Постанова 4856 № 240/9451/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/9451/20 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шимонович Р.М. Суддя-доповідач - Матохнюк Д.Б. 04 квітня 2022 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Матохнюка Д.Б. суддів: Шидловського В.Б. Гонтарука В. М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціальної політики Коростенської районної державної адміністрації Житомирської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити та стягнення моральної шкоди, В С Т А Н О В И В : у червні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду позовом до Управління соціальної політики Коростенської районної державної адміністрації Житомирської області в якому просила: -визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу у повному розмірі доплати, передбаченої ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з 17.07.2018 року по 02.03.2020 року; - зобов`язати відповідача зробити розрахунок, нарахувати та виплатити щомісячну доплату до зарплати у розмірі двох мінімальних заробітних плат, встановленої на 01 січня календарного року, передбачених ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", за період з 17.07.2018 року по 02.03.2020 року; - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати частини щомісячної доплати до зарплати разом із сумою індексації за період з 17.07.2018 року по дату виплати, індексації невиплаченої щомісячної доплати до зарплати за період з 17.07.2018 року по дату виплати; - зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати частини щомісячної доплати до зарплати разом із сумою індексації за період з 17.07.2018 день фактичної виплати, індексації щомісячної доплати до зарплати у зв`язку з порушенням строків виплати за період з 17.07.2018 день фактичної виплати; - зобов`язати відповідача виконати постанову негайно та подати звіт про виконання судового рішення протягом 1 місяця з дня набрання постановою законної сили; - стягнути з відповідача на її користь відшкодування моральної (немайнової) шкоди суму 30000 грн. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2021 року відмовлено у задоволенні позовних вимог. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтуванні апеляційної скарги апелянт послався на недотримання судом першої інстанції норм матеріального права, що на думку останнього призвело до неправильного вирішення питання. За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що позивач має статус особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи, проживає в населеному пункті, який віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, що підтверджуються матеріалами справи. Згідно записів у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 : -04.11.2002 року позивача призначено на посаду спеціаліста з питань використання трудових ресурсів за конкурсом тимчасово на період вагітності та пологів основного працівника; присвоєно 14 ранг державного службовця; присвоєно 13 ранг державного службовця; - 05.12.2004 року переведено тимчасово (на час лікарняного листа основного працівника) на посаду спеціаліста 1 категорії відділу допомог та соціальних компенсацій, як така, що успішно пройшла стажування; - 08.05.2004 року переведена на посаду спеціаліста 1 категорії відділу допомог та соціальних компенсацій тимчасово, на час соціальної відпустки основного працівника; - 02.09.2008 року переведена на посаду спеціаліста І категорії сектору прийому громадян відділу грошових виплат і компенсацій; - 21.01.2013 року переведена за згодою на посаду спеціаліста 1 категорії відділу соціального захисту громадян, які потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи; - 25.04.2016 року переведена на посаду провідного спеціаліста відділу персоніфікованого обліку пільг та з питань обслуговування інвалідів, ветеранів війни та праці, як така, що перебувала у кадровому резерві управління, звільнивши з посади спеціаліста 1 категорії відділу соціального захисту громадян, які потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи; - 01.05.2016 року присвоєно дев`ятий ранг державного службовця; - 01.05.2019 року присвоєно черговий восьмий ранг державного службовця; - 02.03.2020 року звільнено з роботи, посади провідного спеціаліста відділу персоніфікованого обліку пільг та з питань обслуговування інвалідів, ветеранів війни та праці, у зв`язку зі скороченням штату працівників. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 р. №106 Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи", м. Коростень згідно Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок чорнобильської катастрофи, відноситься до зони гарантованого добровільного відселення. Так, позивач звернувся до відповідача з вимогою здійснити доплату до зарплати у розмірі двох мінімальних заробітних плат, встановленої на 01 січня календарного року, передбачену ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", за період з 17.07.2018 року по 02.03.2020 року. Листом від 30.04.2020 року №07/09-08/322-К відповідач повідомив позивача, зокрема, про те, що кошти по ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" отримувались нею в управлінні праці та соціального захисту населення Коростенської райдержадміністрації в розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Вказані обставини слугували підставою для звернення до суду з даним позовом. За результатами встановлених обставин судом першої інстанції зроблено висновок щодо необґрунтованості позовних вимог. Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Так, основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я, умови соціального захисту потерпілого населення визначено Законом України від 28.02.1991 №796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (Закон №796). Відповідно до ст. 39 Закону №796 (в редакції, чинній до 01 січня 2015 року, далі - Закон № 796-ХІІ), громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: -у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України». 28 грудня 2014 року прийнято Закон №76-VIII, який набрав чинності 01 січня 2015 року, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону №796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45. 04 лютого 2016 року прийнято Закон №987-VIII, який згідно з розділом ІІ «Прикінцеві положення» набрав чинності з 01 січня 2016 року і яким включив до Закону №796-ХІІ статтю 39 наступного змісту: «Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України». Проте, Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Так, Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 указав, що обмеження чи скасування Законом № 76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон № 76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність. При цьому в Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону № 796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом № 76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону № 796-ХІІ вказане Рішення не містить. Таким чином, з 17 липня 2018 року відновила дію редакція статті 39 Закону № 796-ХІІ, яка була чинною до 01 січня 2015 року. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону № 987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом № 987-VIII. Стаття 39 у редакції Закону №987-VIII, яка чинна з 01 січня 2016 року, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак редакція статті 39, яка була чинна до 01 січня 2015 року, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов`язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів. Таким чином, відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону № 796-ХІІ до внесення змін Законом № 76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01 січня 2016 року статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та стаття 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав. Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України. Так, предметом даного спору є нарахування та виплата відповідачем позивачу доплати за роботу на території радіоактивного забруднення, передбаченої статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Відповідно до ст. 1 Закону України "Про оплату праці", заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу; розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства. Згідно зі ст. 2 Закону України "Про оплату праці" структура заробітної плати складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат. При цьому, додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що доплата, визначена статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не є складовою заробітної плати та не є заробітною платою за особливі умови праці, що включає в себе компенсаційні виплати на відповідний рік, а є соціальною гарантією. Статтею 63 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в редакції, чинній з 17.07.2018 визначено, що фінансування витрат, пов`язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством. Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону №796-ХІІ вказане Рішення не містить. 04 лютого 2016 року прийнято Закон України "Про внесення зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №987-VIII, який згідно з розділом ІІ "Прикінцеві положення" набрав чинності з 01 січня 2016 року і яким включив до Закону №796-ХІІ статтю 39 такого змісту: "Стаття

39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України". Постановою Кабінету Міністрів України від 20 вересня 2005 р. №936 затверджено Порядок використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов`язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. До 2016 року Порядком було передбачено виплату доплат особам за роботу (службу) на території зон радіоактивного забруднення відповідно до статей 39, 40 Закону, пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 р. №836 та доплату особам, які працюють у зонах відчуження та безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів відповідно до статті 39 Закону та у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Зокрема, соціальні виплати, доплати (види допомоги), передбачені підпунктами 5-13 пункту 4 цього Порядку, проводяться за місцем основної роботи (служби) громадян підприємствами, установами, організаціями (далі - підприємства) та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності без утворення юридичної особи, установами, організаціями та військовими частинами відповідно до розрахункових даних, поданих до уповноваженого органу за формою, затвердженою Мінсоцполітики. (п. 5 Постанови). До 25 числа місяця, за який здійснюється нарахування, підприємства подають до уповноваженого органу документи щодо розрахункових витрат, пов`язаних з виплатою компенсацій та допомоги певних видів, за затвердженою Мінсоцполітики формою та реєстр отримувачів компенсаційних виплат і допомоги певних видів, де зазначаються прізвище, ім`я та по батькові, категорія, номер посвідчення, ідентифікаційний номер, відомості про нараховані виплати, суму компенсацій та вид допомоги. При цьому, відповідно до п. 4 пп. 11 постанови у редакції постанови Кабінету Міністрів України №759 від 26.10.2016 (станом на момент виникнення спірних правовідносин) виплата компенсацій та допомоги певних видів, передбачених Законом, проводиться центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних і районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (крім м. Києва) рад (далі - уповноважений орган) за місцем фактичного проживання (перебування) працюючих та непрацюючих громадян, у тому числі пенсіонерів, працюючим і непрацюючим громадянам і пенсіонерам, зокрема пенсіонерам та особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби та інших органів, громадянам, що провадять підприємницьку діяльність без утворення юридичної особи, громадянам, які працюють у громадян, що провадять підприємницьку діяльність без утворення юридичної особи, а саме: доплата особам, які працюють у зоні відчуження, відповідно до статті 39 Закону, постанови Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2008 р. №831 "Про доплати особам, які працюють у зоні відчуження". Таким чином, станом на момент виникнення спірних правовідносин (17.07.2018 по 02.03.2020), у підприємств, установ, організацій, які знаходяться на території зон радіоактивного забруднення (крім зони відчуження) відсутній обов`язок подавати до уповноваженого органу документи щодо розрахункових витрат на виплату доплат до зарплати відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", тобто відсутні делеговані державою повноваження. Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність з 17.07.2018 по 02.03.2020 підстав для зобов`язання відповідача здійснити нарахування і виплату позивачеві доплати до заробітної плати, встановленої статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню. Також, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення похідних позовних вимог про нарахування та виплати грошової компенсації втрати частини доходу у зв`язку з несвоєчасною виплатою доплати до зарплати разом із сумою індексації та стягнення моральної шкоди. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги. Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2021 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України. Головуючий Матохнюк Д.Б. Судді Шидловський В.Б. Гонтарук В. М.