Постанова 4824 № 759/23266/20

Справа № 759/23266/20 Головуючий в суді І інстанції Кириленко Т.В. Провадження № 22-ц/824/934/2022 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 лютого 2022 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Мельника Я.С., суддів: Матвієнко Ю.О., Гуля В.В., за участі секретаря Примушка О.В., розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 06 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих коштів, ВСТАНОВИВ: В грудні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом, який обґрунтовував тим, що він перерахував на картковий рахунок відповідача грошові кошти в розмірі 230 000 грн., однак жодних правовідносин між ними не було і не існує. В подальшому, 06 листопада 2020 року, 18 грудня 2020 року, 21 грудня 2020 року він звертався до ОСОБА_1 з вимогою повернути ці безпідставно отримані кошти, однак останній кошти не повернув. Оскільки між сторонами відсутні будь-які зобов`язальні правовідносини позивач просив суд стягнути з відповідача безпідставно набуті кошти в розмірі 230 000 грн., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 грн. та сплачений судовий збір у розмірі 2 300 грн. Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 06 квітня 2021 року позов задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 безпідставно набуті грошові кошти в розмірі 230 000 грн., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 грн. та сплачений судовий збір у розмірі 2 300 грн., а всього - 239 300 грн. Не погоджуючись із цим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування судом усіх обставин справи, просить його скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити. Обґрунтовував доводи апеляційної скарги тим, що місцевий суд розглянув справу без його участі, він не знав про розгляд справи в суді першої інстанції, Вказує також, що у нього з позивачем існували тривалий час відносини щодо короткострокової позики, а перераховані позивачем кошти - це кошти які він повернув добровільно на виконання умов договору позики, після чого, ним було повернуто позивачеві позичальну розписку, що узгоджується з положеннями ст. 545 ЦК України. Крім цього, вказує, що судом першої інстанції не враховано, що позивачем неодноразово, протягом тривалого часу перераховувалися кошти добровільно, систематично та без зазначення призначення платежу, тобто, він вільно і без помилки погодився на настання невигідних для себе наслідків, а тому ці кошти не можуть вважатися як безпідставно перерахованими позивачем, так і безпідставно набутими ним. В подальшому, апелянт подав до суду доповнення до апеляційної скарги, в яких просив викликати в судове засідання та допитати в якості свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Від ОСОБА_2 до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він вказує, що будь-яких доказів на підтвердження укладення між сторонами договору позики відповідачем не надано, натомість судом обґрунтовано встановлено, що ним безпідставно набуто кошти за рахунок позивача, що підтверджується випискою банку щодо руху коштів на банківському рахунку позивача, з яких вбачається, що грошові кошти перераховано з його рахунку на рахунок, відкритий на ім`я ОСОБА_1 . Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити з наступних підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що будь-яких договорів щодо надання послуг або виконання робіт між сторонами не укладалось, а відтак суд приходить до висновку про обґрунтованість і доведеність позовних вимог. Однак, колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи, відповідача не повідомлено належним чином про дату, час і місце засідання суду, оскільки від нього повернувся конверт з відміткою «за закінченням терміну зберігання», що відповідно до вимог закону не може вважатися належним повідомленням (а.с. 33). А відтак, відповідно до ч.3 ст.376 ЦПК України якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою, таке порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення. Вказане відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 грудня 2018 року у справі №752/11896/17-ц. Також, і з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_2 , колегія суддів не може погодитися, з огляду на таке. Як вбачається з матеріалів справи, а саме з виписки з банківського рахунку позивача у АТ КБ «Приватбанк», позивачем добровільно,протягом тривалого періоду часу із 27 листопада 2017 року по 12 січня 2018 року, п`ятьма окремими платежами було перераховано на картковий рахунок ОСОБА_1 грошові кошти в загальному розмірі 230 000 грн. (а.с.3-7). Відповідно до ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України). У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України. Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання. Вказане узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17. В судовому засіданні суду апеляційної інстанції допитані свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вказали, що позивача з відповідачем приятелювали, інколи спільно виїзджали на рибалку, і вони були очевидцями існували приятельські бачили коли позивач з відповідачем домовленостей між ними щодо надання відповідачем позивачу грошових коштів у борг, які позивач зобов`язувався в подальшому повернути ці кошти. Вказували, що між сторонами тривалий час існували грошові відносини щодо договорів позики. Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивiльнi права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогiєю породжують цивiльнi права та обов`язки. Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України. Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов`язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання. Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору. Докази мають бути належними, допустимими, достовірними. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. ст. 76, 77, 78, 79 ЦПК України). У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зазначено, що: «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них». Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України). Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства. З огляду на викладене, позаяк позивачем добровільно, систематично, за відсутності будь-якої помилки, в тому числі і рахункової, п`ятьма окремими платежами протягом трьох місяців перераховувалися кошти на рахунок відповідача без зазначення призначення платежу та за відсутності доказів договірних умов щодо їх подальшого повернення і доказів недобросовісності відповідача, а також, враховуючи суперечливу поведінку самого позивача, вищезазначені покази свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та пояснень самого відповідача в їх сукупності, колегія судді доходить висновку щодо існування між сторонами певних грошових відносини та про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень ст. 1212 ЦК України. На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, а при розгляді справи місцевим судом були допущені такі порушення норм матеріального і процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи по суті, а відтак відповідно до ст. 376 ЦПК України це рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову, у зв`язку з недоведеністю позовних вимог. Відповідно п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача, а відтак позовні вимоги про стягнення судових витрат теж необхідно залишити без задоволення. Керуючись ст. ст. 374, 376 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 06 квітня 2021 року скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 - відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: Судді: