Постанова 4855 № 640/24148/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/24148/21 Суддя (судді) першої інстанції: Кафарський В.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 травня 2026 року м. Київ Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача Кузьменка В.В., суддів: Василенка Я.М., Ганечко О.М., розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 червня 2025 року, В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Апарату Верховної Ради України, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови нарахувати та виплати позивачу грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 17.11.2009 до 27.11.2014; - зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 17.11.2009 до 27.11.2014 в сумі 16 384,20 грн; - зобов`язати відповідача виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки з 31.03.2010 по день фактичного розрахунку, з 12.12.2012 по день фактичного розрахунку, з 27.11.2014 по день фактичного розрахунку. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11.06.2025, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 30.06.2025, позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки за період роботи з 17.11.2009 до 27.11.2014; стягнуто з Апарату Верховної Ради України (вул.Грушевського, 5, м. Київ, 01008) на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки в сумі 15855 (п`ятнадцять тисяч вісімсот п`ятдесят п`ять) грн 51коп; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій останній, покликаючись на правові висновки Верховного Суду, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального права, та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Позивач вважає, що має право на виплату середнього заробітку за час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки по день фактичного розрахунку. У відзиві на апеляційну скаргу, відповідач просить відмовити в її задоволенні та залишити без змін оскаржуване рішення суду першої інстанції. Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно з положеннями ст. 309 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Розгляд справи здійснено у порядку письмового провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 315, статті 317 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального права або порушено норми процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи, позивач працював в Управлінні справами Апарату Верховної Ради України на посаді помічника-консультанта народного депутата 6 та 7 скликань ОСОБА_2 у періоди з 17.11.2009 по 31.03.2010, з 08.06.2010 по 12.12.2012 та з 13.12.2012 по 27.11.2014, що підтверджено копією довідки від 22.07.2021 № 20-17/650. Також відповідно до вказаної довідки, позивачем не використано з 17.11.2009 по 31.03.2010 - 11 календарних днів щорічної основної відпустки; з 08.06.2010 по 12.12.2012 - 45,5 календарних днів щорічної основної відпустки та 12 календарних днів щорічної додаткової відпустки, всього 57,5 днів; з 13.12.2012 по 27.11.2014 - 59 календарних днів щорічної основної відпустки та 9 календарних днів щорічної додаткової відпустки, всього 68 днів. Після звернення позивача 25.06.2021 до відповідача із заявою щодо виплати компенсації за невикористану відпустку та надання довідок відповідач листом від 27.07.2021 № 15/26-2021/248570 повідомив, що відповідно до статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України» та Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 13.10.1995 № 379/95-ВР, народний депутат самостійно визначає кількість помічників-консультантів, здійснює їх підбір, розподіляє обов`язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічника-консультанта. Також зазначено, що фонд оплати праці помічників-консультантів народного депутата України шостого і сьомого скликань ОСОБА_2 у 2010, 2012 та 2014 роках розподілений у повному обсязі. Вважаючи свої права порушеними та не погоджуючись з вказаними висновками відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог в частині, суд першої інстанції виходив з того, що у день звільнення позивача - 27.11.2014, відповідачем не виплачено всі суми, що підлягали виплаті при звільненні, а саме грошова компенсація за невикористані дні щорічної основної відпустки. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки по день фактичного розрахунку, за відсутності факту проведення із позивачем остаточного фактичного розрахунку, є передчасними. Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів приходить до наступного. Відповідно до ст. 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. За приписами ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме: виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Аналогічний правовий висновок щодо застосування положень статей 116, 117 КЗпП України викладений у постановах Верховного Суду від 20.10.2022 у справі № 280/3370/21, від 29.09.2022 у справі № 160/2006/21, від 15.09.2022 у справі № 640/25949/19. Крім того, оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 у справі № 810/451/17 та у подальшому підтримана у постановах Верховного Суду від 22.07.2022 у справі № 420/428/20, від 26.01.2022 у справі № 280/4816/20. Період затримки розрахунку при звільненні обчислюється з наступного дня після моменту звільнення. Право на отримання передбаченої ст. 117 КЗпП України компенсації виникає у момент невиплати відповідних сум, а не у момент, коли роботодавець виконав обов`язок з їх виплати. Відтак, помилковими є висновки суду першої інстанції щодо передчасності позовних вимог про виплату позивачу середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні відпустки. В той же час, у спірному випадку норми ч. 1 ст. 117 КЗпП України застосовуються у редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022. Отже, вказані приписи в частині обмеження виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні строком у шість місяців, застосовуються до спірних правовідносин, починаючи саме з 19.07.2022, а відтак шестимісячний строк закінчується 19.01.2023. Як не заперечується сторонами у справі, відповідачем не було забезпечено виплату позивачу компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні з 31.03.2010, 12.12.2012 та 27.11.2014. Так, як остаточний розрахунок з позивачем не проведений на час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції, то колегія суддів приходить до висновку, що період, протягом якого відповідач не виконував свій обов`язок щодо виплати належних позивачу, як звільненому працівникові, сум, є період з 31.03.2010, з 12.12.2012 та з 27.11.2014 по 19.01.2023 (день закінчення шестимісячного строку, встановленого ст. 117 КЗпП України). Пункт 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100) встановлює, що у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. За приписами пунктів 5 та 8 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства. Згідно з Розрахунком середньої з/п за періоду січня-лютого 2010 року (том 1, а.с. 87), середньоденна заробітна плата позивача з розрахунку робочих днів складає 169,23 грн (3 300 грн (заробітна плата за січень 2010 року) + 3 300 грн (заробітна плата за лютий 2010 року) / 39 (кількість робочих днів у січні-лютому 2010 року). Кількість днів затримки розрахунку при звільненні складає 3 212 робочих днів (з 31.03.2010 по 19.01.2023). Згідно з Розрахунком середньої з/п за період жовтень-листопад 2012 року (том 1, а.с. 88), середньоденна заробітна плата позивача з розрахунку робочих днів складає 146,81 грн (3 013 грн (заробітна плата за жовтень 2012 року) + 3 300 грн (заробітна плата за листопад 2012 року) / 43 (кількість робочих днів у жовтні-листопаді 2012 року). Кількість днів затримки розрахунку при звільненні складає 2 531 робочий день (з 12.12.2012 по 19.01.2023). Згідно з Розрахунком середньої з/п за період вересень-жовтень 2014 року (том 1, а.с. 86), середньоденна заробітна плата позивача з розрахунку робочих днів складає 108,89 грн (2 450 грн (заробітна плата за вересень 2014 року) + 2 450 грн (заробітна плата за жовтень 2014 року) / 45 (кількість робочих днів у вересня-жовтні 2014 року). Кількість днів затримки розрахунку при звільненні складає 2 038 робочих днів (з 27.11.2014 по 19.01.2023). Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16). Згідно постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Колегія суддів звертає увагу, що фактично зміст ч. 1 ст. 117 КЗпП України із набранням чинності Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX не змінився, а лише доповнився формулюванням «але не більше як за шість місяців». Отже, обмеживши з 19.07.2022 шестимісячним строком час, за який роботодавець має виплатити працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, законодавець як і в попередній редакції норми ч. 1 ст. 117 КЗпП України, не передбачав можливості зменшення його розміру. Протилежний підхід був сформований правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду з урахуванням її висновків про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності. У згаданих рішеннях суду касаційної інстанції критерій періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості був лише одним з принаймні чотирьох інших. Разом з тим, такі критерії як: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; причини тривалості невиплати заборгованості, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - фактично не скасовані та/або змінені, починаючи з 19.07.2022. Враховуючи встановлене вище, загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні складає 543 566,76 грн (169,23 грн х 3 212 днів), 371 576,11 грн (146,81 грн х 2 531 день), 221 917,82 грн (108,89 грн х 2 038 днів), що разом складає 1 137 060,69 грн. Як встановлено судом першої інстанції та не оскаржується сторонами у справі, загальна сума невиплаченої компенсації за невикористані щорічні відпустки - 15 855,51 грн. Водночас, виходячи з принципу пропорційності, враховуючи тривалу відсутність спору між позивачем та відповідачем щодо повноти розрахунку при звільненні, колегія суддів приходить до висновку, що належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача є стягнення з відповідача на користь позивача 15 855,51 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за періоди з 31.03.2010, з 12.12.2012 та з 27.11.2014 по 19.01.2023. Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв помилкове рішення про відмову у задоволенні позову в частині виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку. Наведена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 28.07.2025 у справі № 420/18490/24, від 23.07.2025 у справі № 240/12266/24, від 26.06.2025 у справі № 420/26712/24, від 13.01.2025 у справі № 160/28752/23. Таким чином, апеляційна скарга позивача є частково обґрунтованою та підлягає задоволенню в частині, а рішення суду першої інстанції - скасуванню в частині відмови в задоволенні позовних вимог. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково. Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 червня 2025 року скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти постанову про часткове задоволення позовних вимог. Стягнути з Апарату Верховної Ради України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за періоди з 31 березня 2010 року, з 12 грудня 2012 року та з 27 листопада 2014 року по 19 січня 2023 року у розмірі 15 855,51 грн (п`ятнадцять тисяч вісімсот п`ятдесят п`ять гривень п`ятдесят одна копійка). В іншій частині рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 червня 2025 року - залишити без змін. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Апарата Верховної Ради України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 5) на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані із сплатою судового збору в суді апеляційної інстанції, в сумі 681 грн (шістсот вісімдесят одна гривня). Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Суддя-доповідач В. В. Кузьменко Судді: Я. М. Василенко О.М. Ганечко