Ухвала КГС ВС № 922/2960/17

УХВАЛА 03 лютого 2022 року м. Київ Cправа № 922/2960/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Банаська О. О. - головуючого, Білоуса В. В., Пєскова В. Г. за участю секретаря судового засідання Солоненко А. В. за участю представників скаржника Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк": Іванюка В. І., Дацьків А. І. арбітражний керуючий Семенов Дмитро Сергійович (особисто, в режимі відеоконференції) розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.04.2021 у складі колегії суддів: Ільїна О. В. (головуючого), Гетьмана Р. А., Россолова В. В. та на ухвалу Господарського суду Харківської області від 10.02.2021 у складі судді Яризько В. О. у справі за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Омега Плюс Харків" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Омега Плюс Харків" про визнання банкрутом ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст та підстави заявлених вимог У провадженні Господарського суду Харківської області перебуває справа № 922/2960/17 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Омега Плюс Харків" (далі - ТОВ "Омега Плюс Харків"). 07.09.2020 ліквідатор ТОВ "Омега Плюс Харків" арбітражний керуючий Семенов Д. С. звернувся до місцевого господарського суду з заявою, в якій просив суд: - визнати недійсним з моменту укладення договір іпотеки від 27.09.2016 № 34/2016-1, укладений між ТОВ "Омега Плюс Харків" та Приватним акціонерним товариством Акціонерний банк "Укргазбанк" (далі - ПрАТ АБ "Укргазбанк"); - скасувати записи про державну реєстрацію іпотеки від 27.09.2016 № 16597720, який вчинено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Салигою Н. А., про державну реєстрацію іпотеки від 18.09.2019 № 33281106 (спеціальний розділ), який вчинено державним реєстратором Печенізької районної державної адміністрації Гаспаряном Г. А., про державну реєстрацію обтяження від 18.09.2019 № 33282303 (спеціальний розділ), який вчинено державним реєстратором Печенізької районної державної адміністрації Гаспаряном Г. А. Як установлено судами попередніх інстанцій, 27.09.2016 між ПрАТ АБ "Укргазбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПФК Магнум" (далі - ТОВ "ПФК Магнум") було укладено кредитний договір про надання кредиту у формі відновлювальної відкличної кредитної лінії (траншевої) № 9/2016-К (далі - кредитний договір), відповідно до умов якого останньому було відкрито відновлювальну відкличну кредитну лінію з загальним лімітом в сумі 15 000 000,00 грн, зі строком по 26.09.2017 (включно) зі сплатою за користування кредитними коштами 24 % річних. За умовами пункту 3.1 кредитного договору надання кредиту здійснюється окремими траншами на підставі заявки позичальника про надання кредиту (траншу) в межах невикористаного загального ліміту кредитування, шляхом перерахування траншу на поточний рахунок позичальника. В якості забезпечення виконання умов кредитного договору 27.09.2016 між ПрАТ АБ "Укргазбанк" та ТОВ "Омега Плюс Харків" було укладено договір іпотеки № 34/2016-І без оформлення заставної, відповідно до умов якого предметом іпотеки є: нерухоме майно - нежитлові приміщення 1-го поверху № 29, 29б, 29в, 29г, 29д, 31, 31б, 31в, 31г, 32, 32а площею 124,3 кв.м, 2-го поверху № 5-1, 5-2, 5-3, 5-4, 5-5, 5-1а площею 216,5 кв.м загальною площею 340,8 кв.м літ. "А-6", що розташовані за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 3, та належать іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі протоколу, серія та номер: 11, виданий 17.05.2016, видавник ТОВ "Омега Плюс Харків", акта приймання-передачі нерухомого майна від 17.05.2016, видавник ТОВ "Омега Плюс Харків", право власності зареєстровано в електронному реєстрі прав на нерухоме майно відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 29772038 від 26.05.2016, Ємець І. О. приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу та зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 26.05.2016, номер запису про право власності 14680624, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 633670863101. Відповідно до умов пункту 1.1 договору іпотеки - цей договір забезпечує всі вимоги іпотекодержателя, які випливають з кредитного договору, укладеного між ПрАТ АБ "Укргазбанк" та ТОВ "ПФК Магнум". З наявних матеріалів судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ "Омега Плюс Харків" мало на час укладення спірного договору та на даний час лише один актив - нежитлові приміщення 1-го поверху № 29, 29б, 29в, 29г, 29д, 31, 31б, 31в, 31г, 32, 32а площею 124,3 кв.м, 2-го поверху № 5-1, 5-2, 5-3, 5-4, 5-5, 5-1а площею 216,5 кв.м загальною площею 340,8 кв.м літ. "А-6", що розташовані за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 3, які є предметом іпотеки, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта станом на 11.08.2020, а також копією фінансового звіту суб`єкта малого підприємництва станом на 30.12.2016. Короткий зміст рішення суду першої інстанції 10.02.2021 Господарським судом Харківської області постановлено ухвалу, якою задоволено заяву ліквідатора ТОВ "Омега Плюс Харків" арбітражного керуючого Семенова Д. С. про визнання недійсним договору іпотеки та скасування записів про державну реєстрацію іпотеки. Визнано недійсним з моменту укладення договір іпотеки від 27.09.2016 № 34/2016-1, укладений між ТОВ "Омега Плюс Харків" та ПрАТ АБ "Укргазбанк". Скасовано записи про державну реєстрацію іпотеки від 27.09.2016 № 16597720 який вчинено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Салигою Н. А., про державну реєстрацію іпотеки від 18.09.2019 № 33281106, № 33282303 (спеціальний розділ), який вчинено державним реєстратором Печенізької районної державної адміністрації Гаспаряном Г. А. Постановляючи вказане рішення, суд першої інстанції, з-поміж іншого, зазначив, що спірний договір укладено без мети здійснення підприємницької діяльності та отримання прибутку ані у короткостроковій, ані у довгостроковій перспективі, у зв`язку з чим є таким, за яким боржник прийняв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій ТОВ "ПФК Магнум", як особи в інтересах якої такий договір укладено. Місцевий господарський суд також зазначив, що спірний договір укладено 27.09.2016, тобто за рік до відкриття 14.09.2017 провадження у цій справі про банкрутство, а тому такий договір може бути визнаний недійсним на підставі статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції з 19.01.2013. Крім того, судом відхилено посилання ПрАТ АБ "Укргазбанк" на пропуск загального строку позовної давності в три роки, зазначивши, що за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), отже строк позовної давності щодо визнання недійсним договорів відповідно до законодавства, що регулює провадження у справах про банкрутство, розпочинається з дня відкриття провадження у справі про банкрутство, оскільки саме з цього часу в арбітражного керуючого виникає право на подачу заяви про визнання договорів боржника недійсними. Таким чином, суд першої інстанції, з огляду на те, що провадження у даній справі відкрито 14.09.2017, а заява про визнання спірного договору недійсним подана ліквідатором 07.09.2020, тобто в межах трирічного строку позовної давності, дійшов висновку, що заява ПрАТ АБ "Укргазбанк" про застосування строку позовної давності задоволенню не підлягає. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції 07.04.2021 Східним апеляційним господарським судом прийнято постанову, якою залишено апеляційну скаргу ПрАТ АБ "Укргазбанк" без задоволення, а ухвалу Господарського суду Харківської області від 10.02.2021 у справі № 922/2960/17 без змін. Колегія суддів апеляційної інстанції погодилась із висновком оскаржуваної ухвали про наявність підстав для визнання спірного договору іпотеки недійсним на підставі статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції з 19.01.2013 (далі - Закон про банкрутство), оскільки такий договір укладено без мети здійснення підприємницької діяльності та отримання прибутку ані у короткостроковій, ані у довгостроковій перспективі, є таким, за яким боржник прийняв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій ТОВ "ПФК Магнум", як особи в інтересах якої такий договір укладено. Також, суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції, що заяву про визнання недійсним спірного договору подано в межах трирічного строку позовної давності, оскільки строк позовної давності щодо визнання недійсним договорів відповідно до законодавства, що регулює провадження у справах про банкрутство, розпочинається з дня відкриття провадження у справі про банкрутство, оскільки саме з цього часу в арбітражного керуючого виникає право на подачу заяви про визнання договорів боржника недійсними. Короткий зміст вимог та підстав касаційної скарги Не погоджуючись із наведеними судовими рішеннями ПрАТ АБ "Укргазбанк" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою з вимогою їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити у задоволені заяви ліквідатора ТОВ "Омега Плюс Харків" арбітражного керуючого Семенова Д. С. стверджуючи про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, зазначаючи в якості підстави касаційного оскарження пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та посилається на відсутність висновків Верховного Суду: - щодо застосування абзацу 2 частини першої статті 20 Закону про банкрутство в системному зв`язку із нормами які регулюють інститут майнової поруки; - щодо меж позовних вимог (заяви ліквідатора) при застосуванні статті 20 Закону про банкрутство; - щодо застосування статті 20 Закону про банкрутство, яка втратила чинність на час заявлення вимог ліквідатора; - щодо застосування наслідків спливу строку позовної давності при зверненні ліквідатора із заявою в порядку статті 20 Закону про банкрутство. Доводи інших учасників справи 25.06.2021 до Верховного Суду від ліквідатора ТОВ "Омега Плюс Харків" арбітражного керуючого Семенова Д. С. надійшов відзив в якому останній просить відмовити у задоволенні касаційної скарги ПрАТ АБ "Укргазбанк" та залишити постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.04.2021 № 922/2960/17 без змін. 01.09.2021 до Верховного Суду надійшло клопотання ПрАТ АБ "Укргазбанк" про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 05.01.2022 на електронну адресу Верховного Суду від скаржника надійшли додаткові доводи та письмові пояснення до клопотання про передачу справи № 922/2960/17 за касаційною скаргою ПрАТ АБ "Укргазбанк" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.04.2021 та на ухвалу Господарського суду Харківської області від 10.02.2021 на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 26.01.2022 на електронну адресу Верховного Суду від ліквідатора ТОВ "Омега Плюс Харків" надійшли заперечення проти клопотання скаржника про передачу справи № 922/2960/17 на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Позиція Верховного Суду Розглянувши в судовому засіданні 03.02.2022 матеріали касаційної скарги ПрАТ АБ "Укргазбанк" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.04.2021 та на ухвалу Господарського суду Харківської області від 10.02.2021 у справі № 922/2960/17, заслухавши доповідь судді-доповідача, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку щодо наявності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з огляду на таке. Об`єктом касаційного перегляду є ухвала Господарського суду Харківської області від 10.02.2021 у справі № 922/2960/17, залишена без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 07.04.2021, якою задоволено заяву ліквідатора ТОВ "Омега Плюс Харків" арбітражного керуючого Семенова Д. С. про визнання недійсним договору іпотеки та скасування записів про державну реєстрацію іпотеки. Рішення судів попередніх інстанцій, з-поміж іншого, мотивовані наявністю підстав для визнання спірного договору іпотеки недійсним на підставі статті 20 Закону про банкрутство, оскільки встановлено, що такий договір укладено без мети здійснення підприємницької діяльності та отримання прибутку ані у короткостроковий, ані у довгостроковий перспективі та є таким, за яким боржник прийняв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій ТОВ "ПФК Магнум", як особи в інтересах якої такий договір укладено. Крім того, суди попередніх інстанцій зазначили, що заява про визнання недійсним спірного правочину подана 07.09.2020, тобто в межах трирічного строку з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство - 14.09.2017. Натомість скаржник не погоджується, в тому числі, із зазначеними висновками судів попередніх інстанцій, посилаючись зокрема на те, що: - приписи абзацу другого частини першої статті 20 Закону про банкрутство, які кореспондуються із приписами абзацу другого частини другої статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) не можуть бути застосовані в якості підстави визнання недійсними правочинів майнової поруки, вчинених боржником; - при визначенні початку перебігу позовної давності у спорі за вимогами боржника/арбітражного керуючого не допускається врахування як обставин (дати) порушення провадження у справі про банкрутство та дати призначення (заміни кандидатури) арбітражного керуючого, оскільки ні Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ні КУзПБ не встановлюють спеціальних норм позовної давності (у тому числі, щодо звернення до суду арбітражного керуючого із заявою про визнання недійсними правочинів, укладених боржником). Отже до цих правовідносин застосовуються загальні норми позовної давності. Проаналізувавши предмет і зміст заявлених вимог, висновки судів зроблених за результатом розгляду цих вимог, доводи скаржника та аргументи сторін щодо скарги, висловлені під час судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про наявність у цій справі проблематики, яка має значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, а саме щодо: І) - застосування абзацу другого частини другої статті 42 КУзПБ (абзацу другого частини першої статті 20 Закону про банкрутство) в системному зв`язку з нормами, які регулюють інститут майнової поруки; ІІ) - застосування норм права щодо визначення моменту початку перебігу позовної давності у спорі за вимогами боржника/арбітражного керуючого про визнання недійсними правочинів, укладених боржником. Відповідно до частини п`ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Для віднесення справи до категорії спорів, що містять виключну правову проблему і вирішення яких необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, така справа повинна мати кілька з наведених ознак, проте не одночасно у їх сукупності, зокрема: - справа не може бути вирішена відповідним касаційним судом у межах оцінки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права; - встановлена необхідність відступити від викладеного в постанові Верховного Суду України правового висновку, який унеможливлює ефективний судовий захист; - існують кількісні критерії, що свідчать про наявність виключної правової проблеми; - існують якісні критерії наявності виключної правової проблеми, зокрема: - немає усталеної судової практики у застосуванні однієї і тієї ж норми права, в тому числі, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному; - невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, в тому числі необхідність застосування аналогії закону чи права; - встановлення глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами, а також наявність обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому; - наявність різних наукових підходів до вирішення конкретних правових питань у схожих правовідносинах тощо. Дослідивши доводи та аргументи, викладені у касаційні скарзі, з урахуванням матеріалів справи у їх сукупності, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про наявність у цій справі виключної правової проблеми, яка має значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, виходячи з такого. Щодо застосування абзацу другого частини другої статті 42 КУзПБ (абзацу другого частини першої статті 20 Закону про банкрутство) в системному зв`язку з нормами, які регулюють інститут майнової поруки За змістом частини першої статті 20 Закону про банкрутство правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов`язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна; боржник прийняв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог. 21.10.2019 введено в дію КУзПБ від 18.10.2018 № 2597-VIII, який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника-юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи. Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ з дня введення в дію цього Кодексу визнано таким, що втратив чинність, зокрема, Закон про банкрутство. Відповідно до частини другої статті 42 КУзПБ правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування (частина друга статті 42 КУзПБ). Суд наголошує, що правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора (висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18). Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника. У цьому випадку, визнання недійсним договору іпотеки, укладеного боржником відбулось з огляду на встановлення судами попередніх інстанцій обставин укладання такого договору без мети здійснення підприємницької діяльності та отримання прибутку ані у короткостроковій, ані у довгостроковій перспективі, за яким боржник прийняв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій ТОВ "ПФК Магнум", як особи в інтересах якої такий договір укладено. Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України). Статтею 1 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотека це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Також зазначеним законом встановлено, що іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов`язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності. Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (стаття 3 Закону України "Про іпотеку"). Отже, іпотека має похідний характер від основного зобов`язання, а відтак не може існувати самостійно без основного зобов`язання. Крім того, укладення договору іпотеки, як похідного від договору основного зобов`язання, не є підставою для виникнення майнових зобов`язань до моменту порушення виконання боржником основного договору зобов`язання. Крім того, статтею 583 ЦК України встановлено сторін договору застави, зокрема заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель). Таким чином, укладення третьою стороною та кредитором договору іпотеки для забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором не зумовлює виникнення у заставодавця майнових зобов`язань з моменту укладання такого договору та до моменту порушення боржником основного зобов`язання і не вимагає вчинення боржником на користь третьої особи майнових дій з моменту укладення договору іпотеки. З огляду на зазначене, правова конструкція викладена у абзаці другому частини другої статті 42 КУзПБ (абзац другий частини першої статті 20 Закону про банкрутство) - без відповідних майнових дій боржника, може застосовуватись до правочинів наслідком вчинення яких є виникнення майнових зобов`язань між сторонами такого правочину (тобто до основних зобов`язань). Разом з цим, за договорами іпотеки виникають акцесорні (додаткові) зобов`язання до яких абзац другий частини другої статті 42 КУзПБ (абзац другий частини першої статті 20 Закону про банкрутство). З урахуванням зазначеного неврегульованим є можливість визнання недійсним договору іпотеки в порядку передбаченому абзацом другим частиною другої статті 42 КУзПБ (абзацом другим частини першої статті 20 Закону про банкрутство), які застосовуються до правочинів наслідком вчинення яких є виникнення майнових зобов`язань між сторонами такого правочину. Вказаний спір, який стосується як прав забезпезпеченого кредитора, майнові вимоги якого забезпечені договором поруки, так і прав та обов`язків банкрута, що виступає поручителем, наявний у чисельній кількості справ та з огляду на існування та активне використання учасниками цивільних правовідносин такого правового інституту, як майнове поручительство, неминуче виникатимуть в майбутньому. Наявність кількісного критерію підтверджується, зокрема, черговим Звітом про фінансову стабільність розміщеним на сайті Національного банку України в якому, з поміж іншого, зазначено, що наприкінці серпня 2021 року портфель валютної іпотеки банків становив майже 13 млрд грн, а загальний обсяг заборгованості неплатоспроможних банків перед Національним банком України станом на 01.01.2022 становив 39,26 млрд грн ([Електронний ресурс] // Офіційний вебсайт Національного банку України. - Режим доступу: https://bank.gov.ua/ua/stability/report та https://bank.gov.ua/ua/supervision/about/liens-insolvent). Крім того, наявні різні наукові підходи до вирішення конкретних правових питань у правовідносинах, в яких виникають акцесорні зобов`язання. Зазначені обставини свідчать про наявність кількісного та якісного критеріїв виключної правової проблеми у справі № 922/2960/17, що є підставою для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Щодо застосування норм права стосовно визначення моменту початку перебігу позовної давності у спорі за вимогами боржника/арбітражного керуючого про визнання недійсними правочинів, укладених боржником Тлумачення пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ свідчить, що законодавцем за темпоральним принципом (принцип дії закону в часі) визначено пряму дію норм КУзПБ та їх застосування при розгляді справ про банкрутство незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, за винятком справ, які на день введення в дію цього Кодексу (21.10.2019) перебувають на стадії санації (подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 01.10.2020 у справі № 913/849/14). Тобто у цій нормі визначено два варіанти темпорального правила її дії щодо подальшого розгляду справ про банкрутство: принцип прямої дії норми (подальший розгляд справ про банкрутство на підставі норм КУзПБ з дня введення його в дію) та ультраактивна (переживаюча) дія норми (здійснення провадження у справі щодо боржників, які перебувають на стадії процедури санації, згідно з нормами закону про банкрутство). Оскільки пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ урегульовано лише фактично подальший розгляд справ про банкрутство, відповідні приписи за своєю галузевою приналежністю є нормою процесуального права, яка не стосується жодним чином норм матеріального права, що містяться у цьому нормативно-правовому акті. І це цілком узгоджується з нормами статті 3 ГПК України, яка передбачає, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи, а також відповідає практиці ЄСПЛ, відповідно до якої: сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства; суд нагадує про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 21.10.2020 у справі "Дія 97 проти України" та від 19.12.1997 у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain"). Що ж до застосування у часі приписів статті 42 КУзПБ як такої, що містить норми матеріального права, пункт 4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ не визначає правил дії в часі цієї норми та не встановлює темпоральних критеріїв її застосування. Так само не визначає таких правил наведений пункт Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ щодо положень статті 20 Закону про банкрутство, чинного до 21.10.2019. Тому при застосуванні статті 42 КУзПБ слід керуватися загальновизнаним принципом щодо дії законів у часі, суть якого полягає в тому, що новий закон регулює правовідносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Тобто до події, факту застосовується закон, під час дії якого вони настали або мали місце. Ураховуючи наведене, темпоральним критерієм застосування статті 42 КУзПБ з урахуванням приписів пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ, який стосується процесуальних норм КУзПБ, є дата відкриття провадження у справі про банкрутство, яка огляду на вступ в дію КУзПБ 21.10.2019 має бути відкрита після 21.10.2019. Такий підхід до застосування статті 42 КУзПБ відповідає усталеній судовій практиці щодо застосування норм закону під час визнання правочину недійсним, згідно з яким відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Тобто підстава недійсності правочину (оспорюваності чи нікчемності) має існувати в момент вчинення правочину, тоді як підстави визнання правочинів боржника недійсними, що містяться в статті 42 КУзПБ, не є повністю тотожними (ідентичними) з підставами, що містилися в статті 20 Закону про банкрутство, чинного до 21.10.2019. Отже, приписи статті 42 КУзПБ у частині підстав для визнання недійсними правочинів боржника не підлягають застосуванню до правочинів, що були вчинені боржником до дати введення в дію КУзПБ, тобто до 21.10.2019. До правовідносин, що склалися до 21.10.2019, - підлягають застосуванню приписи статті 20 Закону про банкрутство або закону, який діяв на момент вчинення правочину. Стосовно застосування позовної давності у цій справі, як зазначалось вище, суд першої інстанції з яким погодився і суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що строк позовної давності щодо визнання недійсним договорів відповідно до законодавства, що регулює провадження у справах про банкрутство, розпочинається з дня відкриття провадження у справі про банкрутство, оскільки саме з цього часу в арбітражного керуючого виникає право на подачу заяви про визнання договорів боржника недійсними. Слід зауважити, що подібний за змістом підхід щодо початку обрахунку строку позовної давності викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13.05.2019 у справі № 172/1341/16-ц в якій судом касаційної інстанції зазначено про обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій про обізнаність арбітражного керуючого-ліквідатора СК "Маяк", про ймовірне порушення майнових прав кооперативу з 208 року - після порушення процедури ліквідації та виконання обов`язку щодо пошуку, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб. Частина третя статті 302 ГПК України зобов`язує суд передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду у разі необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду. Верховний Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважає за необхідне відступити від висновку викладеного у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13.05.2019 у справі № 172/1341/16-ц у справі щодо початку відліку строку позовної давності після порушення процедури ліквідації з таких підстав. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Частиною восьмою статті 261 ЦК України передбачено, що винятки з правил, встановлених частинами першою та другою цієї статті, можуть бути встановлені законом. Іншого правила щодо визначення початку перебігу позовної давності не містять ні частина перша статті 261 ЦК України, ні норми спеціального закону, що регулюють порядок вирішення спорів у справі про банкрутство. Таким чином у разі пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою початок перебігу позовної давності визначається з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила. Отже, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення арбітражного керуючого (ліквідатора) до суду із заявою про захист інтересів боржника. Таким чином, початок перебігу позовної давності, в тому числі для звернення уповноваженої особи боржника (яким у справі про банкрутство виступає арбітражний керуючий) пов`язаний з моментом, коли про відповідні обставини порушення права дізналась особа, що є носієм права. Тобто для юридичної особи, як сторони правочину днем початку перебігу позовної давності слід вважати день вчинення правочину. Тому при визначенні початку перебігу позовної давності у спорі за вимогами боржника/арбітражного керуючого не допускається врахування як обставин (дати) порушення провадження у справі про банкрутство та дати призначення (заміни кандидатури) арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), оскільки ні Закон про банкрутство (положення якого втратили чинність), ні чинний Кодекс України з процедур банкрутства не встановлюють спеціальних норм про позовну давність (у тому числі щодо звернення до суду арбітражного керуючого із заявою про визнання недійсними правочинів, укладених боржником). Тобто, до цих правовідносин застосовуються загальні норми позовної давності. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення ЄСПЛ у справі "BRUMARESCU v. ROMANIA" від 28.10.1999). У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення ЄСПЛ у справі "Кантоні проти Франції" від 11.11.1996; рішення у справі "Вєренцов проти України" від 11.04.2013). З огляду на викладене, враховуючи висновок, що справа № 922/2960/17 містить виключну правову проблему, вирішення якої повинно бути здійснене Великою Палатою Верховного Суду з метою забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики у таких питаннях, а також зважаючи на необхідність відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Верховний Суд у складі колегії Касаційного господарського суду вважає за необхідне передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. На підставі викладеного та керуючись статтями 234, 235, частинами третьою, п`ятою статті 302, статтями 303, 326 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду

УХВАЛИВ:

1. Справу № 922/2960/17 разом із касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.04.2021 та на ухвалу Господарського суду Харківської області від 10.02.2021 передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий О. О. Банасько Судді В. В. Білоус В. Г. Пєсков