Постанова Львівський апеляційний суд № 462/3559/21

Справа № 462/3559/21 Головуючий у 1 інстанції: Галайко Н.М. Провадження № 22-ц/811/4087/21 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 вересня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого судді Шандри М.М. суддів: Крайник Н.П., Савуляка Р.В. секретаря: Бадівської О.О. за участю: представника ЛМКП «Львівтеплоенерго» - Бекерської О.І., представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 12 липня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, ВСТАНОВИЛА: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго», в якому просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 350 589 грн 80 коп. В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що він працював у ЛМКП «Львівтеплоенерго» з 22.05.2003 по 18.07.2016, у тому числі з 22.05.2003 був прийнятий на роботу слюсарем з ремонту парогазотурбінного устаткування третього розряду в групу з ремонту та технічного обслуговування допоміжного турбінного устаткування на дільницю з ремонту тепломеханічного устаткування ТЕЦ, будівель і споруд згідно наказу № 101-к від 22.05.2003. 01.01.2004 йому було присвоєно четвертий розряд за професією слюсар з ремонту парогазотурбінного устаткування цієї ж групи та дільниці згідно наказу № 303-к від 26.12.2003. 08.09.2004 був переведений майстром на Сихівський район теплових мереж згідно наказу № 355-к від 08.09.2004. 18.07.2016 був звільнений з роботи за угодою сторін згідно п. 1 ст. 36 КЗпП на підставі наказу № 404-к від 18.07.2016. Окрім цього зазначає, що рішенням Залізничного районного суду від 10.11.2020 у справі № 462/6208/20 про стягнення недорахованої заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати було ухвалено стягнути з ЛМКП «Львівтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 24 418 грн. недорахованої заробітної плати за період з 01.11.2012 по 30.09.2015 та 28 672 грн 11 коп. компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, а всього 53 090 грн 11 коп. та 3 000 грн витрат на правову допомогу. 02.04.2021 відповідачем було фактично виплачено вищезазначену недораховану заробітну плату у сумі 24 418 грн. 00 коп. та компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати у розмірі 28 672 грн 11 коп. З огляду на вказане просив позов задовольнити. Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 12 липня 2021 року позов ОСОБА_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволено. Стягнуто із Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2016 року по 02.04.2021 року у розмірі 350 589 (триста п`ятдесят тисяч п`ятсот вісімдесят дев`ять) грн. 80 коп. без урахування податків та інших обов`язкових платежів, які підлягають утриманню з цих сум відповідно до законодавства України. Стягнуто із Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 3 506 (три тисячі п`ятсот шість) грн. 00 коп. судового збору та 3 000 (три тисячі) грн. витрат на професійну правничу допомогу. Рішення суду в апеляційному порядку оскаржило Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго». В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 10.11.2020 по справі № 462/6208/20 позивачеві було виплачено різницю по мінімальній заробітній платі, а тому заборгованість не донарахованої заробітної плати становить 12 % від загальної суми нарахованої і отриманої заробітної плати. Крім того, апелянт вважає, що позивач пропустив тримісячний строк для звернення до суду з вказаним позовом, оскільки такий необхідно обраховувати від дня, коли він дізнався або повинен був дізнатись про порушення свого права, а саме, з дня ухвалення рішення Залізничного районного суду м. Львова від 10.11.2020. Апелянт також наголошує на застосуванні правового висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року в справі № 761/9584/15 щодо визначення підстав для зменшення розміру середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити. ОСОБА_1 подав відзив,в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін (а.с.167-179). У судовому засіданні апеляційної інстанції представник ЛМКП «Львівтеплоенерго» - Бекерська О.І. просила апеляційну скаргу задовольнити, покликаючись на доводи, викладені у скарзі. Представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 просила рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення, покликаючись на доводи викладені у відзиві на скаргу. Заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог ст.367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав. Згідно із ч.1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам не повністю відповідає. Судом встановлено, що позивач був прийнятий на роботу слюсарем з ремонту парогазотурбінного устаткування третього розряду в групу з ремонту та технічного обслуговування допоміжного турбінного устаткування на дільницю з ремонту тепломеханічного устаткування ТЕЦ, будівель і споруд згідно наказу № 101-к від 22.05.2003 та звільнений з роботи за угодою сторін згідно п.1 ст.36 КзпП, що підтверджується наказом № 404-к від 18.07.2016. Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 10 листопада 2020 року у справі №462/6208/20 позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Стягнуто з ЛМКП «Львівтеплоенерго» на його користь недораховану заробітну плату за період з 01 листопада 2012 року по 30 вересня 2015 року в розмірі 24 418 грн та компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати в розмірі 28 672 грн 11 коп (а.с.20-25). Вказане рішення суду не оскаржувалось та набрало законної сили. Остаточний розрахунок з позивачем на виконання зазначеного рішення суду проведено 02 квітня 2021 року (а.с.30). Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу. Згідно з вимогами ч.1 ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану суму (ч.2 ст.116 КЗпП). Встановлено, що на день звільнення позивачу не проведено виплату всіх належних від підприємства сум. Зазначене також стверджується рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 10 листопада 2020 року. Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі,що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини,якщо інше не встановлено законом. Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач на підставі статті 117 КЗпП України має право на виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто з 19 липня 2016 року до 02 квітня 2021 року. Щодо розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні стягнутого судом першої інстанції, апеляційний суд вважає, що такий є завищений не відповідає вимогам справедливості та співмірності, а тому підлягає зменшенню, враховуючи наступне. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду прийшла до висновку, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум ; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Таким чином, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Як вбачається з матеріалів справи, при звільненні з роботи позивачу не було виплачену заробітну плату у розмірі 53 090 грн 11 коп. Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 350 589 грн 80 коп. З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, колегія суддів вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 53 090 грн. Доводи відповідача про те, що позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, є безпідставними, оскільки присуджені позивачу суми заробітної плати та компенсації, право на виплату яких він мав у день звільнення, були виплачені йому відповідачем лише 02.04.2021 (день фактичного розрахунку), а тому, звернувшись до суду з позовом 21.05.2021, позивач не пропустив встановленого частиною першою статті 233 КЗпП України тримісячного строку. Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Ураховуючи наведене рішення суду слід змінити. Стягнути з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені у розмірі 53 090 грн. Відповідно до ст. 141 ЦПК України у зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 слід стягнути 525 грн 90 коп судового збору та 450 грн витрат на професійну правничу допомогу. Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374,381,382,383,384 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» задовольнити частково. Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 12 липня 2021 року змінити. Позов задовольнити частково. Стягнути з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені у розмірі 53 090 грн. Стягнути з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 525 грн 90 коп судового збору та 450 грн витрат на професійну правничу допомогу. В решті позову відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повний текст постанови складено: 23.09.2022 Головуючий Судді