Постанова Київський апеляційний суд № 761/12134/19

Справа № 761/12134/19 Головуючий 1 інстанція- Мальцев Д.О. Провадження № 22-ц/824/5627/2020 Доповідач апеляційна інстанції- Савченко С.І. П О С Т А Н О В А іменем України 28 травня 2020 року м.Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Савченка С.І., суддів Верланова С.М., Мережко М.В., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 25 вересня 2019 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором,- в с т а н о в и в: У березні 2019 року АТ «Креді Агріколь Банк» звернувся до суду із вказаним позовом,який мотивував тим, що 19 лютого 2018 року між банком і відповідачкою ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 3/3090573, згідно якого банк надав відповідачці кредит на споживчі цілі в розмірі 97278 грн. терміном до 18 лютого 2023 року із розрахунку 15 % річних, а позичальниця зобов`язалася повернути отриманий кредит, сплатити проценти за його користування та сплатити комісійну винагороду у розмірі 2,3 % на місяць від суми кредиту. Вказував, що за умовами кредитного договору позичальниця ОСОБА_1 мала повертати кредит, проценти і комісію щомісячними платежами до 19 числа кожного місяця згідно графіку погашення кредиту (додаток № 1), однак не виконувала цих обов`язків з вересня 2018 року, внаслідок чого у неї виникла прострочена заборгованість. Письмові вимоги банку про погашення простроченої заборгованості і повне дострокове повернення кредиту у зв`язку із невиконанням зобов`язань за договором, направлені відповідачці 21 листопада і 22 грудня 2018 року, залишені нею без задоволення. Посилаючись на ч.2 ст.1050, ст.1054 ЦК України та умови кредитного договору, просив стягнути із відповідачки достроково на користь банку борг за кредитним договором станом на 15 березня 2019 року в розмірі 104740,22 грн., з яких тіло кредиту - 84417,83 грн., проценти - 4086,60 грн., комісія - 14631,13 грн., пеня - 1604,66 грн. та судові витрати. Рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 25 вересня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ «Креді Агріколь Банк» борг за кредитом у розмірі102240,22 грн. та судовий збір у розмірі 1921 грн. Не погоджуючись із таким рішенням, відповідачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні вимог банку в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права. - 2 - Скарга мотивована тим, що суд не взяв до уваги важливі докази щодо сплати відповідачкою коштів в рахунок погашення кредиту, які не враховані банком у розрахунку боргу. Так, станом на час подачі позову 23 квітня 2019 року позивачкою було сплачено 36680 грн., а станом на час ухвалення рішення сплачено ще 1500 грн., а загалом сплачено 38180 грн., а тому у відповідачки відсутня заборгованість у вказаному банком розмірі. Суд, прийнявши позов до розгляду, не врахував, що відповідачка зареєстрована і мешкає у м.Суми, що у свою чергу свідчить про порушення встановлених процесуальним законом правил підсудності, оскільки згідно ст.27 ЦПК України позов має розглядатися за місцем реєстрації відпоідачки. Окрім того, при вирішенні судом спору порушено вимоги ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», яка забороняє банку встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, а умова про це є нікчемною. Стягуючи комісію у розмірі 14454,84 грн. суд наведеного не врахував. Позивач АТ «Креді Агріколь Банк» подав відзив на апеляційну скаргу, де вказав, що суд першої інстанції прийняв законне і обгрунтоване рішення і правомірно задоволив його позов, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є безпідставними і надуманими, не грунтуються на вимогах закону, не спростовують висновків суду. Згідно ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Оскільки в даній справі ціна позову становить 104740,22 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. Клопотання відповідачки про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін, викладене в резолютивній частині апеляційної скарги, колегія суддів відхилила як необгрунтоване, оскільки заявниця змістовно і грунтовно виклала свою позицію по суті спору у апеляційній скарзі (обсяг 33 аркуші з додатками), де детально проаналізувала обставини справи, законодавство, що регулює спірні правовідносини, і обгрунтувала свою позицію щодо необхідності скасування судового рішення в повному обсязі. При цьому, посилаючись на необхідність розгляду справи за участю та викликом сторін, скаржниця не зазначила про нові обставини або факти, окрім вказаних нею у відзиві на позов та апеляційній скарзі, про які вона має намір повідомити суд. Бажання скаржниці викласти під час публічних слухань в режимі відеоконференції свої аргументи, які вказані і обгрунтовані нею у поданих процесуальних документах, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що відповідачка ОСОБА_1 не в повній мірі виконувала обумовлені кредитним договором обов`язки і не повертала щомісяця у повному обсязі отримані нею кредитні кошти - 3 - з урахуванням процентів та комісій, що призвело до виникнення заборгованості і у свою чергу свідчить про порушення прав АТ «Креді Агріколь Банк» як кредитора і необхідність їх захисту шляхом дострокового стягнення боргу за кредитом із позичальниці. При визначенні розміру боргу суд врахував надані відповідачкою докази щодо сплати кредиту, зменшивши суму боргу. Такі висновки суду є правильними, такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону. Згідно ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки. Згідно ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася. Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Згідно ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом. Судом встановлено, що 19 лютого 2018 року між ПАТ «Креді Агріколь Банк», правонаступником якого є АТ «Креді Агріколь Банк», і відповідачкою ОСОБА_1 було укладено комплексний (кредитний) договір № 3/3090573, згідно якого банк надав відповідачці кредит на споживчі потреби (сплата страхового платежу за договором стархування життя) в розмірі 97278 грн. терміном до 18 лютого 2023 року із розрахунку 15 % річних, а відповідачка зобов`язалася повернути отриманий кредит, сплатити проценти за його користування та сплатити комісійну винагороду у розмірі 2,3 % на місяць від суми кредиту (а.с.11-12). Повернення кредиту згідно п.1.1 кредитного договору передбачено шляхом внесення позичальницею щомісячних платежів у розмірі 4551,63 грн., які включають тіло кредиту, проценти і комісійну винагороду, до 19 числа кожного місяця згідно графіку платежів (додаток № 1 до договору). Також, судом встановлено, що позичальниця ОСОБА_1 зі вересня 2018 року не виконувала в повному обсязі обов`язків по поверненню кредиту з урахуванням процентів і комісії, покладених на неї кредитним договором, мала просторочену заборгованість, у зв`язку з чим ПАТ «Креді Агріколь Банк» 21 листопада і 22 грудня 2018 року надіслав відповідачці письмові вимоги про погашення простроченої заборгованості і повне дострокове повернення кредиту у зв`язку із невиконанням зобов`язань за договором, які залишені без задоволення. Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами. З огляду на викладене, суд вірно захистив права банку, стягнувши кредитні кошти достроково з урахуванням наданих відповідачкою доказів про оплату кредиту, які не були враховані банком. Доводи апеляційної скарги про те, що суд не взяв до уваги докази щодо сплати відповідачкою коштів в рахунок погашення кредиту, які не враховані банком у розрахунку боргу, а тому у відповідачки відсутня заборгованість у вказаному банком розмірі, колегія суддів відхиляє як необгрунтовані. З матеріалів справи вбачається, що отримавши копію позову з додатками відповідачка 01 серпня 2019 року подала до суду відзив на позовну заяву, в якому вказала, що визнає пред`явлені до неї банком позовні вимоги та пояснила, що в силу сімейних обставин (хвороба сина) із вересня 2018 року почала сплачувати кредит не в повному обсязі. Також, додала дві квитанції про сплату - 4 - кредитних коштів від 19 квітня 2019 року на суму 1000 грн. і від 12 липня 2019 року на суму 1500 грн., які сплачені нею після 15 березня 2019 року, тобто після дати розрахунку боргу, і які судом були враховані, а заборгованість зменшена на цю суму. Жодних інших доказів чи квитанцій про оплату боргу чи доказів про проведення оплати у більшому розмірі ніж вказано банком у розрахунку відповідачка до суду не подавала, а відтак посилання відповідачки на невзяття судом до уваги певних доказів надумані та безпідставні. Всі подані нею докази досліджені та їм дана оцінка у рішенні. Окрім того, ні у відзиві на позовну заяву, ні в апеляційній скарзі відповідачка не спростувала наданий банком детальний розрахунок боргу, не зазначила конкретно в чому його неправильність чи невідповідність, які саме проплати та коли вчинені не враховані банком. Згідно ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Намагання позивачки обгрунтувати неправильність розрахунку боргу посиланням у скарзі на те, що станом на час подачі позову 23 квітня 2019 року позивачкою було сплачено загалом на повернення кредиту 36680 грн., а станом на час ухвалення рішення сплачено 38180 грн., носять загальний характер і не спростовують розрахунку боргу. При цьому колегія суддів враховує, що з урахуванням визначеного договором щомісячного платежу у сумі 4551,63 грн., починаючи із березня 2018 року і станом на 23 квітня 2019 року відповідачка мала сплатити 14 платежів на загальну суму 63722,82 грн., а станом на час ухвалення рішення 19 платежів на загальну суму 86480,97 грн., що у свою чергу спростовує доводи відповідачки про відсутність заборгованості. Посилання в апеляційній скарзі на незаконність стягнення із відповідачки комісії у розмірі 14454,84 грн., що є порушенням вимог абз.3 ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», яка забороняє банку встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою, не грунтується на вимогах закону. 10 червня 2017 року набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування», яки є профільним законом та визначає загальні, правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері. Згідно п.п.3 п.3 розділу ІV «Прикінцеві і перехідні положення» ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», яка була досить об`ємною за змістом і врегульовувала відносини споживчого кредитування, викладена в наступній редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Отже, із 10 червня 2017 року редакція ст.11 Закону України «Про споживче кредитування», на порушення якої відповідачка посилається в апеляційній скарзі, не діє, а відтак не поширюється на кредитний договір №3/3090573, який укладено між сторонами 19 лютого 2018 року, тобто після внесення відповідних змін до ст.11 вказаного закону. Відхиляючи доводи щодо незаконності стягнення комісії, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Спірні правовідносини щодо стягнення комісії за кредитним договором, укладеним між сторонами, регулюються Законом України «Про споживче кредитування», який не містить заборон щодо встановлення комісії. Згідно п.4 ч.1 ст.1 цього Закону загальними витрати за споживчим кредитом євитрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб Згідно ч.2 ст.8 цього Закону для цілей обчислення реальної річної процентної ставки - 5 - визначаються загальні витрати за споживчим кредитом, до яких включаються в тому числі комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Згідно ч.4 ст.12 цього Закону у договорі про споживчий кредит можуть бути зазначені будь-які інші умови, визначені законом та за домовленістю сторін, а згідно ч.6 цієї статті споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцю будь-які платежі, не зазначені у договорі про споживчий кредит. З огляду на те, що Закон України «Про споживче кредитування» не містить не містить заборон щодо встановлення будь-яких комісій, а таклож враховуючи, що сторони за взаємною згодою визначили у кредитному договорі розмір комісії, її стягнення судом є правомірним. Це ж стосується посилань у скарзі на неврахування судом п.3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ 10 травня 2007 року, щодо заборони встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь. У зв`язку із набранням чинності Законом України «Про споживче кредитування»вказані Правила втратили чинність на підставі постанови Правління НБУ № 49 від 08 червня 2017 року. Цією ж постановою затверджено Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, які включають лише 9 пунктів і які не містять заборон чи обмежень на встановлення будь-яких комісій. Це ж стосується посилань у скарзі на судову практику Верховного Суду України, яка не може бути врахована з огляду на зміну законодавства. Доводи апеляційної скарги про порушення судом встановлених процесуальним законом правил територіальної підсудності, оскільки відповідачка зареєстрована і мешкає у м.Суми, де згідно ст.27 ЦПК України позов і має розглядатися, колегія суддів відхиляє як необгрунтовані. По-перше, згідно ч.2 ст.378 ЦПК України рішення не підлягає скасуванню, а справа не підлягає направленню на новий розгляд у зв`язку з порушеннями правил територіальної юрисдикції (підсудності), якщо учасник справи, який подав апеляційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив суду про непідсудність справи. З матеріалів справи вбачається, що відповідачка 22 липня 2019 року отримала копію ухвали суду про відкриття провадження (спрощеного) та позову з додатками, що стверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.44). 06 серпня 2019 року до суду надійшов відзив відповідачки на позовну заяву з додатками, де відповідачка не заявила про непідсудність суду даної справи (а.с.46-55). При подачі апеляційної скарги відповідачкою також не зазначено жодної поважної причини щодо незаявлення суду про непідсудність справи. Отже, при розгляді справи судом першої інстанції відповідачка без поважних причин не заявила суду про непідсудність даної справи, що згідно ч.2 ст.378 ЦПК України унеможливлює скасування рішення з цих підстав. По-друге, згідно п.2.8 укладеного між сторонами комплексного(кредитного) договору №3/3090573обумовлено, що місцем виконання зобов`язань за цим договором є місцезнаходження кредитора АТ «Креді Агріколь Банк», тобто м.Київ, вул.Пушкінська 42/4. Згідно ч.8 ст.28 ЦПК України позови, що виникають із договорів, у яких зазначено - 6 - місце виконання, можуть пред`являтися також за місцем виконання цих договорів. Окільки сторони за взаємною згодою визначили місце виконання договору, то даний позов підсудний Шевченківському районному суд м.Києва згідно ч.8 ст.28 ЦПК України за місцезнаходження кредитора. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому визнає дане рішення законним та обґрунтованим. Підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає. Згідно ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятидесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Керуючись ст.ст.259, 374, 375, 381 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 25 вересня 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Головуючий Судді: