Постанова 4811 № 462/6367/19

Справа № 462/6367/19 Головуючий у 1 інстанції: Пилип"юк Г.М. Провадження № 22-ц/811/1242/20 Доповідач в 2-й інстанції: Струс Л. Б. Категорія:76 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2020 року м. Львів Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Струс Л.Б., суддів Левика Я.А., Шандри М.М. розглянув апеляційну скаргу ЛМКП «Львівтеплоенерго» в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін на рішення Залізничного районного суду м.Львова від 26 лютого 2020 року в складі судді Пилип`юк Г.М. у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про стягнення з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на свою користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 89 666,88 коп. та судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2500,00 грн. та судовий збір у розмірі 896,67 грн. Оскаржуваним рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 26 лютого 2020 року позов задоволено. Стягнуто з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» /ЄДРПОУ 05506460, що знаходиться у м. Львові на вул. Д. Апостола, 1/ на користь ОСОБА_1 89 666 (вісімдесят дев`ять тисяч шістсот шістдесят шість) грн. 88 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні без урахування податків та інших обов`язкових платежів. Стягнуто з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 896 (вісімсот дев`яносто шість) грн. 45 коп. судового збору та 2500 (дві тисячі п`ятсот) грн. витрат на правову допомогу. Рішення суду оскаржило ЛМКП «Львівтеплоенерго», подавши апеляційну скаргу. Вказує, що рішення суду оскаржується з мотивів неповноти встановлення судом обставин справи перед винесенням рішення та неправильності встановлення обставин, які мають значення для справи, неправильного і неповного дослідження доказів та їх оцінки. Вважає, що позивачем пропущено строк на звернення до суду з позовною вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Посилається на положення ст.. 233 КЗпП України відповідно до яких працівник може звернутись ззаявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного в місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня коли він дізнався або повинен був дізнатись про порушення свого права. Таким днем є винесення судом рішення у справі №462/987/19 за позовом ОСОБА_1 до ЛМКП «Львівтеплоенерго» про стягнення недорахованої заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків їх виплати 16 травня 2019 року. Окрім того, посилається на постанову Верховного Суду предметом спору якої є застосування положень ст.. 117 КЗпП України щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та застосування принципу співмірності. Вважає, що задоволення вимог позивача у повному обсязі є несправедливим та таким, що винесене при неповному встановленні обставин справи, оскільки заборгованість виникла у зв`язку з несплатою не 100% заробітної плати а менш як п`ятої частини від неї. Окрім того, позивач тривалий час не звертався до суду за вирішенням спору, відповідно розтягнув період, за який хоче стягнути середній заробіток. Просить рішення Залізничного районного суду м. Львова від 26 лютого 2020 рокускасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу. Просить рішення суду залишити без змін а апеляційну скаргу без задоволення. Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК Україниу разі якщо відповідно до положень цього Кодексурозгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Відповідно до частин 4, 5 ст.268 ЦПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Дослідивши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до ст.4 ЦПК України, ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частиною ч.1 ст.15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно з вимогами ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі суд першої інстанції врахувавши, що з дня звільнення з роботи, а саме з 16.11.2018 року заробітна плата не виплачена в повному обсязі, прийшов до висновку, що у відповідності до вимог ст. 117 КЗпП України відповідач зобов`язаний виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку, тобто починаючи з 17.11.2018р. по 07.08.2019р. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції. Матеріалами справи встановлено, що позивач з 12 вересня 2005 року по 16 листопада 2018 року працював у відповідача, а саме 12 вересня 2005 він був прийнятий в цех централізованого ремонту вогнетривником по шостому розряду згідно наказу № 268-к від 12.09.2005р., 01 серпня 2007 року його переведено в спеціалізований ремонтно-будівельний цех на посаду вогнетривника по шостому розряду згідно наказу № 257-к від 01.08.2007р.,01 березня 2012 року його переміщено в дільницю з обмурівки та теплоізоляції цього ж цеху згідно наказу № 90-к від 01.03.2012р.,16 листопада 2018 року він був звільнений за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України згідно наказу № 646-к від 15.11.2018р. Рішенням Залізничного районного суду від 16.05.2019 року на його користь стягнуто 48 246,00 грн. недонарахованої заробітної плати та 56 967,46 грн. компенсації втрати частини заробітку у зв`язку з порушенням строків її виплати без врахування утримання податків та інших обов`язкових платежів. Вказане судове рішення не оскаржувалось відповідачем та набрало законної сили. Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Тому покликання в апеляційній скарзі, що зазначене рішення є необґрунтованим не відповідає матеріалам справи та вимогам ЦПК України. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення. 07.08.2019 року відповідачем було здійснено фактичну виплату заборгованої суми згідно копії виписки від 07.08.2019 року /а.с.19/. Розрахунок середнього заробітку за час затримки виплати при звільненні за період невиплати заробітної плати становить 89 666,88 грн., оскільки середньогодинна зарплата позивача 62,88 грн.( 62,88(середнього динна заробітна плата)?1426( кількість робочих годин) = 89 666,88) Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу. Відповідно до ст.115 КЗпП Українизаробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів. Згідно ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116цього Кодексу. За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму. Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Відповідно до частини першої статті 8 Конституції Українив Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Як вбачається із роз`яснень, даних в пункті 20, частині 5 пункту 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» не проведення розрахунку з працівником у день звільнення є підставою для застосування відповідальності передбаченої ст.117 КЗпП України. Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. Таке ж роз`яснення цієї норми права, крім наведеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України, надав і Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю Україниу взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1цього кодексу. Аналіз наведених положень ст.117 КЗпП України свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Відповідно до ст.ст. 1, 34 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством. Статтями 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).Така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Постановою КМ України, від 21.02.2001р., № 159затверджено «Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати», зокрема визначено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, в тому числі і заробітна плата (грошове забезпечення) (п.п. 2, 3 Порядку). Відповідно до п.4 Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на

100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом. Відповідно до розрахункових листів сума середнього заробітку ОСОБА_1 за час затримки виплати при звільненні за період 17.11.2018 року до 07.08.2019 року становить 89 666,88 грн. Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», передбачає, що справляння і сплата податку із заробітної плати є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, а суд визначає таку суму без кутримання цього податку та інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення. Покликання в апеляційній скарзі на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» та пропуск позивачем строку позовної давності колегія суддів вважає безпідставними з огляду на наступне. Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що рішення ЄСПЛ від 8 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15, адже немає жодних підстав вважати, що ЄСПЛ надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП усупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року провадження № 21-1765а15). Так, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у цьому рішенні ЄСПЛ не вирішував питання щодо необхідності застосування тієї чи іншої норми права національного законодавства та її тлумачення, а констатував, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм КЗпП, вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двоякоїдії статті 117 КЗпП. Крім того, ЄСПЛ укотре наголосив, що він не є апеляційним судом для оскарження рішень національних судів та, як правило, саме національні суди повинні тлумачити національне законодавство та надавати оцінку наданим їм доказам (рішення у справі «Вейт і Кеннеді проти Німеччини» (Waite and Kennedy v. Germany), заява № 26083/94, пункт 54, ЄСПЛ 1999-I). За змістом частини першої статті 117 КЗпП обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Оскільки фактична виплата заборгованої суми була здійснена відповідачем 07.08.2019 року а з позовом ОСОБА_1 звернувся 04.10.2019 року, доводи апеляційної скарги щодо пропуску трьохмісячного строку для звернення до суду є безпідставними. Окрім того відповідно до ч.2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. В апеляційній скарзі ЛМКП «Львівтеплоенерго» посилається на висновок Великої Палати Верховнного Суду в справі №761/9584/15-ц, предметом спору якої є застосування положень ст.. 117 КЗпП України щодо стягнення середнього заробітку за час розрахунку при звільненні та застосування принципу співмірності. Проте, колегія суддів вважає, що вказана позиція висловлена Великою Палатою в конкретній справі за інших правовідносин та застосуванню в даному спорі не підлягає. Так зокрема Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважала, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті117 КЗпП України, необхідно враховувати: Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. У справі, що переглядалась Великою Палатою Верховного Суду позивач звернувся до суду з позовом у квітні 2015 року, тобто зі спливом більш ніж шести років після звільнення з роботи, яке мало місце 16 лютого 2009 року. З огляду на зазначене, колегія суддів не знаходить підстав для застосування висновків Великої Палати Верховнного Суду в справі №761/9584/15-ц. Ураховуючи, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати одноразової грошової допомоги на підставі статті 117 КЗпП України. Суд першої інстанції взяв до уваги наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення, розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, зокрема, після вирішення спору. Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому його відповідно до ст.. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ЛМКП «Львівтеплоенерго» - залишити без задоволення. Рішення Залізничного районного суду м.Львова від 26 лютого 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повний текст постанови складено 10 червня 2020 року. Головуючий Судді