Постанова 4852 № 160/25198/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 19 квітня 2022 року м. Дніпросправа № 160/25198/21 Суддя І інстанції Конєва С.О. Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Чепурнова Д.В. (доповідач), суддів: Сафронової С.В., Ясенової Т.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, треті особи: Держава Україна в особі гаранта Конституції Президента України Зеленського Володимира Олександровича, Держава Україна в особі Національного Банку України, Держава Україна в особі Міністерства фінансів України про визнання незаконними дій, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення коштів,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_2 звернулась до суду з вищевказаним позовом, в якому просила: - визнати незаконними дії Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо невиплати (затримки/перешкоджанні в виплаті) гарантованої суми вкладу та такими, що порушують норми ст. 24 (дискримінація) ст. 41 (гарантія права власності) Конституції України; - встановити порушене право позивача на отримання гарантованої суми відшкодування за рахунок коштів фонду гарантування вкладів фізичних осіб суму (гарантовану суму відшкодування) згідно договорами банківських рахунків №26203521894502 та №26204521894501 в сумі 40123,31 (сорок тисяч сто двадцять три грн. 31 коп.); - зобов`язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб внести данні позивача до загального реєстру вкладників; - зобов`язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб виплатити гарантовану суму на шкоду, спричинену незаконними діями Фонду (3%, інфляційні втрати та моральну шкоду); - стягнути з відповідача гарантовану Законом України суму відшкодування у розмірі 40123,31 грн. (сорок тисяч сто двадцять три грн. 31 коп.); - стягнути з відповідача на користь позивача відсотки з урахуванням встановленого індексу інфляції (інфляційні втрати) у розмірі 22651,70 грн. (двадцять дві тисячі шістсот п`ятдесят одна гривня 70 копійок); - стягнути з відповідача на користь позивача відсотки з урахуванням трьох відсотків річних від простроченої суми пеню за прострочення зобов`язання у розмірі 3814,91 грн. (три тисячі вісімсот чотирнадцять грн. 91 копійку); - стягнути з відповідача моральну шкоду в сумі 500 000 (п`ятсот тисяч) грн. - розрахунок втрат здійснити на дату винесення рішення або на дату повного розрахунку (виплати гарантованої суми). Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2021 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання незаконними дій, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення коштів повернуто позивачеві. Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, згідно з якою просить ухвалу суду скасувати та направити матеріали справи до Дніпропетровського окружного адміністративного суду для розгляду по суті. Апеляційна скарга обґрунтована безпідставністю повернення адміністративного позову, оскільки ч.2 ст.160 КАС України та ст. 161 КАС України не передбачено долучення до позовної заяви документів, що посвідчують особу, яка її підписала. В письмовому відзиві на апеляційну скаргу Міністерство фінансів України просило відмовити у її задоволенні та залишити без змін ухвалу суду першої інстанції. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Частиною 2 статті 46 КАС України передбачено, що позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб`єкти владних повноважень. Відповідно до п.3 ч.4 ст. 169 КАС України передбачено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано. Згідно з частинами першою та третьою статті 55 КАС України сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Приписами ч. 1 ст. 43 КАС України встановлено, що здатність мати процесуальні права та обов`язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами). Частина 2 ст. 43 КАС України передбачає, що здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов`язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить фізичним особам, які досягли повноліття і не визнані судом недієздатними, а також фізичним особам до досягнення цього віку у спорах з приводу публічно-правових відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь. Документи, що додаються до позовної заяви, визначені статтею 161 КАС України. Перелік таких документів є вичерпним і положення вказаної статті не покладають на позивачів (фізичних осіб) обов`язку додавати до позовної заяви документи на підтвердження їх адміністративної процесуальної дієздатності (копії паспорту чи іншого документу, що посвідчує особу позивача). Крім того за приписами частини 1 статті 202 КАС України головуючий у судовому засіданні встановлює особи тих, хто прибув у судове засідання, а також перевіряє повноваження посадових і службових осіб, їхніх представників. Аналіз наведеної норми процесуального права дає можливість дійти висновку, що встановлення особи учасників справи на підставі законодавчо визначених документів (зокрема, паспорту громадянина), здійснюється судом безпосередньо у судовому засіданні, а не на стадії відкриття провадження у справі. Враховуючи викладене, та з урахуванням того, що суд першої інстанції не залишив позовну заяву без руху та не надав позивачу строк для надання відповідних доказів, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції помилково застосовано приписи ст. 43 КАС України внаслідок чого суд дійшов хибного висновку про необхідність підтвердження позивачем своєї адміністративної процесуальної дієздатності шляхом надання суду копії паспорту разом з позовною заявою. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 26 червня 2019 року по справі № 620/3536/18 у подібних правовідносинах, де зауважено, що в силу статей 167, 169 КАС України у разі виникнення у суду сумнівів щодо повноважень особи, що подає позовну заяву, суд першої інстанції не був позбавлений можливості залишити позов без руху та надати позивачу строк для надання відповідних доказів. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2019 року по справі №826/5500/18 також вказала на те, що повернення заяв (скарг) за наявності процесуальної можливості пересвідчитись у наявності в особи повноважень на представництво під час розгляду справи (скарги) ставить під загрозу дотримання завдань адміністративного судочинства, закріплених у частині першій статті 2 КАС України, а також дотримання учасниками справи строків звернення до суду та оскарження судових рішень. Якщо є сумніви щодо наявності у особи, що підписала заяву (скаргу) повноважень на вчинення таких дій, суд може запропонувати заявнику (скаржнику) надати додаткові документи на підтвердження таких повноважень у порядку, встановленому статтею 169 КАС України. Викладені обставини у своїй сукупності свідчать про те, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про наявність підстав для повернення апеляційної скарги відповідно до п.3 ч.4 ст.169 КАС України. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. За даних обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи не повно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення питання, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, однак зроблені судом першої інстанції висновки не відповідають фактичним обставинам справи, тому ухвала суду першої інстанції у даній адміністративній справі від 09 листопада 2021 року підлягає скасуванню, а справа №160/21368/21 направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись статтями 243, 310, 320, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2021 року скасувати. Справу №160/25198/21 направити до Дніпропетровського окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В повному обсязі постанова складена 19 квітня 2022 року. Головуючий - суддя Д.В. Чепурнов суддя С.В. Сафронова суддя Т.І. Ясенова