Постанова 4818 № 644/1752/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Постанова Іменем України 30 липня 2020 року м. Харків справа № 644/1752/19 провадження № 22-ц/818/2492/20 Харківський апеляційний суд у складі: головуючого Пилипчук Н.П., суддів Кругової С.С., Маміної О.В., учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідач: ОСОБА_2 , третя особа: Департамент Служб у справах дітей Харківської міської ради розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Департамент Служб у справах дітей Харківської міської ради про стягнення аліментів, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі її представника ОСОБА_3 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 05 лютого 2019 року, ухвалене суддею Клименко А.М., - В С Т А Н О В И В : У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Департамент Служб у справах дітей Харківської міської ради про стягнення аліментів. В обгрунтування позову зазначає, що 30 червня 2012 року між нею та ОСОБА_1 було укладено шлюб. Від цього шлюбу у них народилась дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Троїцького районного суду Луганської області від 03 листопада 2017 року шлюб між ними розірвано. Після розірвання шлюбу дитина залишилася проживати разом з нею. Зазначає, що вона самостійно, власними силами намагається матеріально забезпечити дитину - ОСОБА_4 , доглядати та виховувати дочку, а також виконувати всі інші обов`язки, покладені на неї законом. Відповідач, який проживає окремо від своєї дитини, ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків щодо утримання дочки, з моменту припинення між сторонами шлюбних відносин матеріально не допомагає дитині, участі у її вихованні не приймає та не виконує жоден з обов`язків, які покладені на нього законом як на батька дитини. З урахуванням останніх уточнень просить суд стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі в розмірі 2027 грн. щомісячно до досягнення дитиною повноліття. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 05 лютого 2019 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_3 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. В обгрунтування апеляційної скарги посилається на ті ж самі обставини, що викладені нею у позовній заяві. Також зазначила, що дитина проживає разом з нею у м. Барселона (Іспанія), дочка стоїть на обліку у лікаря, вчиться у школі, займається танцями і гімнастикою, ходить на заняття фортепіано і плавання та ін. Їхня дитина не мешкала і не мешкає до сьогодення з відповідачем, та не перебуває на його утриманні. Суд надав перевагу одній стороні перед іншою за розглядом цієї справи без будь-яких на це підстав і доказів по даній справі. Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 09 червня 2020 року відповідно до вимог ч.1 ст.369 ЦПК України розгляд справи призначено без повідомлення (виклику) учасників справи. Колегія суддів, вислухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що дитина проживає разом із батьком, а тому підстав для стягнення аліментів на користь позивачки на утримання їх спільної дочки не має. Проте, погодитися з таким висновком суду колегія суддів не може, виходячи з наступного. Згідно з ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод. Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» встановлено: «Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважать важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами». Судовим розглядом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що з 30 червня 2012 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі. Від цього шлюбу мають дитину дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Троїцького районного суду Луганської області від 03 листопада 2017 року шлюб між року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Відповідно до ч.2 ст.51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (ч.3 ст. 51 Конституції України). Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Частиною 1 ст. 12 цього Закону передбачено, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Згідно ст.141, ч.ч.1-4 ст.150, ст.180, ч.ч.1-3 ст.181, ст.182 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу. Батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину. Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів. При визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати. Відповідно до пунктів 15, 17 Постанови Пленуму «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15 травня 2006 року, у відповідності із статтею 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, а у випадках, передбачених статтями 198,199 СК України, і своїх повнолітніх дочку, сина. За відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом. Згідно з частиною 3 статті 181 СК України аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька (стаття183 цього кодексу) або в твердій грошовій сумі (стаття 84 СК України) і виплачуються щомісячно. Вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Як зазначає позивачка у своїй позовній заяві та апеляційній скарзі, після розірвання шлюбу дитини залишилася проживати разом з нею. Наразі вона з дитиною проживає в Королівстві Іспанія в місті Барселона. Відповідач вказані обставини заперечую, та у свою чергу зазначає, що дитина наразі проживає разом з ним в місті Луганськ. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Згідно вимог статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Стаття 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Так, апеляційним судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 з 21 грудня 2018 року перебуває у шлюбі з громадянином Іспанії ОСОБА_5 ксерокопії закордонного паспорту ОСОБА_1 з 04 жовтня 2019 року по 03 березня 2024 року прийнята на тимчасовий консульський облік в Генеральному консульстві України в Барселоні. Як вбачається із свідоцтва про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 проживає разом зі своїм чоловіком ОСОБА_5 в ОСОБА_6 , за адресою: АДРЕСА_1 . Матеріали справи також свідчать, що дочка ОСОБА_4 прийнята на тимчасовий консульський облік в Генеральному консульстві України в Барселоні з 04 жовтня 2019 року по 07 липня 2021 року. Листом Генерального консулу Драмарецькою О.В. від 18 жовтня 2019 року підтверджено факт проживання ОСОБА_4 в ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 . Як вбачається з відповіді Адміністрації Державної прикордонної служби України від 30 вересня 2019 року громадянка ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_3 серпня 2019 року проходила пункт пропуску через державний кордон України в місті Харків на виїзд з України рейсом №747 сполученням Харків Барселона. Інформації щодо перетину державного кордону України громадянкою ОСОБА_7 у зворотньому порядку, тобто на територію України матеріали справи не містять. Таким чином, з викладеного вбачається, що дочка ОСОБА_4 проживає разом зі своєю матір`ю ОСОБА_1 . Посилання відповідачка на довідки про склад сім`ї та довідки щодо місця проживання, видані Луганською Народною Республікою, колегією суддів не приймаються, виходячи з наступного. Так, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року №1085-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення» до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження відносяться в т.ч. місто Луганськ. Законами України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" та "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" визначено порядок регулювання правочинів та реалізації прав суб`єктів, названих Законів, з урахуванням необхідних змін на тимчасово окуповані території України у Донецькій та Луганській областях. Так, ч.1 ст.9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" передбачено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та Законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. При цьому згідно ч.2 ст.9 цього Закону будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Відповідно ч.3 ст.9 зазначеного Закону також передбачено, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків. Тобто, документи, видані державними органами та органами місцевого самоврядування "Луганської народної республіки", згідно законодавства України є недійсним та не можуть створювати правових наслідків. Що стосується стягнення аліментів, колегія суддів зазначає наступне. Апеляційний суд зауважує, що аліменти стягуються з метою забезпечення гармонійного розвитку дитини, вказані витрати не належать до витрат на утримання дитини. Зазначені виплати - аліменти мають винятково цільовий характер, спрямовані на утримання дитини, для забезпечення та створення належних умов для виховання та розвиток неповнолітньої дитини, а не на утримання матері дитини, зокрема сплату орендної плати та комунальних платежів. Положеннями ст.7 Закону України «Про державний бюджет України на 2019 рік», встановлено те, що для дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня 2019 року - 2027 гривень, з 1 липня - 2118 гривень, з 1 грудня - 2218 гривень. За таких обставин, суд, беручи до уваги встановлений законом розмір прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, принцип рівності прав та обов`язків батьків, та враховуючи обставини для необхідного рівня життя дитини, гармонійного розвитку, доходить висновку про наявність підстав для стягнення аліментів для утримання дітини у твердій грошовій сумі в розмірі по 2027грн. щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову до досягнення дитиною повноліття. При цьому апеляційний суд зауважує, що зазначені виплати мають винятково цільовий характер, мають бути спрямовані для забезпечення та створення належних умов для виховання та розвиток неповнолітньої дитини, враховуючи принцип рівності прав та обов`язків батьків, вважає, що саме такий розмір аліментів є необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. При визначенні розміру аліментів суд бере до уваги, що саме такий розмір аліментів є необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (ч.1 ст. 376 ЦПК України). Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. За таких обставин рішення суду не може вважатись законним і обґрунтованим, суд апеляційної інстанції доходить висновку про те, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції необхідно скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Керуючись статтями 367, 368, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі її представника ОСОБА_3 задовольнити. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 05 лютого 2019 року - скасувати. Ухвалити нове рішення. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Департамент Служб у справах дітей Харківської міської ради про стягнення аліментів задовольнити. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 2 027грн. з 12 березня 2019 року до досягнення нею повноліття, з подальшою індексацією відповідно до закону. Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір за подання позовної заяви в розмір 768,40грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40коп.) та за подання апеляційної скарги в розмірі 1 152,60грн. (одну тисячу сто п`ятдесят дві гривні 60коп.), а усього 1921грн. (одну тисячу дев`ятсот двадцять одну гривню). Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повну постанову складено 30 липня 2020 року. Головуючий Н.П. Пилипчук Судді О.В. Маміна С.С. Кругова