Постанова 4818 № 635/5890/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 березня 2020 року м. Харків справа № 635/5890/17 провадження № 22-ц/818/1685/20 Харківський апеляційний суду складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого: Коваленко І.П., суддів: Овсяннікової А.І., Сащенка І.С., учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідач: ОСОБА_2 , розглядаючи в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на малолітніх дітей, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 18 грудня 2019 року, ухвалене суддею Назаренко О.В., - ВСТАНОВИВ: У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на малолітніх дітей. Позов мотивований тим, що 28 квітня 2009 року між ним та відповідачем ОСОБА_2 було укладено шлюб. Від цього шлюбу народилися доньки: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зазначає, що діти проживають з ним та перебувають на його утриманні. Відповідач з 01 травня 2017 року проживає окремо, від покладеного на неї обов`язку по утриманню дітей ухиляється, ніякої матеріальної допомоги на утримання доньок в добровільному порядку, не надає, з дітьми не спілкується. У зв`язку з вищевикладеним позивач був змушений звернутися до суду з даним позовом. В зв`язку з цим просив, з урахуванням останніх уточнень, стягнути з відповідача 4000грн. на двох дітей щомісячно до досягнення ними повноліття. В судове засідання суду першої інстанції позивач не з`явився, надав суду заяву, відповідно до якої підтримав свої уточнені позовні вимоги, просив розглядати справу у його відсутність. Відповідач в судове засідання також не з`явилася, повідомлялася своєчасно і належним чином, надала заяву про розгляд справи у її відсутність. Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 18 грудня 2019 року позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у твердій грошовій сумі 2000грн., але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 12 жовтня 2017 року та до досягнення дітьми повноліття. Визначено, що розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, підлягає індексації відповідно до закону. Визначено, що рішення суду у межах суми рахунку за місяць підлягає негайному виконанню. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 768,40грн. Не погодившись із зазначеним рішенням, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій, з посиланнями на незаконність та необґрунтованість, просить вказане рішення скасувати частково та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі. В апеляційній скарзі зазначає, що матеріали справи свідчать про можливість відповідачки сплачувати аліменти на утримання дітей у розмірі 4000грн. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 31 січня 2020 року розгляд справи був призначений в порядку спрощеного провадження без виклику учасників справи. Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову суд першої інстанції виходив з тих обставин, що обидва батьки повинні утримувати своїх дітей, а тому виходячи із принципів справедливості, співмірності та верховенства права, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню аліменти в розмірі 2000грн. Проте, повністю погодитися з таким висновком суду колегія суддів не може, виходячи з наступного. Згідно з ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод. Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» встановлено: «Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважать важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами». Судовим розглядом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що з 28 квітня 2009 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі. Від цього шлюбу мають двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 згідно Свідоцтва про народження Серії НОМЕР_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 згідно Свідоцтва про народження Серії НОМЕР_2 . Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 22 березня 2018 року, залишеного постановою Апеляційного суду Харківської області від 14 травня 2018 року без змін, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 19 червня 2019 року визначено місце проживання малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із батьком ОСОБА_1 . Відповідно до ч.2 ст.51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (ч.3 ст. 51 Конституції України). Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Частиною 1 ст. 12 цього Закону передбачено, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Згідно ст.141, ч.ч.1-4 ст.150, ст.180, ч.ч.1-3 ст.181, ст.182 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу. Батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину. Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів. При визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати. Відповідно до пунктів 15, 17 Постанови Пленуму «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15.05.2006 року, у відповідності із статтею 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, а у випадках, передбачених статтями 198,199 СК України, і своїх повнолітніх дочку, сина. За відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом. Згідно з частиною 3 статті 181 СК України аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька (стаття183 цього кодексу) або в твердій грошовій сумі (стаття 84 СК України) і виплачуються щомісячно. Вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. У позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що діти проживають з ним та перебувають на його утриманні. Відповідач з 01 травня 2017 року проживає окремо, від покладеного на неї обов`язку по утриманню дітей ухиляється, ніякої матеріальної допомоги на утримання доньок в добровільному порядку, не надає, з дітьми не спілкується, У зв`язку з вищевикладеним позивач був змушений звернутися до суду з даним позовом. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Згідно вимог статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Стаття 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач є інвалідом ІІ групи з дитинства. Розмір його пенсії, як він зазначає, та не заперечується відповідачкою становить 1600грн. на місяць. Позивач також зазначає, що відповідачка займається підприємницькою діяльність - робить манікюр. Натомість, доказів на підтвердження цих обставин не надано. Водночас матеріали справи не містять доказів про те, що відповідачка є непрацездатною особою, наявність у неї хронічних захворювань та необхідність надання утримання іншим неповнолітнім особам та/чи непрацездатним батькам. Більш того, як зазначала сама відповідачка у своїй позовній заяві щодо визначення місця проживання дітей, вона винаймає житло, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Дане житло розташоване в новобудові, має сучасний ремонт та обладнання. Надалі планує орендувати житло з більшою житловою площею для комфортного проживання. Вказані обставини свідчать, що відповідачка має регулярний дохід, який дає їй змогу винаймати житло в новобудові. На підтвердження розміру свого доходу відповідачкою надано лише Звіт про суми нарахованого доходу зареєстрованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2018 рік, згідно якого загальний розмір її доходу за 2018 рік склав 44676грн. Із цього звіту також вбачається, що відповідачка є приватним підприємцем, разом з тим, інформації щодо її доходів за 2019 рік останньою не надано та матеріали справи не містять; відомостей щодо припинення нею підприємницької діяльності також не надано. Апеляційний суд зауважує, що аліменти стягуються з метою забезпечення гармонійного розвитку дитини, вказані витрати не належать до витрат на утримання дитини. Зазначені виплати - аліменти мають винятково цільовий характер, спрямовані на утримання дитини, для забезпечення та створення належних умов для виховання та розвиток неповнолітньої дитини, а не на утримання матері дитини, зокрема сплату орендної плати та комунальних платежів. Положеннями ст.7 Закону України «Про державний бюджет України на 2019 рік», встановлено те, що для дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня 2019 року - 2027 гривень, з 1 липня - 2118 гривень, з 1 грудня - 2218 гривень. За таких обставин, колегія суддів, враховуючи встановлений законом розмір прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, принцип рівності прав та обов`язків батьків, а також те, що в матеріалах справи відсутні відомості стосовно того, що відповідачка є непрацездатною, чи має на утриманні інших неповнолітніх осіб, непрацездатних батьків, а також обставини для необхідного рівня життя дитини, гармонійного розвитку, вважає можливим збільшити розмір стягнутих аліментів у твердій грошовій сумі по 2000грн. на кожну дитину. При цьому апеляційний суд зауважує, що зазначені виплати мають винятково цільовий характер, мають бути спрямовані для забезпечення та створення належних умов для виховання та розвиток неповнолітньої дитини, враховуючи принцип рівності прав та обов`язків батьків, вважає, що саме такий розмір аліментів є необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. При визначенні розміру аліментів колегія суддів бере до уваги, що саме такий розмір аліментів є необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (ч.1 ст. 376 ЦПК України). Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. З огляду на вищенаведене колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції - зміні. Керуючись статтями 367, 368, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Харківського районного суду Харківської області від 18 грудня 2019 року- змінити. Збільшити розмір аліментів, стягнутих з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 2000 грн. до по 2000грн. на кожну дитину. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 25 березня 2020 року Головуючий - І.П. Коваленко Судді - А.І. Овсяннікова І.С. Сащенко