Постанова Полтавський апеляційний суд № 554/4648/25

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 554/4648/25 Номер провадження 22-ц/814/1669/26Головуючий у 1-й інстанції Савченко Л. І. Доповідач ап. інст. Панченко О. О. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 травня 2026 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Панченка О.О., суддів: Пікуля В.П., Одринської Т.В. при секретарі Філоненко О.В., за участю позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_1 адвоката Ткаченко С.В., відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , представника відповідачів адвоката Яресько Н.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Полтави від 05 грудня 2025 року ухвалене у складі судді Савченко Л.І., повний текст судового рішення виготовлено 05 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною власністю та поділ спільного сумісного майна,- В С Т А Н О В И В : ОПИСОВА ЧАСТИНА Зміст позовних вимог У квітні 2025 року адвокат Ткаченко С.В. в інтересах ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , просила встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 з ОСОБА_5 в період з липня 2018 року по листопад 2023 року; визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_5 ; в порядку поділу спільного майна визнати за ОСОБА_1 право власності на частку квартири АДРЕСА_1 . Позовні вимоги обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 протягом часу проживання однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу придбали спірну квартиру, яка є об`єктом спільної сумісної власності, проте згідно договору купівлі-продажу титульним власником був лише ОСОБА_5 . Спадкоємці померлого ОСОБА_6 , які є відповідачами по справі, не визнають права спільної сумісної власності позивача та ОСОБА_5 на квартиру. Вказує, що з 1989 по 2014 рік ОСОБА_1 та ОСОБА_5 перебували у шлюбі, який було розірвано через захоплення чоловіка новими відносинами. Дітей у шлюбі не було. Проте подружжя зберегли дружні відносини і продовжували спілкуватися. З 2014 по 2016 рік ОСОБА_5 перебував в шлюбі з ОСОБА_7 . Їхнє життя не склалося і шлюб було розірвано 31.03.2016. Деякий час ОСОБА_5 проживав одиноко. Починаючи з 2016 року його стан здоров`я погіршився через загострення хвороб, внаслідок чого у 2017 року він отримав ІІ групу інвалідності. Протягом 2016-2017 року колишнє подружжя активно спілкувалося, ОСОБА_1 постійно піклувалася про колишнього чоловіка, оскільки їх пов`язувало багато спільних років життя. З липня 2018 року ОСОБА_5 та ОСОБА_1 прийняли рішення поновити сімейні стосунки і почали постійно жити разом за адресою: АДРЕСА_2 у квартирі, яка належить позивачці. Після того, як 07.11.2022 року ОСОБА_1 продала квартиру за вказаною адресою та разом із ОСОБА_5 купили квартиру по АДРЕСА_3 , вони почали жити разом у новій квартирі до дня смерті ОСОБА_5 . Про смерть останнього першою дізналася позивачка, яка повернулася з роботи додому та побачила там померлого. Всі організаційні питання щодо поховання чоловіка вирішувалися ОСОБА_1 , яка навіть придбала для себе місце на кладовищі поряд з чоловіком. Також саме ОСОБА_1 зберігає всі документи чоловіка, які залишилися у спірній квартирі. Крім того, зазначає, що квартиру АДРЕСА_1 було придбано ОСОБА_5 07.11.2022 року за кошти, які того ж дня отримані від продажу квартири АДРЕСА_4 , яка належала ОСОБА_1 . Вказана квартира купувалася для спільного проживання сім`ї, в якій вони проживали до дня смерті чоловіка. Вважала, що позовні вимоги доведені належними та допустимими доказами та просила їх задовольнити. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Шевченківського районного суду м. Полтави від 05 грудня 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ спільного сумісного майна задоволено частково. В порядку поділу спільного майна визнано за ОСОБА_1 право власності на частку квартири АДРЕСА_1 . У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 2000 грн. в рівних частках, а саме по 666 грн. 66 коп. з кожного. Короткий зміст вимог та доводів апеляційної скарги Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 подали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Позиція інших учасників справи 17.02.2026 року представник ОСОБА_1 адвокат Ткаченко С.В. надала Полтавському апеляційному суду відзив на апеляційну скаргу у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Полтави від 05.12.2025 року залишити без змін.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Відповідно до частини 1 статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши сторони, їх представників адвокатів Ткаченко С.В. та Яресько Н.В., дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Встановлені обставини справи Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 перебували у шлюбі з 21 липня 1989 року по 10 січня 2014 року, що підтверджується свідоцтвами про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 та розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 (а.с.25-26 том 1). Під час перебування у шлюбі ОСОБА_5 та ОСОБА_1 проживали за адресою: АДРЕСА_2 у квартирі, яка належала матері ОСОБА_1 - ОСОБА_8 , а після її смерті ОСОБА_1 на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом від 23 липня 2013 року, виданим приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Носовою Ж.Б., за реєстровим № 930 (а.с.29). 25 січня 2014 року ОСОБА_5 уклав шлюб із ОСОБА_7 , про що видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 від 25 січня 2014 року (а.с.27 том 1). В цей період ОСОБА_5 та ОСОБА_9 проживали у квартирі по АДРЕСА_5 , яку придбав ОСОБА_5 , що визнається сторонами, а тому не підлягає доказуванню згідно ч.1 ст. 82 ЦПК України. 31 березня 2016 року шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_10 розірвано рішенням Октябрського районного суду м.Полтави (справа № 554/112/16-ц) (а.с.28 том 1). ОСОБА_5 після розірвання шлюбу продав квартиру по АДРЕСА_5 та повернувся проживати у квартиру АДРЕСА_4 , що також визнається сторонами та не потребує доказування відповідно до ч.1 ст. 82 ЦПК України. Крім того, судом встановлено, що у період шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_5 у 2007 році купували квартиру по АДРЕСА_5 , у 2013 році вказану квартиру продали та купили квартиру АДРЕСА_6 , яку зареєстрували на ОСОБА_1 , та яку у ній зареєстровано з 14.11.2022 (том 1 а.с.18). 07 листопада 2022 року ОСОБА_1 продала квартиру АДРЕСА_4 за 2 270 100 грн., що підтверджується Договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Руденко Н.Ю., за реєстровим номером № 1090 ( том 1 а.с.37). В цей же день, 07 листопада 2022 року ОСОБА_5 придбав квартиру АДРЕСА_1 за 586 600 грн., що вбачається із Договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Руденко Н.Ю., за реєстровим номером № 1093 (а.с.23 том 1). Під час укладення вказаного договору купівлі-продажу від 07 листопада 2022 року ОСОБА_5 надав приватному нотаріусу Руденко Н.Ю. заяву від 07 листопада 2022 року, в якій повідомив, що у шлюбі не перебуває та не проживає однією сім`єю у фактичних шлюбних відносинах, гроші, що сплачуються ним за договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , набувається у особисту приватну власність. Осіб, які б могли поставити питання про визнання за ними права власності на відчужуване нерухоме майно, у тому числі й відповідно до статей 65, 74 та 97 СК України або цивільних договорів, немає (а.с. 189 том 1). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, що слідує із Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 від 15 листопада 2023 року (а.с.19). Рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 13 червня 2024 року (справа № 554/3640/24 встановлено факт родинних відносин, а саме, що ОСОБА_5 є рідним братом ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (а.с.20-21 том 1). Із копії спадкової справи на майно померлого ОСОБА_5 № 166/2023 вбачається, що із заявами про прийняття спадщини звернулися ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (том 1 а.с.86-137). Постановою приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Святецької І.В. від 31 січня 2024 року у видачі свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_3 , ОСОБА_11 та ОСОБА_4 відмовлено у зв`язку із відсутністю підстав для закликання до спадкоємства (а.с.22 том 1). Встановивши вищевказані обставини справи колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд першої інстанції врахував висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду, а саме те, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52). З огляду на викладене дійшов обґрунтованого висновку, що у даній справі належним способом захисту порушеного права позивача є позов про визнання права власності (права на частку у праві спільної власності на спірне майно), вимоги про встановлення юридичних фактів, зокрема, щодо спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у справах про визнання права власності, а лише підставою для її вирішення. При розгляді справ про визнання права власності на майно, яке набуто під час проживання жінки та чоловіка однією сім`єю, які не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном з померлим не є належним способом захисту права позивача. Щодо позовних вимог про визнання права на частку у праві спільної власності на спірне майно, колегія суддів зазначає, що сутність презумпції спільності права власності на майно жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, яке набуте ними за час спільного проживання, полягає в тому, що на певний об`єкт поширюється правовий режим спільного сумісного майна, що не потребує доказування та встановлення інших обставин, крім набуття майна за час спільного проживання. Проте за наявності спору така презумпція може бути спростована, тому тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається саме на заінтересовану особу, яка її оспорює. Колегія суддів зазначає, що матеріалами справи та показами свідків які були допитані судом першої інстанції доведено факт спільного проживання ОСОБА_5 та ОСОБА_1 з липня 2018 року по час його смерті, а саме ІНФОРМАЦІЯ_1 та належність спірної квартири їм на праві спільної сумісної власності. Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Частиною першою статті 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (статті 79, 80 ЦПК України). Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що при укладенні ОСОБА_5 договору купівлі-продажу кв. АДРЕСА_1 ОСОБА_1 не була стороною договору не є безумовною підставою для відмови їй у позові про визнання права власності на частку у праві спільної власності на майно набуте за час її спільного проживання однією сім`єю з ОСОБА_5 . Долучені до матеріалів справи докази в своїй сукупності свідчать про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 вели спільне господарство, мали спільний бюджет, взаємні права та обов`язки, притаманні подружжю, які вказують на те, що між сторонами склалися та мали місце протягом липня 2018 року по листопад 2023 року усталені відносини, які притаманні подружжю. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20 (провадження № 61-13801св21) вказано, що «встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо. До прав та обов`язків, притаманних подружжю, слід віднести зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апеляційної скарги та питання вичерпності висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить із того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано повну відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин, доводи викладені у апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»). Отже, апеляційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 слід залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Полтави від 05 грудня 2025 року без змін. Щодо судових витрат За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Зважаючи на те, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат, понесені сторонами під час розгляду справи місцевим судом, та відсутні підстави для розподілу судових витрати у вигляді судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції. Керуючись статтями 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Полтави від 05 грудня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 14 травня 2026 року. Головуючий О.О. Панченко Судді Т.В. Одринська В.П. Пікуль