Постанова 4824 № 761/2926/21

Справа № 761/2926/21 Головуючий 1 інстанція-Осаулов А.А. Провадження № 22-ц/824/4499/2022 Доповідач апеляційна інстанція - Савченко С.І. П О С Т А Н О В А іменем України 11 травня 2022 року м.Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Савченка С.І., суддів Ігнатченко Н.В, Мережко М.В., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 30 вересня 2021 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мастергаз» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором про надання послуг,- в с т а н о в и в: У січні 2021 року ТОВ «Мастергаз» звернувся до суду із вказаним, який мотивований тим, що02 вересня 2019 року між ТОВ «Мастергаз» і ОСОБА_1 було укладено договір № 30919 на виконання послуг, за яким відповідач зобов`язався виконати послуги з встановлення лічильників гарячої та холодної води, теплолічильників, електричних водонагрівачів, сантехнічних виробів; із заміни лічильників гарячої та холодної води, теплолічильників, сантехнічних виробів; з демонтажу лічильників гарячої та холодної води, теплолічильників, сантехнічних виробів. Згідно договору відповідач зобов`язався перерахувати позивачу суму, прийняту від клієнта за виконану роботу та призначену для передачі замовнику протягом 72 годин з моменту оформлення документів в програмі CSIна рахунок замовника. Вказував, що позивач згідно умов договору передав відповідачу матеріали для надання послуг на загальну суму 14959 грн., що стверджується актами приймання -передачі товару № 95012 від 24 вересня 2020 року, № 96624 від 28 вересня 2020 року та № 111416 від 02 листопада 2020 року. Однак, відповідач послуги за договором № 30919 щодо демонтажу та встановлення лічильників не надав, матеріали не повернув, чим заподіяв позивачу збитки на суму 14959 грн. У зв`язку з наведеним просив стягнути із відповідача на його користь заборгованість в розмірі 14959 грн. Рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 30 вересня 2021 року позов задоволено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Мастергаз» за договором про надання послуг № 30919 від 02 вересня 2019 року грошові кошти у розмірі 14959 грн. та судовий збір у розмірі 2270 грн. Не погоджуючись із рішенням, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на його незаконність і необгрунтованість, невідповідність висновків суду обставинам справи. Скарга мотивована неврахуванням судом того факту, що за умовами п.4.2.2 договору - 2 - невикористані матеріали виконавець повертає замовнику за його вимогою згідно акту передачі, однак у справі відсутня вимога замовника до нього про повернення матеріалів. Судом залишено поза увагою, що договір про надання послуг № 30919 від 02 вересня 2019 року підписано від імені ТОВ «Мастергаз» директором персоналу Кульпановою Ю.В., а акти № 35012 від 24 вересня 2020 року, № 96624 від 28 вересня 2020 року та № 111416 від 02 листопада 2020 року підписано керівником складу Ковальчук Н.І., хоча у справі відсутні будь-які довіреності або інші документи, які б свідчили про повноваження вказаних осіб на підписання документів від імені товариства. Окрім того, у вказаних документах виконавцем зазначено ОСОБА_2 , зарегистритрованого у АДРЕСА_1 , а відповідачем є ОСОБА_1 , зареєстрований у АДРЕСА_2 . Також, у позовній заяві та у договорі № 30919 наявні ознаки порушення закону про захист персональних даних відповідача з огляду на відсутність у договорі його згоди на обробку персональних даних. Позивач ТОВ «Мастергаз» правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Копія ухвали про відкриття апеляційного провадження та копія апеляційної скарги з додатками 16 лютого 2022 року направленазгідно ч.6 ст.128 ЦПК України на електронну адресу позивача, вказану ним у позові, що стверджується повідомленням про її доставлення. Згідно ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Оскільки в даній справі ціна позову становить 14959 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження,апеляційний розгляд справиздійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права. Задовольняючи позов, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що між сторонами було укладено договір про надання послуг № 30919 від 02 вересня 2019 року, на підставі якого відповідачем як виконавцем послуг було отримано матеріали для виконання робіт, які не повернуті, а тому відповідач має заборгованість увигляді вартості неповернутих матеріалів у розмірі 14959 грн. Будь-яких доказів, що підтверджують невідповідність розміру заборгованості умовам договору відповідачем суду не надано. Наявність заборгованості порушує права позивача як нового кредитора, які підлягають до захисту шляхом стягнення боргу. Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону. За положеннями ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його - 3 - обов`язку. Згідно з ч.1 ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання не допускається (ст.525 ЦК України). Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України (ч.2 ст. 509 ЦК України), якими в тому числі є договори та інші правочини. Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, а його зміст становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.ст.627,628 ЦК України). Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Згідно ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом. Відповідно до ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання. Виконавець повинен надати послугу особисто (ч.1 ст.902 ЦК України). Згідно ч.1 ст.906 ЦК України збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом. Судом першої інстанції встановлено, що 02 вересня 2019 року між позивачем ТОВ «Мастергаз» як замовником і відповідачем ОСОБА_1 як виконавцем укладено договір № 30919, згідно п.1.1. якого замовник в порядку та умовах визначених цим договором доручає виконавцеві, а виконавець бере на себе зобов`язання надавати послуги, визначені в п. 2.1 договору, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві надані послуги. Відповідно до п.2.2 цього договору виконавець приймає на себе виконання наступних послуг: з встановлення лічильників гарячої та холодної води, теплолічильників, електричних водонагрівачів, сантехнічних виробів; з заміни лічильників гарячої та холодної води, теплолічильників, сантехнічних виробів; з демонтажу лічильників гарячої та холодної води, теплолічильників, сантехнічних виробів. Виконавець зобов`язаний перерахувати замовнику суму, прийняту від клієнта за виконану роботу та призначену для передачі замовнику, яка зазначена в акті наданих послуг, протягом 72 годин з моменту оформлення документів в програмі CIS на рахунковий рахунок замовника (п.3.2 договору). Замовник зобов`язаний своєчасно забезпечувати виконавця всіма необхідними матеріалами для виконання його обов`язків за договором. Послуги надаються виконавцем з матеріалів замовника. Приймання-передача матеріалів проводиться за актом (п.4.1 договору). Згідно акту № 95012 приймання-передачі товару від 24 вересня 2020 року, - 4 - підписаного ТОВ «Мастергаз» (замовник) і ОСОБА_1 (виконавець), останній прийняв товар згідно переліку для виконання робіт. Згідно акту № 96624 приймання-передачі товару від 28 вересня 2020 року, підписаного ТОВ «Мастергаз» (замовник) і ОСОБА_1 (виконавець), останній прийняв товар згідно переліку для виконання робіт. Згідно акту № 111416 приймання передачі товару від 02 листопада 2020 року, підписаного ТОВ «Мастергаз» (замовник) і ОСОБА_1 (виконавець), останній прийняв товар згідно переліку для виконання робіт. За вказаними актами приймання-передачі відповідачу як виконавцю було передано матеріли для виконання робіт на загальну суму 14959 грн. Також судом встановлено, що відповідач обумовлені договром № 30919 послуги щодо демонтажу та встановлення лічильників не надав. ТОВ «Мастергаз» направив Лисаку 17 грудня 2020 року повідомлення про наявність заборгованості в розмірі 14959 грн. і необхідність її погашення, яке залишене відповідачем без реагування. Наведені обставини підтверджуються наявними у справі доказами. За таких обставин, з огляду на невиконання відповідачем умов договору, суд вірно захистив права позивача шляхом стягнення з відповідача вартості переданих йому матеріалів на суму 14 959 грн. Доводи апеляційної скарги про неврахування судом того факту, що за умовами п.4.2.2 договору невикористані матеріали виконавець повертає замовнику за його вимогою згідно акту передачі, однак у справі відсутня вимога замовника до нього про повернення матеріалів не спростовують висновки суду про наявність підстав для стягнення боргу. Такі доводи суперечать ст.124 Конституції України, згідно якої юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. Законом може бути визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору. Тобто, Конституція України надає особі право звернутися безпосередньо до суду на захист своїх прав без попереднього врегулювання спору. Окрім того, з огляду на відсутність закону, який би визначав обов`язковий досудовий порядок урегулювання даного спору, то звернення позивача безпосередньо до суду є правомірним і обгрунтованим. Посилання в апеляційній скарзі на те, що договір про надання послуг № 30919 від 02 вересня 2019 року підписано від імені ТОВ «Мастергаз» директором персоналу Кульпановою Ю.В., хоча у справі відсутні будь-які довіреності або інші документи, які б свідчили про її повноваження на підписання договору, колегія суддів відхиляє як необгрунтовані. Такі доводи суперечать ст.204 ЦК України, яка встановлює презумпцію правомірності правочину і згідно якої вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. В установленому законом порядку укладений між сторонами договір про надання послуг № 30919 від 02 вересня 2019 року недійсним не визнаний і його презумпція правомірності відповідачем не спростована, а відтак ставити під сумнів правомірність укладеного договору у суду підстав не було. Це ж стосується посилань на неправомірність підписання керівником складу товариства ОСОБА_3 актів передачі-приймання матеріалів № 35012 від 24 вересня 2020 року, № 96624 від 28 вересня 2020 року та № 111416 від 02 листопада 2020 року, які є безпідставними, оскільки закон врегульовує форму та зміст правочину, а акт передачі - 5 - матеріалів не є правочином у розумінні ст.202 ЦК України і закон не регулює його форму, в тому числі не вказує яка саме посадова особа товариства має підписати такий акт. Доводи апеляційної скарги про те, що у договорі та актах виконавцем зазначено ОСОБА_2 , зарегистритрованого у АДРЕСА_1 , а відповідачем є ОСОБА_1 , зареєстрований у АДРЕСА_2 , не спростовують висновків суду про наявність підстав для стягнення боргу. По-перше, у договорі № 30919 від 02 вересня 2019 року чітко вказано виконавцем Лисака Володимира Васильовича. По-друге, окрім імені виконавець робіт ідентифікований у як у договорі, так і в актак приймання-передачі матеріалів за реєстраційним номером облікової картки платника податків та паспортом із зазначенням серії, номера та дати видачі. Посилаючись на вказані обставини відповідач всупереч положенням ч.3 ст.12 ЦПК ст.81 ЦПК України, які покладають на сторону обов`язок довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, не надала ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції належних, допустимих та достатніх доказів, у розумінні ст.77-80 ЦПК України, які б підтверджували, що вказана у актах приймання-передачі матеріалів особа ОСОБА_2 є іншою, відмінною від відповідача особою, яка взяла на себе зобов`язання виконати роботу і для виконання якої отримувала у позивача матеріали. Щодо реєстрації, то таке не має правового значення для вирішення спору, оскільки згідно ч.2 ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Доводи апеляційної скарги про те, що у позовній заяві та у договорі № 30919 наявні ознаки порушення закону про захист персональних даних відповідача з огляду на відсутність у договорі його згоди на обробку персональних даних, апеляційний суд відхиляє як безпідставні. Дані доводи взагалі не стосуються предмету спору про стягнення боргу за договором. У випадку. якщо відповдіачс вважає, що його права пушені, то він має змогу звернутися за їх захистом до компетентних органів. Даючи оцінку доводам відповідача, викладеним у апеляційній скарзі, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Колегія суддів враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування єдостатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому визнає дане рішення законним та обґрунтованим. Підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення - 6 - колегія суддів не вбачає. Згідно ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятидесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Керуючись ст.ст.259, 374, 375, 381 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 30 вересня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Головуючий Судді: