Постанова Полтавський апеляційний суд № 554/3141/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 554/3141/21 Номер провадження 22-ц/814/625/22Головуючий у 1-й інстанції Блажко І. О. Доповідач ап. інст. Панченко О. О. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 квітня 2022 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Панченка О.О., суддів Одринської Т.В., Пікуля В.П., при секретарі Філоненко О.В., за участі представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Крекотеня О.А., відповідача ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 23 грудня 2021 року, ухваленого у складі головуючого судді Блажко І.О., повний текст судового рішення виготовлено - 29 грудня 2021 року, у справі за позовом ОСОБА_1 , в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , до ОСОБА_2 , треті особи: Шевченківська районна у м. Полтаві рада, як орган опіки та піклування, в особі служби у справах дітей, виконавчий комітет Полтавської міської ради, про визнання права на користування житлом,- В С Т А Н О В И В : ОПИСОВА ЧАСТИНА Зміст позовних вимог У квітні 2021 року ОСОБА_1 , в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права на користування житлом. Позов мотивовано тим, що ОСОБА_3 є молодшою дочкою відповідача, та з 2007 року, тобто зі свого народження, і до квітня 2014 року, проживала разом з батьками і сестрою у помешканні, яке винаймав ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , але не була зареєстрована там. Після припинення спільного проживання батьків неповнолітня ОСОБА_3 разом з матір`ю та старшою сестрою переїхали до іншого місця проживання. У серпні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до своїх дочок про визнання їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 . Однак, на думку позивачки, факт не проживання ОСОБА_3 в помешканні батька після фактичного її розлучення з відповідачем не є підставою для визнання їх молодшої доньки такою, що втратила право користування вказаним житлом, оскільки її місце проживання батьками не визначалось, і тому вона має право користування житлом обох батьків. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 23 грудня 2021 року позов ОСОБА_1 , в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , до ОСОБА_2 , треті особи: Шевченківська районна у м. Полтаві рада, як орган опіки та піклування, в особі служби у справах дітей, виконавчий комітет Полтавської міської ради, про визнання права на користування житлом задоволено. Визнано за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право на користування квартирою АДРЕСА_2 , та стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судові витрати у розмірі 908 грн. Рішення мотивовано тим, що неповнолітня ОСОБА_3 , вселившись до вказаної квартири зі свого народження та проживаючи в ній до квітня 2014 року як член сім`ї наймача (малолітня дитина та рідна донька), набула рівних з відповідачем прав на користування даним жилим приміщенням, а тимчасова відсутність останньої у спірній квартирі не є перешкодою для відновлення її права на користування квартирою. Короткий зміст вимог та доводів апеляційної скарги Не погодившись із таким вирішенням спору, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення місцевого суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 , в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , про визнання за останньою права на користування житлом за адресою: АДРЕСА_1 . Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції було неповно з`ясовано обставин, що мають значення для справи, зокрема те, що ОСОБА_3 ніколи не була зареєстрована у спірній квартирі, з квітня 2014 року жодного разу там не з`являлася, а, вибувши на постійне місце проживання до іншого жилого приміщення, втратила потенційне право на користування даною квартирою. Крім того, скаржник зазначає, що, після втрати ним у 2018 році за рішенням суду права власності на спірну квартиру, члени його сім`ї автоматично втратили право користування нею, а вже в договорі найму квартири, укладеному після цього, жоден член його сім`ї, в тому числі й позивач, не значаться. Позиція інших учасників справи 18 березня 2022 року від представника ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , - адвоката Крекотня О.А. до апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , у якому останній просить рішення місцевого суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Вважає, що воно є законними, ухваленим відповідно до норм матеріального та процесуального права.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Відповідно до частини 1 статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши апелянта ОСОБА_2 , представника ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , - адвоката Крекотеня О.А., дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, приходить до наступного висновку. Встановлені обставини справи Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого Октябрським відділом реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції 26 січня 2007 року, ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.6). Її батьками є: ОСОБА_2 - батько; ОСОБА_1 - мати. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 05 липня 2017 року у справі №554/8023/15-ц встановлено, що у період часу з 01 січня 2004 року до 14 квітня 2014 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу. ОСОБА_3 з 2007 року, тобто зі свого народження, і до 14 квітня 2014 року , проживала разом з батьками і сестрою у помешканні, яке винаймав ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , але не була зареєстрована там. Після припинення спільного проживання батьків неповнолітня ОСОБА_3 разом з матір`ю та старшою сестрою переїхали до іншого місця проживання. У подальшому ОСОБА_2 здійснив приватизацію вказаної квартири, яка була передана йому в особисту приватну власність. Однак, рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 05 липня 2017 року у справі №554/8023/15-ц було визнано незаконними та скасовано розпорядження органу приватизації від 01 серпня 2006 року № 295 року про передачу квартири АДРЕСА_2 , у приватну власність ОСОБА_2 , а також свідоцтво про право власності на житло від 01 серпня 2006 року. Наразі вказана квартира перебуває у комунальній власності, основним квартиронаймачем якої є ОСОБА_2 , зареєстрований в ній ще з 03 грудня 1985 року. Задовольняючи позов ОСОБА_1 , в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , до ОСОБА_2 , треті особи: Шевченківська районна у м. Полтаві рада, як орган опіки та піклування, в особі служби у справах дітей, виконавчий комітет Полтавської міської ради, про визнання права на користування житлом, місцевий суд виходив з того, що неповнолітня ОСОБА_3 , вселившись до вказаної квартири зі свого народження та проживаючи в ній до квітня 2014 року як член сім`ї наймача (малолітня дитина та рідна донька), набула рівних з відповідачем прав на користування даним жилим приміщенням, а тимчасова відсутність останньої у спірній квартирі не є перешкодою для відновлення її права на користування квартирою. Колегія суддів вважає такий висновок місцевого суду вірним з наступних підстав. Застосування норм права, що регулюють спірні правовідносини Згідно частини 1 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відповідно до вимог частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Параграф 1 глави 5 ЦПК України містить основні положення про докази, зокрема частиною 1 статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Положеннями статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року закріплено право на повагу до житла. Відповідно до частини 1 статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. У статті 9 Житлового кодексу УРСР (далі - ЖК УРСР) встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Згідно з частиною 1 статті 63 ЖК УРСР предметом договору найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду є окрема квартира або інше ізольоване жиле приміщення, що складається з однієї чи кількох кімнат, а також одноквартирний жилий будинок. Відповідно до статті 64 ЖК УРСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Згідно зі статтею 65 ЖК УРСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням. Відповідно до статті 29 Цивільного кодексу України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Місцем проживання недієздатної особи є місце проживання її опікуна або місцезнаходження відповідної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна. Як убачається з матеріалів справи, на час звернення з позовом до суду неповнолітня ОСОБА_3 досягла 14-річного віку, а відтак сама вправі обирати з ким з батьків бажає проживати. Згідно статтею 18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду стосовно наявності законних підстав для визнання права неповнолітньої ОСОБА_3 на користування помешканням, яке винаймає та в якому проживає її батько - ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 . Натомість твердження скаржника про те, що відсутність у ОСОБА_3 реєстрації в даній квартирі, не з`явлення в ній протягом тривалого часу, а також вибуття на постійне місце проживання до іншого жилого приміщення свідчить про втрату нею потенційного права на користування квартирою, апеляційний суд відхиляє як неспроможні з наступних підстав. Позивач ОСОБА_3 , будучи дочкою відповідача ОСОБА_2 , фактично проживала з ним як член його сім`ї з часу свого народження і до 14 квітня 2014 року . У зв`язку з припиненням сімейних відносин із відповідачем, мати позивача - ОСОБА_1 разом зі своєю неповнолітньою донькою (позивачем у справі) переїхали на інше місце проживання. На час вибуття із спірного житла ОСОБА_3 була малолітньою особою, яка самостійно не могла визначати своє місце проживання, а тому, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що за нею збереглося право на користування житлом за місцем проживання її батька, незважаючи на факт зміни постійного місця проживання та сам факт не проживання в спірному житловому приміщенні. Оскільки малолітня дитина не може самостійно обирати місце свого проживання, тому факт її не проживання у спірній квартирі не є безумовною підставою для позбавлення дитини права користування цим житлом. Крім того, право користування житлом у дитини виникає на підставі факту її народження. Жодна дитина не може бути об`єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання (стаття 16 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікована постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року). Не можна вважати не поважною причину не проживання дитини у спірному житлі її проживання в іншому місці з одним із батьків, оскільки малолітня дитина в силу свого віку не має достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначати місце свого проживання. Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання за місцем проживання будь-кого з батьків, дитина може реалізувати його лише за досягнення певного віку. Не впливає на поважність причин не проживання дитини і наявність у того з батьків, з ким вона фактично проживає, права власності на житло, оскільки наявність майнових прав у батьків дитини не може бути підставою для втрати її особистих житлових прав. Визначальним у цьому випадку є забезпечення найкращих інтересів дитини. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі №206/4028/18 та від 04 липня 2018 року у справі №711/4431/17. Вказані обставини спростовують і доводи апелянта про автоматичну втрату ОСОБА_3 права користування спірною квартирою у зв`язку з втратою останнім у 2018 році права власності на неї та не зазначення жодного члена його сім`ї у послідуючому договорі найму квартири, оскільки визначальним у даному випадку є забезпечення найкращих інтересів дитини, а не форма власності майна чи вид користування ним. Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, до яких суд дійшов шляхом повного та всебічного з`ясування обставин справи. Рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Враховуючи вищевикладене, підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду колегія суддів не вбачає. Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішення суду. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. а судове рішення - без змін. Щодо судових витрат За приписами частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки в задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити, судові витрати апелянта, пов`язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, компенсації не підлягають. Керуючись ст.ст. 367, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 382 ЦПК України, суд - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 23 грудня 2021 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 05 квітня 2022 року. Головуючий суддя О.О. Панченко Судді Т.В. Одринська В.П. Пікуль