Постанова 4811 № 462/5735/19

Справа № 462/5735/19 Головуючий у 1 інстанції: Постигач О.Б. Провадження № 22-ц/811/4152/19 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 серпня 2020 року Львівський апеляційний суд в складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ : Головуючого судді Мікуш Ю.Р. Суддів: Приколоти Т.І., Савуляка Р.В. Секретар Іванова О.О. З участю: представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Бекерської О.І., Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу представника Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» Бекерської О. на рішення Залізничного районного суду м.Львова від 13 листопада 2019 року постановленого під головуванням судді Постигач О.Б. ( справа № 462/5735/19 ) у справі за позовом ОСОБА_2 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,- в с т а н о в и в: 06.09.2019 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ЛМКП «Львівтеплоенерго» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 147 078,32 грн. Оскаржуваним рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 13.11.2019 року позов задоволено. Стягнуто із Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь ОСОБА_2 148 078,32 грн. середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати за період з 18 липня 2017 року по 27 червня 2019 року без врахування утримання податків та інших обов`язкових платежів, які підлягають утриманню з усієї суми відповідно до законодавства України. Стягнуто з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь ОСОБА_2 2 500 грн. витрат на правову допомогу та 1 470,78 грн. сплаченого судового збору. Рішення суду оскаржив представник відповідача ЛМКП «Львівтеплоенерго» О.Бекерська. В апеляційній скарзі зазначає, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим, висновки суду не відповідають встановленим обставинам справи. Судом при ухваленні рішення не застосовано принцип співмірності та зменшення за таких обставин розміру відшкодування працівникові заробітку за час затримки розрахунку заробітної плати. Несправедливим вважає стягнення заробітної плати в сумі 148 078,32 грн. при тому, що заборгованість по заробітній платі становила 17 436,00 грн. При нарахуванні та виплаті позивачу належних при звільненні сум відповідно до рішення Залізничного районного суду м.Львова від 25 лютого 2019 року був відсутній спір про право щодо їх розміру, підстави для застосування ст.117 КЗпП України відсутні. При вирішенні справи просить взяти до уваги правові позиції викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року ( справа № 761/9584/15). Просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення. Судом встановлено, що 11 травня 2012 року згідно наказу № 235-к ОСОБА_2 був прийнятий на роботу в ЛМКП "Львівтеплоенерго" в групу з обмурівки, ізоляції та антикорозійного покриття котельного та турбінного устаткування цеху з ремонту тепломеханічного устаткування ТЕЦ-1, будівель і споруд Теплоелектроцентралі-1 котлоочистильником по третьому розряду. 01 липня 2013 року згідно наказу № 351 к позивач був переведений котлоочистильником по четвертому розряду цієї ж групи цеху з ремонту тепломеханічного устаткування ТЕЦ-1, будівель і споруд Теплоелектроцентралі-1. 19 вересня 2014 року згідно наказу № 541-к переведений вогнетривником по четвертому розряду групи з обмурівки, ізоляції та антикорозійного покриття котельного та турбінного устаткування цеху з ремонту тепломеханічного устаткування ТЕЦ-1, будівель і споруд Теплоелектроцентралі-1. 18 листопада 2015 року згідно наказу №822-к він переведений вогнетривником по п`ятому розряду дільниці з обмурівки та теплоізоляції спеціалізованого ремонтно-будівельного цеху. 17 липня 2017 року згідно наказу № 373-к позивач звільнений за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України /а.с. 13/. Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 25.02.2019 року стягнуто із Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь ОСОБА_2 недораховану заробітну плату за період з 11 травня 2012 року по 30 вересня 2015 року в розмірі 17436 (сімнадцять тисяч чотириста тридцять шість) грн. Стягнуто із Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь ОСОБА_2 компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати в розмірі 17999 (сімнадцять тисяч дев`ятсот дев`яносто дев`ять) грн. 35 коп. Стягнуто із Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 (три тисячі) грн. /а.с. 20/. На виконання вказаного рішення суду був виданий виконавчий лист від 28.03.2019 року /а.с. 21/. Остаточний розрахунок з позивачем на виконання зазначеного рішення суду проведено 27 червня 2019 року (а.с.22). Обгрунтовуючи позов, позивач стверджував, що вищевказаним судовим рішенням встановлено порушення відповідачем його трудових прав, зокрема на виплату заробітної плати в день звільнення -17 липня 2017 року, а відтак відповідач повинен йому виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 18.07.2017 року по 27.06.2019 року. Розраховуючи суму, яка підлягає стягненню позивач керувався п.8 Порядку обчислення середньої заробітної плати , затвердженого постановою КМУ №100 від 08.02.1995 року та на підставі цих розрахунків просив стягнути в його користь 147078 грн.32 коп.(а.с.2-3). Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач перебував у трудових відносинах із відповідачем, в день звільнення йому не були виплачені належні від підприємства суми. Вина підприємства у невиплаті всіх сум стверджується судовим рішенням, яким стягнуто недоплачену заробітну плату, а тому дійшов висновку про те, що право позивача підлягає захисту шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 147078,32 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18 липня 2017 року по 27 червня 2019 року, без урахування податків та інших обов`язкових платежів. Апеляційний суд погоджується з висновком суду в частині підстав для задоволення позову, однак не погоджується з розміром стягненого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Судом першої інстанції вірно встановлено що відповідач у день звільнення позивача не здійснив з ним усіх розрахунків. Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу. Приписами ст.116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Згідно з ч.1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. У постанові Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», роз`яснено, що встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Є встановленим, що на день звільнення позивачу не проведено виплату всіх належних від підприємства сум. Зазначене також стверджується рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 25 лютого 2019 року. Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач на підставі статті 117 КЗпП України має право на виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто з 18 липня 2017 року до 27 червня 2019 року. Щодо розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні стягнутого судом першої інстанції, апеляційний суд вважає, що такий є завищений не відповідає вимогам справедливості та співмірності, а тому підлягає зменшенню, враховуючи наступне. Згідно з ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові від 18 березня 2020 року у справі №711/4010/13-ц зазначено, що Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц). Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16). Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц): -розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором. -період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум. -ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника. -інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. З врахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що в користь позивача слід стягнути середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 20000 грн. До такого висновку суд дійшов враховуючи розмір недорахованої заробітної плати з 11 травня 2012 року по 30 вересня 2015 року, яка становила 17436 грн.00 коп. грн. за рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 25 лютого 2019 року, а також дії позивача щодо подання позову про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку лише після перерахування коштів на його картку на виконання зазначеного судового рішення, не заявивши такі вимоги разом з позовом про стягнення недорахованої заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, що свідчить про свідомі дії для збільшення періоду за який нарахована сума середнього заробітку. Відтак розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 20000 грн. суд апеляційної інстанції вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме наведеним вище критеріям. У пункті 81 постанови Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц зазначено, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України. Повідомлення відповідача надане суду апеляційної інстанції у додаткових поясненнях від 04 травня 2020 року про порушення строку позовної давності не береться до уваги судом апеляційної інстанції, оскільки ця заява не була предметом розгляду суду першої інстанції, а також не була заявлена у апеляційній скарзі. Згідно з ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження (ч.1 ст.364 ЦПК України). Відповідно до п.3 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Відтак, оскільки висновки суду першої інстанції щодо розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку не відповідають встановленим обставинам справи, а висновкам щодо застосування ст.117 КЗпП України, викладених в постановах Верховного Суду оскаржуване рішення підлягає зміні. Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.п.3 383, 384, 389-391 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» задовольнити частково. Рішення Залізничного районного суду м.Львова від 13 листопада 2019 року змінити, зменшивши суму стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до 20000 грн. В решті рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту в порядку, визначеному ст.ст. 389-391 ЦПК України. Головуючий Ю.Р.Мікуш Судді: Т.І.Приколота Р.В.Савуляк