Постанова 4822 № 724/2306/21

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 28 квітня 2022 року м. Чернівці Справа №724/2306/21 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Лисака І.Н., суддів: Височанської Н.К., Литвинюк І.М., секретар: Собчук І.Ю., позивач: ОСОБА_1 , відповідач: ОСОБА_2 , при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 17 січня 2022 року, ухваленого під головуванням судді Єфтеньєва О.Г., дата складання повного тексту рішення 17 січня 2022 року, - В С Т А Н О В И В: У листопаді 2021 року позивач звернулася з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей в розмірі Ѕ заробітку (доходу) щомісяця. Свої вимоги мотивувала тим, що з 09.09.2001 року вони з відповідачем перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано згідно рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 03.09.2021 року. Від шлюбу у сторін народилося троє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які проживають з позивачкою та перебувають на її утриманні. Відповідач добровільно участі в утриманні дітей та їх матеріальному забезпеченні не бере, є працездатним, інших неповнолітніх дітей та непрацездатних батьків не має, а тому просила позов задовольнити. Рішенням Хотинського районного суду Чернівецької області від 17 січня 2022 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити постанову, якою позовні вимоги задовольнити. Вказує, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, та помилково зроблено висновки про те, що відповідач забезпечує дітей матеріально. Провадження №22-ц/822/348/22 Наголошує, що рішення суду в частині стягнення з позивачки на користь відповідача витрат на правничу допомогу є також незаконним і підлягає скасуванню. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_7 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , наголошує, що рішення суду є обґрунтованим, оскільки діти перебувають на утриманні обох батьків. Наводить обставини, викладені у відзиві на позовну заяву. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін. Відповідно до ч.1 ст.7 ЦПК Українирозгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачений ч.13 ст.7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Оскільки колегією суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні), а копія судового рішення у такому разі надсилається в порядку передбаченому ч.5 ст.272 ЦПК України. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справив в межах її обґрунтувань та заявлених в суді першої інстанції вимог приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції керуючись ст.367 ЦПК України переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Оскаржуване рішення зазначеним вимогам частково не відповідає. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд виходив з того, що позивач і відповідач проживають в одному будинку разом із дітьми, а тому діти перебувають на утриманні обох батьків. Апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що сторони з 09.09.2001 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано на підставі рішення Хотинського районного суду Чернівецької області 03.09.2021 року (а.с.10, 23-25) . Під час шлюбу у сторін народилися діти: донька ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сини ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження серії НОМЕР_1 від 07.05.2006 року, серії НОМЕР_2 від 20.08.2009 року та серії НОМЕР_3 від 11.08.2014 року (а.с.11-13). Згідно акту перевірки факту проживання №1205 та довідки №1205/01 від 01.11.2021 року, виданих виконкомом Клішковецької сільської ради, вбачається, що по АДРЕСА_1 проживають та зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (колишній чоловік), ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 (а.с.14-15). У відповідності до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №283485607 від 08.11.2021 року ОСОБА_2 належить будинок по АДРЕСА_2 , на який накладено заборону (архівний запис), номер обтяження 3855730 (а.с.16). З Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем, займається роздрібною торгівлею в неспеціалізованих магазинах (а.с.18). Згідно довідок ОЗО «Клішковецький заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів» №169-171 від 28.12.2021 року вбачається, що відповідач приділяє належну увагу дітям, цікавиться їх навчанням (а.с.43-45). Квитанції АТ КБ «ПриватБанк» (період вересень, листопад 2021 року) свідчать про оплату комунальних послуг за адресою АДРЕСА_1 ОСОБА_14 та ОСОБА_2 (а.с.67-73). Відповідно до ч.1-2 ст.27 Конвенції ООН Про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою ВРУ № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Відповідно до ч.2 ст.51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Ст.8 ЗУ «Про охорону дитинства» визначає, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч.3 ст.11 ЗУ «Про охорону дитинства»). Відповідно до ст.12 ЗУ «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини, отже, і витрати на потреби дитини також мають бути однаковими. Положеннями ст.141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. За змістом ст.180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Частина 3 ст.181СК України визначає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів. Відповідно ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати. У відповідності до ЗУ «Про Державний бюджет України на 2021 рік» розмір прожиткового мінімуму для дитини від 6 до 18 років становить: з 1 січня - 2395 грн, з 1 липня - 2510 грн, з 1 грудня - 2618 грн. За положеннями ст.183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину. За положеннями ч.1-2 ст.184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період. В силу ч.1 ст.191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви. В даному випадку, позивач заявила вимоги про стягнення аліментів на утримання дітей у частці від заробітку (доходу) відповідача. Відповідно до положень ч.3 ст.70 ЗУ «Про виконавче провадження» загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника не може перевищувати 50 відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі у разі відрахування за кількома виконавчими документами. Це обмеження не поширюється на відрахування із заробітної плати у разі відбування боржником покарання у виді виправних робіт і стягнення аліментів на неповнолітніх дітей. У таких випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70 відсотків. Так, спір між сторонами виник щодо стягнення аліментів на утримання їх спільних дітей, сторона відповідача не заперечувала щодо зазначеного для стягнення позивачем розміру аліментів у частці від доходу ОСОБА_2 , а заперечення містяться лише щодо загального стягнення аліментів, оскільки сторони проживають в одному будинку. Посилання відповідача у відзиві на те, що він проживає в одному будинку з позивачкою та дітьми не свідчить про те, що він виконує свій обов`язок по матеріальному забезпеченню дітей. Відомості, які містяться в зошиті обліку про отримання ОСОБА_15 грошових коштів та копії квитанцій з мінімаркету «Наталі» (а.с.46-67, 74-91), не є належними доказами надання ОСОБА_2 матеріальної допомоги дітям, зошит ведеться особисто відповідачем, а квитанції належать магазину, в якому останній здійснює свою підприємницьку діяльність, і не свідчить про домовленість між сторонами щодо надання такої допомоги. Також, суд не приймає до уваги наявні квитанції про оплату комунальних послуг, які датовані 11.10.2021 року, 12.10.2021 року, 14.12.2021 року та 17.12.2021 року, так як проведення сплати за комунальні послуги здійснені саме під час розгляду справи в суді першої інстанції і не містять відомостей щодо предмета спору участі в матеріальному утриманні дітей. Відповідач не надав суду беззаперечних та достатніх доказів, які б свідчили про виконання ним своїх батьківських обов`язків щодо надання матеріальної допомоги дітям, а тому апеляційний суд вважає неправильним та необґрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову. З урахуванням того, що відповідач є молодим за віком, здоровим, офіційно здійснює підприємницьку діяльність у мінімаркеті « ОСОБА_16 », інших дітей та непрацездатних осіб на утриманні не має, у зв`язку з чим, колегія суддів вважає, що відповідач спроможній сплачувати аліменти на утримання дітей у розмірі Ѕ частки від свого заробітку (доходу), що відповідатиме ч.5 ст.183 СК України. За наведених обставин рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення позовних вимог з підстав визначених п.1-4 ч.1 ст.376 ЦПК України, а саме: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Крім того, в силу ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Отже, рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат на правничу допомогу з позивача на користь відповідача підлягає скасуванню. Відповідно до п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхньої вартості, виходячи з конкретних обставин справи. Відповідно до п.«б» ч.4 ст.382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення. З аналізу вказаних правових норм вбачається, що новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, є обов`язком апеляційного суду. Відповідно до ч.1, п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина друга статті 141 ЦПК України). Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи (ч.1-3 ст.134 ЦПК України). За змістом частин 2 та 3 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Згідно з ч.6 ст.137 ЦПК обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Одразу слід зазначати, що вид та характер правничої допомоги, що відображений в акті виконаних робіт (наданих послуг) з правової допомоги від 28 вересня 2021 року дає підстави суду стверджувати, що правнича допомога у такому виді стосується та пов`язана з цією справою, була необхідною для здійснення провадження у ній, тобто є обґрунтованою. Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 зазначено, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат». У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року, справа №379/1418/18 вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2020 року у справі №143/173/19 зроблено висновок, що згідно з частинами п`ятою, шостою статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідних клопотань про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката відповідач не заявляв та відповідних доказів не подавав, розмір витрат на правничу допомогу не спростував. Тому є правильними висновки суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, що у зв`язку із задоволенням позову понесені позивачем витрати на правову допомогу підлягають стягненню з відповідача. На підтвердження понесення витрат в суді першої інстанції стороною позивача надано витяг з договору №31/21 про надання юридичної (правничої) допомоги від 01.02.2021 року, укладеного між АО «Поляк і партнери» та ОСОБА_1 , ордер на надання правничої (правової) допомоги серії СЕ №1009929 від 18.11.2021 року та попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач понесла та очікує понести у зв`язку із розглядом справи від 18.11.2021 року із визначенням вартості години роботи адвоката 2400 грн, кількістю витраченого часу, видом правничої допомоги на загальну суму 12 000 грн (а.с.19-22) Крім того, до апеляційної скарги стороною позивача додано звіт (акт) про надані послуги з зв`язку із розглядом апеляційної скарги ОСОБА_1 від 16.03.2022 року із зазначенням виду правничої допомоги, кількість витраченого часу на загальну суму 5200 грн. Матеріали справи не містять заперечень сторони відповідача на підтвердження неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу та на спростування їх розміру, що є її обов`язком відповідно до вимог ст.137 ЦПК України, а тому зазначені витрати на правничу допомогу підлягають стягненню з відповідача на користь позивача у розмірі 17 200 грн. Згідно з ч.6 ст.141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Отже, за подання позовної заяви та апеляційної скарги сторона позивача повинна була б сплатити судовий збір (908 грн та 1362 грн відповідно), проте в силу ЗУ «Про судовий збір» звільнена від сплати такого, у зв`язку з чим судовий збір слід компенсувати за рахунок ОСОБА_2 шляхом стягнення з нього в дохід держави 2270 грн. Керуючись ст.ст.141, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити. Рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 17 січня 2022 року скасувати та ухвалити нову постанову. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задовольнити. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , в розмірі Ѕ частини заробітку (доходу) щомісяця на кожну дитину, починаючи з 18 листопада 2021 року і до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 17 200 (сімнадцять тисяч двісті) грн. Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в сумі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України, не підлягає. Головуючий підпис /Лисак І.Н./ Судді підписи /Височанська Н.К., Литвинюк І.М./