Постанова 4856 № 600/955/21-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 600/955/21-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Анісімов О.В. Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П. 03 лютого 2022 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Полотнянка Ю.П. суддів: Драчук Т. О. Ватаманюка Р.В. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 17 червня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління інфраструктури, капітального будівництва та експлуатації доріг Чернівецької обласної державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : в березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління інфраструктури, капітального будівництва та експлуатації доріг Чернівецької обласної державної адміністрації, у якому просив суд: - визнати бездіяльність Управління інфраструктури, капітального будівництва та експлуатації доріг Чернівецької обласної державної адміністрації як правонаступника Управління інфраструктури Чернівецької обласної державної адміністрації щодо не проведення нарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів за період з 17.06.2008 року по 02.09.2020 року протиправною; - зобов`язати боржника - Управління інфраструктури, капітального будівництва та експлуатації доріг Чернівецької обласної державної адміністрації як правонаступника Управління інфраструктури Чернівецької обласної державної адміністрації нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів за період з 18.06.2008 року по 02.09.2020 року у зв`язку з порушенням строків їх виплати з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми у відповідності до Закону України від 19.10.2000 року, №2050-111 «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року, №159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати»; - зобов`язати боржника - Управління інфраструктури, капітального будівництва та експлуатації доріг Чернівецької обласної державної адміністрації як правонаступника Управління інфраструктури Чернівецької обласної державної адміністрації нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані щорічні відпустки з 18.06.2008 року по 02.09.2020 рік відповідно до частини І статті 214 «Про відпустки»; - зобов`язати боржника - Управління інфраструктури, капітального будівництва та експлуатації доріг Чернівецької обласної державної адміністрації внести відповідні зміни до наказу 34-ОС від 02.09.2020 року «Про поновлення ОСОБА_1 на роботі». Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 17.06.2021 позов задоволено частково. Визнано бездіяльність Управління інфраструктури, капітального будівництва та експлуатації доріг Чернівецької обласної державної адміністрації щодо не проведення нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки з 18.06.2008 року по 22.11.2014 року протиправною. Зобов`язано Управління інфраструктури, капітального будівництва та експлуатації доріг Чернівецької обласної державної адміністрації нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані щорічні відпустки з 18.06.2008 року по 22.11.2014 рік (день досягнення 65-річного віку). Зобов`язано Управління інфраструктури, капітального будівництва та експлуатації доріг Чернівецької обласної державної адміністрації внести відповідні зміни (пов`язані з нарахуванням та виплатою ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки з 18.06.2008 року по 22.11.2014 року) до наказу №34-ОС від 02.09.2020 року «Про поновлення ОСОБА_1 на роботі». В іншій частині у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове про повне задоволення позовних вимог. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши апеляційну скаргу в межах її доводів та відзиву, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що Чернівецьким окружним адміністративним судом 14.09.2012 року у справі №2а/2470/3517/11 прийнято рішення, яким визнано протиправним та скасовано наказ Управління промисловості та розвитку інфраструктури Чернівецької обласної державної адміністрації від 17.06.2008 року №13 - ОС про звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу енергетики та енергозбереження Управління промисловості та розвитку інфраструктури обласної державної адміністрації, зобов`язано поновити його на рівнозначній посаді в Управлінні інфраструктури та туризму Чернівецької обласної державної адміністрації та стягнуто на його користь середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 18.06.2008 року по день поновлення на роботі. Однак, рішення суду в період з 2012 по вересень 2020 року не було виконане без будь-яких вагомих причин, незважаючи на те, що ОСОБА_1 неодноразово звертався в різні інстанції з приводу невиконання боржником рішення Чернівецького окружного адміністративного суду, яке набрало законної сили (до Відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Чернівецькій області, до Шевченківського ВП ЧВП ГУНП в Чернівецькій області, Головного управління Державної казначейської служби України у Чернівецькій області, голови ОДА, начальника Управління інфраструктури та туризму Чернівецької обласної державної адміністрації та їх правонаступників). У зв`язку із змінами в структурі Чернівецької обласної державної адміністрації від 11.06.2020 року Чернівецьким окружним адміністративним судом замінено боржника Управління інфраструктури Чернівецької обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 39513105, вул. Грушевського 1, м. Чернівці) на Управління інфраструктури, капітального будівництва та експлуатації доріг Чернівецької обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 43565662, вул. Грушевського 1, м. Чернівці). Станом на грудень 2020 року Управління частково виконало рішення суду, а саме поновлено ОСОБА_1 на роботі (02.09.2020 року, наказ №34-ОС «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 ») і цим же наказом його звільнено та виплачено йому середньомісячний заробіток частково - за період з 18.06.2008 року по 15.09.2012 року, вкотре проігнорувавши рішення суду щодо необхідності виплати середньомісячного заробітку за весь період вимушеного прогулу (копія наказу№34-ОС «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 додається). При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу (Закон №2050-Ш «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»), що не було здійснено боржником. У грудні 2020 року боржником виплачено ОСОБА_1 середньомісячну заробітну плату за період з 17.09.2012 року по 02.09.2020 року та надана довідка від 03.12.2020 року №680 про нарахування середньомісячного заробітку в сумі 152252,06 грн, визнавши тим самим, що рішення суду було виконано боржником з порушенням строків виплати. Після отримання довідки від 03.12.2020 №680 ОСОБА_1 звернувся до відповідача з заявою від 09.12.2020 про роз`яснення проведених нарахувань та внесення змін до наказу Управління від 02.09.2020, а 17.12.2020 з заявою щодо нарахування та виплати йому компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою КМУ від 21 лютого 2001 року (копія заяви додається). Листом від 20.01.2021 за №0501-02/701 Управління повідомило, що виконало в повному обсязі постанову Чернівецького окружного адміністративного суду та направило додатковий звіт на його адресу листом від 01.12.2020 №673. Однак при цьому не було нараховано та виплачено йому компенсацію втрати частини доходів за період з 18.06.2008 по 02.09.2020 у зв`язку з порушенням строків їх виплати у відповідності до Закону України від 19.10.2000 №2050-111 «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати»; не нараховано та не виплачено грошову компенсацію за усі невикористані щорічні відпустки відповідно до частин1 статті 214 Закону України «Про відпустки»; порушено статтю 116 Кодексу законів про працю в Україні, згідно якої при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, організації, установи проводяться в день звільнення працівника. За таких обставин позивач вважає про наявність у нього права на стягнення на його користь з Управління компенсації втрати невиплаченого середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з порушенням строків його виплати, посилаючись на норми Кодексу законів про працю України, Закону України «Про оплату праці». Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати» (йому не було виплачено компенсацію за порушення строку виконання судового рішення за весь час прострочення з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми та грошова компенсація за всі не використані працівником дні щорічної відпустки, починаючи з 18.06.2008 року по 02.09.2020 року). Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не має права на компенсацію втрати частини доходів за період з 18.06.2008 року по 02.09.2020 року відповідно до положень Закону №2050 та Порядку №159 за порушення строків виконання рішення суду від 14.09.2012 року, оскільки середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку не входить до структури заробітної плати як компенсаційна виплата, а тому до нього не застосовуються положення Закону №2050 та Порядку №159. Щодо грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки з 18.06.2008 року по 02.09.2020 року, то суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач має право на отримання грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки з 18.06.2008 року (наступний день після звільнення) по 22.11.2014 року (день досягнення 65-річного віку). Суд першої інстанції зазначив, що спеціальним законом, який врегульовує принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях на момент досягнення ОСОБА_1 65-річного віку, був Закон України «Про державну службу» від 17.11.2011 року, №4050-VI, який в пункті 7 частини 1 статті 37, як підставу припинення державної служби зазначав досягнення службовцем шістдесятип`ятирічного віку (подібна норма також існує і у Законі України «Про державну службу» від 10.12.2015 року, №889-VII (в редакції чинній на день поновлення позивача на посаді - 02.09.2020 року)). ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 (див. перших п`ять цифр РНОКПП), а отже досяг 65-річного віку ІНФОРМАЦІЯ_2 , після чого в силу положень наведених вище нормативно-правових актів, мав припинити державну службу. Внаслідок не своєчасного поновлення на посаді ОСОБА_2 , відповідач був вимушений здійснювати нарахування та виплату середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, який охопив період після досягнення позивачем 65-річного віку (з 22.11.2014 року по 02.09.2020), після чого останній був звільнений. Однак жодним нормативно-правовим актом України не передбачено право ОСОБА_1 на збереження місця роботи в державній службі після досягнення ним 65-річного віку, а тому період з 22.11.2014 року по 02.09.2020 року не може бути зарахований до стажу, який дає право на щорічну відпустку, не дивлячись на те, що за цей період позивачу нараховано середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку із незаконним звільненням. Розглядаючи питання про законність та обґрунтованість судового рішення, суд апеляційної інстанції, з урахуванням доводів апелянта, зазначає наступне. Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначаються Кодексом законів про працю України від 10.12.1971 року, №322-VIII (далі КЗпП). Відповідно до статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 року, №108/95-ВР заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Структуру заробітної плати визначено у статті 2 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 року, №108/95-ВР, якою передбачено існування основної заробітної плати, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Як правильно зазначив суд першої інстанції, предметом цього позову є право позивача на компенсацію втрати частини доходів за період з 18.06.2008 по 02.09.2020 відповідно до положень Закону №2050 та Порядку №159 за порушення строків виконання рішення суду від 14.09.2012 року, а також його право на грошову компенсацію за невикористані щорічні відпустки з 18.06.2008 по 02.09.2020. Так, щодо права позивача на компенсацію втрати частини доходів за період з 18.06.2008 по 02.09.2020 відповідно до положень Закону №2050 та Порядку №159, колегія суддів дійшла наступних висновків. Як встановлено судом першої інстанції, 17.06.2008 позивач звільнений з посади головного спеціаліста відділу енергетики та енергозбереження управління промисловості та розвитку інфраструктури Чернівецької обласної державної адміністрації і на підставі постанови суду від 14.09.2012 у справі №2а/2470/3517/11 був 02.09.2020 поновлений на посаді головного спеціаліста відділу капітального та поточного ремонту доріг управління інфраструктури, капітального будівництва та експлуатації доріг Чернівецької обласної державної адміністрації. Окрім цього, на виконання постанови суду від 14.09.2012 у справі №2а/2470/3517/11 ОСОБА_1 нараховано та виплачено середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 18.06.2008 року по день поновлення на роботі - 02.09.2020 (див. пункти 3.10, 3.11 цього рішення). Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач вважає, що має право на компенсацію втрати частини доходів за період з 18.06.2008 по 02.09.2020 відповідно до положень Закону №2050 та Порядку №159 за порушення строків виконання рішення суду від 14.09.2012, з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. Дійсно відповідно до положень Закону №2050 та Порядку №159, який розроблений на його виконання, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Однак, у відповідності до статті 2 Закону №2050 компенсації підлягають втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, які є: - нарахованими; - не мають разового характеру. До таких закон відносить: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника. Заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, ку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Натомість за період з 18.06.2008 по 02.09.2020 позивачу наказами Управління, нараховано та виплачено середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу, який за своєї природою має разовий характер та не відноситься до доходів, що підлягають компенсації згідно Закону №2050 та Порядку №159. Середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку не входить до структури заробітної плати як компенсаційна виплата, а тому до нього не застосовуються положення Закону №2050 та Порядку №159. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.01.2021 у справі №1540/3742/18 та від 17.03.2021 у справі №П/811/1817/16. Таким чином, аналізуючи наведене вище, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не має права на компенсацію втрати частини доходів за період з 18.06.2008 року по 02.09.2020 року відповідно до положень Закону №2050 та Порядку №159 за порушення строків виконання рішення суду від 14.09.2012 року, а тому в цій частині у задоволенні позову необхідно відмовити. Доводи апеляційної скарги не спростовують вказаного висновку суду. Щодо вимоги позивача про нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки з 18.06.2008 по 02.09.2020, то колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивач має право на грошову компенсацію за невикористані щорічні відпустки, однак лише за період з 18.06.2008 по 22.11.2014, враховуючи наступне. Відповідно до статті 74 КЗпП громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати. Частиною 1 статті 75 КЗпП визначено, що щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 82 КЗпП до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 75цього Кодексу), зараховуються: час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу). Згідно частини 1 статті 83 КЗпП у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. Аналогічне положення міститься в частині 1 статті 24 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 року, №504/96-ВР. Із врахуванням того, що позивача наказом від 17.06.2008 незаконно звільнено із займаної посади і на підставі постанови суду від 14.09.2012 у справі №2а/2470/3517/11, внаслідок визнання такого наказу протиправним, йому за період з 18.06.2008 року по 02.09.2020 року нараховано та виплачено середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу, слідує, що цей період зараховується до стажу роботи, який відповідно до пункту 2 частини 1 статті 82 КЗпП, дає право на щорічну відпустку. Наявність права на щорічну відпустку, у разі її не використання, відповідно до положень частини 1 статті 83 КЗпП та частини 1 статті 24 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 року, №504/96-ВР, породжує у роботодавця обов`язок виплатити грошову компенсацію. Як слідує з матеріалів справи, Управління не виплатило ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану відпустку. Однак, спеціальним законом, який врегульовує принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях на момент досягнення ОСОБА_1 65-річного віку, був Закон України «Про державну службу» від 17.11.2011 року, №4050-VI, який в пункті 7 частини 1 статті 37, як підставу припинення державної служби зазначав досягнення службовцем шістдесятип`ятирічного віку (подібна норма також існує і у Законі України «Про державну службу» від 10.12.2015 року, №889-VII (в редакції чинній на день поновлення позивача на посаді - 02.09.2020 року)). ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 (див. перших п`ять цифр РНОКПП), а отже досяг 65-річного віку ІНФОРМАЦІЯ_2 , після чого в силу положень наведених вище нормативно-правових актів, мав припинити державну службу. За своєю правовою природою щорічна відпустка може надаватись особі, яка виконує фактично роботу або час її діяльності може бути зарахований до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку відповідно до статті 82 КЗпП. Дослідження матеріалів справи встановлено, що внаслідок не своєчасного поновлення на посаді ОСОБА_1 , відповідач був вимушений здійснювати нарахування та виплату середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, який охопив період після досягнення ОСОБА_1 65-річного віку (з 22.11.2014 по 02.09.2020), після чого останній був звільнений, у зв`язку з досягненням ним граничного віку перебування на державній службі. Тобто, з наведеного слідує, що ОСОБА_1 продовжував перебування у трудових стосунках з відповідачем до 70 років 10 місяців, що суперечить як положенням пункту 7 частини 1 статті 37 Закону України «Про державну службу» від 17.11.2011 року, №4050-VI, так і положенням пункту 7 частини 1 статті 83 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року, №889-VII (в редакції чинній на день поновлення позивача на посаді -02.09.2020 року). Наведене обумовлено несвоєчасністю поновлення Управлінням на посаді позивача, тобто має місце бездіяльність відповідача, яка породила порушення ним пункту 7 частини 1 статті 37 Закону України «Про державну службу» від 17.11.2011 року, №4050-VI та пункту 7 частини 1 статті 83 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року, №889-VII (в редакції чинній на день поновлення позивача на посаді - 02.09.2020 року). Як правильно зазначено судом першої інстанції, наведена бездіяльність Управління, наслідком якої вже є переплата бюджетних коштів ОСОБА_1 під час виплати останньому середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу у період з 22.11.2014 по 02.09.2020 (після досягнення ОСОБА_1 65-річного віку), не може породжувати чергові порушення вимог трудового законодавства в частини зобов`язання виплатити позивачеві грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за період з 22.11.2014 по 02.09.2020, на які він не мав право, в силу відсутності права на працю відповідно до положень Закону України «Про державну службу» від 17.11.2011, №4050-VI (досягнення 65-річного). Дійсно пункт 2 частини 1 статті 82 КЗпП до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 75 цього Кодексу) зараховує час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу). Однак жодним нормативно-правовим актом України не передбачено право ОСОБА_1 на збереження місця роботи в державній службі після досягнення ним 65-річного віку, а тому період з 22.11.2014 по 02.09.2020 не може бути зарахований до стажу, який дає право на щорічну відпустку, не дивлячись на те, що за цей період позивачу нараховано середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку із незаконним звільненням. При цьому, суд виходить з балансу публічного та приватного інтересу. Позивач отримав за період з 22.11.2014 по 02.09.2020 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу, який в повній мірі компенсує йому втрати, пов`язані із невиконанням рішення суду. За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивач має право на отримання грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки з 18.06.2008 року (наступний день після звільнення) по 22.11.2014 року (день досягнення 65-річного віку), внаслідок чого мають бути внесені відповідні зміни до наказу Управління №34-ОС від 02.09.2020 «Про поновлення ОСОБА_1 на роботі». Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Колегія суддів, у цій справі, також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 17 червня 2021 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий Полотнянко Ю.П. Судді Драчук Т. О. Ватаманюк Р.В.