Постанова 4811 № 462/2749/20

Справа № 462/2749/20 Головуючий у 1 інстанції: Галайко Н.М. Провадження № 22-ц/811/2355/20 Доповідач в 2-й інстанції: Левик Я. А. Категорія: 76 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 квітня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: судді-доповідача: Левика Я.А., суддів: Копняк С.М., Шандри М.М., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на рішення Залізничного районного суду Львівської області в складі судді Галайко Н.М. від 24 червня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, - в с т а н о в и л а : рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 24 червня 2020 року позов ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» (код ЄДРПОУ: 05506460, адреса: 79040, м. Львів, вул. Данила Апостола, буд. 1) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задоволено. Вказане рішення оскаржило ЛМКП «Львівтеплоенерго». В апеляційній скарзі просять скасувати рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Зазначають, що рішення оскаржується з мотивів неповноти встановлення судом обставин справи перед винесенням рішення та неправильності встановлення обставин, які мають значення для справи, неправильного і неповного дослідження доказів та їх оцінки, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, неправильного визначення правовідносин сторін, а також суд невірно застосував норми матеріального та процесуального права, внаслідок чого спір був вирішений неправильно. Вказують, що судом першої інстанції не було надано оцінку доводам відповідача щодо строків позовної давності. Вважають, що стягнення середнього заробітку не відноситься до позовних вимог щодо стягнення заробітної плати, а відтак на вказані позовні вимоги поширюється строк позовної давності у 3 місяці з часу коли позивач дізнався про порушення своїх вимог. Вважають, що 28.01.2020 року ОСОБА_1 мав підтвердження про порушення свого права, і з цього моменту необхідно відраховувати строк позовної давності. Однак позивачем вказаний строк було пропущено, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог. Крім цього, вважають, що суд міг зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку враховуючи ряд обставин, що мали значення. Також, зазначають, що в силу специфіки формування фонду заробітної плати у ЛМКП «Львівтеплоенерго» підприємство не мало можливості сплатити недораховану заробітну плату без рішення суду. Фонд заробітної плати формується одночасно з формування тарифу на теплову енергію та погоджується Національною комісією що здійснює регулювання ринку комунальних послуг. В зв`язку з тим, що недонарахування заробітної плати було зумовлено збитковістю тарифу на теплову енергію, добровільна виплата недонарахованої заробітної плати була неможливою. Однак з поданням позовної заяви було здійснено розрахунок спірної суми, та встановлено межі недоплаченої заробітної плати, яка була виплачена позивачу. Відповідно до ст. 368, ч.2 ст. 369 ЦПК України, розгляд справи проводився без повідомлення учасників справи. Ухвалою Львівського апеляційного суду від 10 січня 2022 року залучено до участі у справі як правонаступницю позивача у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - ОСОБА_2 . Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали, оцінивши мотиви учасників справи в межах доводів позовної заяви, відзиву на позовну заяву, апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, - колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав. Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ч.1 ст. 4, ч.1 ст. 13, ст.ст. 12,81, ч.4 ст. 82, ст.ст. 137,141, ч.8 ст. 178, ч.2 ст. 247, ч.ч.5,6 ст. 279 ЦПК України, ст.ст.116, 117 КЗпП України, ст. 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», ч.1 ст. 9, ст. 599 ЦК України, п.20, ч.5 п.25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», п. 8 постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995року №100, лист Міністерства соціальної політики України від 05.08.2016 року №11535/0/14-16/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017рік», лист Міністерства соціальної політики України від 19.10.2017 року №224/0/103-17/214 «Про надання роз`яснення», лист Міністерства соціальної політики України від08.08.2018 року 378/0/206-18 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2019 рік», лист Міністерства соціальної політики України від 03.08.2019 року №б/н «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2020 рік», постанову Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі №761/2451/15-ц, та задовольняючи позов виходив з того, що позивач 20.08.2004 року на підставі наказу № 205-к від 20.08.2004 року прийнятий ЛМКП «Львівтеплоенерго» ізолювальником з термоізоляції четвертого розряду в групу з обмуровки, ізоляції антикорозійного покриття на дільницю з ремонту тепломеханічного устаткування ТЕЦ, будівель і споруд, та 12.05.2016 року був звільнений за власним бажанням (ст. 38 КЗпП України) згідно наказу № 283-к від 12.05.2016 року. Згідно рішення Залізничного районного суду м. Львова від 28.01.2020 року по справі № 462/6825/19 за позовом ОСОБА_1 до ЛМПК «Львівтеплоенерго» про стягнення недорахованої заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати було ухвалено стягнути з відповідача на користь позивача 29 721,00 грн. недорахованої заробітної плати за період з 01.01.2010 року по 30.09.2015 року та 37 389 грн. 58 коп. компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, а також витрати на правову допомогу в сумі 3 000 грн. 00 коп. Суд встановив, що 22.04.2020 року позивачу було виплачено відповідачем вищевказану недораховану заробітну плату в сумі 29 721 грн. 00 коп. та компенсацію втрати заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати в сумі 37 389 грн., а всього - 67 110 грн. 58 коп. Позивач зазначив, що відповідачем не було здійснено усіх розрахунків у день звільнення позивача - 12.05.2016 року. Відповідно до рішення Залізничного районного суду м. Львова від 28.01.2020 року у справі № 462/6825/19 з відповідача на користь позивача було стягнуто 29 721 грн. недорахованої заробітної плати та 37 389 грн. 58 коп. компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, а всього - 67 110 грн. 58 коп., а також витрати на правову допомогу в сумі 3 000 грн. 00 коп. без відрахувань податків та обов`язкових платежів. Враховуючи наведене, компенсація втрати частини заробітку позивача, яка була стягнута вищезазначеним рішенням суду, є за своєю суттю інфляційними втратами, які позивач зазнав у зв`язку з невиконанням відповідачем рішення суду. З цього приводу суд прийшов до висновку, що наявність рішення суду про задоволення вимог по стягненню заробітної плати, не позбавляє працівника права на стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати. А наявність рішення про стягнення такої компенсації свідчить лише про те, що позивачем було використано своє право на стягнення такої. При цьому стягнення компенсації є гарантією захисту майнових прав та інтересів працівника, яка полягає у відшкодуванні його матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати). Отже, належним виконанням роботодавцем зобов`язання по виплаті заробітної плати працівнику є таке його виконання, яке включає у себе і виплату працівнику компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати. З огляду на зазначене, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні нараховується за весь час затримки такого розрахунку, починаючи з дня звільнення і закінчуючи виконанням роботодавцем належним чином зобов`язань щодо сплати заробітної плати працівнику. Суд вважав, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за період з 13.05.2016 року по 22.04.2020 року. Відповідно до розрахункових листів заробітна плата позивача за останні два календарні місяці перед звільненням (березень-квітень 2016 року) становила 4 212 грн. 02 коп. (2 200 грн. 46 коп. + 2 011 грн. 56 коп.). ОСОБА_1 за березень-квітень 2016 року було відпрацьовано 43 робочі дні (22 роб. дні + 21 роб. день.). Середньоденна заробітна плата складає 97 грн. 95 коп. (4 212,02 грн : 43 роб. дні.). Таким чином, середній заробіток, який підлягає виплаті за весь час затримки по день фактичного розрахунку, обчислюється шляхом множення 97,95 грн. (середньоденної заробітної плати) на кількість робочих годин, за весь час затримки. Враховуючи, що з дня звільнення з роботи, а саме з 12.05.2016 року заробітна плата не була виплачена в повному обсязі, то у відповідності до вимог ст. 117 КЗпП України виплаті підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку, тобто починаючи з 13.05.2016 року по 22.04.2020 року. Для розрахунку середнього заробітку, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача суд врахував положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №

100. Суд зазначив, що разом кількість робочих годин, за весь час затримки розрахунку, тобто починаючи з 13.05.2016 року по 22.04.2020 року становить 987 робочих днів. Суд встановив, що рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 28.01.2020 року у справі № 462/6825/19 позов ОСОБА_1 було задоволено у повному обсязі та стягнуто 29 721 грн. недорахованої заробітної плати та 37 389 грн. 58 коп. компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, а всього - 67 110 грн. 58 коп., а також витрати на правову допомогу в сумі 3 000 грн. 00 коп. без відрахувань податків та обов`язкових платежів. Це рішення не оскаржувалось та набрало законної сили. Відтак, суд вважав, що оскільки вимоги позивача щодо розміру належних йому при звільненні сум судом задоволено в повному обсязі, тому й підстав для застосування принципу співмірності та зменшення розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні у суду немає. Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про задоволення вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 96 676 грн. 65 коп. Також суд вважав, що задовольняючи позовні вимоги, відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, сплачений позивачем судовий збір в розмірі 966 грн. 77 коп. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Згідно витягу з договору про надання правової допомоги від 12.05.2020 року, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, серії ЛВ № 000279, ордеру про надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_1 від 12.05.2020 року, додаткової угоди до договору, акту приймання передачі до договору про надання правової допомоги, квитанцією до прибуткового касового ордера № 30, розрахунку витрат на професійну правничу допомогу долучених до матеріалів справи, позивач уклав з адвокатом Прімєровою Наталією Григорівною договір про надання правової допомоги та здійснив оплату у розмірі 2 500 грн. Відтак, суд вважав, що із відповідача на користь позивача слід стягнути понесені та документально підтверджені витрати, пов`язані з розглядом справи, що становлять 2 500 грн. Колегія суддів вважає, що такі висновки вцілому відповідають обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону та підстав для скасування оскаржуваного рішення суду - немає. 18.05.2020 ОСОБА_1 , правонаступницею якого є ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ЛМКП «Львівтеплоенерго», у якому просив, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 96 676 грн. 65 коп., а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 500 грн. 00 коп. та судовий збір в розмірі 966 грн. 77 коп. Позовні вимоги мотивував тим, що він з 20.08.2004 року по 12.05.2016 року працював у ЛМКП «Львівтеплоенерго», 20.08.2004 року був прийнятий на роботу ізолювальником з термоізоляції четвертого розряду в групу з обмуровки, ізоляції антикорозійного покриття на дільницю з ремонту тепломеханічного устаткування ТЕЦ, будівель і споруд згідно наказу № 205-к від 20.08.2004 року. 01.09.2004 року дільниця перейменована в цех з ремонту тепломеханічного устаткування ТЕЦ, будівель і споруд згідно наказу № 98а від 20.09.2004 року. 01.01.2006 року група перейменована в групу з обмуровки, ізоляції та антикорозійного покриття котельного та турбінного устаткування згідно наказу № 5 від 10.01.2006 року. 01.09.2007 року був переведений в Теплоелектроцентраль-1 в цех з ремонту тепломеханічого устаткування ТЕЦ-1, будівель і споруд ізолювальником четвертого розряду цієї ж групи згідно наказу № 311-к від 31.08.2007 року. 27.08.2009 року був переведений слюсарем-сантехніком по четвертому розряду цього ж підрозділу згідно наказу № 398-к від 27.08.2009 року. 01.04.2013 року був переведений в господарську групу Теплоелектроцентралі-1 слюсарем сантехніком по четвертому розряду згідно наказу № 163-к від 01.04.2013 року. 08.05.2014 року був переведений прибиральником території господарської групи Теплоелектроцентралі-1 згідно наказу № 246-к від 08.05.2014 року. 12.05.2016 року був звільнений з роботи за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України на підставі наказу № 283-к від 12.05.2016 року. Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 28.01.2020 року по справі № 462/6825/19 за позовом ОСОБА_1 до ЛМКП «Львівтеплоенерго» про стягнення недорахованої заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати було ухвалено стягнути з відповідача на користь позивача 29 721 грн. 00 коп. недорахованої заробітної плати за період з 01.01.2010 року по 30.09.2015 року та 37 389 грн. 58 коп. компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, а всього - 67 110 грн. 58 коп., а також витрати на правову допомогу в сумі 3 000 грн. 00 коп. 22.04.2020 року позивачу було виплачено відповідачем вищевказану недораховану заробітну плату в сумі 29 721 грн. 00 коп. та компенсацію втрати заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати в сумі 37 389 грн. 58 коп., а всього - 67 110 грн 58 коп. Вищевказаним судовим рішенням встановлено порушення відповідачем трудового законодавства, зокрема невиплати заробітної плати станом на день звільнення, тобто 12.05.2016 року. З огляду на вказане позивач просить суд позов задовольнити. Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Згідно ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Як вбачається із матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, - з копіїтрудової книжки позивача вбачається, що він 20.08.2004 року на підставі наказу № 205-к від 20.08.2004 року прийнятий ЛМКП «Львівтеплоенерго» ізолювальником з термоізоляції четвертого розряду в групу з обмурівки, ізоляції антикорозійного покриття на дільницю з ремонту тепломеханічного устаткування ТЕЦ, будівель і споруд, 12.05.2016 року був звільнений за власним бажанням (ст. 38 КЗпП України) згідно наказу № 283-к від 12.05.2016 року з посади прибиральника території господарської групи Теплоелектроцентралі-1ЛМКП «Львівтеплоенерго»(а.с. 9-12). Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 28.01.2020 року по справі № 462/6825/19 за позовом ОСОБА_1 до ЛМПК «Львівтеплоенерго» про стягнення недорахованої заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати було ухвалено стягнути з відповідача на користь позивача 29 721,00 грн. недорахованої заробітної плати за період з 01.01.2010 року по 30.09.2015 року та 37 389 грн. 58 коп. компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, а також витрати на правову допомогу в сумі 3 000 грн. 00 коп. (а.с. 15-21). 22.04.2020 року позивачу було повністю виплачено відповідачем вищевказану недораховану заробітну плату в сумі 29 721 грн. 00 коп. та компенсацію втрати заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати в сумі 37 389 грн., а всього - 67 110 грн. 58 коп. Тобто 22.04.2020 року відповідач повністю розрахувався з позивачем. За загальним правилом пункту 2 (абзаци 3, 4) Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року (далі - Порядку), середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, які передували події звільнення працівника з роботи. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку. Так, судом першої інстанції вірно встановлено, що наявність рішення суду про задоволення вимог по стягненню заробітної плати, не позбавляє працівника права на стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати. А наявність рішення про стягнення такої компенсації свідчить лише про те, що позивачем було використано своє право на стягнення такої. Судом, також, вірно встановлено, що відповідно до розрахункових листів заробітна плата позивача за останні два календарні місяці перед звільненням (березень-квітень 2016 року) становила 4 212 грн. 02 коп. (2 200 грн. 46 коп. + 2 011 грн. 56 коп.). ОСОБА_1 за березень-квітень 2016 року було відпрацьовано 43 робочі дні (22 роб. дні + 21 роб. день.). Середньоденна заробітна плата складає 97 грн. 95 коп. (4 212,02 грн : 43 роб. дні.). Таким чином, середній заробіток, який підлягає виплаті за весь час затримки по день фактичного розрахунку, обчислюється шляхом множення 97,95 грн. (середньоденної заробітної плати) на кількість робочих годин, за весь час затримки. Враховуючи, що з дня звільнення з роботи, а саме з 12.05.2016 року до 22.04.2020 року заробітна плата позивачу не була виплачена в повному обсязі, то у відповідності до вимог ст. 117 КЗпП України виплаті підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку, тобто починаючи з 13.05.2016 року по 22.04.2020 року. Разом кількість робочих годин, за весь час затримки розрахунку, тобто починаючи з 13.05.2016 року по 22.04.2020 року становить 987 робочих днів. Окрім цього, судом вірно встановлено, що оскільки вимоги позивача щодо розміру належних йому при звільненні сум судом задоволено в повному обсязі, тому й підстав для застосування принципу співмірності та зменшення розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні у суду немає. Окремо, що стосується строку звернення до суду, то колегія суддів вважає, що такий позивачем не пропущено. Згідно з ст. 233 КЗпП України, строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів. Працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди. Встановлений частиною третьою цієї статті строк застосовується і при зверненні до суду вищестоящого органу. Крім цього, відповідно до Рішення Конституційного Суду України у справі №4-рп/2012 від 22.02.2012 року у справі «за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу»: «в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався». З матеріалів справи вбачається, що 22.04.2020 року позивачу було виплачено відповідачем недораховану заробітну плату в сумі 29 721 грн. 00 коп. та компенсацію втрати заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати в сумі 37 389 грн., а всього - 67 110 грн 58 коп., тобто у цей день відповідач з ним розрахувався повністю, про що йшлося. 15 травня 2020 року позивач звернувся в суд з вказаним позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в межах тримісячного строку з дня коли позивач дізнався про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався. Не слід вважати обґрунтованими і доводи апеляційної скарги про відсутність у відповідача коштів для виплати відповідачу належної йому заробітної плати при звільненні, оскільки по-перше такі будь-якими доказами не підтверджені, а крім цього вказана обставина не може бути об`єктивною підставою для невиплати чи виплати не у повному обсязі заробітної плати працівнику, в тому числі і при звільненні. Враховуючи вказане доводи апеляційної скарги слід визнати безпідставними та саму скаргу слід відхилити. Рішення ж суду першої інстанції слід залишити без змін як таке, що відповідає обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, - п о с т а н о в и л а : апеляційну скаргу Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» - залишити без задоволення. Рішення Залізничного районного суду Львівської області від 24 червня 2020 року- залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 19 квітня 2022 року. Головуючий : Я.А. Левик Судді: С.М. Копняк М.М. Шандра