Постанова 4854 № 420/25385/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 квітня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/25385/21 Головуючий в 1 інстанції: Бжассо Н.В. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючої судді - Шевчук О.А., суддів: Бойка А.В., Федусика А.Г. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2022 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві Титора Дмитра Павловича, Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, - ВСТАНОВИЛА: В грудні 2021 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідачів, в якому просив визнати протиправною бездіяльність директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві Титора Дмитра Павловича по ненаданню постанови про закриття кримінального провадження № 42020160000000836 згідно запиту на інформацію ОСОБА_1 від 01 грудня 2021 року; зобов`язати Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Миколаєві надати ОСОБА_1 копію постанови про закриття кримінального провадження № 42020160000000836. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 01.12.2021 року позивач звернувся до ТУ ДБР, розташованого у місті Миколаєві із запитом на інформацію, в якому просив надати копію постанови про закриття кримінального провадження № 42020160000000836, як заявнику. Позивач отримав відповідь від 07.12.2021 року, якою відмовлено у задоволенні запиту. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2022 року відмовлено у задоволенні позову. Не погоджуючись з таким рішенням, позивач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати повністю рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Доводами апеляційної скарги зазначено, що не зазначення відповідачем куди і до кого треба звернутися для отриманням постанови про закриття кримінального провадження та передбаченої правової норми КПК України вказує, що, щонайменше, була надана неповна та недостовірна відповідь на запит. Апелянт вказує, що запит на інформацію позивача підлягав задоволенню і ніяких перешкод для цього не існувало. У кримінальному провадженні № 42020160000000836 позивач значиться заявником, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань, а отже, особою, яка має право на отримання копії постанови про закриття кримінального провадженні в порядку абзацу першого частини шостої статті 284 КПК України. Ненадання постанови про закриття кримінального провадження, вчинене відповідачем, на думку апелянта, є порушенням права позивача на безумовне отримання інформації, надання якої передбачено законом. Крім того, оскарження позивачем постанови про закриття кримінального провадження є можливим лише після його отримання. Слідчий у конкретному кримінальному провадженні існує як особа з правоохоронними функціями від моменту прийняття кримінального провадження до свого провадження до моменту закриття кримінального провадження. Після передачі справи до архіву, слідчий до неї не має ніякого відношення. Директор ТУ ДБР у м. Миколаєві є керівником органу державної влади, суб`єктом владних повноважень із владними управлінськими функціями - керівник правоохоронного органу. КПК України не надає ніякого статусу керівнику правоохоронного органу, проте Закон № 2939-УІ визначає його керівником розпорядника публічної інформації. Відзиву на апеляційну скаргу відповідачами до суду не надано. Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 01.12.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві із запитом на інформацію, в якому просив надати на адресу електронної пошти та на домашню адресу копію постанови про закриття кримінального провадження № 42020160000000836 як заявнику. 07 грудня 2021 року Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві було надано відповідь №Т-4141/ЗПІ/16-01-16/21, в якій зазначено, що відповідно до ч. 1 ст. 1 КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України. При цьому, ч. 6 ст. 284 КПК України передбачено, що копія постанови слідчого, дізнавача про закриття кримінального провадження надсилається заявнику, потерпілому, прокурору. Згідно з вимогами ч. 6 ст. 284 КПК України про прийняте рішення у зазначеному кримінальному провадженні повідомлено зацікавлених осіб. Роз`яснено, що закриття кримінального провадження є процесуальною дією, порядок вчинення якої унормований положеннями кримінального процесуального законодавства i не може розглядатися як владна управлінська функція. ТУ ДБР у м. Миколаєві у цих правовідносинах не є стороною кримінального провадження у розумінні КПК України, що унеможливлює розгляд запиту позивача відповідно до Закону № 2939-VI. Таким чином, для отримання постанови про закриття кримінального провадження, позивачу необхідно звернутись з відповідним клопотанням в порядку, передбаченому КПК України (а.с.8-9). Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що бездіяльність слідчого щодо не надіслання постанови про закриття кримінального провадження не може бути предметом судового розгляду за правилами адміністративного судочинства. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст.40 Конституції України держава гарантує, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Згідно з п.п. 3, 4 ч.1 ст. 1 Закону України "Про інформацію" інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді; суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, інший суб`єкт, що здійснює владні управлінські функції відповідно до законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. Приписами ст. 5 Закону України «Про інформацію» передбачено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 7 Закону України «Про інформацію», право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію. Закон України «Про доступ до публічної інформації» визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес. Згідно статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Отже, законодавцем відокремлено поняття інформації та публічної інформації. Статтею 2 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено, що його дія не поширюється на відносини щодо отримання інформації суб`єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій, а також, на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом. Згідно з ч.1 ст. 3 Закону України «Про доступ до публічної інформації» право на доступ до публічної інформації гарантується: 1) обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; 2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; 3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; 4) доступом до засідань колегіальних суб`єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; 5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; 6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації. Статтею 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації» встановлено, що доступ до інформації забезпечується шляхом: 1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом; 2) надання інформації за запитами на інформацію. Статтею 12 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено перелік суб`єктів відносин у сфері доступу до публічної інформації якими є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації», розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації», запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації», розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. Статтею 20 Закону України «Про інформацію» встановлено, що за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом. Інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення. Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо (стаття 29 Закону України «Про інформацію»). Відповідно до ч.1 ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону. Приписами ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація. Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні. Відповідно до роз`яснень Пленуму Вищого адміністративного суду України, викладеними в постанові від 29 вересня 2016 року № 10 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації», процесуальні закони (Господарський процесуальний кодекс України, Кодекс адміністративного судочинства України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Кримінальний процесуальний кодекс України, Цивільний процесуальний кодекс України) регламентують спеціальний порядок доступу (ознайомлення) учасників відповідних процесів до інформації, створеної (одержаної) у ході (досудового) судового провадження. Тобто, положення Закону «Про доступ до публічної інформації» не поширюються на доступ учасників кримінального провадження до отримання інформації або документів, створених у ході здійснення досудового розслідування. Згідно ч.1 ст.1 Закону України "Про Державне бюро розслідувань", Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції. Пунктом 5 частини першої статті 3 КПК України установлено, що досудовим розслідуванням є стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності. У частині другій статті 214 КПК України, зокрема, передбачено, що досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до ЄРДР. Таким чином, інформацією, яка містить таємницю досудового розслідування, є та, яку було створено або одержано відповідачем у кримінальному провадженні після внесення до ЄРДР відомостей про вчинення кримінального правопорушення. Доступ до такої інформації мають учасники кримінального провадження та інші особи. Такий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 826/7244/18. Відповідно до ч. 2 ст. 60 КПК України заявник має право: 1) отримати від органу, до якого він подав заяву, документ, що підтверджує її прийняття і реєстрацію; 1-1) отримувати витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань; 2) подавати на підтвердження своєї заяви речі і документи; 3) отримати інформацію про закінчення досудового розслідування. Відповідно до ст. 110 КПК України процесуальними рішеннями є всі рішення органів досудового розслідування, прокурора, слідчого судді, суду. Рішення слідчого, дізнавача, прокурора приймається у формі постанови. Постанова виноситься у випадках, передбачених цим Кодексом, а також коли слідчий, дізнавач, прокурор визнає це за необхідне. Частина 6 ст. 284 КПК України передбачено, що копія постанови слідчого, дізнавача про закриття кримінального провадження надсилається заявнику, потерпілому, прокурору. Прокурор протягом двадцяти днів з моменту отримання копії постанови має право її скасувати у зв`язку з незаконністю чи необґрунтованістю. Постанова слідчого, дізнавача про закриття кримінального провадження також може бути скасована прокурором за скаргою заявника, потерпілого, якщо така скарга подана протягом десяти днів з моменту отримання заявником, потерпілим копії постанови. Відповідно до п.1 ч.1 ст.303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора: бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов`язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування. З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що КПК України є спеціальним законом, який встановлює порядок отримання заявником у кримінальному провадженні копії постанови про закриття кримінального провадження та порядок оскарження дій (бездіяльності) слідчого, вчинених під час виконання службових обов`язків. З огляду на зміст відповіді ТУ ДБР, розташованого у місті Миколаєві від 07.12.2021 року № Т-4141/ЗПІ/16-01-16/21, відповідач роз`яснив позивачу про неможливість надання запитуваної інформації в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації» та про необхідність звернення з відповідним клопотанням в порядку, визначеному КПК України. В свою чергу, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що бездіяльність слідчого щодо не надіслання постанови про закриття кримінального провадження не може бути предметом судового розгляду за правилами адміністративного судочинства. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 . На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення Одеського окружного адміністративного суду ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2022 року - залишити без змін. Відповідно до ст. 329 КАС України постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуюча суддя: О.А. Шевчук Суддя: А.В. Бойко Суддя: А.Г. Федусик