Постанова 4811 № 462/1542/20

Справа № 462/1542/20 Головуючий у 1 інстанції: Бориславський Ю.Л. Провадження № 22-ц/811/2955/20 Доповідач в 2-й інстанції: Мельничук О. Я. Категорія:76 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 лютого 2021 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Мельничук О.Я., суддів: Крайник Н.П., Ванівського О.М., без участі сторін, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 на рішення Залізничного районного суду міста Львова від 14 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,- В С Т А Н О В И В : Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ЛМКП «Львівтеплоенрго», у якому просить стягнути із відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 122051,20 грн., 2500 грн. витрати на професійну правничу допомогу та 1 220,51 грн. судового збору. Свої вимоги мотивує тим, що він працював у ЛМКП «Львівтеплоенерго» з 14.10.1999 р. та 08.08.2018 р. звільнений за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України. Відповідач здійснював нарахування заробітної плати з порушенням норм чинного законодавства, що призвело до суттєвого заниження її розміру, чому він змушений звернутися до суду із позовом про стягнення заробітної плати. Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 13.08.2019 р. на користь позивача із відповідача стягнуто 28768 грн. невиплаченої заробітної плати за період з 01 січня 2010 р. по 30 червня 2015 р., без врахування утримання податків та інших обов`язкових платежів та 35515 грн. 64 коп. компенсації втрати частини заробітної плати, у зв`язку з порушення строків її виплати, а всього 64283 /шістдесят чотири тисячі двісті вісімдесят три / грн. 64 коп. та витрати на професійну допомогу. Фактичний розрахунок відповідачем проведено 20.12.2019 р. Оскільки відповідач у день звільнення позивача не здійснив всіх розрахунків, то він має право, згідно норм чинного законодавства, на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за період з 09.08.2018 р. по 20.12.2019 р. Просить позов задовольнити. Рішенням Залізничного районного суду міста Львова від 14 вересня 2020 року позов ОСОБА_2 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задоволено частково. Стягнуто із Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго», що знаходиться у м. Львові, вул. Д.Апостола, 1, ідентифікаційний код 05506460 на користь ОСОБА_2 /ІПН НОМЕР_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 / - 29292 /двадцять дев`ять тисяч двісті дев`яносто дві/ гривні 29 копійок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, без урахування податків та інших обов`язкових платежів. Стягнуто із Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго», що знаходиться у м. Львові, вул. Д. Апостола, 1, ідентифікаційний код 05506460 на користь ОСОБА_2 /ІПН НОМЕР_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 / - 600,00 /шістсот/ гривень судових витрат на правову допомогу адвоката. Стягнуто із Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго», що знаходиться у м. Львові, вул. Д. Апостола, 1, ідентифікаційний код 05506460 на користь ОСОБА_2 /ІПН НОМЕР_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 / - 292 /двісті дев`яносто дві/ гривні 92 копійки понесених судових витрати у вигляді сплати судового збору при поданні позову до суду. У решті позовних вимог відмовлено. Рішення суду в частині відмовлених позовних вимог через свого представника ОСОБА_1 оскаржив ОСОБА_2 . Вважає рішення суду в частині визначення розміру середнього заробітку незаконним, необгрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального права, а висновки суду такими, що не відповідають дійсним обставинам справи. Також вважає безпідставним та помилковим покликання суду на Постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц. Зазначає, що відповідач знав про порушення ним прав позивача та, що такий не вживав заходів для добровільної виплати недонарахованої заробітної плати. Зазначає, що суд безпідставно зменшив суму середнього заробітку, яка підлягає стягненню з відповідача в користь позивача з 122051,20 грн. до 29292,29 грн., а також суму витрати на професійну правничу допомогу та суму судового збору. Вважає, що оскільки законодавець чітко визначив право позивача на звернення до суду за захистом порушеного права без обмеження часових меж, суд безпідставно обмежив позивача в праві на повну виплату суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Зазначає, що у ст. 117 КЗпП України законодавець передбачив лише одну підставу для зменшення розміру середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, а саме, якщо спір вирішено на користь працівника частково. В апеляційній скарзі просить скасувати частково рішення Залізничного районного суду м. Львова від 14 вересня 2020 року в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким стягнути з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь ОСОБА_2 122051,20 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також понесені судові витрати, а саме 2500 грн. витрат на професійну правничу допомогу та 3051,51 грн. судового збору. 25 січня 2021 року від Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 . Вважає апеляційну скаргу безпідставною, а оскаржуване рішення законним. Також вважає, що при постановленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції обгрунтовано взяв до уваги Постанову Великої Палати Верховного суду від 26 червня в справі № 761/9582/15. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Відповідно до вимог ч.13 ст.7 та ч.1 ст.369 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження. Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. У частині п`ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 28 січня 2021 року, є дата складення повного судового рішення 04 лютого 2021 року. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає із наступних підстав. Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в Постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд застосувавши правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц прийшов до висновку про необхідність зменшення суми компенсаційних виплат позивачу (середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні). З такими висновками колегія суддів погоджується з наступних обставин. Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Статтями 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. У відповідності до ст.43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Судом встановлено, що ОСОБА_2 працював в ЛМКП «Львівтеплоенерго» з 14.10.1999 року та 08 серпня 2018 р., звільнений з роботи за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України /а.с.10-12/. Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 13.08.2019 року позов ОСОБА_2 до ЛМКП «Львівтеплоенерго» про стягнення недонарахованої заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати, у зв`язку з порушення строків її виплати задоволено, стягнуто з ЛМКП «Львівтеплоенерго» на користь ОСОБА_2 28768 грн. невиплаченої заробітної плати за період з 01 січня 2010 р. по 30 червня 2015р., без врахування утримання податків та інших обов`язкових платежів та 35515 грн. 64 коп. компенсації втрати частини заробітної плати, у зв`язку з порушення строків її виплати, а всього 64283 /шістдесят чотири тисячі двісті вісімдесят три / грн. 64 коп. та витрати на правову допомогу у сумі 3000 грн. Вказаними судовими рішеннями встановлено порушення відповідачем трудових прав позивача на належний рівень оплати праці, передбачений чинним законодавством. Отже, ця обставина не потребує додаткового доведення. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Відповідно до ч. 1 ст.27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до п.21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» чинної на момент ухвалення оскаржуваного рішення, при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівником, це слід робити відповідно до Порядку обчислення заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року. Згідно абз.3 п.2 Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Згідно п.8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зазначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець недоведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. Судом встановлено, що відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, заробітна плата ОСОБА_2 за червень 2018 р. становила 6259,09 грн., за липень 2018 року 8642,35 /а.с.13-14/ та за вказаний період позивачем було відпрацьовано 42 дні. Відтак, середньоденна заробітна плата за вказаний період /червень-липень 2018 року/ становить 354,80 грн. Фактичний розрахунок відповідачем з позивачем проведено 20.12.2019 р. Враховуючи, що з дня звільнення з роботи, а саме з 08.08.2018 р. заробітна плата не виплачена в повному обсязі, то у відповідності до вимог ст. 117 КЗпП України відповідач зобов`язаний виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку, тобто починаючи з 09.08.2018 р. по 20.12.2019 р. Згідно листів Міністерства соціальної політики України за 2017-2018 роки кількість робочих днів у період з 09.08.2018 р. по 20.12.2019 р. становить 344 дні. Відтак, середній заробіток за час затримки розрахунку позивача становить 122051, 20 грн. /354,80 грн. х 344 робочих дні/. Разом з тим, відповідно до частини першої ст.94 КЗпП України заробітною платою є винагорода, яка виплачується працівникові за виконану ним роботу. Відшкодування, яке сплачується за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України не відповідає ознакам заробітної плати, оскільки виплачується не за виконану роботу, а за затримку розрахунків при звільненні. Тому відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України, хоча і розраховується, виходячи з середнього заробітку працівника, однак не є заробітною платою. Метою законодавчого регулювання умов відшкодування працівнику за час затримки у сіх виплат при звільненні є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Суд доречно наголошено на тому, що у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України (далі ЦК) загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. У трудових відносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи права відповідно до частини третьої статті 13 ЦК, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнав внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року (справа № 761(9584)15-ц (далі постанова) у пункті 87 прописано, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду доходить до висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. При цьому, зменшення суми відшкодування залежить від розміру недоплаченої роботодавцем суми. Істотним є період затримки (прострочення) невиплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум. Велика Палата у зазначеній вище Постанові зазначає, що враховувати необхідно ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. (п.п.91; 91п.1,2,3,4 постанови). У постанові від 18 березня 2020 року у справі №711/4010/13-ц зазначено, що Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 Постанови від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц). Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16). Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц): -розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором. -період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум. -ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника. -інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Згідно рішення Залізничного районного суду м. Львова від 13 серпня 2019 року сума основної невиплаченої заробітної плати за період з 01 січня 2010 р. по 30 червня 2015р. становила 28768 грн., сума компенсації втрати частини заробітної плати, у зв`язку з порушення строків її виплати 35515 грн. 64 коп., загалом 64283,64 грн., тобто 24% від загальної суми нарахованої і отриманої заробітної плати, а сума компенсаційних виплат, тобто середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яку просить стягнути позивач складає 122051,20 грн., що перевищує суму основного боргу та порушує принцип співмірності. Враховуючи те, що Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у Постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16 щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, суд, беручи до уваги правові позиції Великої палати прописані у Постанові від 26 червня 2019 року суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про можливість зменшення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до 24 % від 122051,20 грн., що становить 29292,29 грн. З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку із встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, справедливим, пропорційним і таким, що відповідає обставинам даної справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 64283,64 грн., визначена судом сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є справедливою. Враховуючи частку задоволеного позову, суд пропорційно стягнув з відповідача на користь позивача судові витрати та витрати на правничу допомогу адвоката. Згідно норм ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 жодним чином висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Залізничного районного суду міста Львова від 14 вересня 2020 року залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Залізничного районного суду міста Львова від 14 вересня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 04 лютого 2021 року. Головуючий: О.Я. Мельничук Судді: О.М. Ванівський Н.П. Крайник