Постанова 4824 № 757/1988/23-ц

справа № 757/1988/23-ц провадження № 22-ц/824/10071/2023 головуючий у суді І інстанції Матвєєва Ю.О. КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 27 червня 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Писаної Т.О. суддів - Приходька К.П., Журби С.О. розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 квітня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Центрального управління Служби безпеки України про стягнення моральної шкоди, В С Т А Н О В И В: У січні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Центрального управління Служби безпеки України про відшкодування моральної шкоди, в обґрунтування якого зазначив, що 16 листопада 2022 року за місцем його проживання працівниками Управління СБУ в Одеській області було проведено незаконний обшук. Його неодноразові звернення із скаргами на дії посадових осіб як Управлінням СБУ в Одеській області, так і Центральним управлінням СБУ були проігноровані. Вважав це тиском на нього, як викривача, оскільки за його заявами про факти корупційних або пов`язаних із корупцією кримінальних правопорушень були порушені кримінальні провадження. Моральну шкоду позивач оцінював в розмірі 50 000 грн та просив стягнути її з відповідача внаслідок бездіяльності останнього. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 26 квітня 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Центрального управління Служби безпеки України про стягнення моральної шкоди відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду ОСОБА_1 звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що відповідачем не були спростовані твердження позивача та покази свідка ОСОБА_2 , що дискримінація мала місце, а саме 16 листопада 2022 року приблизно о 09.00 годин працівники Управління СБУ в Одеській області, озброєні автоматами, проникли до помешкання позивача та фактично впродовж 1-2 годин проводили слідчу дію «обшук», на що суд першої інстанції не звернув уваги. Вважає, що суд першої інстанції, порушуючи приписи ст.ст. 76 , 77 , 80 , 83 , 84 ЦПК України відхилив клопотання від 26 квітня 2023 року про витребування доказів, які можуть підтвердити позовні вимоги та в порушення ст.ст. 81, 182, 222, 262 ЦПК України не розглянув заяву позивача від 13 квітня 2023 року про постановлення окремої ухвали. Зазначає, що суд першої інстанції також безпідставно відхилив клопотання від 14 квітня 2023 року про залучення співвідповідача, чим порушив приписи ст.ст. 49, 51, 279 ЦПК України. 19 червня 2023 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від відповідача, в якому сторона відповідача просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Вказує, що судом правомірно встановлено, що позивачем не надано належних та допустимих доказів незаконності дій відповідача, якими позивачу могла бути заподіяна моральна шкода, проведення обшуку в житловому приміщенні позивача не підтверджено. Натомість відповідачем доведено, що вчинялись контррозвідувальні заходи на предмет виявлення шпигунів та колаборантів у зв`язку з військовою агресією. Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 1 частини першої статті 274 ЦПК України. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, які викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Як вбачається із матеріалів справи, звертаючись до суду із позовом ОСОБА_1 обґрунтовував його тим, що 16 листопада 2022 року приблизно о 09:00 год. працівники Управління СБУ в Одеській області в кількості 6 осіб, озброєних автоматами на двох автомобілях, прибули до помешкання позивача та впродовж двох годин перевіряли його та його сім`ю на предмет відданості державі. 20 листопада 2022 року позивачем було подано скаргу до УСБУ в Одеській області на дії співробітників, на яку відповіді він не отримав, і в подальшому він звернувся 13 грудня 2022 року до ЦУ СБУ із скаргою на дії УСБУ в Одеській області, на яку відповіді також не отримав. Проте, судом встановлено, що на звернення позивача від 20 листопада 2022 року Управлінням СБУ в Одеській області було надано відповідь про здійснення на території Одеської області контррозвідувальних заходів з виявлення російських шпигунів та колаборантів внаслідок військової агресії з боку рф у відношенні України. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів незаконності дій відповідача, якими позивачеві могла бути заподіяна моральна шкода, суд вважав, що проведення обшуку в житловому приміщенні позивача не підтверджено, натомість відповідачем доведено, що вчинялись контррозвідувальні заходи на предмет виявлення шпигунів та колаборантів у зв`язку із військовою агресією. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне. Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 ЦК України). Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме - у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини 1 статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини 6 цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами. Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України. Підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі №920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зазначено, що «шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України)». У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зроблений висновок, що «застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування». У випадку, якщо порушення (дія/бездіяльність) уповноваженого органу має триваючий характер, встановленню підлягає також конкретно визначений період бездіяльності такого органу, оскільки вказана обставина впливає на визначення розміру моральної шкоди. Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості. Для встановлення факту заподіяння моральної шкоди внаслідок неправомірних рішень, дій та бездіяльності органів державної влади, необхідна наявність усіх складових елементів правопорушення, сукупність яких згідно з законом є підставою для відповідальності заподіювача за завдану моральну шкоду. Судом встановлено та підтверджено відповідачем, що на звернення позивача від 20 листопада 2022 року Управлінням СБУ в Одеській області було надано відповідь про здійснення на території Одеської області контррозвідувальних заходів з виявлення російських шпигунів та колаборантів внаслідок військової агресії з боку рф у відношенні України. За ст. 2 ЗУ «Про контррозвідувальну діяльність» метою контррозвідувальної діяльності є попередження, своєчасне виявлення і запобігання зовнішнім та внутрішнім загрозам безпеці України, припинення розвідувальних, терористичних та інших протиправних посягань спеціальних служб іноземних держав, а також організацій, окремих груп та осіб на державну безпеку України, усунення умов, що їм сприяють, та причин їх виникнення. Відповідно до ст. 5 ЗУ ««Про контррозвідувальну діяльність» спеціально уповноваженим органом державної влади у сфері контррозвідувальної діяльності є Служба безпеки України. Згідно із ст. 6 ЗУ ««Про контррозвідувальну діяльність» підставами для проведення контррозвідувальної діяльності є: наявність достатньої інформації, що потребує перевірки за допомогою спеціальних форм, методів і засобів, про: здійснення розвідувальної діяльності проти України спеціальними службами іноземних держав, а також організаціями, окремими групами і особами; посягання на державний суверенітет, конституційний лад і територіальну цілісність України; терористичні посягання чи терористичну діяльність, кримінальні правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку. Звертаючись до суду із позовом щодо відшкодування шкоди завданої бездіяльністю органу державної влади, позивачем не було надано належних та допустимих доказів незаконності дій відповідача, протиправність дій Центрального управління Служби безпеки України не встановлено жодним судовим рішенням. Крім того, в суді першої інстанції було встановлено факт здійснення контррозвідувальних заходів. Доказів у підтвердження вчинення особами відповідача незаконного обшуку позивачем до матеріалів справи надано не було. Так, для відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення, насамперед спричинення позивачеві моральної шкоди. При цьому слід ураховувати, що причинний зв`язок між шкодою, завданою потерпілому, та протиправним діянням заподіювача шкоди є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без будь-яких додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. У справі, яка переглядається, суд першої інстанції правильно виходив із того, що позивач не надав достатніх, належних і допустимих доказів на підтвердження факту вчинення службовими особами відповідача щодо позивача протиправних дій, які перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із завданою позивачеві моральною шкодою, а відтак обґрунтованим є висновок суду про відсутність правових підстав для задоволення позову. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судому передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13ЦПК України). Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд апеляційної інстанції встановив, що позивач не довів належними та допустимими доказами причинний зв`язок між діями відповідача та настанням тих негативних наслідків для позивача, про які він вказує, що на підставі статті 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком. Враховуючи, що докази протиправності таких дій також відсутні, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції в порушення ст.ст. 81, 182, 222, 262 ЦПК України не було розглянуто заяву позивача від 13 квітня 2023 року про постановлення окремої ухвали колегія суддів вважає безпідставними та такими, що не заслуговують на увагу, оскільки вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є компетенцією суду та не може бути вирішене за клопотанням учасника спору. Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції безпідставно не залучив до участі відповідача державу Україну колегія суддів також не приймає до уваги, оскільки суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні такого клопотання, правильно зазначивши, що в даному випадку державу Україна представляє Центральне управління Служби безпеки України, яке, на думку позивача, порушило його права. У справах про відшкодування шкоди державою остання бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого заподіяно шкоду. Аналогічний висновок міститься у постанові ВП ВС від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц. Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, у якому повно та всебічно встановлено обставини, що мають значення для цієї справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами. За змістом статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні. Згідно ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Керуючись статтями 367-368, 374-375, 381-384,389 ЦПК України, апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 квітня 2023 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, зазначених в статті 389 ЦПК України. ГоловуючийТ.О. Писана СуддіК.П. Приходько С.О. Журба