ст.ст. 5, 6, 10 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", ст. ст. 18-1, 19 Закону України "Про охорону земель", видано припис № 441-ДК/0181Пр/03/01-21, яким приписано позивачу у 30-ти денний термін з дня отримання припису усунути виявлене порушення земельного законодавства шляхом звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та не чинити перешкод в її використанні землекористувачем, за яким зареєстровано у встановленому законодавством порядку речове право. Про виконання припису вимагалося повідомити до 02.07.2021 (а.с. 4). Вказаний припис надіслано позивачу поштою 04.06.202021 та отримано ним, що не заперечувалося останнім в позовній заяві. Доказів виконання позивачем оскаржуваного припису сторонами ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не надано. Позивач, вважаючи припис Головного управління Держгеокадастру Чернівецькій області № 441-ДК/0181Пр/03/01-21 від 03.06.2021 протиправним, звернувся до суду з даним позовом. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуваний припис прийнятий відповідачем протиправно і передчасно, а також не у спосіб та не в межах повноважень, які прямо визначені Земельним кодексом України та Законом України "Про державний контроль за використанням та охороною земель". Суд апеляційної інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшов наступних висновків. Згідно ст.ст. 187, 188 Земельного кодексу України контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України. Державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється законом. Таким законом є Закон України від 19.06.2003р. №963-IV «Про державний контроль за використанням та охороною земель». Згідно з ст. 15-2 Земельного кодексу України до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, у сфері земельних відносин, належить організація та здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі: - за дотриманням вимог земельного законодавства при набутті права власності на земельні ділянки за договорами купівлі-продажу, міни, дарування, застави та іншими цивільно-правовими угодами; - за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; - за проведенням землеустрою, виконанням заходів, передбачених проектами землеустрою, зокрема за дотриманням власниками та користувачами земельних ділянок вимог, визначених у проектах землеустрою; - за здійсненням заходів, передбачених відповідними робочими проектами землеустрою, стосовно захисту земель від водної і вітрової ерозії, селів, підтоплення, заболочення, засолення, солонцювання, висушування, ущільнення та інших процесів, що призводять до погіршення стану земель, а також щодо недопущення власниками та користувачами земельних ділянок псування земель шляхом їх забруднення хімічними та радіоактивними речовинами і стічними водами, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами, заростання чагарниками, дрібноліссям та бур`янами; - за дотриманням строків своєчасного повернення тимчасово зайнятих земельних ділянок та обов`язковим виконанням заходів щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням; - за дотриманням порядку визначення та відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва; - за використанням земельних ділянок відповідно до цільового призначення; - за дотриманням вимог земельного законодавства органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування з питань передачі земель у власність та надання у користування, у тому числі в оренду, зміни цільового призначення, вилучення, викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах; - за вирішенням інших питань, визначених законами України та покладених на нього актами Президента України. Відповідно до ст.9 Закону №963-IV державний контроль за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель і моніторинг ґрунтів здійснюються шляхом: проведення перевірок; розгляду звернень юридичних і фізичних осіб; участі у прийнятті в експлуатацію меліоративних систем і рекультивованих земель, захисних лісонасаджень, протиерозійних гідротехнічних споруд та інших об`єктів, які споруджуються з метою підвищення родючості ґрунтів та забезпечення охорони земель; розгляду документації із землеустрою, пов`язаної з використанням та охороною земель; проведення моніторингу ґрунтів та агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення. Повноваження державних інспекторів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель та дотриманням вимог законодавства України про охорону земель визначені ст.10 Закону №963-IV, якою передбачено, що державні інспектори мають, зокрема, право: - безперешкодно обстежувати в установленому законодавством порядку земельні ділянки, що перебувають у власності та користуванні юридичних і фізичних осіб, перевіряти документи щодо використання та охорони земель; - давати обов`язкові для виконання вказівки (приписи) з питань використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель відповідно до їх повноважень, а також про зобов`язання приведення земельної ділянки у попередній стан у випадках, установлених законом, за рахунок особи, яка вчинила відповідне правопорушення, з відшкодуванням завданих власнику земельної ділянки збитків; - складати акти перевірок чи протоколи про адміністративні правопорушення у сфері використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення, а також подавати в установленому законодавством України порядку до відповідних органів матеріали перевірок щодо притягнення винних осіб до відповідальності; - викликати громадян, у тому числі посадових осіб, для одержання від них усних або письмових пояснень з питань, пов`язаних з порушенням земельного законодавства України; - звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився. Державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства про охорону земель можуть мати й інші повноваження відповідно до закону. Зміст наведених норм дозволяє зробити висновок, що контроль за використанням та охороною земель є прямим обов`язком інспекторів, однак законодавством визначено перелік конкретних дій та заходів на вчинення яких уповноважено державних інспекторів. Згідно із інформацією зазначеною в Акті обстеження земельної ділянки за №441-ДК/113/АО/10/01-21 від 03.06.2021 перевіряючими встановлено, що позивачем самовільно зайнято та використовується земельна ділянка площею 15 га із земель державної власності, сільськогосподарського призначення, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться в адміністративних межах села Макарівка Ленковецької сільської ради Кельменецького району та перебуває в оренді ТОВ «Дністрові Роси». Самовільне зайняття земельної ділянки здійснюється шляхом її обробітку, посіву та використання сільськогосподарських культур (сої). Статтями 125, 126 Земельного кодексу України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». У цьому контексті слід також врахувати, що за змістом ст.ст.116, 123, 124 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування. А згідно абз.16 ч.1 ст.1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними. Приписом від 03.06.2021 року № 441-ДК/0181Пр/03/01-21 позивачу приписано у 30-ти денний термін з дня отримання припису усунути виявлене порушення земельного законодавства шляхом звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та не чинити перешкод в її використанні землекористувачем, за яким зареєстровано у встановленому законодавством порядку речове право. Припис від 03.06.2021 року № 441-ДК/0181Пр/03/01-21 прийнято відповідно до статті 144 Земельного кодексу України, як прямо видно зі змісту самого припису. Статтею 144 Земельного кодексу України установлено, що у разі виявлення порушення земельного законодавства державний інспектор сільського господарства, державний інспектор з охорони довкілля складає протокол про порушення та видає особі, яка допустила порушення, вказівку про його усунення у 30-денний строк. Якщо особа, яка допустила порушення земельного законодавства, не виконала протягом зазначеного строку вказівки державного інспектора щодо припинення порушення земельного законодавства, державний інспектор сільського господарства, державний інспектор з охорони довкілля відповідно до закону накладає на таку особу адміністративне стягнення та повторно видає вказівку про припинення правопорушення чи усунення його наслідків у 30-денний строк. У разі неусунення порушення земельного законодавства у 30-денний строк державний інспектор сільського господарства, державний інспектор з охорони довкілля звертається до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про припинення права користування земельною ділянкою. Рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про припинення права користування земельною ділянкою може бути оскаржене землекористувачем у судовому порядку. Ця стаття знаходиться у Главі 22 Земельного кодексу України, яка в свою чергу регулює питання припинення прав на землю. Згідно із ст.141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини. Відповідно до ст.143 Земельного кодексу України примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі: а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров`ю населення) в строки, встановлені вказівками (приписами) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі; в) конфіскації земельної ділянки; г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності; ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов`язаннях власника цієї земельної ділянки; д) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом. Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що у визначеному ст.144 Земельного кодексу України порядку відбувається припинення права користування земельною ділянкою, яка використовується із порушенням земельного законодавства. Однак виходячи зі змісту ст.ст.116, 123, 124 Земельного кодексу України у взаємозв`язку із положеннями ст.ст.140 - 151 цього ж Кодексу, припиненню за правилами ст.144 Земельного кодексу України підлягають права на земельну ділянку, які виникли правомірно і легітимно, однак використання таких земельних ділянок здійснюється з порушенням земельного законодавства, до яких віднесено виключно такі порушення, як: використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров`ю населення) в строки, встановлені вказівками (приписами) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі; невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом. Самовільне зайняття земельної ділянки утворює окремий склад порушення вимог земельного законодавства, усунення якого не передбачає прийняття контролюючими органами розпорядчих актів. Усунення такого порушення відбувається шляхом використання способів захисту прав власника на земельні ділянки, зокрема, в порядку Глав 23 - 25 Земельного кодексу України. У зв`язку з цим судова колегія наголошує, що ст.10 Закону №963-IV визначено повноваження державного інспектора у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився. Вказаною статтею також визначено право державних інспекторів давати обов`язкові для виконання вказівки (приписи) з питань використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель відповідно до їх повноважень, а також про зобов`язання приведення земельної ділянки у попередній стан у випадках, установлених законом, за рахунок особи, яка вчинила відповідне правопорушення, з відшкодуванням завданих власнику земельної ділянки збитків. Отже, приписи відповідач може видавати відповідно до своїх, визначених законом повноважень. Таким чином, на противагу припиненню правомірного права користування земельною ділянкою у визначеному Главою 22 Земельного кодексу України порядку, припинення порушення вимог земельного законодавства у вигляді самовільного зайняття земельної ділянки відбувається в інший спосіб - шляхом безпосереднього звернення державного інспектора до суду. Цей спосіб не передбачає прийняття відповідачем приписів щодо усунення порушення шляхом повернення земельної ділянки власнику. В контексті викладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що у випадку виявлення факту самовільного зайняття земельної ділянки державний інспектор не наділений повноваженнями виносити з цього приводу адресований порушнику припис, натомість Законом №963-IV передбачено його право звертатись безпосередньо до суду з позовом щодо повернення самовільно зайнятих земельних ділянок, а також відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва. Крім того, статтями 6, 10 Закону №963-IV передбачено, що до повноважень центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, належить здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині дотримання строків своєчасного повернення тимчасово зайнятих земельних ділянок та обов`язкового виконання заходів щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням. Державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель мають право давати обов`язкові для виконання вказівки (приписи) з питань використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель відповідно до їх повноважень, а також про зобов`язання приведення земельної ділянки у попередній стан у випадках, установлених законом, за рахунок особи, яка вчинила відповідне правопорушення, з відшкодуванням завданих власнику земельної ділянки збитків. Таким чином, державний інспектор у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель має право давати приписи щодо зобов`язання приведення земельної ділянки у попередній стан виключно у випадках, які прямо установлені законом. При цьому вбачається, що обов`язок приведення земельної ділянки у попередній стан виникає у разі незаконної зміни її рельєфу та при необхідності знесення будинків, будівель і споруд (статті 96, 212 Земельного кодексу України). Наявності таких підстав відповідач не довів. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 30.11.2021 року у справі № 540/1848/19. Отже, оскаржений припис прийнятий відповідачем не у спосіб та не в межах повноважень, які визначені Земельним кодексом України та Законом України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», Також відповідачем не було дотримано принципів (критеріїв) правомірної діяльності суб`єктів владних повноважень, які визначені статтею 2 КАС України, зокрема оскаржуваний припис є необґрунтованим, оскільки прийнятий без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). В контексті викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається. Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. При цьому, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, судова колегія враховує, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 26 листопада 2021 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України. Головуючий Біла Л.М. Судді Гонтарук В. М. Матохнюк Д.Б.