Окрема думка Велика Палата ВС № 826/7244/18

ОКРЕМА ДУМКА суддів Великої Палати Верховного Суду у справі № 826/7244/18 (провадження № 11-827апп19) У березні і квітні 2018 року адвокат Пеліхос Є. М. в інтересах ОСОБА_1 звертався до управління організаційного забезпечення Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР, Реєстр) та інформаційно-аналітичної роботи Генеральної прокуратури України (далі - ГПУ) з адвокатськими запитами, в яких просив надати інформацію, чи здійснюється досудове розслідування у кримінальних провадженнях, за якими до ЄРДР внесені відомості про вчинення ОСОБА_1 кримінальних правопорушень, та кримінальних провадженнях, у яких він є учасником (стороною), а якщо здійснюється, то повідомити: повний перелік кримінальних проваджень та коли саме, за яким номером, щодо яких обставин та за якою кваліфікацією внесені відповідні відомості до ЄРДР; яким саме учасником (стороною) та яких саме кримінальних проваджень є ОСОБА_1 , їх номер (номери); чи здійснювалося стосовно ОСОБА_1 повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень і якщо здійснювалося, то коли, у яких кримінальних провадженнях та за якими статтями Кримінального кодексу України (далі - КК). ГПУ зазначених у запитах відомостей не надала, а листами повідомила адвоката Пеліхоса Є. М. про те, що при виникненні необхідності в отриманні інформації чи документів у зв`язку з наданням правової допомоги сторонам чи учасникам кримінального провадження він вправі звернутися до органів досудового розслідування у межах та у спосіб, установлені КПК. Не погоджуючись із позицією органу прокуратури щодо фактичної відмови йому в наданні запитуваних даних, адвокат Пеліхос Є. М. у порядку адміністративного судочинства пред`явив позов, у якому просив визнати протиправною бездіяльність ГПУ щодо неналежного розгляду адвокатських запитів про надання інформації і зобов`язати відповідача надати йому зазначені в запитах відомості в повному обсязі. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2019 року, позов задоволено. У касаційній скарзі відповідач порушував питання про скасування судових рішень і закриття провадження у справі. На обґрунтування своїх вимог ГПУ зазначала, що спір у даній справі виник із кримінальних процесуальних відносин і не має публічно-правового характеру, а тому не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Постановою Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) від 08 квітня 2020 року касаційну скаргу ГПУ задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково і визнано протиправною бездіяльність ГПУ щодо неналежного розгляду адвокатських запитів Пеліхоса Є. М. в інтересах ОСОБА_1 про надання інформації. Зобов`язано відповідача надати вичерпні відомості про повний перелік кримінальних проваджень, за якими до ЄРДР внесені відомості про вчинення ОСОБА_1 кримінальних правопорушень, а також коли саме, за якими номерами, щодо яких обставин та за якою кваліфікацією до Реєстру були внесені відповідні відомості. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено. Відхиляючи доводи касаційної скарги щодо відсутності підстав для розгляду справи в порядку адміністративного судочинства, Велика Палата визнала спір публічно-правовим з огляду на те, що під час розгляду адвокатських запитів відповідач як уповноважений державний орган виступав представником влади, здійснював свої визначені законом повноваження і вирішував питання, які впливали на права та обов`язки суб`єкта звернення. За викладеними у постанові висновками відомості, надати які зобов`язано ГПУ, належать до публічної інформації, оскільки одержуються, створюються, зберігаються та використовуються органом державної влади у процесі здійснення своїх повноважень. З огляду на зазначене, на переконання Великої Палати, на відповідні дані поширюються гарантії доступу громадян, установлені Законом України «Про доступ до публічної інформації», а ГПУ є розпорядником такої інформації. Взято до уваги в постанові й те, що Пеліхос Є. М. звернувся до відповідача з адвокатським запитом у межах здійснення своїх повноважень адвоката, й інформація про наявність чи відсутність у ЄРДР одержаних і задокументованих правоохоронними органами відомостей щодо можливої протиправної діяльності клієнта була необхідна йому для виконання своїх обов`язків щодо надання цій особі правової допомоги. З огляду на викладене, за висновками Великої Палати, ГПУ відповідно до статей 20, 24 «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» зобов`язана надати такі дані на адвокатський запит. Виходячи з зазначеного, визнано необґрунтованою відмову прокуратури в наданні інформації щодо: переліку кримінальних проваджень, за якими до ЄРДР внесені відомості про вчинення ОСОБА_1 кримінальних правопорушень, їх номерів і дат, обставин правопорушень, попередньо встановлених правоохоронними органами на час внесення відомостей до Реєстру, та їх кваліфікації. Відповідно до правової позиції Великої Палати таємницею досудового розслідування охоплюється лише інформація, яка створена або одержана правоохоронним органом у кримінальному провадженні після внесення до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення, а тому доступ лише до цих даних підлягає обмеженням, встановленим КПК. З огляду на викладене, у постанові визнано помилковими висновки судів нижчого рівня лише в частині зобов`язання ГПУ надати інформацію: яким саме учасником (стороною) та яких саме кримінальних проваджень є ОСОБА_1 , їх номер (номери); чи здійснювалося стосовно ОСОБА_1 повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень і якщо здійснювалося, то коли, у яких кримінальних провадженнях та за якими статтями КК. З висновками Великої Палати про підсудність спору судам адміністративної юрисдикції, а також щодо наявності в ГПУ обов`язку надати на адвокатський запит інформацію в тій частині, в якій позовні вимоги задоволено, не можемо погодитися з огляду на наступне. Як передбачено частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. З огляду на таке завдання, юрисдикція адміністративних судів згідно з пунктом сьомим частини другої статті 17 КАС поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Відповідно до визначення, закріпленого в пункті сьомому частини першої статті 3 КАС, суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій. Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення публічно-владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Публічно-правовим вважається спір, у якому сторони правовідносин не є рівноправними, а натомість одна виступає щодо іншої як представник влади і може у межах своєї компетенції регламентувати її поведінку шляхом вказівок, заборон чи обмежень, застосування санкцій за їх невиконання, приймати рішення, які впливають на права та обов`язки другої сторони, вирішувати питання про надання їй дозволів на певну діяльність тощо. Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є виконання ним публічно-владних управлінських функцій саме у тих правовідносинах, в яких виник спір. Спір, який є предметом розгляду в даній справі, зазначених ознак не має. Попри те, що ГПУ є суб`єктом владних повноважень, у правовідносинах з адвокатом Пеліхосом Є. М., який діяв в інтересах ОСОБА_1 , відповідач не здійснював публічно-владних управлінських функцій. У межах цих правовідносин, пов`язаних із розглядом запиту адвоката про надання інформації, зазначений державний орган не вчиняв і не міг вчиняти дії або приймати рішення, які б обмежували права ОСОБА_1 або встановлювали для нього обов`язки. Крім цього, зміст інформаційного запиту був пов`язаний зі здійсненням органом прокуратури не управлінської, а правоохоронної функції, яка має іншу правову природу і спеціальний порядок регулювання. Формування даних ЄРДР у межах конкретного кримінального провадження розпочинається відповідно до пункту першого глави 1 розділу ІІ «Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань», затвердженого наказом Генеральної прокуратури України від 06 квітня 2016 року № 139 (далі - Положення) з моменту внесення до нього реєстратором відомостей про кримінальне правопорушення, зазначених у заяві чи повідомленні про його вчинення або виявлених органом досудового розслідування самостійно з будь-якого джерела. Внесення до Реєстру зазначених відомостей згідно з частиною першою статті 214 КПК зумовлює початок досудового розслідування, а отже є процесуальною дією, яка здійснюється в межах кримінальних процесуальних відносин. Таким чином, і надання інформації, пов`язаної з відповідними діями та рішеннями правоохоронних органів, не має адміністративно-правової природи. Як передбачено пунктом першим глави 4 розділу І Положення, відомості з ЄРДР надаються у вигляді витягу в порядку, встановленому КПК. Відповідно до визначення, наведеного в пункті другому глави 4 розділу І Положення, витяг з Реєстру становить згенерований програмними засобами його ведення документ, який засвідчує факт реєстрації в ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення, отриманих за визначеними у пункті 3 цієї глави параметрами, які є актуальними на момент його формування. За визначеними в пункті третьому глави 4 розділу І Положення параметрами до витягу з Реєстру включається інформація, зокрема, про: номер та дату реєстрації кримінального провадження (виділення матеріалів досудового розслідування), короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, його правову кваліфікацію і наслідок розслідування. Облік кримінальних проваджень згідно з пунктом першим глави 3 розділу ІІ Положення здійснюється шляхом внесення до Реєстру даних про кримінальне правопорушення, номер кримінального провадження, вчинені процесуальні дії та прийняті рішення, які зазначені в цьому пункті й регламентовані кримінальним процесуальним законом. Вся наведена інформація одержується, створюється й використовується виключно за процедурою, встановленою КПК, і не може надаватися в іншому порядку, ніж передбачено цим Кодексом. Відтак і скарги на дії/бездіяльність уповноважених службових осіб правоохоронних органів, пов`язані з наданням чи ненаданням відповідних даних, не можуть розглядатися судом адміністративної юрисдикції. Водночас вважаємо, що подана в інтересах ОСОБА_1 скарга в частині повідомлення про повний перелік кримінальних проваджень та коли саме, за яким номером, щодо яких обставин та за якою кваліфікацією внесені відповідні відомості до ЄРДР не підлягає розгляду і в порядку кримінального судочинства. Відповідно до норм глави 26 КПК предметом оскарження до слідчого судді за правилами, встановленими цим Кодексом, можуть бути виключно рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора, вчинені ними під час досудового розслідування в межах кримінального провадження. На час звернення позивача з запитом до ГПУ йому не було відомо про наявність або відсутність кримінальних проваджень, які би стосувалися прав та інтересів ОСОБА_1 . За умови відсутності таких кримінальних проваджень дії/бездіяльність уповноважених службових осіб органів досудового розслідування, пов`язані з наданням відповідної інформації, не підлягають оскарженню до суду кримінальної юрисдикції. Не виникає підстав для вирішення скарги за правилами КПК і в разі наявності кримінальних справ, під час розслідування яких перевірялась би інформація про можливу причетність ОСОБА_1 до злочинних дій. Установлений частиною першою статті 303 КПК перелік рішень, дій або бездіяльності уповноважених службових осіб правоохоронних органів, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, є вичерпним. Згідно з пунктом першим частини першої цієї статті предметом оскарження може бути бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви чи повідомлення про його вчинення, неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які вони зобов`язані вчинити у визначений КПК строк. Відповідь на письмове звернення особи, котра не є учасником кримінального провадження, про наявність або відсутність у Реєстрі відомостей щодо неї не належить до процесуальних дій, які слідчий, прокурор зобов`язані вчинити у кримінальному провадженні. Відтак скарга на дії/бездіяльність, пов`язані з наданням такої відповіді, не може вирішуватися в порядку судового контролю дотримання прав і свобод людини під час досудового розслідування. Чинний КПК зобов`язує слідчого, прокурора інформувати про внесення відомостей до ЄРДР лише заявника з метою забезпечення його прав отримати від органу, до якого він подав заяву, документ, що підтверджує її прийняття і реєстрацію, та отримувати витяг з Реєстру (пункти 1 та 11 частини другої статті 60). Обов`язку правоохоронних органів сповіщати інших осіб про зазначену процесуальну дію закон не передбачає. Інформування особи, відомості про причетність якої до злочинної діяльності можуть бути предметом перевірки у кримінальному провадженні, про дії та рішення слідчого, прокурора КПК пов`язує лише з набуттям цією особою статусу підозрюваного (обвинуваченого). Зокрема, згідно з частиною 2 статті 42 цього Кодексу саме підозрюваний (обвинувачений) має права: знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення його підозрюють (обвинувачують); бути чітко і своєчасно повідомленим про свої права, передбачені цими Кодексом, а також отримати їх роз`яснення; ознайомлюватися з матеріалами досудового розслідування в порядку, передбаченому статтею 221 КПК, та вимагати відкриття матеріалів згідно зі статтею 290 цього Кодексу; одержувати копії процесуальних документів та письмові повідомлення. Приписи частини першої статті 276 КПК зобов`язують слідчого, прокурора письмово повідомляти особу про підозру у випадках: затримання її на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його вчинення; обрання до особи одного з передбачених цим Кодексом запобіжних заходів; наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення. Зі змісту наведеної норми процесуального права слідує, що особа, котра не затримувалася у зв`язку із вчиненням злочину і щодо якої не застосовуються запобіжні заходи, повинна набути статусу підозрюваного і права одержувати передбачену законом інформацію, пов`язану з її кримінальним переслідуванням, лише після одержання правоохоронними органами достатніх даних, які б могли переконати стороннього спостерігача у причетності цієї особи до вчинення злочину. Проте момент, коли відповідні дані слід вважати достатніми й офіційно повідомляти особу про здійснюване щодо неї досудове розслідування, кримінальним процесуальним законом не регламентовано. Цей момент визначається слідчим, прокурором залежно від обставин справи і тактики розслідування. У контексті наведеного необхідно звернути увагу на те, що норми КПК 1960 року передбачали порушення кримінальної справи як за фактом вчинення злочину (відповідно до частини першої статті 98 за наявності в органів досудового слідства інформації лише про подію кримінально караного діяння), так і щодо особи (згідно з частиною другою цієї ж статті, якщо на час порушення справи встановлено особу, котра вчинила злочин). На відміну від цих норм, положеннями чинного КПК встановлено внесення до ЄРДР відомостей лише про факт і обставини кримінального правопорушення (частина п`ята статті 214 КПК). Зазначений Кодекс не передбачає як окремої процесуальної дії внесення до Реєстру відомостей про вчинення кримінального правопорушення конкретною особою. Встановлення достатніх даних про участь особи у злочинній діяльності і початок процедури її кримінального переслідування оформлюється повідомленням про підозру. До цього часу відомості про можливу причетність громадянина до кримінально караних дій перевіряються в умовах обмеженого доступу до інформації. Відповідне обмеження поширюється й на можливого підозрюваного до настання підстав для виконання слідчим, прокурором вимог статей 276, 278 КПК. Перевірка даних про тяжкі й особливо тяжкі злочини здійснюється, в тому числі, шляхом застосування негласних слідчих (розшукових) дій, відомості про які до розсекречування їх результатів становлять таємницю відповідно до частини першої статті 246, частини першої статті 254 КПК, частини десятої статті 9 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», пункту четвертого частини першої статті 8 Закону України «Про державну таємницю». За викладеними в постанові висновками Великої Палати ГПУ зобов`язана повідомляти за інформаційним запитом особі, котра не є учасником кримінального провадження, про факт внесення до ЄРДР відомостей про злочини, до яких вона може бути причетна, попередньо встановлені фактичні обставини таких злочинів і їх правову кваліфікацію. Однак передчасне розголошення цих даних може спонукати осіб, причетних до протиправних дій, переховуватися від суду та слідства, знищувати чи спотворювати докази, впливати на потерпілих, свідків, і таким чином завдати істотної шкоди інтересам кримінального провадження. На стадії досудового розслідування кримінальний процесуальний закон надає слідчому, прокурору в установлених межах свободу розсуду щодо визначення кола осіб, яким може повідомлятися інформація про вжиті у кримінальному провадженні заходи, її обсягу й часу надання. Зокрема, відповідно до частини першої статті 222 КПК відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого, прокурора в тому обсязі, в якому вони визнають можливим. Вимоги статті 253 цього Кодексу щодо повідомлення про проведення негласних слідчих (розшукових) дій осіб, конституційні права яких були тимчасово обмежені у зв`язку з їх проведенням, встановлюють лише граничні часові межі відповідного повідомлення - протягом дванадцяти місяців з дня припинення негласних слідчих (розшукових) дій, але не пізніше звернення до суду з обвинувальним актом. Проте в зазначених межах конкретний час повідомлення визначається з урахуванням наявності чи відсутності ризиків для досягнення мети досудового розслідування, суспільної безпеки, життя або здоров`я осіб, причетних до проведення цих процесуальних дій. У порядку статті 290 КПК прокурор або слідчий зобов`язаний відкрити матеріали досудового розслідування лише визначеним у цій статті учасникам кримінального провадження, зокрема підозрюваному, його захиснику, потерпілому і лише тоді, коли визнає зібрані докази достатніми для складання обвинувального акта. Перевірка відомостей про можливу причетність особи до злочинної діяльності, яка за правилами чинного КПК здійснюється після внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР до повідомлення особі про підозру, за змістом є подібною дослідчій перевірці, яка відповідно до КПК 1960 року проводилася після одержання заяви (повідомлення) про злочин до порушення кримінальної справи або відмови в її порушенні. Відповідні заяви та повідомлення реєструвалися в Журналі реєстрації заяв та повідомлень про злочини. Однак особи, права та інтереси яких зачіпалися у зв`язку з перевіркою правоохоронними органами інформації про кримінально карані діяння, повідомлялися про таку перевірку лише після прийняття за її результатами відповідних процесуальних рішень, а не з моменту надходження заяв чи повідомлень про злочини. Зокрема, в разі порушення кримінальної справи прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов`язані були негайно вручити копію відповідної постанови особі, щодо якої порушено справу, та потерпілому (частина перша статті 982 КПК 1960 року). Якщо у порушенні кримінальної справи було відмовлено, то це рішення доводилося до відома заінтересованих осіб і підприємств, установ, організацій (частина перша статті 99 КПК 1960 року). Адже зазначені процесуальні рішення могли стати підставою для вжиття запобіжного обмеження щодо особи - заборона виїжджати за межі України до закінчення досудового розслідування чи судового розгляду (постанова про порушення кримінальної справи), або позбавити потерпілих можливості захистити свої права в межах кримінальної справи (постанова про відмову в її порушенні). Зміст Положення також свідчить на користь висновку про відсутність у необмеженого кола осіб права вимагати надання їм відомостей із Реєстру. Зокрема, згідно з пунктом першим глави 1 розділу І Положення Реєстр утворений та ведеться відповідно до вимог КПК з метою забезпечення: реєстрації кримінальних правопорушень (проваджень) та обліку прийнятих під час досудового розслідування рішень, осіб, які їх учинили, та результатів судового провадження; оперативного контролю за додержанням законів під час проведення досудового розслідування; аналізу стану та структури кримінальних правопорушень, вчинених у державі; інформаційно-аналітичного забезпечення правоохоронних органів. Зазначена мета стосується організації та контролю здійснення правоохоронними органами своїх повноважень під час досудового розслідування шляхом фіксації, опрацювання й використання даних про вчинені ними дії та прийняті рішення в межах кожного кримінального провадження. Серед цілей ведення ЄРДР не передбачено можливості повідомлення кожного громадянина за його зверненням про наявність або відсутність у Реєстрі відомостей щодо нього. Саме по собі внесення до Реєстру інформації про факт злочину не зачіпає прав та законних інтересів особи, навіть якщо у контексті викладення обставини кримінального правопорушення зазначено дані про її можливу причетність до цих дій. Адже наведена інформація ще може потребувати додаткової перевірки без залучення особи і на даній стадії не породжує для неї жодних несприятливих юридичних наслідків. Вплив на окремі права і свободи людини у зв`язку з її кримінальним переслідуванням зумовлює повідомлення про підозру, яке є основою для виникнення у кримінальному провадженні функцій обвинувачення і захисту. Користуючись у визначених законом межах свободою розсуду, слідчий, прокурор вправі здійснити відповідне офіційне повідомлення та/або викликати особу для участі у слідчих діях тоді, коли вважатимуть за необхідне з огляду на обставини справи. Невстановлення законодавцем обов`язку правоохоронних органів сповіщати особу про внесення відомостей до ЄРДР одразу після початку досудового розслідування за фактом кримінального правопорушення, до якого вона може бути причетна, спрямоване на захист інформації на час її перевірки до отримання можливості використовувати ці дані для прийняття подальших процесуальних рішень. З огляду на зазначене, ненадання уповноваженими службовими особи прокуратури ОСОБА_1 відомостей про наявність або відсутність кримінальних проваджень щодо нього може свідчити про те, що навіть за їх наявності слідчий, прокурор, діючи в межах своїх законних повноважень, не вбачали підстав для такого інформування на час одержання адвокатського запиту. Однак зазначене не може свідчити про таке порушення прав і свобод ОСОБА_1, яке би потребувало судового захисту. За наведених обставин вважаємо, що скарги на дії/бездіяльність, правоохоронних органів, пов`язані з наданням особам, котрі не є учасниками кримінального провадження, інформації про наявність чи відсутність відомостей про них у ЄРДР, взагалі не підлягають розгляду у судах. Такий підхід, на наше переконання, не може призвести до порушення права людини на доступ до суду. Адже зазначене право, як неодноразово наголошував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Відповідні обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету і бути пропорційними їй (див. mutatis mutandis рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» (Peretyaka and Sheremetyev v. Ukraine) від 21 грудня 2010 року, заяви № 17160/06 та № 35548/06, § 33). Легітимною метою ненадання особам, котрі не мають процесуального статусу підозрюваних, відомостей про наявність чи відсутність досудових розслідувань щодо них і невстановлення можливості окремого судового оскарження пов`язаних із цим дій/бездіяльності слідчого, прокурора є реалізація публічного інтересу шляхом створення належних умов для виконання правоохоронними органами своїх функцій щодо захисту особи, суспільства й держави від злочинних посягань. Оскільки саме по собі обмеження доступу сторонніх осіб до відомостей, що містяться в ЄРДР, не зачіпає їх прав, свобод і законних інтересів, визнання судом неприйнятними скарг на таке обмеження з точки зору встановлених ЄСПЛ критеріїв є пропорційним зазначеній легітимній меті, а тому не суперечить суті встановленого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий судовий розгляд і передбаченого статтею 13 цієї ж Конвенції права на ефективний засіб юридичного захисту. Виходячи з наведеного, вважаємо, що судові рішення в частині задоволення вимоги щодо повідомлення про повний перелік кримінальних проваджень та коли саме, за яким номером, щодо яких обставин та за якою кваліфікацією внесені відповідні відомості до ЄРДР, Велика Палата мала би скасувати і закрити провадження з підстав, передбачених, пунктом першим частини першої статті 238, частиною першою статті 354 КАС, - оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Із огляду на викладене, спір щодо цієї вимоги не підлягає розгляду в судах будь-якої юрисдикції. Судді Ж. М. Єленіна Л. М. Лобойко